Рішення № 86615382, 02.08.2019, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 02.08.2019

Справа № 334/1197/19

Провадження № 2/334/2009/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2019 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Турбіної Т.Ф., при секретарі Лиходід А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Запоріжжі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Дніпровський державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Головного територіального управління юстиції Туріченко Оксани Миколаївни про звільнення майна з-під арешту, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2019 року позивач звернувся до суду з позовом, який в подальшому уточнив, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Дніпровський ВДВС ЗМУЮ, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ГТУЮ Туріченко О.М. про звільнення майна з-під арешту, в обґрунтування якого зазначив, що 30.03.2007 року ОСОБА_1 та АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Укрсоцбанк» уклали кредитний договір № 07П056-К за умовами якого, Відповідач отримав кошти в сумі 45000,00 доларів США.

Крім цього, 30.03.2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено Іпотечний договір відповідно до якого, на забезпечення виконання основного зобов`язання, Іпотекодавець передав в іпотеку належне йому на праві власності майно, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Через систематичне невиконання Боржником умов кредитного договору, Банк був змушений розпочати процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки, однак позивачу стало відомо, що реалізувати власне майно на даний час неможливо оскільки 14.02.2011 року старшим державним виконавцем Ленінського ВДВС Запорізького МУЮ Шабалою І.А., в рамках виконавчого провадження на виконання ухвали Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16.12.2010 року № 2-5641/2010, винесено постанову про арешт майна відповідачів та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все нерухоме майно, в тому числі і на квартиру АДРЕСА_1 .

У зв`язку з зазначеним вище, АТ «Укрсоцбанк» був вимушений звернутись з вказаним позовом до суду, в якому просить звільнити з-під арешту нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , який було накладено Ленінським відділом державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції в рамках виконавчого провадження, відкритого на виконання ухвали Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16.12.2010 року № 2-5641/2010 (реєстраційний номер обтяження в Єдиному реєстрі заборони відчуження об`єктів нерухомого майна № 10826613 від 14.02.2011 року).

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про слухання справи без їх участі. На задоволенні позову наполягає.

Відповідно до ч. 8 ст.178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідачі ОСОБА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явились, суду подали заяві про слухання справи без їх участі, проти задоволення позову не заперечували.

Третя особа - приватний нотаріус Туріченко О.М. в судове засідання не з`явилась. Суду надала заяву про слухання справи без її участі з прийняттям рішення згідно вимог чинного законодавства України.

Представник третьої особи - Дніпровського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ в Запорізькій області в судове засідання не з`явився, про слухання справи повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи. З відзовом та запереченнями на позов, заявою про слухання справи без їх участі до суду не звертались.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності. Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 76, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення тільки у разі скінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав.

Судом встановлено, що 30.03.2007 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання не відновлювальної кредитної лінії № 07П056-К за умовами якого, Відповідач отримав грошові кошти у розмірі 45000,00 доларів США.

Також, 30.03.2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено Іпотечний договір № 07П056-І відповідно до якого, на забезпечення виконання основного зобов`язання за кредитним договором № 07П056-К Іпотекодавці передали в іпотеку належне їм на праві власності майно, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Вказаний договір Іпотеки було посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Туріченко Оксаною Миколаївною, та зареєстровано в реєстрі за № 78.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 152605228 від 15,01.2019 року, долученої до позову, вбачається, що квартира АДРЕСА_2 на праві власності належить відповідачам по справі по 1/3 частині кожному.

З позову вбачається, що через систематичне невиконання Боржником умов кредитного договору Банк був змушений розпочати процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

На підставі до ст.36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотеко держателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Статтями 37, 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено право Іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, згідно якого Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Дане застереження відображено в п. 4.5 Іпотечного договору.

Однак, позивачу стало відомо, що реалізувати власне майно на даний час неможливо оскільки 14.02.2011 старшим державним виконавцем Ленінського відділу ДВС Запорізького МУЮ Шабалою І.А., в рамках виконавчого провадження на виконання ухвали Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16.12.2010 № 2-5641/2010, винесено постанову про арешт майна ОСОБА_2 та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все нерухоме майно останнього.

Згідно вищевказаної Інформаційної довідки вбачається, що 14.02.2011 року за № 10826613 реєстратором було зареєстровано (реєстраційний номер обтяження 10826613) Постанову № 24018896 від 14.02.2011 року старшого державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Шабали І.А. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, у виконавчому провадженні, відкритому на виконання ухвали Ленінського районного суду м. Запоріжжя №2-5641/2010 від 16.12.2010 року.

Судом встановлено, що вказана ухвала Ленінським судом м. Запоріжжя була винесена під час розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

Позивачем доведено, а відповідачами не спростовано, що станом на теперішній час зобов`язання боржником по погашенню кредитної заборгованості за договором № 07П056-К від 30.03.2007 року не виконуються.

Однак, скористатися своїм правом на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання позивач не має можливості, оскільки на все нерухоме майно ОСОБА_2 накладено арешт.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ч.1 ст.18 ЗУ «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії

Згідно ч.7 ст.51 ЗУ «Про виконавче провадження», примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

При реалізації цієї норми слід мати на увазі, що за положеннями ст.1 ЗУ «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом, та відповідно ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», за якою у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокове виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачене законом.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону. Теж саме передбачено ст. 572 ЦК України, а саме в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Звертаємо увагу суду на те, що Позивач має пріоритетне право на задоволення своїх вимог, оскільки обтяження Позивача зареєстровані раніше, а саме 30.03.2007 року, що підтверджується іпотечним договором, а також інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 152605228 від 15.01.2019 року.

У зв`язку з тим, що Відповідачі не виконали своїх зобов`язань перед позивачем за кредитним договором і мають заборгованість з повернення кредиту та сплати відсотків, Банк має намір скористатись, правами кредитора та іпотекодержателя, наданими чинним законодавством, та звернути стягнення на вищезазначене майно, що є предметом іпотеки.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація обтяжень здійснюється на підставі: встановленої законом заборони користування та/або розпорядження нерухомим майном; рішень судів, що набрали законної сили; ухвали слідчого судді, суду, постанови державного виконавця про накладення арешту на нерухоме майно; накладення заборони на відчуження нерухомого майна нотаріусом; рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об`єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду; інших актів відповідних державних органів та посадових осіб згідно із законом; договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Ст. 1 ЗУ «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку встановленого цим Законом.

Згідно зі статтею 589 ЦКУ у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 ст. 317 ЦКУ зазначає, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Ст. 37, 38 ЗУ «Про іпотеку» передбачено право Іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки згідно якого Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.575 ЦК України іпотека є заставою нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Частина 1 ст.317 ЦКУ зазначає, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом у черговості їх державної реєстрації.

Законом України «Про іпотеку» (ст.33) встановлений вичерпний перелік підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог іпотекадержателя, а саме: на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до положень пункту 1 частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами

Пунктом 1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» зазначено що, у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю манна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15,16 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору с фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Згідно п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Зважаючи на ту обставину, що накладення арешту має своїм наслідком заборону відчуження арештованого майна, ним порушується право іпотекодержателя в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Зі змісту ч. 6 та 7 ст.3 Закону України «Про іпотеку» вбачається, що у разі, якщо належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше накладення арешту для забезпечення реального виконання рішення суду щодо задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд повинен приймати рішення про звільнення з-під арешту іпотечного майна.

Відповідно до ч.7 ст.51 ЗУ «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень ЗУ «Про іпотеку».

Згідно ч.1 ст.56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Частиною 2 цього Закону передбачено, що арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Відповідно до ч. 1 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Частиною 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачені підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Чинним законодавством не передбачено заборони накладення арешту на майно, що є предметом іпотеки. Разом із тим ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» обумовлено випадки, підстави й порядок зняття арешту з майна, у тому числі відповідно до ч.5 цієї норми у всіх інших випадках арешт з майна може бути знятий за рішенням суду.

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, відповідно до ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Арешти та заборони відчуження було накладено на майно, яке перебуває в іпотеці позивача, що підтверджується відповідними документами та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позивач вважає, що накладення арешту на іпотечне майно в даному випадку є порушенням права TOB «Кредитні ініціативи» як іпотекодержателя, адже відповідно до ст.572 Цивільного Кодексу, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Існування арештів, накладених на вищевказане іпотечне майно, унеможливлює реалізацію позивачем свого права іпотекодержателя звернути на нього стягнення.

Відповідно до ч. 1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень п.6 ч.1 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно.

Наведеними нормами права передбачено підстави, що створюють правову можливість для позивача у цьому провадженні звернути стягнення на заставне майно у позасудовому порядку та скасувати всі існуючи арешти, накладені на іпотечне майно.

Крім того, зазначені вище обтяження були накладені на іпотечне майно вже після підписання договору іпотеки від 30.03.2007 року та реєстрації іпотеки, а тому, враховуючи положення чинного законодавства України, позивач має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок спірного нерухомого майна.

Таким чином, арешти та заборони відчуження було накладено на майно, яке перебуває в іпотеці Банка, що підтверджується відповідними відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що іпотека як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов`язання, тобто спрямована на те, щоб гарантувати кредитору-іпотекодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.

Керуючись положеннями Закону України «Про іпотеку», позивач вимушений скористатися правом задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, оскільки правовою підставою для реєстрації власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про її задоволення вимог іпотекодержателя, однак для реалізації даного права перешкоджає арешт, накладений згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 24018896, винесеної 14.02.2011 року старшим державним виконавцем Ленінського ВДВС Шабалою І.А.

З огляду на вищевказане, суд приходить до висновку, що на сьогоднішній день, внаслідок винесення вищезазначеної постанови про арешт, порушено права Позивача як власника відповідного майна, виходячи із наступного.

Відповідно ст.41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст.16 ЦКУ кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частина 1 ст.317 ЦКУ зазначає, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Також, відповідно до ч.1,2 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Непорушність права власності регулюється ст.321 Цивільного кодексу України яка зазначає, що ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Так, відповідно до ч.1,2 ст.386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усі суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно ч.1 ст.391 ЦКУ власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За правилами ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Відповідно до ч.2 ст.40 вищезазначеного закону про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Також ч.1 ст.59 цього ж закону зазначає, що особа яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення його з-під арешту.

Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках особа, якій передано майно. якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборищ банк та іншу фінансову установ, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Аналогічний висновок міститься в постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» від 03 червня 2016 року.

Виходячи з вищезазначеного, арешт, який був накладений на предмет іпотеки на даний момент не дає можливості позивачу скористатися законним правом щодо задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, а тому суд приходить до висновку про доведеність позовних вимог, а від так вини повинні бути задоволені.

Нормами ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у чинній редакції) встановлено, що у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Частиною 3 даної статті встановлено підстави зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини у відкритому виконавчому провадженні. Згідно ч. 5 ст. 59 даного закону, у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду, тому позивачка змушена звернутись до суду з вказаним позовом про зняття арешту з майна, оскільки інший порядок захисту її прав, аніж судовий - законодавцем не передбачений.

Системний аналіз зазначених положень Закону дає підстави для висновку, що безпосереднє зняття арешту з майна здійснюється за постановою державного виконавця, яка приймається на підставі відповідного рішення суду, а тому, у зв`язку з тим, що станом на час розгляду справи наявний арешт на майно, за рахунок продажу якого, позивач може задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням боржника по кредитному договору № 07П056-К від 30.03.2007 року, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, то всі передбачені законом підстави для існування арешту належного ОСОБА_2 майна - відсутні, оскільки таким чином АТ «Укрсоцбанк» буде обмежений у здійснені прав власника щодо належного йому майна, тому суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст. ст.10, 12, 13, 18, 76, 81, 83, 89, 247, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - задовольнити.

Звільнити з-під арешту нерухоме майно, яке належить АТ «Укрсоцбанк», а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , який було накладено Ленінським відділом державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції в рамках виконавчого провадження, відкритого на виконання ухвали Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16.12.2010 року № 2-5641/2010 (реєстраційний номер обтяження в Єдиному реєстрі заборони відчуження об`єктів нерухомого майна № 10826613 від 14.02.2011 року).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Турбіна Т. Ф.