Рішення № 86631757, 26.12.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2019 року м. Житомир справа № 240/10503/19

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Панкеєвої В.А.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом військової частини А1815 до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди,

встановив:

Військова частина А1815 звернулась до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 50143,88 грн.

В обґрунтування позову посилається на те, що 17.04.2018 на підставі наказу командира військової частини А1815 №94 солдата ОСОБА_1 було звільнено з військової служби та виключено зі списків військової частини. Під час проходження служби відповідач забезпечувався речовим майном. За результатами службового розслідування було встановлено факт втрати відповідачем речового майна. У зв`язку з наведеним, відповідача було притягнено до матеріальної відповідальності, а сума невідшкодованої шкоди становить 50143,88 грн.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 09.10.2019 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Копію ухвали суду 17.10.2019 отримано позивачем.

Відповідач у строк, визначений ч.5 ст.162, ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та встановлений ухвалою суду від 23.08.2019 року відзив на адміністративний позов не надіслав.

Положеннями статті 121 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

Відповідачем клопотання про поновлення процесуального строку на подання відзиву подано не було.

Частиною шостою статті 162 КАС України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Частиною 4 статті 159 КАС України встановлено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Як встановлено судом, наказом командира військової частини А1815 №94 від 17.04.2018 солдата військової служби за контрактом було звільнено з військової служби (через службову невідповідність) та виключено зі списків особового складу військової частини А1815.

У наказі вказано, провести відрахування вартості речового майна в сумі 5301 грн 93 коп (п`ять тисяч триста одна грн 93 коп.), обчислену пропорційно часу, що залишився до кінця строку носіння.

Провести відрахування вартості за втрачене інвентарне речове майно в сумі 44841 грн 95 коп (сорок чотири тисячі вісімсот сорок одна грн 95 коп.) (а.с.12).

Довідкою військової частини від 15.08.2019 №584 підтверджується відсутність факту утримання з ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 50143,88 грн (а.с.40).

Листом від 16.08.2019 позивач звертався до ОСОБА_1 , в якому повідомив, що відповідно до наказу командира військової частини А1815 від 16.04.2019 № 391 у відповідності до вимог Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду заподіяну державі, затвердженою Постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 №243/95 відповідача притягнуто до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державі в особі військової частини А1815, яка виникла внаслідок втрати речового майна. Сума невідшкодованої шкоди державі в особі військової частини А1815 становить 50143 (п`ятдесят тисяч сто сорок три) грн 88 коп. Запропоновано ОСОБА_1 сплатити суму шкоди у добровільному порядку (а.с.41).

Позивач зазначає, що жодної відповіді від ОСОБА_1 на його адресу не надходило, сума не сплачена у добровільному порядку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною 2 статті 4 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Також згідно п.2 ч.2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Пунктом 17 частини 1 статті 3 КАС України встановлено, що публічною службою є, серед іншого, військова служба.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Частиною 3 статті 6 КАС передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори з приводу прийняття громадян на військову службу, її проходження, звільнення з військової служби.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №818/1688/16 вказано, що спори щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб`єкта владних повноважень віднесено до розгляду в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, військова частина звернулася до суду з позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі позивача матеріальні збитки в розмірі 50143,88 грн, зумовлені нестачею речового майна, яке було видано відповідачу.

Суд зазначає, що вирішення питання щодо наявності підстав для стягнення з відповідача збитків, спричинених ним державі під час проходження військової служби, нерозривно пов`язане з наданням судом оцінки правомірності наказу командира військової частини, тобто наказу суб`єкта владних повноважень, про притягнення відповідача до матеріальної відповідальності.

Так, загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі ст.9 Статуту встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.

Відповідно до ст.11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.

Статтею 16 Статуту визначено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Стаття 26 Статуту визначає, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Згідно з пунктами 1 та 2 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року № 243/95-ВР, це Положення визначає підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов`язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов`язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами. Дія цього Положення поширюється також на осіб рядового та начальницького складу Міністерства внутрішніх справ України. Відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.

Приписами п.3 Розділу І Положення передбачено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність за наявністю: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв`язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди. Протиправною визнається така поведінка (дія або бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов`язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов`язки. Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов`язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинено ним умисно чи з необережності.

Згідно п.4 Розділу І Положення встановлено, що відшкодування шкоди військовослужбовцями і призваними на збори військовозобов`язаними провадиться незалежно від притягнення їх до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності за дію (бездіяльність), якою державі було заподіяно шкоду.

Відповідно до п.13 Положення військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі, зокрема, недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети.

Відповідно до п.17 Розділу IV Положення командири підрозділів та інші посадові особи про наявні факти заподіяння матеріальної шкоди зобов`язані негайно подати рапорт командиру (начальнику) військової частини. У разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини призначає розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб. Розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня виявлення шкоди. У необхідних випадках цей термін може бути продовжено вищим за підлеглістю командиром (начальником), але не більш як на один місяць. Розслідування не проводиться, якщо причини, розмір шкоди та винних осіб встановлено в ході ревізії (перевірки), інвентаризації, дізнання, попереднього слідства або судом.

Пунктом 18 Розділу IV Положення визначено, що розслідування призначається письмовим розпорядженням командира (начальника) військової частини, який має право прийняти рішення про притягнення військовослужбовця і призваного на збори військовозобов`язаного до матеріальної відповідальності. Розслідування провадиться посадовою особою, компетентною у питаннях обліку, зберігання та використання відповідного майна або яка має вищу юридичну освіту. Забороняється доручати розслідування посадовій особі, яка є підлеглою чи безпосереднім начальником військовослужбовця чи військовозобов`язаного, призваного на збори, дії яких необхідно розслідувати, а також посадовим особам, які є співучасниками заподіяння матеріальної шкоди чи зацікавлені в результатах розслідування.

Розслідуванням повинно бути встановлено: в чому полягає матеріальна шкода та яка її вартісна оцінка; якими конкретно неправомірними діями військовослужбовця або призваного на збори військовозобов`язаного заподіяно шкоду; вимоги яких законів, військових статутів, порадників, інструкцій та інших нормативних актів при цьому було порушено; умисно чи з необережності та з якою метою заподіяно шкоду; чи заподіяно шкоду винною особою під час виконання службових обов`язків; ступінь вини кожного у разі заподіяння шкоди кількома особами; умови та причини, що сприяли заподіянню шкоди, та її наслідки (п.19 Розділу IV Положення).

Отже, до матеріальної відповідальності може бути притягнуто військовослужбовця у разі заподіяння прямої дійсної шкоди, наявної з його боку протиправної поведінки та наявності взаємозв`язку між діями військовослужбовця та заподіяної шкоди.

З рапортом на проведення службового розслідування до командира військової частини звернувся командир взводу ГММ ОСОБА_2 (а.с.18).

Командиром військової частини А1815 від 29.03.2018 прийнято наказ №532 "Про призначення службового розслідування" (а.с.17).

В ході проведення службового розслідування було встановлено, що під час здачі речового майна виданого в особисте користування військовослужбовцю служби за контрактом водію автомобільного взводу підвозу боєприпасів групи матеріального забезпечення солдату ОСОБА_1 виявилась нестача, а саме: мішок спальний, шолом кевларовий, чохол до шолома кевларового, чохол до фляги алюмінієвої, фляга алюмінієва, казанок алюмінієвий, бронежилет Корсар МЗс 1-4 та рюкзак військовий Польща (а.с.21-23).

Вказане речове забезпечення видано на підставі накладної від 28.04.2017 №882 (а.с.24).

За результатами проведеного службового розслідування в акті від 16.04.2018 запропоновано за шкоду завдану державі в особі військової частини А1815, яка виникла внаслідок нестачі речового майна, переданого під звіт, притягнуто до підвищеної матеріальної відповідальності водія автомобільного взводу підвозу боєприпасів групи матеріального забезпечення військової частини А1815 солдата ОСОБА_1 на суму 44841 (сорок чотири тисячі вісімсот сорок одна) грн 95 коп. Начальнику речової служби списати втрачене майно з книг обліку речової служби та занести до книги обліку втрат та нестач речової служби на суму 4735 (чотири тисячі сімсот тридцять п`ять) грн 39 коп.

Також вказано внести до книги обліку грошових стягнень та нарахувань військової частини А1815 суму нестачі завданої державі в особі військової частини А1815 водієм автомобільного взводу підвозу боєприпасів групи матеріального забезпечення військової частини А1815 солдатом ОСОБА_1 в розмірі 44841 (сорок чотири тисячі вісімсот сорок одна) грн 95 коп (а.с.21-23).

Відповідач відмовився надавати пояснення по встановленим фактам, у зв`язку з чим було складено акт про відмову у наданні пояснень (а.с.28).

Отже, перераховане майно солдат ОСОБА_1 на речовий склад під час здачі посади не здав.

Так, суд зазначає, що службове розслідування за фактом нестачі речового майна у військовій частині А1815 проведено в строк, визначений Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду заподіяну державі, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 №243/95.

За результатами проведеного розслідування 16.04.2018 командиром військової частини А1815 винесено наказ про результати проведення службового розслідування по факту втрати речового майна солдатом ОСОБА_1 . Пунктом 1 вказано, за шкоду завдану державі в особі військової частини А1815, яка виникла внаслідок нестачі речового майна, переданого під звіт, відповідно до п.3, 13, 14 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року №243/95 притягнути до підвищеної матеріальної відповідальності водія автомобільного взводу підвозу боєприпасів групи матеріального забезпечення військової частини А1815 солдата ОСОБА_1 на суму 44841 (сорок чотири тисячі вісімсот сорок одна) грн 95 коп (а.с.29-32).

З огляду на встановлений позивачем факт втрати ОСОБА_1 речового майна. та доведеними обставинами наявності у відповідача матеріальної відповідальності за втрату речового майна, суд вважає вимоги військової частини обґрунтованими та належними до задоволення.

Сума, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 підтверджується довідкою-розрахунком №60 від 05.04.2019, де вказано утримати з відповідача за втрачене речове майно 44841,95 грн (а.с.27).

Згідно п.25 Положення утримання грошового нарахування за наказом про відшкодування заподіяної шкоди провадиться щомісячно у розмірі 20 відсотків, а у разі відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок розкрадання, умисного пошкодження військового майна, - у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення (заробітку).

Однак, як встановлено судом, до моменту виключення відповідача зі списків, з відповідача не утримувалось грошове забезпечення.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь військова частина А1815 50143,88 грн на підставі наказу командира військової частини від 17.04.2019 №94.

Суд зауважує, що підстави для розподілу судових витрат не має, оскільки згідно ч.2 ст.139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , інд. код НОМЕР_1 ) на користь військової частини А1815 (вул. Танкістів, смт.Гончарівське, Чернігівський р-н, Чернігівська обл., 15558, ЄДРПОУ 07880688) 50143,88 грн у якості відшкодування майнової шкоди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Панкеєва