Рішення № 86601045, 21.11.2019, Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/564/19

провадження № 2/631/741/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

21 листопада 2019 року смт Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді - Пархоменко І. О.,

при секретарі - Семенко А. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: СТАРОВІРІВСЬКА СІЛЬСЬКА РАДА, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , звернулася до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: СТАРОВІРІВСЬКА СІЛЬСЬКА РАДА, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Свої вимоги обґрунтувала наступним. На праві приватної власності ОСОБА_1 належить житловий будинок АДРЕСА_1 . З 1999 року в будинку зареєстрований, але не проживає ОСОБА_2 . На даний час позивач має намір оформити субсидію на житловий будинок АДРЕСА_1 , для чого позивач повинен скласти декларацію про доходи всіх зареєстрованих осіб у даному домоволодінні. Оскільки реєстрація відповідача перешкоджає позивачу у здійсненні її права власності на житло, зокрема в отриманні субсидії, вона звернулась до суду. Посилаючись на ст. 405 ЦК України, ст. ст. 71, 72 ЖК України просила визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , втратившим право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач у судове засідання не з?явилась, належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, про причини неявки суду не повідомила.

Представник позивача у судове засідання не з?явилась, через канцелярію суду за вхідним № 8187 від 21.11.2019 року надала клопотання, відповідно до якого позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить суд розглянути справу за її відсутності та відсутності позивача, за наявними у справі матеріалами. Також, у клопотанні вказала, що не заперечує щодо винесення у справі заочного рішення.

Відповідач у судове засідання не з`явився, був повідомлений про дату, час і місце судового засідання, причини неявки суду не повідомив.

Третя особа не направила свого представника для участі у судовому засіданні, через канцелярію суду надали заяву, відповідно до якої не заперечує проти задоволення позовних вимог та просить суд розглянути справу без участі її представника.

Зі згоди позивача, суд вважає за можливе ухвалити рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступного.

Зі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок (домоволодіння), виданого 11 червня 1990 року виконкомом Старовірівської сільРади народних депутатів на підставі рішення виконкому Нововодолазької районної Ради народних депутатів № 288 від 22 травня 1990 року, вбачається що житловий будинок (домоволодіння) з належними йому будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 , у цілому належить на праві особистої власності ОСОБА_1 . Право власності зареєстровано Валкіським бюро технічної інвентаризації 11 червня 1990 року, записано в реєстраційну книгу № 1 за реєстровим № 71(а. с. 6).

Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду, інвентарний № 71, реєстровий № 1-71, складений станом на 05.12.1989 року, ОСОБА_1 є власником житлового будинку який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 7 - 10).

Розпорядженням СТАРОВІРІВСЬКОЇ СІЛСЬКОЇ РАДИ № 7 від 25 січня 2016 року вулицю Кірова, яка знаходиться у селищі Палатки, перейменовано на вулицю Шевченко (а. с. 13).

Згідно з довідкою № 717 від 02.04.2019 року виданою СТАРОВІРІВСЬКОЮ СІЛЬСЬКОЮ РАДОЮ у домогосподарстві, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_1 , станом на 02 квітня 2019 року зареєстровані: власник домогосподарства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; онука ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 11).

Актом депутата СТАРОВІРІВСЬКОЇ СІЛСЬКОЇ РАДИ від 29 березня 2019 року, складеного в присутності свідків: ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 , встановлено, що відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але фактично не проживає з 1999 року (а. с. 12).

Частиною ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, що передбачено ст. 16 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 вересня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який визначає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Вказане кореспондується з ч. 1 ст. 317 ЦК України - власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, та ч. 1 ст. 319 ЦК, в якій передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 383 ЦК України встановлено права власника житлового будинку, квартири, а саме: використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Також, права громадян, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, передбачені ст. 150 ЖК України - користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Зазначені норми визначають право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відповідно до ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно зі ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Судом встановлено що ОСОБА_1 є власником будинку, де зареєстрований, але не мешкає ОСОБА_2 .

Тобто, між сторонами виник житловий спір, предметом доказування якого є відсутність відповідача за місцем реєстрації місця проживання понад строки, встановлені законом без поважних причин.

Посилання позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката Крецул Л. М. на приписи ч. 1 ст. 71 ЖК України, якими передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців, та вимоги ст. 72 ЖК України, де вказано що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку, є безпідставними, оскільки вказані норми матеріального права регулюють правовідносини користування жилим приміщенням в будинках державного та громадського житлового фонду.

Разом з тим, судом встановлено, що спірний будинок має інший правовий статус - приватного житлового фонду, користування жилими приміщеннями в якому регулюється главою 6 ЖК України та відповідними нормами ЦК України.

Натомість ст. ст. 71, 72 ЖК України застосуванню підлягає ч. 2 ст. 405 ЦК України, яка встановлює, що член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У пункту 39 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК. З урахуванням зазначеного суди повинні виходити з того, що стосовно права членів сім`ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення статті 405 ЦК. Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім`ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім`ї права користування житлом. У цьому випадку положення статей 71, 72 ЖК УРСР застосуванню не підлягають.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Зі змісту ч. ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов?язків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 76 ЦПК України, передбачає, що доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Приписами частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не є власником житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , і договору найму з позивачем не укладав. Будь яких доказів у підтвердження поважності причин не проживання ОСОБА_2 у помешканні матеріали справи не містять.

Позивачем надано докази в підтвердження не проживання відповідача понад один рік в спірному будинку. Житловим приміщенням за місцем реєстрації ОСОБА_2 не користується, витрат на утримання не несе.

У якості доказів на підтвердження позовних вимог суд приймає акт депутата Старовірівської сільської ради від 29 березня 2019 року, щодо непроживання відповідача, складений в присутності свідків.

Таким чином, зібрані по справі докази та їх належна оцінка свідчать про наявність підстав для задоволення вимог позивача, оскільки відповідач по справі понад один рік без поважних причин не користується житловим приміщенням.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є обґрунтованими, отже такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 41, 55 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 317, 319, 383, 405 ЦК України, ст. 150 ЖК України, п. 39 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», ст. ст. 12, 13, 81, 89, 259, 263 -265, 273, 352, 352 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: СТАРОВІРІВСЬКА СІЛЬСЬКА РАДА, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , втратившим право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду учасниками справи через Нововодолазький районний суд Харківської області до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення буде складено 22 листопада 2019 року.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання чи перебування: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серія НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Третя особа: СТАРОВІРІВСЬКА СІЛЬСЬКА РАДА, місцезнаходження: 63251, Харківська область, Нововодолазький район, с. Старовірівка, вул. Центральна, 60, код ЄДРПОУ 04398092.

Суддя І. О. Пархоменко