Рішення № 86627859, 26.12.2019, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/310/16

№ 2/183/453/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2019 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря Пащенко А.С.,

розглянувши, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

27.06.2016 року Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Акцент-Банк» звернулись до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просять стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 11253,50 грн., а також покласти на відповідача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог АТ «Акцент-Банк» зазначив, що згідно договору № А337RР76390197 від 01.06.2012 року відповідач отримала кредит у розмірі 3200 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною картою, та Тарифами Банку, які викладені на офіційному сайті позивача, складає між ним та Банком відповідний договір. При укладенні договору сторони керувалися ч.1 ст. 634 ЦК України і укладений між ними договір є договором приєднання, друга сторона не може пропонувати свої умови договору. Нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється у розмірі, встановленому «Тарифами Банку», які теж викладені на офіційному сайті ПАТ «А-Банк».

Позивач зазначає, що зі своєї сторони виконав умови кредитного договору, надав відповідачеві кредитні кошти у зазначеному вище розмірі, позичальник зобов`язався погашати заборгованість по кредиту, відсоткам за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, власник платіжної карти зобов`язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту, а також оплачувати комісію на умовах, передбачених договором. Крім того, умовами договору передбачена можливість стягнення штрафу за порушення позичальником строку платежу по кожному із грошових зобов`язань, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми позову.

Відповідач взяті на себе зобов`язання з повернення кредиту у встановлений строк не виконувала, у зв`язку з чим станом на 13.01.2016 року виникла заборгованість у розмірі 11253 грн., яка складається з: 3200 грн. – заборгованості за кредитом, 1,27 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом, 448,00 грн. – заборгованість по комісії за користування кредитом; 6592,16 грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 500 грн. – штраф (фіксована частина), 512,07 грн. – штраф (процентна складова).

Зазначену суму заборгованості ПАТ «Акцент-Банк» просить стягнути з відповідача.

Ухвалою суді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Дубовенко ОСОБА_2 від 29 січня 2016 року відкрите провадження у справі (а.с. 26).

Заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2016 року позов задоволено (а.с. 32-33).

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 травня 2018 року скасоване заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2016 року, призначене загальне позовне провадження (а.с. 90).

В зв`язку з закінченням повноважень судді Парфьонова Д.О., 11.05.2018 року справа передана в провадження судді Сороки О.В.

У відповідності до положень п.9 ч.1 ст.1 Розділу ХІІІ ЦПК України в редакції, встановленій Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, справа розглянута за правилами чинного ЦПК України з урахуванням вимог до заяви, в редакції ЦПК України, що діяли до набрання чинності Законом України №2147-VIII.

В судове засідання представник позивача не з`явився, звернувшись до суду з клопотанням про розгляд справи у його відсутність, позов підтримав, просить задовольнити позов у повному обсязі та не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач відзиву на позов не надала, в судове засідання повторно не з`явилася, повідомлена належним чином, причина неявки суду не відома.

Згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 01.06.2012 року між Публічним акціонерним товариством «Акцент-Банк», який в подальшому змінив назву на Акціонерне товариство «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 був укладений договір № А337RР76390197, у відповідності до якого відповідач отримала кредит у розмірі 3200 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с. 5).

Умовами і правилами надання банківських послуг передбачено, що відповідач зобов`язаний погашати заборгованість за кредитом, проценти за його користування, по перевитратам платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених договором. Крім того, що при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов`язань, передбачених вказаним договором більше ніж на 90 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми позову.

Відповідачем не оскаржувався розрахунок заборгованості по тілу кредиту у розмірі 3200 грн., як і не оскаржувалась та обставина, що при підписанні анкети-заяви позичальника 01.06.2012 року, остання складалася з Умов та правил надання банківських послуг. При перегляді заочного рішення відповідач звертала увагу на те, що отримані кошти в кредит були направлені шляхом перерахування грошових коштів на суб`єкта підприємницької діяльності, з яким вона уклала договір на виготовлення пластикових вікон. Останній витратив кошти на власний розсуд, пластикові вікна їй не виготовив, проти нього було порушено кримінальні провадження, в тому числі за її заявою.

Судом встановлено, що боржник ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань по кредитному договору у повному обсязі не виконувала, в результаті чого станом на 13.01.2016 року виникла заборгованість по тілу кредиту у розмірі 3200 грн. та відсотків у розмірі 1,27 грн., яка підлягає стягненню на користь АТ «Акцент-Банк», виходячи з наступного.

У відповідності до вимог ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно положень ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Положеннями статті 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено, що зобов`язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 - 601, 604 - 609 ЦК.

У відповідності до вимог ст.ст. 526, 530, 610, ч.1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У анкеті-заяві позичальника від 01.06.2012 року процентна ставка визначена у розмірі 0,12% річних, а тому також підлягає стягненню сума заборгованості за процентами, визначена у розрахунку заборгованості.

Вирішуючи питання щодо стягнення пені, а також штрафів, суд виходить з наступних норм закону.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Не може бути належним доказом на підтвердження умов Договору і надані суду умови надання споживчого кредиту фізичними особами (Розстрочка) (а.с. 6-12).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 01.06.2012 року, посилався на умови та правила правил надання банківських послуг розміщені на сайті, як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ним, підписуючи заяву-анкету, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, неодноразово змінювалися з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

При вирішенні спору в цій частині суд дотримується правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Так, ВП ВС зазначила, що аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Слід зазначити, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Аналізуючи, викладене, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ «Акцент-Банк" не повернуті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача належить стягнути суму непогашеного тіла кредиту у розмірі 3200 грн., проценти у розмірі 1,27 грн., а в решті позову належить відмовити.

Крім того, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути сплачений позивачем при подачі позову судовий збір у розмірі 1378,00 грн. (а.с.1).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2,4,12,76-82,89,141,263,265,280-282 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (код ЄДРПОУ 14360080,) заборгованість за кредитним договором А337RР76390197 від 01.06.2012 року, станом на 13.01.2016 року у розмірі 3201, 27 грн. (три тисячі двісті одна гривня, 27 копійок), яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 3200 грн., процентів у розмірі 1,27 грн..

В іншій частині позову Акціонерному товариству «Акцент-Банк» - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (код ЄДРПОУ 14360080,) судовий збір в розмірі 1378,00 грн.

Повторне заочне рішення, відповідно до вимог ч.3 ст. 288 ЦПК України, оскаржується в загальному порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Сорока О.В.