Рішення № 86631723, 26.12.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2019 року № 320/6375/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом гр. ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася гр. ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у призначенні та виплаті їй, починаючи з 22.04.2019 року щомісячної державної адресної допомоги до пенсії відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 656 «Про встановлення щомісячної державної адресної допомоги до пенсії особам з інвалідністю внаслідок війни та учасникам бойових дій»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплатити їй, починаючи з 22.04.2019 року, щомісячну державну адресну допомогу до пенсії відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 656 «Про встановлення щомісячної державної адресної допомоги до пенсії особам з інвалідністю внаслідок війни та учасникам бойових дій».

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідно до посвідчення, серії НОМЕР_2 від 14.03.1996 вона є учасником бойових дій, а 22.04.2019 виповнилося 85 років, у зв`язку з чим вона набула право на отримання щомісячної державної адресної допомоги до пенсії відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 656 «Про встановлення щомісячної державної адресної допомоги до пенсії особам з інвалідністю внаслідок війни та учасникам бойових дій».

У липні 2019 року вона звернулася до відповідача із заявою про призначення та виплату їй відповідної щомісячної державної адресної допомоги до пенсії, однак листом від 30.07.2019 № 415/103-07 їй було відмовлено у цьому з огляду на те, що, особи, які знаходились на примусових роботах в Німеччині, не відносяться до учасників бойових дій.

Відповідач позов не визнав, надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що особи, які перебували на примусових роботах в Німеччині у період Другої світової війни не належать до учасників бойових дій. Інформація про безпосередню участь позивача у бойових діях у період Другої світової війни в матеріалах пенсійної справи відсутня, тому на думку відповідача відсутні підстави для призначення та виплати позивачеві щомісячної державної адресної допомоги до пенсії відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 656 «Про встановлення щомісячної державної адресної допомоги до пенсії особам з інвалідністю внаслідок війни та учасникам бойових дій».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.11.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивач надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

На підставі ст.ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно положень ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-XII (надалі Закон № 3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

За змістом ст. 4 Закону № 3551-XIIветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни та учасники війни.

Відповідно до ч. 1 ст. 18Закону № 3551-XIIна підтвердження свого статусу ветеранам війни вручаються посвідчення та нагрудні знаки порядок виготовлення та видачі яких встановлюється Кабінетом Міністрів України та міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 затверджено Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни відповідно до пунктів2, 3 якого передбачено, що учасникам бойових дій видаються посвідчення з написом "Посвідчення учасника бойових дій" та нагрудний знак "Ветеран війни - учасник бойових дій". Таке посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

У разі виникнення підстав, за якими особа втрачає право на статус, визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», видане їй раніше посвідчення вилучається уповноваженим на видачу посвідчень органом, з повідомленням органу, який видав таке посвідчення (п. 13-1 цього Положення).

З матеріалів пенсійної справи позивачки слідує, що 14.03.1996 органами Міністерства оборони України їй видано посвідчення учасника бойових дій, серії НОМЕР_2 .

Дане посвідчення «Учасника бойових дій» позивачці видано на виконання вимог Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»» від 22.12.1995 року N 488/95-ВР яким колишніх неповнолітніх в`язнів концтаборів, гетто та інших місць примусового тримання, створених фашистською Німеччиною та її союзниками в період Другої світової війни, а також дітей, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків було прирівняно до учасників бойових дій.

Із довідки Служби безпеки України від 18.04.1994 №09-Г-4966, наявної у матеріалах пенсійної справи позивачки, слідує, що остання у період Другої світової війни перебувала у Германії на примусових роботах з 1 серпня 1943 року по 21 квітня 1945 року.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачка у встановленому законодавством порядку (Закон від 22.12.1995 року N 488/95-ВР) набула статус «Учасника бойових дій» у період Другої світової війни.

Вказаного статусу позивачка не позбавлена. Доказів, які б спростовували дану обставину відповідачем не надано.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач здійснює їй доплату та допомогу до пенсії саме як «Учаснику бойових дій».

Отже, позивачка правомірно набула статус учасника бойових дій у період Другої світової війни, відтак має право користуватися пільгами, передбаченими Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та іншими нормативно-правовими актами.

Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 28 липня 2010 року № 656 «Про встановлення щомісячної державної адресної допомоги до пенсії особам з інвалідністю внаслідок війни та учасникам бойових дій».

Пунктом 1 вказаної Постанови передбачено, що у разі коли щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, установлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає в осіб з інвалідністю внаслідок війни I групи - 650 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 525 відсотків, III групи - 360 відсотків, в учасників бойових дій та постраждалих учасників Революції Гідності - 165 відсотків, таким особам з інвалідністю внаслідок війни, учасникам бойових дій та постраждалим учасникам Революції Гідності виплачується щомісячна державна адресна допомога до пенсії в сумі, що не вистачає до зазначених розмірів.

Абзацом № 3 пункту 1 вказаної Постанови КМУ № 656 передбачено, що щомісячна державна адресна допомога до пенсії, передбачена абзацом другим цього пункту, особам з інвалідністю внаслідок війни II і III груп із числа учасників бойових дій у період Другої світової війни та учасникам бойових дій у період Другої світової війни, яким виповнилося 85 років і більше, виплачується в розмірі, встановленому для осіб з інвалідністю внаслідок війни I групи. При цьому, фінансування щомісячної державної адресної допомоги до пенсії згідно п. 3 вказаної Постанови здійснюється органами Пенсійного фонду України.

Встановлено, що 22 квітня 2019 року позивачці виповнилося 85 років, а щомісячний розмір її пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень тощо) не перевищує 650 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. У зв`язку з цим суд вважає, що ОСОБА_1 набула право на отримання щомісячної державної адресної допомоги до пенсії у розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 2010 року № 656.

Своє право на отримання вказаної допомоги позивачка реалізувала шляхом звернення у липні 2019 року до відповідача із заявою про призначення та виплату щомісячної державної адресної допомоги до пенсії. Однак, листом від 30 липня 2019 року відповідач відмовив їй цьому з огляду на відсутність документів, що підтверджують безпосередню її участь у бойових діях у період Другої світової війни.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до вимог Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302, належним документом, що підтверджує статус ветеранів війни, є відповідне посвідчення, у тому числі й посвідчення «Учасника бойових дій».

Вказане посвідчення «Учасника бойових дій» наявне у позивачки, у встановленому законом порядку не вилучалося, позивачка не позбавлялася статусу «Учасника бойових дій», оскільки до цього часу користується пільгами, передбаченими ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тому відмова Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у призначенні позивачці щомісячної державної адресної допомоги до пенсії відповідно до вимог Постанови КМУ від 28.07.2010 року № 656 суперечить вимогам чинного законодавства, не ґрунтується на законі, а відтак підлягає визнанню протиправною.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними (ст. 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).

Згідно ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Право на отримання позивачем пенсії та передбачених законодавством України інших доплат та надбавок до пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Втручання відповідача у її право на мирне володіння своїм майном у вигляді отримання щомісячної адресної допомоги до пенсії є таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 цього рішення).

Суд також зауважує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень означає, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36 від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Так, у рішенні від 10.02.2010 р. у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Водночас, у рішенні від 27.09.2010 р. у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Частиною 2ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведених обставин суд вважає, що відповідач не виконав покладеного на нього обов`язку щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, тому позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

При цьому суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 у справі №804/14800/14.

У зв`язку з цим суд вважає, що дії відповідача щодо відмови у призначенні та виплаті позивачеві щомісячної державної адресної допомоги до пенсії відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 року № 656 «Про встановлення щомісячної державної адресної допомоги до пенсії особам з інвалідністю внаслідок війни та учасникам бойових дій» підлягають визнанню протиправними з покладенням обов`язку призначити та виплати ОСОБА_1 , саме як учаснику бойових дій у період Другої світової війни, вказану щомісячну адресну допомогу відповідно до вимог Постанови КМУ № 656 від 28.07.2010 року.

Керуючись ст.ст.2, 9, 77, 90,241- 246,250,255 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 , починаючи з 22.04.2019 року щомісячної державної адресної допомоги до пенсії відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 року № 656 «Про встановлення щомісячної державної адресної допомоги до пенсії особам з інвалідністю внаслідок війни та учасникам бойових дій».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплатити ОСОБА_1 , починаючи з 22.04.2019 щомісячну державну адресну допомогу до пенсії відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 року № 656 «Про встановлення щомісячної державної адресної допомоги до пенсії особам з інвалідністю внаслідок війни та учасникам бойових дій» як учаснику бойових дій у період Другої світової війни.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лапій С.М.