Рішення № 86605087, 10.12.2019, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/236/18 2/335/135/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2019 року Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Макарова В.О.,

за участю секретаря судового засідання Дворникової Я.П.,

представника позивача адвоката Нємна Т.І.,

представника відповідача адвоката Соколової Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: державний реєстратор Лагно Марина Юріївна, про визнання недійсним інвестиційного договору, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та скасування право власності, визнання права власності у порядку спадкування за заповітом,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: державний реєстратор Лагно М.Ю., про визнання недійсним інвестиційного договору, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та скасування право власності, визнання права власності у порядку спадкування за заповітом.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що починаючи з жовтня 2015 року вона здійснювала нагляд за ОСОБА_3 , 1924 року народження. Остання не мала близьких родичів та потребувала сторонньої допомоги, оскільки була важко хвора.

11.12.2015 року ОСОБА_3 склала заповіт на ім`я позивачки, який було посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Абрамовим М.О., та згідно якого ОСОБА_3 заповідала позивачці все належне їй на момент смерті майно, яке складалося з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, у зв`язку з чим позивач звернулася до приватного нотаріуса з метою оформлення спадщини але дізналася, що вказана квартира належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2 , на підставі інвестиційного договору № 41 від 12.11.2007 року та акту приймання-передачі до інвестиційного договору, а право власності зареєстровано за відповідачем згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державним реєстратором відділу державної реєстрації Запорізької державної районної адміністрації Запорізької області.

Однак, ОСОБА_1 вважає, що інвестиційний договір № 41 від 12.11.2007 року, укладений між померлою ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є недійсним, а рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , таким, що підлягає скасуванню, оскільки померла ОСОБА_3 жодного разу не згадувала про будь-які договори укладені з відповідачем, на її думку відповідач підробив підпис ОСОБА_3 чи іншим чином незаконно заволодів майном, що мало перейти у її власність.

Таким чином, ОСОБА_1 просила суд: 1) визнати недійсним інвестиційний договір № 41 від 12.11.2007 року, сторонами якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , 2) скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за громадянином ОСОБА_2 , номер запису про право власності 20413645 та скасувати право власності на зазначену квартиру за громадянином ОСОБА_2 , 3) визнати за нею право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за заповітом.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Нємна Т.І. на задоволенні позову наполягала з підстав викладених в ньому.

Представник відповідача адвокат Соколова Н.І. проти позову заперечувала, посилаючись на те, ОСОБА_2 набув право власності на спірну квартиру з підстав не заборонених законом, на підставі інвестиційного договору і акту приймання-передачі до інвестиційного договору, право власності зареєстрував у встановленому законом порядку. Підтримала письмовий відзив на позовну заяву та просила в позові відмовити у повному обсязі.

Третя особа: державний реєстратор відділу державної реєстрації Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області Лагно М.Ю. в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, про причини неявки суду не повідомила.

У відповідності до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Заслухавши пояснення представника позивача на обґрунтування позовних вимог, представника відповідача на обґрунтування заперечень проти позову дослідивши докази по справі в їх сукупності, з`ясувавши підстави та предмет позову, характер спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернулася позивач, виходячи з положень ст. 10 та ст. 11 ЦПК України, за якими цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів та доведення перед судом їх переконливості, при цьому суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів сторін, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст.ст. 55, 124 Конституції України, ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно положення частини 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст. 3 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.

Перш за все, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак, під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

У відповідності до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов`язки, які покладаються на них за договором.

Відповідно до положення статей 2, 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність», інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об`єкти власності, а також майнові права.

Інвестори - суб`єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об`єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. (ч. 2 ст. 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність»)

Судом встановлено, що 12.11.2007 року між ОСОБА_2 , як інвестором, та ОСОБА_3 , як замовником, був укладений інвестиційний договір № 41, згідно п. 3.1 якого ОСОБА_3 передала ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка виступала об`єктом інвестування.

Пунктом 4.3 цього договору визначено, що на момент його підписання ОСОБА_2 здійснив з ОСОБА_3 повний розрахунок.

Крім того, 06.12.2007 року сторонами був підписаний акт приймання-передачі №1 до інвестиційного договору № 41 від 12.11.2007 року, відповідно до якого ОСОБА_3 передала, а ОСОБА_2 прийняв вказану квартиру.

Також, встановлено, що 11.12.2015 року, ОСОБА_3 склала заповіт на ім`я ОСОБА_1 , який було посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Абрамовим М.О., та зареєстрований в реєстрі за № 755, згідно якого ОСОБА_3 заповідала позивачці все належне їй майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що на день її смерті буде їй належати і на що вона за законом матите право.

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Запорізьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Запоріжжі померла ОСОБА_3 , у віці 92 років, про що 01.11.2016 року складено відповідний актовий запис № 7531.

Так, щодо визнання недійсним інвестиційного договору від 12.11.2007 року і скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно від 13.05.2017 року, суд виходить з того, що підстави недійсності правочину визначені ст. 215 ЦК України, зокрема такою підставою є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 набув право власності на спірну квартиру з підстав не заборонених законом, на підставі інвестиційного договору, право власності зареєстровано у встановленому законом порядку.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивачем не доведено, що при укладенні спірного інвестиційного договору сторонами не було дотримано вимог ч.ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, чи вимог Закону України «Про інвестиційну діяльність» щодо форми договору.

Також, судом встановлено, що 19.01.2018 року до Вознесенівського відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області надійшло повідомлення, що невідома особа, шахрайським шляхом заволоділа спадковим майном ОСОБА_1 , завдавши останній шкоду у великих розмірах.

Вказана подія була зареєстрована в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події Вознесенівського відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області та вказані відомості були внесені до ЄРДР за № 12018080060000229 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.

Постановою старшого слідчого Вознесенівського відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області майора поліції Гружевської Н.В від 11.05.2019 року, кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12018080060000229 закрито у зв`язку з відсутністю складу злочину.

Отже, суд вважає, що вимоги про визнання недійним цього договору, а відтак і про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, задоволенню не підлягають.

Також, суд вважає, що посилання позивачки ОСОБА_1 на заповіт складений 11.12.2015 року, та посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Абрамовим М.О., зареєстрованого в реєстрі за № 755 як на підставу для виникнення права на спадкування спірної квартири є необґрунтованим з таких підстав.

В тексті заповіту, складеного 11.12.2015 року ОСОБА_3 визначено, що остання заповідає позивачці ОСОБА_1 все належне їй майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що на день її смерті буде їй належати і на що вона за законом буде мати право.

Таким чином, спірна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , не входить до складу спадкового майна, яке охоплюється заповітом, оскільки на момент складання заповіту 11.12.2015 року, заповідачка втратила право на неї за договором від 12.11.2007 року.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Оцінюючи аргументи, викладені позивачем та відповідачем, їх представниками, суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine) від 09.12.1994 року).

За таких обставин, даючи оцінку встановленим обставинам справи та аналізуючи надані суду докази та доводи учасників справи, в сукупності з письмовими доказами по справі, суд приходить до висновку про необхідність відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Згідно положень ст. 141 ЦПК України, судові витрати, у разі відмови у задоволенні позовних вимог, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 5, 10, 12, 13, 19, 76–80, 89, 141, 142, 259, 265, 273, 274–279 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 про визнання недійсним інвестиційного договору № 41 від 12.11.2007 року, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за громадянином ОСОБА_2 , номер запису про право власності 20413645 та скасування право власності на зазначену квартиру за громадянином ОСОБА_2 , визнання права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 у порядку спадкування за заповітом – залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телемунікаційної системи подається до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Запоріжжя.

Вступна та резолютивна частини рішення постановлені в нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 10.12.2019 року

Повний текст рішення виготовлено 20.12.2019 року.

Суддя В.О. Макаров