Рішення № 86631841, 17.12.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

17 грудня 2019 рокум. Ужгород№ 161/17423/15-а Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Плеханова З.Б.

при секретарі Жирош С.

за участю:

позивача: ОСОБА_1 - представник адвокат Старцев Є.

відповідача: Луцький прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина №9971) - представник не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина №9971) про стягнення заборгованості за оренду житла, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Луцького міськрайонного суду Волинської області з позовом до Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина №9971), яким з урахуванням уточнених позовних вимог остаточно просив :

1.Визнати протиправною бездіяльність командування військової частини №9971 Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині не виконання ст. 12 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

2.Стягнути з військової частини № 9971 Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби України суму заборгованості за найом житла в сумі 25630,00 грн., з них, 22000,00 грн. заборгованості стягнути в користь ОСОБА_1 , 3300,00 грн. (15%) - податку з доходів фізичних осіб та 330,00 грн. - військового збору, в користь держави.

3. Стягнути в користь ОСОБА_1 понесені судові витрати , а саме: витрати на оплату судового збору, витрати на правову допомогу (копії підтверджуючих документів про надання правової допомоги будуть надані в судовому засіданні) та транспортні витрати.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 червня 2016 року провадження у даній справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини №9971 (Луцький прикордонний загін Північне регіональне управління Державної прикордонної служби України) про стягнення заборгованості за піднайом житла в частині вимог щодо визнання протиправної бездіяльності командування Військової частини №9971 Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в частині не виконання вимог статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» закрито.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 червня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини №9971 (Луцький прикордонний загін Північне регіональне управління Державної прикордонної служби України) про стягнення заборгованості за піднайом житла, відмовлено повністю.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 червня 2016 року у справі №161/17423/15-а (провадження №2-а/161/169/16) залишено без змін.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задоволено частково.

Постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 червня 2016 року у справі №161/17423/15-а (провадження №2-а/161/169/16) скасовано та прийнято нову, якою позов ОСОБА_1 до Військової частини №9971 (Луцький прикордонний загін Північне регіональне управління Державної прикордонної служби України) про стягнення заборгованості за піднайом житла, задоволено частково. Зобов`язано Військову частину №9971 Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби України виплатити ОСОБА_1 в повному обсязі суму заборгованості за найм житла в сумі 25 630, 00 грн.

Постановою Верховного Суду від 13.11.2018 року касаційну скаргу Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби (Військова частина №9971) - задоволено частково.

Постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 червня 2016 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року - скасовано, справу направлено до Волинського окружного адміністративного суду на новий розгляд.

Верховний суд, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції зазначив:

"судами попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень у цій справі не досліджено, в рамках яких правовідносин позивачем здійснено сплату грошових коштів за оренду житлового приміщення у 2015 році та на яких підставах ним заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 25630,00 грн.

Колегія суддів звертає увагу на те, що даний спір стосується проходження позивачем публічної служби, з огляду на що відповідно до положень КАС України в редакції, чинній як на час звернення позивача , так і на час розгляду цієї справи Верховним Судом, відноситься до предметної юрисдикції окружного адміністративного суду..."

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 14 березня 2019 року №161/17423/15-а, на підставі статей 25, 29 Кодексу адміністративного судочинства України, дану адміністративну справу передано на розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду за клопотанням позивача у звязку з його місцем проживання у Закарпатській області.

08 квітня 2019 року вказана адміністративна справа надійшла до Закарпатського окружного адміністративного суду, що підтверджується даними реєстрації на вхідному штампі .

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 квітня 2019 року справу №161/17423/15-а передано на розгляд судді Плеханова З.Б.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у даній адміністративній справі.

Позиції сторін.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в червні 2013 року між Державною прикордонною службою в особі начальника Північного регіонального управління ДПСУ та позивачем було укладено контракт «Про проходження громадянами України військової служби України у Державній прикордонній службі України», з терміном дії п`ять років. Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в Луцькому прикордонному загоні на час виникнення спірних правовідносин до 24.01.2016 року. Умовами зазначеного контракту передбачено надання жилого приміщення або виплату компенсації за піднайом (найом) ним жилого приміщення. Військова частина в порушення абзацу 5 пункту 1 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», не орендувала житло для забезпечення ним позивача та членів його сім`ї, з 01 січня 2012 р. по 31 грудня 2014 року військовою частиною 0071 укладено договір оренди квартири по АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 та яка була йому надана в суборенду від військової частини.

22 грудня 2014 року позивач звернувся з рапортом до відповідача з проханням укласти (продовжити) договір оренди вищезазначеної квартири на 2015 рік та передати житло йому в суборенду. В лютому 2015 року власник орендованої квартири повідомив позивача про те, що він не отримав кошти за оренду квартири за січень 2015 року. В зв`язку з цим позивач звернувся до командування частини з відповідними рапортами від 06.02.2015 р., 09.02.2015 р. та 02.03.2015 р. в яких повідомляв керівництво Луцького прикордонного загону про заборгованість за квартиру, в якій він проживає та повідомив про попередження його власником про звільнення займаної квартири до 01.04.2015 року в разі несплати заборгованості. Вартість оренди квартири складала 2200 грн. в місяць.

У зв`язку з відсутністю іншого житла для проживання з сім`єю, позивач змушений був оплатити частину суми заборгованості за оренду квартири за березень 2015 року в розмірі 4700 грн. у квітні, щоб власник квартири його не виселив.

Проте, 01 листопада 2015 року позивач змушений був звільнити квартиру, погасивши борг за оренду власними коштами за 10 місяців, - 17300 грн. сплатив 31 жовтня .Вважає, що власник орендованої квартири виселив його у зв`язку з бездіяльністю командування Луцького прикордонного загону, яка виразилась у не укладенні договору оренди квартири на 2015 рік, ухиленні командування військової частини від підписання документів та несвоєчасності плати за орендоване житло.

У зв`язку з вищевикладеним позивач звернувся з рапортом до відповідача у якому повідомив про виселення його з орендованого житла, відсутність житла для проживання за місцем служби та просив вжити заходів щодо укладення договору оренди житла та передачі його в суборенду позивачу для проживання його та членів сім`ї відповідно до вимог ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У зв`язку з вищенаведеним просить суд, задовольнити позовні вимоги повністю.

13 травня 2019 року від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву . відповідно до якого, зазначає, що Луцький ПЗ є неприбутковою організацією, яка фінансується за рахунок бюджетних коштів, та є розпорядником коштів 3 рівня, виходячи з аналізу додатків № 3 до Законів України «Про державний бюджет України» на 2015 рік, тобто Луцький прикордонний загін розпоряджається виділеними коштами лише за призначенням та в їх межах. Також, у 2015 році Луцькому прикордонному загону згідно кошторису для оренди житла для розміщення військовослужбовців і членів їх сімей виділено лише 80500 грн., в тому числі на оплату кредиторської заборгованості за 2014 рік у сумі 4853,58 грн., що не дало змоги забезпечити всіх військовослужбовців прикордонного загону житлом в суборенду (у разі укладання договорів на оренду житлових приміщень у фізичних осіб оплатити оренду житла в повному розмірі). З цією метою на початку 2015 року було зібрано військовослужбовців, де з врахуванням складу членів їх сімей, доведено про виділення відповідної суми коштів у 2015 році на оренду житла кожному із них. Зокрема, для майора ОСОБА_1 ця сума складала б 595 грн. на місяць. На це позивач категорично не погодився, вимагаючи йому оплати оренди житла в повному розмірі, відповідно до керівних документів.

А тому, оскільки договір оренди житла у встановленому порядку укладений не був, тому відсутні відповідні правові підстави для сплати коштів за оренду вищенаведеного жилого приміщення.

Крім того, зазначає, що за час проходження служби позивач ОСОБА_1 з відповідними рапортами про виплату йому грошової компенсації за піднайом (найом) жилого приміщення не скористався , що встановлено та підтверджено постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14.06.2016 року у цій же справі.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, однак 13 грудня 2019 року, на адресу суду від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

2. Обставини , встановлені судом.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу на посаді заступника начальника відділу по роботі з іноземцями та адміністративного провадження штабу Луцького прикордонного загону.

Згідно наказу начальника Луцького ПЗ від 22.01.2016 року № 1.5-ос «По особовому складу» майора ОСОБА_1 (П-004264), заступника начальника відділу по роботі з іноземцями та адміністративного провадження штабу, виключено зі списків частини та всіх видів забезпечення з 24 січня 2016 року, з метою вибуття для подальшого проходження військової служби в розпорядження начальника Південного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України (м. Одеса).(Т.2а.с.120)

У червні 2013 року між ОСОБА_1 та начальником Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України було укладено контракт про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України.

У пункті 2 контракту вказано, що Державна прикордонна служба України, серед іншого, зобов`язується забезпечити відповідно до законодавства належні умови для проходження військової служби громадянином України, зокрема, надання жилого приміщення або виплату грошової компенсації за піднайом (найом) жилого приміщення.

З договору про закупівлю послуг з оренди житлового приміщення № 7-13 від 01 січня 2013 року слідує, що військова частина 9971 в особі командира частини Білюка О.В.(орендар) з однієї сторони та фізичної особи ОСОБА_2 (орендодавець) з іншої сторони уклали договір про те, що орендодавець надає, а орендар приймає в оренду житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_2 2 для тимчасового проживання військовослужбовця військової частини 9971 ОСОБА_1 (суборендар) та його сім`ї. Загальна сума договору становить 16800,00 грн. Розмір плати за користуванням житловим приміщенням в місяць складає 1400,00 грн. Строк дії договору з 01.01.2013 року до 31.12.2013 року.(Т.1 а.с. 78-79).

Згідно актів приймання-передачі орендованого житлового приміщення від 01 січня 2013 року житлове приміщення за вищевказаною адресою, а також обладнання та інвентар було передано від орендодавця ОСОБА_2 до орендаря ( військової частини 9971), а в подальшому від орендаря до суборендаря ОСОБА_1 (Т.1 а.с. 81, 82, 119 ).

Додатковою угодою № 1-13 від 30 грудня 2013 року, договір про закупівлю послуг з оренди житлового приміщення № 7-13 від 01 січня 2013 року був продовжений до 31.12.2014 року (т.1 а.с. 80 на звороті).

Додатковою угодою № 2-14 від 18 березня 2014 року було змінено загальну суму договору на 9400 грн. і щомісячний розмір сплати встановлений в розмірі 660 грн.( т. 1 а.с. 80)

Як слідує з договору суборенди житлового приміщення від 31 грудня 2014 року Військова частина 9971 (орендар) надала ОСОБА_1 у користування житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , яке являє собою одну кімнату житловою прощею 16 кв.м. Згідно пункту 5.1. термін дії договору з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року.Даний договір містить підписи командира військової частини 9971 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Печатка військової частини із зазначенням коду ЄДРПОУ - відсутня. (Т.1 а.с.120-122)

22 грудня 2014 року позивач звернувся до начальника Луцького прикордонного загону з рапортом №15086 про продовження оренди зазначено вище житлового приміщення та передачу йому його в суборенду на 2015 рік. для проживання його та членів його сімї- дружини ОСОБА_5 .Також зазначив у рапорті, що орендодавцем зазначена сума оренди приміщення у 2015 році в розмірі 2950 грн. Як підставу звернення з даним рапортом вказав ст. 12 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14.03.07 року ( т.1 а.с. 90)

06 лютого 2015 року позивач звернувся до начальника Луцького прикордонного загону з рапортом. де вказав, що він не отримав відповіді на свій рапорт від 22 грудня 2014 року. Йому стало відомо, що договір про суборенду для проживання його сімї у вищевказаному приміщенні не укладений. і просить вирішити питання . ( т. 1 а.с.91)

Також позивач звертався до начальника відділу по роботі з іноземцями та адміністративного провадження штабу підполковника Ващука П.Л. з рапортами від 09 лютого 2015 року,02 березня 2015 року, 03 липня 2015 року з рапортами № 9026,9025 щодо питання про надання службового житла, щодо причин бездіяльності посадових осіб Луцького прикордонного загону та повідомив, що заборгованість за оренду житла складає 13200 грн, з яких ним було сплачено 4700 грн. (Т.1 а.с.92-101).

02 листопада 2015 року позивач подав рапорт № 14399, в якому вказав, що власник житла , яке позивача орендує виселив його через відсутність належним чином оформлених документів по оренді житлового приміщення з боку військової частини , постійні несвоєчасні оплати оренди з боку позиваа. Загальна сума сплачених коштів по оренді житла за 10 місяців 2015 року склала 22000без сплати обовязкових платежів.На даний момент немає постійного місця проживання для себе, дружини та новонародженої доньки. ( т.1 ас. 98)

Листом від 25.11.2015 року відповідачем було надано інформацію на рапорти позивача від 02.11.2015 року, в тому числі і на рапорт № 14399, де вказав, що прийом-передача орендованого житла для позивача здійснена документально у грудні 2014 року. позивач перебуває у списках осіб, що потребують отримання службового житла, зі складом сім`ї дві особи. У 2015 році житло за адресою: АДРЕСА_4 було розподілене майору ОСОБА_6 , та по вул. АДРЕСА_5 .Коновальця житло було розподілене прапорщику Цьок O. ОСОБА_7 , прапорщику ОСОБА_8 , лейтенанту ОСОБА_9 , капітану ОСОБА_10 , полковнику ОСОБА_11 . На сьогоднішній день здійснюються пошуки відповідного для сім`ї позивача житла для оренди військовою частиною. При наявності житла та відповідних документів у власника житла, а також бажання власника житла оформити з частиною договір, позивача буде одразу проінформовано.( Т.1 а.с. 102-103).

Згідно протоколу № 4 від 24.04.2009 засідання гарнізонної житлової комісії м. Луцьк ДПС України від 24.04.2009 року, ОСОБА_1 перебуває у списках осіб, що потребують отримання службового житла, зі складом сім`ї дві особи ( Т.1 а.с.104-107).

На засіданні житлової комісії Луцького прикордонного загону 17.12.2015 року було внесено зміни в житлову справу ОСОБА_1 , в якого змінився склад сім`ї у зв`язку з одруженням та народженням дочки . (Т.1 а.с.108-110)

3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.

Згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Змістом ч. 5 ст.17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у ЗСУ та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

В свою чергу, правовідносини з приводу соціального захисту Позивача, під час проходження ним військової служби та отримання грошової компенсації за піднайом (найом) жилих приміщень, врегульовані зокрема Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р.,

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист війсь ковослужбовців та членів їх сімей», соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Законодавство про соціальний і право вий захист військовослужбовців базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Змістом статті 1-2 цього Закону України «Про соціальний і правовий захист війсь ковослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв язку з особливим характером військової служби, яка повязана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист війсь ковослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII, встановлює, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Положенням про порядок оренди та оплати орендованих житлових приміщень у Державні прикордонній службі України від 14.03.2007 року №185 (далі Положення) пунктом 2.1.

Відповідно до Положення про порядок оренди та оплати орендованих житлових приміщень у Державні прикордонній службі України від 14.03.2007 року №185 (далі Положення) пунктом 2.1. визначено, що оренда житлових приміщень для розміщення військовослужбовців і членів їх сімей здійснюється органом Держприкордонслужби на підставі договору, оформленого згідно з вимогами чинного законодавства.

Відповідно до пункту 2.3. Положення договори оренди житлових приміщень, що перебувають у приватній власності фізичних осіб, підлягають реєстрації в житлово-експлуатаційних організаціях (ЖЕК, КЕУ, ДУ тощо), а в разі, якщо такі житлові приміщення розташовано у сільській місцевості, - в органах місцевого самоврядування.

Згідно з п. 3.1. Орган Держприкордонслужби орендує житлове приміщення і надає його в суборенду військовослужбовцю з обов`язковим укладенням з ним договору суборенди цього житлового приміщення та складенням акта приймання-передавання орендованого житлового приміщення, який підписується представниками орендодавця, органу Держприкордонслужби та наймачем.

Механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського, старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі - військові частини) після звільнення (далі - військовослужбовці) та членів їх сімей визначає Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 №1081 (Порядок).

За приписами Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (затверджено постановою КМУ від 03.08.2006 року № 1081) військовослужбовці та члени їх сімей забезпечуються службовими житловими приміщеннями, що відповідають вимогам житлового законодавства. З цією метою у кожній військовій частині формується фонд службового житла.

У разі відсутності службового житлового фонду у військовій частині військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, розміщуються безоплатно в спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сімейні - у сімейних гуртожитках. Житлово-побутові умови у зазначених казармах повинні відповідати вимогам, які пред`являються до гуртожитків, що призначені для проживання одиноких громадян.

Для інших військовослужбовців військова частина зобов`язана орендувати житло з метою забезпечення ним військовослужбовців та членів їх сімей або за бажанням військовослужбовця виплачувати йому грошову компенсацію за піднаймання (наймання) житлового приміщення у встановленому порядку.

Компенсація за піднайом виплачується за місцем проходження військової служби відповідно до Порядку виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони та військовослужбовцям, відрядженим до Міністерства освіти і науки, Державного космічного агентства, за піднайом (найом) ними житлових приміщень затвердженого поставою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2013 № 450 ( далі- Порядок виплати грошової компенсації) .

Зазначений Порядок розроблений на виконання статті 12 «Про соціальний і правовий захист війсь ковослужбовців та членів їх сімей».

Пунктом 4 Порядку виплати грошової компенсації, визначено, що підставою для виплати грошової компенсації є рапорт військовослужбовця. Грошова компенсація виплачується починаючи з дня реєстрації поданого в установленому порядку рапорту військовослужбовця особам офіцерського (у тому числі особам, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - за місцем проходження військової служби згідно з наказом командира (начальника) військової частини.

Пунктом 6 Порядку виплати грошової компенсації, встановлені підстави для відмови в виплаті грошової компенсації, а саме: наявності у військовослужбовця або членів його сім`ї за місцем проходження військової служби жилого приміщення, яке відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам, площею, що відповідає мінімальним нормам, визначеним житловим законодавством; нездачі службового жилого приміщення (у тому числі в гуртожитку) за попереднім місцем проходження військової служби; штучного погіршення військовослужбовцем житлових умов шляхом обміну займаного житлового приміщення, його псування або руйнування, відчуження придатного і достатнього за розміром для проживання житлового будинку (частини будинку), а також внаслідок вилучення житлового приміщення, використовуваного для провадження господарської діяльності промислового характеру, в населених пунктах, зазначених в абзаці другому цього пункту, - протягом п`яти років з моменту вчинення таких дій.

Окрім того, статтею 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Більше того, суд зазначає, що згідно з частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16.12.1974 року у справі «Міллер проти Австрії».

Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних компенсацій, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21- 977во10, від 03.12.2010 у справі № 21-44а10).

Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги, тощо в залежність від видатків бюджету.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист певних категорій громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.

До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечують суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управлінні державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо (Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.

Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно - правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Судом встановлено , що відносини позивача з власником квартири, якому позивач сплатив кошти є цивільно-правовими, а взаємовідносини між сторонами в питанні прав і обовязків під час проходженння позивачем служби є публічноправовими.

Оскільки відповідачем з фізичною особою Кушіль договір оренди не укладався на проживання позивача з сімєю у 2015 році, і відповідно не укладався договір суборенди , то обовязків на виконання такого договору у відповідача відсутні. Суд критично оцінює доказ , на який посилається позивач в обгрунтування своїх вимог, а саме на Договір суборенди житлового приміщення від 31 грудня 2014 року , де вказано, що Військова частина 9971 (орендар) надала ОСОБА_1 у користування житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 2, , оскільки даний договір не містить печатки військової частини, не зареєстрований в Житлово-експлуатаційній організації, і також відсутній акт приймання-передавання орендованого житлового приміщення, який підписується представниками орендодавця, органу Держприкордонслужби та наймачем, що вимагається Положенням про порядок оренди та оплати орендованих житлових приміщень у Державній прикордонній службі України .

Отже, вищевказаний документ поданий позивачем в силу статей 73-76 КАСУ не може бути визнаний судом як письмовий доказ.

Верховний суд в даній справ зауважив , що спір між позивачем та відповідачем "стосується проходження позивачем публічної служби, з огляду на що відповідно до положень КАС України в редакції, чинній як на час звернення позивача , так і на час розгляду цієї справи Верховним Судом, відноситься до предметної юрисдикції окружного адміністративного суду

Проаналізувавши положення наведених вище норм права, суд дійшов висновку, що держава зобов`язалась забезпечувати військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення.

Отже, виплата грошової компенсації за піднайом житла військовослужбовцю є похідним і тимчасовим обов`язком держави, який випливає з факту незабезпечення військовослужбовця належним приміщенням і існує доти, поки такий обов`язок державою не виконаний.

Відповідач не надав ні відповідь на рапорт позивача від 22.12.2014 року, не прийняв ніякого рішення, не вчинив жодних дій щодо забезпечення позивача та його дружини житловим приміщенням, у звязку з чим позивач самостійно орендував житло і сплачував кошти.

З урахуванням вказаного, суд дійшов висновку, що має місце протиправна бездіяльність відповідача щодо незабезпечення житловим приміщенням .

Щодо стягненення суми , про які зазначив позивач у позові, то така вимога задоволенню не підлягає, оскільки стосується цивільно-правовоих відносин між позивачем і фізичною особою , у якої позивач орендував житло, і не стосується взаємовідносин між сторонами під час проходження публічної служби. І крім того, зазначена сума не підтверджена жодними належними та допустимими доказами.

Судом встановлено і. що відповідач визнає та не заперечує, що позивачу ні житло ні компенсація у 2015 році не надавалися, що стверджується відповідачем у листі № 721/11528 від 25.11.2015 року. Як зазначив сам позивач, то він звільнив орендоване приміщення з 01 листопада 2015 року.

Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 15.09.11 № 679 «Про розмір орендної плати» встановлено, що у разі укладання договорів на оренду житлових приміщень у фізичних осіб орендна плата разом з податком з доходів фізичних осіб починаючи з 01 жовтня 2011 року не може перевищувати розмірів для інших обласних центрів (зокрема, міста Луцька) на місяць - 1 чол. 1400 грн., 2 чол. 1500 грн., 3 чол. 2000 грн., 4 чол. і більше 2500 грн. (Т.1 а.с.114).

Судом на підставі досліджених письмових доказів встановлено, що у відповідача була наявна інформація , що у позивача станом на кінець 2014 року -початок 2015 року є член сімї - дружина., з врахуванням чого позивач має право на компенсацію коштів витрачених на оренду житла у 2015 році в межах, встановлених вищевказаним Наказом Адміністрації ДПС України, тобто в межах - 1500 грн. як сімя з двох чоловік.

Отже, компенсація, яка підлягає сплаті позивачу за піднайм житла складає суму з розрахунку за 10 місяців 2015 року виходячи з щомісячного розміру коштів 1500 грн., а саме: 15000 грн.за вирахуванням обовязкових платежів.

Щодо стягнення судових витрат, в тому числі витрат на правову допомогу, то суд констатує наступне.

У відповідності до ч.3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються

-згідно з умовами договору про надання правничої допомоги

-та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 КАС України).

Відповідно до положень частини 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 зробила наступний висновок:

"При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат."

Хоча матеріали справи і містять ордер, договір про надання послуг захисника, однак підтвердження факту наданих послуг та документу про їх оплату позивачем та його представником суду не надано.

Суд зауважує, що позивач в даній справі просив визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині невиконання ст.12 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», якою встановлено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

При направленні на новий судовий розгляд до суду першої інстанції Верховний Суд розяснив, що дана справа повинна розглядатися окружним адімінсудом так як предметом спору є проходження позивачем публічної служби. З врахуванням того, що вимога щодо бездіяльності була визнана судом першої інстанції такою, що повинна розглядатися в порядку цивільного судочинства, що згідно розяснень ВС є невірним, то суд використовуючи повноваження встановлене ч. 2 ст. 9 КАСУ виходить в даній справі за межі позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 242-246 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 до Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина №9971) про стягнення заборгованості за оренду житла - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону щодо невирішення питання щодо забезпечення ОСОБА_1 та членів його сімї службовим житловим приміщенням.

Зобовязати Луцький прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина №9971) код ЄДРПОУ 14321661 м. Луцьк, вул. Стрілецька,6 ) виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ( АДРЕСА_6 ) грошову компенсацію за найм житла в розмірі 15000 грн(пятнадцять тисяч гривень). за вирахуванням податків та зборів.

В решті позовних вимог- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адмінсуду через Закарпатський окружний адмінсуд.

СуддяЗ.Б.Плеханова

Повний текст рішення складено 26 грудня 2019 року.