Вирок № 86604116, 24.12.2019, Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/2177/17

Провадження № 1-кп/307/127/19

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2019 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Бобрушко В.І..

при секретарях Цонинець Н.М., Ільницькій О.М., Декет К.І.

з участю прокурорів Петечук А.А., Баник С.Ю.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника Рущак Ю.В.

потерпілої ОСОБА_2

представника потерпілої Коржук І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тячів кримінальне провадження про обвинувачення :

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, з повною загальною середньою освітою, не працюючого, одруженого, має трьох неповнолітніх дітей, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що він, будучи зобов`язаним рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 10 лютого 2014 року, яке вступило в законну силу з моменту його проголошення, не робити перешкоди у користуванні дорогою, яка веде до будинку АДРЕСА_1 , України, демонтувати споруджені ним ворота на цій дорозі, не ставити автомашину на цій дорозі та не загромаджувати цю дорогу сторонніми предметами. будучи належним чином повідомленим про суть вказаного рішення, жодних дій для його виконання не вжив. Відтак державним виконавцем відділу ДВС Тячівського районного управління юстиції було відкрито виконавче провадження, в рамках якого було демонтовано вказані у рішенні суду металеві ворота, які передано на зберігання ОСОБА_3 . Однак, ОСОБА_1 , по теперішній час робить перешкоди у користуванні дорогою, яка веде до будинку АДРЕСА_1 , та ставить там транспортні засоби, чим самим здійснює перешкоду та продовжує умисно не виконувати рішення апеляційного суду Закарпатської області.

Органом досудового розслідування дії обвинуваченого ОСОБА_1 кваліфіковано за ст.382 ч.1 КК України як умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні свою вину не визнав та пояснив, що коли виконували рішення суду щодо усунення перешкод він був на роботі, ворота зняли у його відсутності і передали їх сусіду на зберігання. На даний час воріт не має, він кладе автомобіль зі свого боку напроти свого подвір`я, бо не має де класти. В сусідів є три заїзди до їх будинку. Біля воріт Корнута автомобіль він не ставить. На засіданні обласного суду він був, рішення апеляційного суду отримав поштою і не розуміє якого під`їзду стосується дане рішення. Перед воротами автомобіль вже не кладе, бо воріт вже не має. Працівники поліції приїжджали, перекрили йому дорогу на вулиці Б. Хмельницького, 18 і він не міг виїхати автомобілем. Корнута йому також перекривала дорогу дві доби. Акт, який складали державні виконавці, він не підписував. Працівники поліції приїжджали багато разів. Одного разу чоловік Корнути погрожував його жінці та дітям, у зв`язку з чим вони викликали поліцію. Між рейсами вдома він знаходиться 2-7 днів, а потім їздить на автомобілі, яким користується. Просить його виправдати.

Потерпіла ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що обвинувачений ОСОБА_1 робить їм перешкоди у користуванні дорогою, яка веде до їх будинку, погрожував, у зв`язку з чим вони звернулися до суду. Потім була проведена земельно-технічна експертиза та рішенням апеляційного суду Закарпатської області було зобов`язано ОСОБА_1 не робити їм перешкоди у користуванні дорогою, не ставити автомобіль, але він його не виконує. Про прийняте рішення судом ОСОБА_1 було відомо. В зв`язку з цим, вона звернулася в поліцію із заявою про фіксування факту невиконання ОСОБА_1 рішення суду. Де знаходяться зняті ворота їй не відомо. Працівники поліції виїжджали на місце та фіксували порушення, але ОСОБА_1 автомобіль на забрав. Стягувачем у виконавчому листі була ОСОБА_3 , яка на даний час померла та яка була матір`ю її чоловіка. Майно ОСОБА_3 успадкував її чоловік, якого по довіреності представляє вона. Про усунення перешкод виконавче провадження закрито без її відому. Завдана їй моральна шкода полягає в тому, що ОСОБА_1 їй погрожує та перекриває в`їзд до їхнього будинку з вулиці Б.Хмельницького. Коли вона возила дрова, машина обвинуваченого стояла у дворі. Цивільний позов про стягнення з ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди підтримує в повному обсязі та просить його задовольнити.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що вона є сусідкою з потерпілою ОСОБА_2 та обвинуваченим ОСОБА_1 , між якими виник спір з приводу під`їзної дороги до будинку потерпілої, на якій ОСОБА_1 клав свій автомобіль. Потерпіла ОСОБА_2 не має іншого заїзду до свого двору. Раніше на дорозі, які вели до будинку потерпілої, стояли ворота, але на даний час вони зняті. ОСОБА_1 не завжди клав автомобіль на під`їзній дорозі.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні ствердив, що є проїзна вулиця від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , які живуть поряд з ОСОБА_1 кладе свій автомобіль біля воріт Корнута, який там може стояти до місяця. ОСОБА_1 може класти автомобіль біля свого гаражу. В користуванні в ОСОБА_1 є автомобіль марки «ВАЗ» та раніше був марки «КАМАЗ». За словесні конфлікти між Немеш і Корнута його викликали в сільську раду. Про рішення судів, якими Немеш заборонено класти автомобіль, йому не відомо. У зв`язку з чим приходила виконавча служба йому він не знає. ОСОБА_1 більший час не має вдома. Коли їде в рейс, то автомобіль забирає. Спірні ворота ставили батьки ОСОБА_1 Коли батько клав ворота та були якісь старі ворота синього кольору. На якому автомобілі ОСОБА_1 їде в рейс з дому не знає, але автомобіль марки «ВАЗ» забирає.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що він працював головним державним виконавцем Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області. Він відкривав виконавче провадження про усунення перешкод і стягнення суми, що стосується боржника ОСОБА_1 Виконавчі провадження були два, бо були два виконавчі листи для виконання. По зобов`язанню усунути перешкоди виконавчий лист виконувався ним, при цьому були присутні працівники поліції і група виконавців. На той час спірні ворота були передані стягувачу. Присутнім ОСОБА_1 при виконанні виконавчих листів не був. Виконавче провадження по усуненню перешкод він закрив, у зв`язку з виконанням. Під час передачі речового доказу тягувачу складався акт опису арешту майна, в якому розписувалася Корнута. Під час виконання виконавчого листа було наголошено, що автомобіль не має ставитися в тому місці. Боржника було повідомлено декілька разів. Боржник повідомлявся, що він повинен забрати перешкоди і не має ставити сторонні предмети. Ворота були зняті і перешкоди пізніше були усунуті. Був виконавчий лист по кілька вимогах. В межах виконання виконавчого листа по усуненню перешкод він закрив виконавче провадження, а по стягненню суми виконавче провадження виконано не було.

Як встановлено в судовому засіданні, на обґрунтування винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину сторона обвинувачення посилається також на наступні письмові докази, які в судовому засіданні були безпосередньо досліджені судом, а саме:

-протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення або таке, що готується від 23.09.2016 року, в якому ОСОБА_2 просить притягнути до відповідальності ОСОБА_1 , який не виконує рішення апеляційного суду Закарпатської області, а саме ставить машину на дорозі, чим робить перешкоди проїзду до її будинку (Том 2 а.с.17-19);

-рішення апеляційного суду Закарпатської області від 10 лютого 2014 року, яким скасовано рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 21 червня 2013 року та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , третьої особи, яка не заявляла самостійних вимог на предмет спору, Колодненської сільської ради про усунення перешкод в користуванні дорогою задоволено та зобов`язано ОСОБА_1 не робити перешкоди у користуванні дорогою, яка веде до будинку АДРЕСА_1 , демонтувати споруджені ним ворота на цій дорозі, не ставити автомашину на цій дорозі та не загромаджувати цю дорогу сторонніми предметами, стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 судові витрати по справі в сумі 6066 гривень 80 копійок, з яких 1200 гривень - за надання юридичної допомоги, 9 гривень 45 копійок - судовий збір при поданні позовної заяви, 57 гривень 35 копійок – за подання апеляційної скарги, 4800 гривень - за проведення експертизи (Том 2 а.с.20-25, 26-30);

-виконавчий лист, виданий 17 березня 2014 року Тячівським районним судом Закарпатської області в цивільній справі за номером провадження 2/307/47/2013, яким зобов`язано ОСОБА_1 не робити перешкоди у користуванні дорогою, яка веде до будинку АДРЕСА_1 , демонтувати споруджені ним ворота на цій дорозі, не ставити автомашину на цій дорозі та не загромаджувати цю дорогу сторонніми предметами (Том 2 а.с.31);

-постанова державного виконавця серії ВП №42533908 від 11.05.2016 року, якою виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа в цивільній справі за номером провадження №2/307/47/2013, виданого Тячівським районним судом Закарпатської області 24.02.2014 року, яким зобов`язано ОСОБА_1 не робити перешкоди у користуванні дорогою, яка веде до будинку АДРЕСА_1 , демонтувати споруджені ним ворота на цій дорозі, не ставити автомашину на цій дорозі та не загромаджувати цю дорогу сторонніми предметами, закінчено, у зв`язку з виконанням рішення суду в цій частині (Том 2 а.с.32);

-акт державного виконавця від 12.04.2016 року, згідно якого будинок боржника ОСОБА_1 зачинений, рішення боржником не виконано, демонтовано металеві ворота, які передано на зберігання стягувачу, усунено сторонні предмети з дороги (Том 2 а.с.33);

-акт державного виконавця опису й арешту майна від 12.04.2016 року, згідно якого проведено опис майна, що належить боржнику ОСОБА_1 і накладено арешт на металеві ворота з труб білого кольору, висотою 1,5 м, довжиною 5,0 метра (Том 2 а.с.34-37);

-протоколи огляду місця події від 28.03.2017 року та від 19.04.2017 року, додані до них фото-таблиці, в яких об`єктом огляду є заїзд до будинків № АДРЕСА_1 та № АДРЕСА_1 (Том 2 а.с.38-46, 58-60);

-протоколи усної заяви (повідомлення) про злочин від 08.06.2017 року та від 19.04.2017 року, в яких ОСОБА_2 звернулася до Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області з проханням притягнути до відповідальності ОСОБА_1 , який перешкоджає їй проїзд до її дворогосподарства, чим саме не виконує рішення суду від 10.02.2014 року (Том 2 а.с.47, 55);

-свідоцтво про право на спадщину за законом від 14.07.2011 року, посвідчене державним нотаріусом Тячівської державної нотаріальної контори Дуйчак Т.А., зареєстроване в реєстрі за №3-1875, згідно якого спадкоємцем цілої частини майна за померлою ОСОБА_8 , в тому числі будинок АДРЕСА_1 , є її син ОСОБА_1 (Том 2 а.с.69-70);

-витяг Тячівського районного підприємства технічної інвентаризації про державну реєстрацію прав від 26.07.2011 року за №30751741, згідно якого власником житлового будинку в АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 (Том 2 а.с71).

Оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, якими обґрунтовується вина обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, зі сторони належності, допустимості, достовірності та достатності, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 25 КПК України, прокурор, слідчий зобов`язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Крім того, саме на них законом покладається обов`язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, відповідно до ст. 9 КПК України.

Згідно ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини, вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Відповідно до ч.1 ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст. 91 КПК України, покладається на прокурора.

Тобто обов`язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 12 рп/2011 від 20.10.2011 року визнаватися допустимими і використовуватися як докази у кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

В судовому засіданні встановлено та не заперечувалося сторонами кримінального провадження, що рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 10 лютого 2014 року зобов`язано ОСОБА_1 також не робити перешкоди у користуванні дорогою, яка веде до будинку АДРЕСА_1 , демонтувати споруджені ним ворота на цій дорозі, не ставити автомашину на цій дорозі та не загромаджувати цю дорогу сторонніми предметами, та на виконання вказаного рішення апеляційного суду Закарпатської області 17 березня 2014 року Тячівським районним судом Закарпатської області було видано виконавчий лист, після чого державним виконавцем відділу ДВС Тячівського управління юстиції було відкрито виконавче провадження серії ВП №42533908 та проводилися виконавчі дії з примусового виконання виконавчого листа про зобов`язання ОСОБА_1 не робити перешкоди у користуванні дорогою, яка веде до будинку АДРЕСА_1 , демонтувати споруджені ним ворота на цій дорозі, не ставити автомашину на цій дорозі та не загромаджувати цю дорогу сторонніми предметами.

Також, встановлено, що згідно постанови державного виконавця від 11.05.2016 року було закінчено виконавче провадження серії ВП №42533908 з примусового виконання виконавчого листа про зобов`язання ОСОБА_1 не робити перешкоди у користуванні дорогою, яка веде до будинку АДРЕСА_1 , демонтувати споруджені ним ворота на цій дорозі, не ставити автомашину на цій дорозі та не загромаджувати цю дорогу сторонніми предметами, у зв`язку з виконанням рішення суду в цій частині.

Дана постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження на даний час є чинною.

Конституція України встановлює, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Ці положення також відображені у статтях 1, 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», із уточненням по колу осіб, а саме: судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Статтею 75 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року за №606-XIV, в редакції, яка діяла на час вчинення відповідних дій в даному кримінальному провадженні, було передбачено, що після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов`язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження та у разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п`яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення. Якщо рішення не виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом. При цьому на боржника повторно накладається штраф у порядку, встановленому статтею 89 цього Закону. У разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Виходячи з диспозиції ч.1 ст. 382 КК України кримінальна відповідальність за вказаною статтею настає лише у випадках невиконання чи перешкоджання виконанню особою законного і правосудного рішення.

Відповідно, об`єктом злочину є порядок діяльності суду як органу правосуддя, що передбачає точне і своєчасне виконання його рішень.

Предметом злочину за частиною 1 ст. 382 КК є судовий акт органів правосуддя (рішення, вирок, ухвала, постанова), який постановлений судом будь-якої юрисдикції (загальної чи спеціалізованої), будь-якої інстанції (першої, апеляційної чи касаційної), із будь-якої категорії судових справ (цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних) і набрав законної сили.

При цьому суб`єктом злочину, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України виступають:

- фізична особа, проти якої прийнято та винесено судове рішення та зобов`язано вчинити певні дії або утриматись від таких;

- юридична особа в особі посадової особи – керівника, який виступає від імені та в інтересах такої, при цьому достатнім доказом чого буде запис із ЄДРПОУ.

Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України полягає в одному із таких, альтернативно зазначених у диспозиції діянь, як: а) невиконання (ухилення від виконання) вироку, рішення ухвали, постанови суду або б) перешкоджання їх виконанню.

Тобто, за частиною 1 ст. 382 КК склад злочину є формальним, бо його об`єктивна сторона вичерпується вчиненням одного із зазначених у законі діянь – дії (перешкоджання) чи бездіяльності (невиконання), і саме з цього моменту злочин визнається закінченим та набуває триваючого характеру.

Так, згідно обвинувального акту ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що він, будучи зобов`язаним рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 10 лютого 2014 року, яке вступило в законну силу з моменту його проголошення, не робити перешкоди у користуванні дорогою, яка веде до будинку АДРЕСА_1 , України, демонтувати споруджені ним ворота на цій дорозі, не ставити автомашину на цій дорозі та не загромаджувати цю дорогу сторонніми предметами. будучи належним чином повідомленим про суть вказаного рішення, жодних дій для його виконання не вжив та по теперішній час робить перешкоди у користуванні дорогою, яка веде до будинку АДРЕСА_1 , та ставить там транспортні засоби, чим самим здійснює перешкоду та продовжує умисно не виконувати рішення апеляційного суду Закарпатської області.

Однак, суд зазначає, що на час внесення даних в ЄРДР в кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.382 КК України -24 вересня 2016 року, державним виконавцем рішення апеляційного суду Закарпатської області від 10 лютого 2014 року в частині зобов`язання ОСОБА_1 не робити перешкоди у користуванні дорогою, яка веде до будинку АДРЕСА_1 , України, демонтувати споруджені ним ворота на цій дорозі, не ставити автомашину на цій дорозі та не загромаджувати цю дорогу сторонніми предметами, вже було виконано, у зв`язку з чим державним виконавцем 11 травня 2016 року було закінчено виконавче провадження в цій частині.

Статтею 86 КПК України визначено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Протоколи огляду від 28.03.2017 року та від 19.04.2017 року, в ході яких було оглянуто заїзд до будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , не вказують на вину обвинуваченого ОСОБА_1 , оскільки на цей час виконавче провадження щодо зобов`язання ОСОБА_1 вчинити певні дії на підставі виконавчого листа, виданого на підставі рішення апеляційного суду Закарпатської області від 10 лютого 2014 року, вже було закінчено, у зв`язку з виконанням рішення суду в цій частині.

Інші, надані стороною обвинувачення, потерпілою та досліджені в судовому засіданні письмові докази, зміст яких розкрито вище, як самі по собі, так і в сукупності з іншими доказами, а також покази потерпілої та свідків не доводять пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення в умисному невиконанню рішення суду, що набрало законної сили.

Стаття 22 КПК України передбачає змагальність сторін та свободу в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд у відповідності до ч. 6 зазначеної статті КПК, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. Судом також відповідно до положень ч. 2 ст. 22 КПК України забезпечено рівність прав сторін кримінального провадження на збирання та подання суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК України, та всебічно, повно й неупереджено досліджені всі надані сторонами докази.

Враховуючи фундаментальний принцип кримінального процесу змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також враховуючи положення ст. 92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, у тому числі виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, покладений виключно на слідчого та прокурора та, у встановлених КПК випадках, – на потерпілого, і аж ніяк не на суд.

За змістом ст. 19 Конвенції суд контролює дотримання державами – сторонами Конвенції взятих на себе зобов`язань. Питання щодо допустимості доказів у справі, це насамперед предмет регулювання національного законодавства і, як правило, саме національні суди уповноважені давати оцінку наявним у справі доказам. Суд повинен переконатися, що провадження в цілому, зокрема спосіб отримання доказів, буде справедливим (рішення від 23 квітня 1997 року у справі «Ван Мехелен та інші проти Нідерландів», рішення від 9 червня 1998 року у справі «Тейксера де Кастро проти Португалії).

Гарантування права на справедливе здійснення правосуддя є однією з правових основ демократичного суспільства, ігнорування цього права не може виправдати поставлену мету (рішення від 17 січня 1970 року у справі «Делькур проти Бельгії»).

Відповідно до п. 65 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року, при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом».

Згідно до ст. ст. 62, 63 Конституції України, п. 2 статті 6 Європейської конвенції з прав людини, а також ч.ч.2, 4 ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і не встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь. Тягар доказування відповідно до КПК України покладений на прокурора, і саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом. не реалізація цього обов`язку тягне за собою постановлення виправдувального вироку.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом (ч.2 ст.17 КПК України) недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді,- є та версія подія, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Такі висновки містяться у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбара, Мессеге і Ябордо проти Іспанії» від 06 грудня 1998 року ЄСПЛ вирішив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Стороною обвинувачення не надано суду належних та допустимих доказів, які б поза розумним сумнівом свідчили про вчинення ОСОБА_1 умисного невиконання рішення суду, що набрало законної сили.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Отже, оцінивши досліджені в судовому засіданні докази суд вважає недоведеним факт вчинення обвинуваченим ОСОБА_1 кримінального правопорушення, оскільки не встановлено достатніх, належних та допустимих доказів для доведення його винуватості, а тому обвинувачений підлягає виправданню.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_1 не обирався.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 до обвинуваченого ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди слід залишити без розгляду на підставі ч.3 ст.129 КПК України, у зв`язку з виправданням обвинуваченого.

Речові докази відсутні.

Процесуальних витрат не має.

Керуючись ст.ст. 129, 369-371, 373-376 КПК України, суд,

У Х В А Л И В :

ОСОБА_1 визнати не винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст. 382 КК України та виправдати, у зв`язку з недоведеністю вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_1 не обирався.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 до обвинуваченого ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, залишити без розгляду.

Речові докази відсутні.

Процесуальних витрат не має.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Закарпатського апеляційного суду через Тячівський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Головуючий: В.І. Бобрушко