Рішення № 86621094, 24.12.2019, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

справа № 489/5076/19 провадження №2/489/2244/19

РІШЕННЯ

Іменем України

24 грудня 2019 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Коваленка І.В.,

секретаря судового засідання Киричук Т.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представників відповідача Ходикіна М.М., Потапова В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Миколаївського міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» (далі - МКП «Миколаївводоканал») про поновлення на роботі, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди

встановив:

У липні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом в якому просила поновити її на посаді директора з безпеки в МКП «Миколаївводоканал»; зобов`язати відповідача відновити нарахування та виплату надбавки за високі досягнення у праці з травня 2019 року у відповідності до наказу від 31.01.2019 № 90 у розмірі 40 %; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.08.2019 до дня поновлення на роботі з врахуванням суми відновлення нарахування надбавки за високі досягнення у праці; в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнути 26000,00 грн.; вирішити питання про стягнення понесених витрат на правничу допомогу в сумі 10410,00 грн. та судового збору.

Як на підставу позовних вимог позивач вказала, що з 12.07.2016 працювала на посаді директора з безпеки в МКП «Миколаївводоканал». Наказом від 20.08.2019 № В/К-0092 її було звільнено за частиною першою статті 38 КЗпП України. Підставу вважає звільнення безпідставною, а наказ про звільнення незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Вказала, що наказом генерального директора від 31.01.2019 № 90 їй була встановлена надбавку за високі досягнення у праці у розмірі 40 %. Призначення надбавки здійснені відповідно до положень Колективного договору та Положення про встановлення надбавки за високі досягнення в праці керівним підприємства, керівникам підрозділів, відділі, цехів, служб, їх заступникам, професіоналам, спеціалістам та службовцям, затвердженого наказом МКП «Миколаївводоканал» від 20.02.2017 № 134. Відповідно до пункту 7 цього Положення подання про встановлення надбавки працівникові дійсне до кінця поточного року (якщо безпосередній керівник або директор за напрямом не надає іншого на протязі цього періоду).

Однак незважаючи на те, що наказ генерального директора від 31.01.2019 № 90 не було скасовано/або викладено в новій редакції, щомісячні подання були своєчасно надані на погодження директору з управління персоналом та затвердження генеральному директору, починаючи з травня 2019 року і подень звільнення надбавка в розмірі 40 % їй безпідставно не нараховувалася та не виплачувалася.

Через вказанні порушення законодавства з оплати праці, умов колективного та трудового договору, зі сторони відповідача, які не мали разового характеру та не були викликані поважними причинами і потягли за собою істотні порушення трудових прав вона прийняла рішення про розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України.

Проте, незважаючи на ініціювання нею 15.08.2019 звільнення з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, її звільнено за частиною першою статті 38 КЗпП України не маючи для цього передбачених законодавством підстав та не було виплачено у встановлену статтею 44 КЗпП України вихідну допомогу, чим порушено статті 116 КЗпП України щодо проведення остаточного розрахунку по належним працівникові коштам в день звільнення. При цьому, відповідач не врахував того, що роботодавець або орган, уповноважений роботодавцем, не має право змінювати формулювання підстав звільнення працівника за його ініціативою та той факт, що для визначення правової підстави розірвання трудового договору з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, значення має саме факт порушення законодавства про працю, який спонукав позивача до розірвання трудового договору з власної ініціативи.

Вказані порушення відповідачем трудових прав позивача, крім матеріальної шкоди, завдали їй моральну шкоду, яка полягає в душевних стражданнях, утратою нормальних життєвих зав`язків і намаганням від неї, як єдиної працюючої особи в сім`ї, прикладати додаткових зусиль для організації свого життя та життя своїх близьких. Крім того, маючи значний досвід за фахом та авторитет серед трудового колективу підприємства, позивач зазнала зниження престижу та ділової репутації. Тому, понесенні моральні страждання позивач оцінила в розмірі 26000,00 грн., які просить стягнути з відповідача.

У відзиві на позовну заяву від 03.12.2019 представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказав, що передумовою для нарахування надбавки правникам в т.ч. позивачу є її встановлення. Локальним актом на підприємстві щодо надбавки за період з травня 2019 року є Колективний договір на 2018 - 2020 роки з додатками № 3.1, 3.1.4. Відповідно до положення про оплату праці (додаток 3.1 до Колективного договору) метою встановлення надбавки за високі досягнення - посилення стимулювання праці працівників для забезпечення їх творчого ставлення до роботи, підвищення престижності інженерної праці, поліпшення виробничих показників підрозділів підприємства в цілому. Умовою для встановлення надбавки є: інтенсивність, постійно високі результати в праці, високий професіоналізм, компетентність. Підставою для встановлення щомісяця надбавки є наказ генерального директора підприємства. Тобто, сторони Колективного договору погодили виключну компетенцію генерального директора встановлювати надбавку аби мотивувати працівників на працю, що не має постійного характеру і повністю узгоджується з положеннями статті 15 Закону України «Про оплату праці».

Подання на встановлення позивачу надбавки за високі досягнення у праці в розмірі 40% було погоджено директором управління персоналу до 28.02.2019 (на два місяці), що затверджено генеральним директором. З огляду на це позивачу наказами від 31.01.2019 № 90 за січень 2019 року встановлено надбавку в розмірі 40%, від 22.02.2019 № 138 за лютий - 40%, 29.03.2019 № 207 за березень - 20%, 25.04.2019 № 267 за квітень - 20%. Подання на встановлення надбавки без визначення відсотку позивачу до 30.06.2019 було погоджено директором з управління персоналом, але не затверджене генеральним директором, тому наказ на травень 2019 року і подальші накази стосовно позивача на встановлення у певному місці надбавки не приймалися.

У відзиві вказано, що надбавка встановлюється виключно генеральним директором за відповідним його наказом. Посилання в поданнях на встановлення надбавки позивачу у відповідному розмірі до кінця 2019 року відповідає пункту 7 Положення, що передбачає лише те, що подання на встановлення надбавки дійсне до кінця поточного року (якщо безпосередній керівник або директор за напрямком не надає іншого на протязі цього періоду). Такі подання подавалися позивачем один раз на два місці і за відсутності іншого подання, в даному випадку встановлення надбавки за травень і так далі дія подання на встановлення надбавки погодженого до 30.04.2019 продовжувалася на наступні місяці 2019 року. Разом з тим подання на встановлена надбавки до 30.06.2019 не було затверджено керівником підприємства, а дія подання на встановлення надбавки погодженого до 30.04.2019 директором з управління персоналом була вичерпана наданням іншого подання.

Щодо наказу про звільнення то позивач у своїй заяві зазначає вимогу розірвати з ним трудовий договір за частиною третьою статті 38 КЗпП України (в зв`язку з порушенням трудового законодавства), але замість вимоги про зміну формулювання його звільнення та внесення відповідного запису до трудової книжки, позивач просить відновити його порушене право шляхом поновлення на роботі.

Заявлена позивачем моральна шкода в розмірі 26000,00 грн. то жодним чином не підтверджує її завдання відповідачем, не наведено причинно-наслідкового зв`язку між фактом звільнення та стражданнями, які наче б то зазнала позивач.

Заявлені до стягнення 10410,00 грн. витрат на правничу допомогу є безпідставними та не обґрунтованими. Позивач безпідставно включила до складу витрат на правничу допомогу вказаних витрат 650,00 грн., сплачених за посвідчення довіреності представнику, так як такі витрати не охоплюються і не є частиною професійної правничої допомоги.

Стосовно 9760,00 грн., сплачених позивачем по договору про надання правової допомоги, ця сума не є співмірною, а тому відповідач просить її зменшити в разі підтвердження позивачем надання такої допомоги в частині складання позовної заяви і вчинення інших дій в рамках договору.

У відповіді на відзив на позовну заяву від 13.12.2019 представник позивача навів додаткові свої аргументи в частині порушення трудових прав позивача та порушення відповідачем процедури звільнення позивача, посилаючись на правову позицію Верховного суду України, викладену у постанові від 31.10.2012 по справі № 6-120цс12, 22.05.2013 по справі № 6-34цс13.

У запереченнях на відповідь на відзив від 23.12.2019 представник відповідача додатково навів свої аргументи на підтвердження безпідставності заявлених позивачем вимог та правомірність встановлення і виплати надбавки та припинення її виплати з травня 2019 року, а також на правомірність звільнення позивача.

Ухвалою Ленінського районного суду від 20.09.2019 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою від 15.11.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

У судовому засіданні 24.12.2019 позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві. Представники відповідача в задоволенні позовних вимог просили відмовити.

Суд, вислухавши учасників справи та дослідивши наявні у справі докази і встановив наступне.

Згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , копію якої додано до позовної заяви, з 12.07.2016 позивач ОСОБА_1 прийнята на посаду директора з безпеки в відділ адміністрації МКП «Миколаївводоканал».

15.08.2019 ОСОБА_1 на ім`я генерального директора МКП «Миколаївводоканал» подала заяву про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України, так як на підприємстві не виконується законодавство про працю, умови колективного та трудового договору. А саме, генеральним директором в односторонньому порядку в порушення, встановленого додатком 3.1.4 до розділу ІІІ Колективного договору підприємства, з травня поточного року скасовано надбавку за високі досягнення у праці керівним працівникам, керівникам підрозділів, відділів, цехів, служб, їх заступникам, професіоналам, фахівцям та службовцям, встановлену їй (позивачу) у січні 2019 року відповідно до умов Колективного договору. Також вказала на порушення статті 31 КЗпП України, яке мало місце в серпні 2017 року, приписи статті 41 цього Кодексу стосовно забезпечення роботодавцем працівника належним робочим місцем та статті 40 КЗпП України в частині недотримання вимог щодо переведення працівника на інше робоче місце в разі скорочення чисельності або штату, яке здійснюється підприємстві на підставі наказу № 299 від 20.05.2019.

Згідно проставленої на заяві ОСОБА_1 резолюції керівника підприємства вказано: «Начальнику відділу кадрів звільнити за ст.38 за власним бажанням з 20.08.2019».

Наказом генерального директора МКП «Миколаївводоканал» від 20.08.2019 № В/К-0092 ОСОБА_1 звільнено за частиною першою статті 38 КЗпП України з 20.08.2019.

Наказ цього ж дня був наданий для ознайомлення позивачу, від підпису якого вона відмовилася, з тих підстав, що наказ виданий незаконно та безпідставно, про що відповідач склав відповідний акт від 20.08.2019.

Як вбачається із позовної заяви, незаконність свого звільнення позивач обґрунтовує тим що роботодавець або уповноважений ним орган не має право змінювати формулювання підстав звільнення працівника за власною ініціативою та те, що для визначення правової підстави розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, який спонукав її до розірвання трудового договору з власної ініціативи.

В якості порушення своїх трудових прав в позові позивач вказала на безпідставне в порушення положень статті 22 Закону України «Про оплату праці» та Колективного договору генеральним директором МКП «Миколаївводоканал» з травня 2019 року в односторонньому порядку прийняття рішення з питань оплати праці, що значно погіршило її становище в порівняння з умовами, встановленими законодавством і діючим на підприємстві колективним договором. Внаслідок такого рішення генерального директора з травня 2019 року її було позбавлено на отримання надбавки за високі досягнення у праці в розмірі 40 %, яка була встановлена наказом від 31.01.2019 № 90.

Відповідно до пункту 2 Порядку застосування та нарахування надбавки за високі досягнення у праві, затвердженого наказом МКП «Миколаївводоканал» від 20.02.2017 № 134, надбавка за високі досягнення у праці встановлюється у відповідності з пунктом 2.1 Положення про оплату праці, Положенням про встановлення надбавки за високі досягнення в праці керівним працівникам, керівникам підрозділів, відділів, цехів, служб, їх заступниками, професіоналам, спеціалістам та службовцям, які є невід`ємною частиною Колективного договору на 2013-2017 роки, та додатку до Колективного договору на 2013 - 2017 роки № 5 Перелік передбачених діючим законодавством та колективним договором доплат та тарифних ставок та посадових окладів працівників.

Пунктом 5 цього Порядку встановлено розміри надбавок за категоріями персоналу: директори за напрямками, головний бухгалтер, керівники служб та структурних підрозділів та їх заступники (рівень - відділ, цех, лабораторія), головні спеціалісти - до 40 % посадового окладу.

Згідно пункту 7 Порядку, подання на встановлення надбавки працівникові дійсне до кінця поточного року (якщо безпосередній керівник або директор за напрямком не надає іншого на протязі цього періоду).

Пунктом 8 Порядку встановлено, що на підставі наданих подань та з урахуванням вимог пунктів 10 (вказано умови за яких надбавка зменшується або відміняється в конкретному місяці), 11 (вказано умови коли надбавка відміняється повністю) цього Порядку відділ організації праці та заробітної плати щомісячно в трок не пізніше останнього робочого дня поточного місяця готує наказ генерального директора «Про нарахування надбавки за високі досягнення».

30.05.2018 на конференції трудового колективу МКП «Миколаївводоканал» схвалено Колективний договір на 2018 - 2020 роки, додатками якого є Положення про оплату праці (додаток № 3.1) та Положення про встановлення надбавки за високі досягнення у праці керівним працівникам, керівникам підрозділів, відділів, цехів, служб, їх заступниками, професіоналам, фахівцям та службовцям (додаток № 3.1.4).

Відповідно до пункту 2.2.1 Положення про оплату праці, фонд додаткової заробітної плати включає, зокрема доплати і надбавки до тарифних ставок і посадових окладів у розмірах, передбачених чинним законодавством. Доплати і надбавки нараховуються згідно положень (додатки № 3.1.1, № 3.1.2, № 3.1.3, № 3.1.4) .

Пунктом 1.3 наведеного вище Положення (додаток № 3.1.4 до Колективного договору) встановлено, що надбавки щомісяця встановлюються наказом генерального директора підприємства у розмірі до 50 % посадового окладу.

Пункт 1.4 Положення передбачає підстави за яких надбавка може бути зменшена або відмінена повністю в конкретному місяці.

Таким чином, локальними актами МКП «Миколаївводоканал» передбачено дію подання про встановлення надбавки за високі досягнення у праці до кінця поточного року, якщо безпосередній керівник або директор за напрямком не надає іншого на протязі цього періоду.

Проте, рішення про встановлення розміру надбавки працівникам віднесено до повноважень генерального директора підприємства, який щомісячно видає з цього питання відповідний наказ.

Вказане підтверджується наданими відповідачем письмовими доказами, зокрема поданнями на встановлення надбавки за високі досягнення у праці ОСОБА_1 , відповідно яких до 28.02.2019 було узгоджену їй надбавку в розмірі 40 % посадового окладу на 2019 рік, до 30.04.2019 - 20%, а в узгодженні наступного подання до 30.06.2019 на встановлення надбавки відмовлено.

Нарахування та виплата надбавок ОСОБА_1 згідно узгоджених в поданні розмірів та строків виплати, відповідач підтвердив копіями наказів № 90 від 31.01.2019 (встановлено надбавку за січень 2019 року в розмірі 40%), наказом № 138 від 22.02.2019 (встановлено надбавку за лютий в розмірі 40%), наказом від 29.03.2019 № 207 (встановлено надбавку за березень в розмірі 20%), наказом від 25.04.2019 № 267 встановлено надбавку за квітень в розмірі 20%.

Починаючи з травня 2019 року і до звільнення надбавка позивачу не встановлювалася та не нараховувалася.

Враховуючи наведене доводи позивача про те, що вона має право на надбавку за високі досягнення у праці в розмірі 40 % посадового окладу суд вважає безпідставними, так як підтверджується дослідженими судом доказами рішення про встановлення розміру надбавки працівникам віднесено до повноважень генерального директора, який видає з цього питання відповідний розпорядчий акт.

Наведений висновок суду є підставою для відмови в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача відновити нарахування та виплату позивачу надбавки за високі досягнення у праці з травня 2019 року у відповідності з наказом генерального директора від 31.01.2019 № 90 в розмірі 40% посадового окладу.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Основною вимогою позивача є поновлення її на роботі через неправомірність наказу про звільнення внаслідок зміни відповідачем формулювання та правої підстави звільнення, що порушило її трудові права, в т.ч. на отримання вихідної допомоги, передбаченої статтею 44 КзпП України, у разі звільнення за частиною третьою статті 38 цього Кодексу, як вона просила керівника підприємства в своїй заяві про звільнення.

При вирішенні спору в частині правомірності підстав звільнення позивача та поновлення на роботі суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Відповідно до частини п`ятої статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим, зокрема при укладенні трудового договору з фізичною особою.

Підставами припинення трудового договору, згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

За змістом статі 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за власним бажанням без посилання на частину третю статті 38 КЗпП України.

Відсутність волевиявлення особи на звільнення за власним бажанням позбавляє роботодавця законних підстав для звільнення працівника згідно зі статтею 38 КЗпП України без зазначення частини третьої цієї статті.

Для визначення правової підстави розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України значення має сам лише факт порушення роботодавцем законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причини такого порушення та його істотність.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-34цс13 від 22.05.2013.

Враховуючи встановлені обставини та наведенні положення закону суд вважає, що через відсутність волевиявлення позивача, як ініціатора звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України, у відповідача були відсутні підстави для зміни формулювання звільнення останньої з частини третьої статті 38 КЗпП України на частину першу цієї статті, внаслідок чого наказ відповідача від 20.08.2019 про звільнення ОСОБА_1 не можна вважати законним, так як її звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку.

У постанові Верховного Суду України від 21.05.2014 у справі № 6-33цс14 зроблено висновок, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, враховуючи межі судового розгляду (частина перша статті 13 ЦПК України), суд приходить до висновку про обґрунтованість вимоги позивача про поновлення її на посаді директора з безпеки.

Так як суд прийшов висновку про поновлення позивача на посаді, відповідно позивач має право на стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Разом з тим, суд не погоджується з визначеним позивачем початком перебігу строку стягнення середнього заробітку, так як перебіг такого строку розпочався з 21.08.2019, а не з 20.08.2019, який є останнім робочим днем позивача.

Не погоджується суд з позивача і в частині проведення розрахунку середнього заробітку з урахування надбавки за високі досягнення у праці в розмірі 40 % посадового окладу, так як це відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок). Крім того, судом не встановлено порушення в частині невиплати такої надбавки позивачу.

Абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно з пунктом 8 розділу цього розділу, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Відповідно до пункту 10 розділу IV Порядку у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Згідно довідки МКП «Миколаївводоканал» від 29.11.2019 № 636, наданої на виконання ухвали суду від 15.11.2019 середня заробітна плата ОСОБА_1 за червень, липень 2019 року (за два місяці, що передують звільненню) складає 30159,81 грн.

Відповідно до відпрацьованих в червні та липні 2019 року позивачем робочих днів середньоденний заробіток позивача складає 1471,26 грн.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21.08.2019 по 24.12.2019 (день прийняття судом цього рішення), який підлягає стягненню на користь позивача, складає 129470,88 грн. (88 робочих днів х 1471,26), сума якого визначена без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Згідно з статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Беручи до уваги постанову Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», а також враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач порушенням її трудових прав через незаконне звільнення, докладання внаслідок такого звільнення позивачем додаткових зусиль до організації свого життя та відновлення свого порушеного праве в судовому порядку, враховуючи вимоги до розумності і справедливості до розміру моральної шкоди, достатнім розміром компенсації позивачу моральної шкоди суд вважає 2000,00 грн.

Розподіл судового збору суд здійснює в наступному порядку.

Згідно позовної заяви позивач заявила дві вимоги немайнового характеру (поновлення на роботі та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити надбавку) та дві вимоги майнового характеру (стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди).

Від сплати судового збору за вимогу про поновлення на роботі позивач звільнена на підставі пункту 1 частини першої статі 5 Закону України «Про судовий збір», інша вимога негайного характеру, підстав для задоволення якої судом не встановлено, оплачена судовим збором в розмірі 768,40 грн. квитанцією від № 14 від 04.10.2019.

Майнові вимоги (стягнення середнього заробітку та моральної шкоди) позивач визначила на момент звернення до суду в сумі 56160,83 грн., сплативши судовий збір в мінімальному розмірі 768,40 грн. (квитанція № 0.0.1495094437.1).

Таким чином, на підставі статті 141 ЦПК України пропорційно задоволеним вимогам з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 768,40 грн. (оплачено позивачем частково).

Тому, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 1554,70 грн. (768,40 + 786,30 (недоплачений позивачем судовий збір за вимоги майнового характеру, що задоволені судом)).

При розподілі витрат на правничу допомогу суд виходить з наступного.

Несення витрат на правничу допомогу позивач підтвердила договором про надання правничої допомоги № 17-09-19/2 від 17.09.2019, додатковою угодою № 1 від 17.09.2019 до вказаного договору, згідно якої підготовка позовної заяви складає 3000,00 грн., а представництво інтересів замовника у суді 6760,00 грн., квитанцією № 1-2678К від 17.09.2019 про перерахування ОСОБА_1 9760,00 грн. Обласній колегії адвокатів, та довідкою приватного нотаріуса від 27.08.2019 про сплату ОСОБА_1 за вчинення нотаріальної дії - посвідчення довіреності 650,00 грн.

Відповідно до положень частин першої - третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави, які підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами за результатами розгляду справи.. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно частин четвертої, п`ятої цієї статті, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи співмірність розміру понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката, складність справи, яка не є складною та не потребує значного часу і обсягу виконання адвокатом робіт (надання послуг), незначного за часом судового засідання, тому з врахуванням вимог частини третьої статті 141 ЦПК України суд вважає за можливе зменшити розмір компенсації позивачу витрат на правничу допомогу до 3000,00 грн.

При цьому, відсутні підстави для віднесення до витрат на правничу допомогу понесені позивачем витрати на вчинення нотаріальної дії з нотаріального посвідчення довіреності адвокату, які крім іншого не підтверджені платіжним документом.

Керуючись статтями 4, 19, 141, 263-265 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді директора з безпеки в Миколаївському міському комунальному підприємстві «Миколаївводоканал».

Стягнути з Миколаївського міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21.08.2019 по 24.12.2019 в розмірі 129470,88 грн. без утримання податків та зборів та в рахунок відшкодування моральної шкоди 2000,00 грн.

Стягнути з Миколаївського міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» на користь ОСОБА_1 3000,00 грн. витрат на правничу допомогу та 768,40 грн. судового збору.

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути Миколаївського міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» на користь держави судовий збір в розмірі 1554,70 грн.

Рішення про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності з пунктом 15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ленінський районний суд міста Миколаєва або в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Інформація про учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;

відповідач - Миколаївське міське комунальне підприємство «Миколаївводоканал», ідентифікаційний номер 31448144, місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Погранична,161.

Повний текст судового рішення складено 26.12.2019.

Суддя І.В.Коваленко