Рішення № 86596598, 10.12.2019, Фортечний районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 404/140/17

Номер провадження 2/404/263/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2019 року Кіровський районний суд міста Кіровограда

в складі: головуючого судді : Бершадської О.В. за участі секретаря : Коноваленко К.О.,

учасники справи: позивач та її представник- ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представник відповідача: ОСОБА_3 ,

третя особа: не з”явилася,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кропивницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державна іпотечна Установа про захист прав споживачів та визнання недійсною додаткової угоди ,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року позивач звернулась в суд із позовом, яким просила визнати недійсною додаткову угоду від 13 березня 2008 року до Договору про іпотечний кредит №KGPLGI0000004683 від 13 березня 2008 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк “Приватбанк”.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 13 березня 2008 року року між нею та ВАТ КБ «Приватбанк» укладено Договір про іпотечний кредит № КGPLGI0000004683 , умовами якого передбачалась видача кредиту сумою 75 750, 00 грн. за підтримки Державної іпотечної установи України з метою фактичного викупу відповідною установою у ПАТ «Приват банк» кредиту за Договором КGPLGI0000004683 від 13 березня 2008 року. Після укладання договору була впевнена, що розрахунки нею будуть здійсненні з ДІУ України та в національній валюті - гривні. Так відбувалось приблизно чотири місяці, всі платежі здійснювались в гривні. При цьому, вважала , що ВАТ «Приватбанк» передав її кредит до ДІУ України, так як вона оформляла відповідну заявку, яка була направлена до Державної Іпотечної Установи . У серпні 2008 року, при спробі виконати свої зобов`язання по оплаті коштів за іпотечним договором у відділенні ВАТ «Приватбанку» їй було відмовлено в прийнятті платежу та рекомендовано підійти у відділення Кіровоградської філії ВАТ «Приватбанк», де повідомили, що ДІУ України не платить за неї коштів та не викупила кредит, як це передбачалось, тому їй в ультимативній формі повідомили про погашення кредиту за договором у повному обсязі або необхідно укласти угоду на переведення її кредиту в іноземну валюту - долар США. У зв`язку з юридичною необізнаністю та неможливістю виконати умови Банку про повернення в повному обсязі залишку кредиту, їй нічого не залишалось робити, як сплачувати за Договором в доларах США.

Додаткову угоду до Договору про іпотечний кредит №КGPLGI0000004683 від 13 березня 2008 року отримала пізніше, тому ознайомитись з її умовами не мала можливості. Тільки після звернення до фахівця в галузі права побачила, що Додаткова угода укладена в той же день , як і укладений договір про іпотечний кредит, а саме 13.03.2008 року, що не відповідає дійсності та умови додаткової угоди є несправедливими, які суперечать принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс Договірних прав та обов`язків на її користь.

Вважає, що ВАТ КБ «Приватбанк» ввів її в оману , змусив укласти додаткову угоду від 13 березня 2008 року до Договору про іпотечний кредит №КGPLGI0000004683 від 13 березня 2008 року , зазначивши предметом договору іноземну валюту долар США у розмірі 16 244,14 доларів США та внесення дадаткових платежів всупереч її волевиявленню. Так, у додатковій угоді до Договору про іпотечний кредит №KGPLGI0000004683 від 13 березня 2008 року не зазначено, що банк є уповноваженим на здійснення валютних операцій, а їй, як споживачу банківських послуг, не була надана достовірна інформація про це.

Відповідно до ч. 3 ст. 91 ЦК України, п. 6 ч. 1 ст. 4, ст. 34, п. 5 розділу VIII Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», п. 3 ст. 1, ч. 2 ст. 5 Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» станом на 13 березня 2008 року банк не був уповноваженим надавати фізичним особам кредит готівкою у іноземній валюті, оскільки не мав відповідної ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій. Оскільки, оспорюваний кредитний договір вчинений банком без відповідного дозволу (ліцензії), то цей договір відповідно до статей 203, 215, 227 ЦК України, є недійсним.

ВАТ КБ «Приватбанк» відповідно до генеральної ліцензії (з додатком) на здійснення валютних операцій, ст.1054 («Кредитний договір») та п.6 ст.4, ст.34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» мав право надавати споживчий фінансовий кредит іноземною валютою та виконати додаткову угоду до Договору про іпотечний кредит №KGPLGI0000004683 від 13 березня 2008 року, лише з дати видачі генеральної ліцензії по 16 жовтня 2011 року. Крім того, на момент укладання договору у відповідача була відсутня індивідуальна ліцензія Національного банку України на видачу валютних кредитів.

Зазначила, що всупереч вимогам законодавства під час підписання додаткової угоди банком не надано їй інформацію про особу кредитодавця, його правоздатність та дієздатність. Крім того, умови додаткової угоди до Договору про іпотечний кредит №KGPLGI0000004683 від 13 березня 2008 року є несправедливими внаслідок нечесної підприємницької практики відповідача, що є ще однією підставою для визнання кредитного договору недійсним відповідно ст. 230 ЦК України. Якби вона була ознайомлена з повною інформацією про кредитні умови, то ніколи б не погодилась на укладення даного договору.

Крім того, перед укладанням договору банк не повідомив її, як споживача, у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту. Вважає, що під час укладання кредитного договору банк приховав від неї повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів її в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному договором. Факт приховування важливої інформації перед підписанням договору та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку так як сума платежу зазначеному у договорі не відповідає щомісячному платежу, виходячи із базових умов договору, вказаних у пунктах, кредитного договору, що в даному випадку і є умислом в діях відповідача.

Крім того, факт обману у відповідності до ст. 229 ЦК України свідчить те, що Банк змусив укласти угоду під виглядом відсутності фінансування Державної Іпотечної Установи України за Договором про іпотечний кредит №КGPLGI0000004683 від 13 березня 2008 року укладеного у гривні , але насправді жодного повідомлення про не оплату її договору про іпотечний кредит №КGPLGI0000004683 від 13 березня 2008 року від Державної іпотечної установи України на адресу банку не надходило (т.1, а.с. 2-11).

Ухвалою судді Кіровського районного суду м. Кіровограда 13 січня 2017 року відкрито провадження у справі, призначено судове засідання (т.1, а.с. 24).

Від представника відповідача 22 лютого 2017 року до суду надійшли заперечення на позовну заяву, згідно яких у задоволенні вимог просив відмовити. Зазначив, що дійсно 13.03.2008 року між ОСОБА_1 та банком був укладений договір про іпотечний кредит №КGPLGI0000004683. Відповідно до умов вищевказаного договору Банком наданий позичальнику кредит в сумі 75 750,00 грн. Звернув увагу суду, що 25.07.2008 року ОСОБА_1 звернулась до ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" із заявою, в якій просила Банк здійснити конвертацію заборгованості по договору про іпотечний кредит у валюту долари США. Зважаючи на вказані обставини, 13.08.2008 року , а не 13.03.2008 року , між позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду до договору про іпотечний кредит №КGPLGI0000004683, за якою позивачу наданий кредит в сумі 16 244,14 дол. США. При укладенні додаткової угоди було дотримано всі передбачені законом істотні умови, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами, так і прийняті ними. На момент укладення додаткової угоди до договору про іпотечний кредит обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами та печаткою банку. Договір про надання іпотечного кредиту та додаткова угода до нього укладені на власний розсуд Кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства.

При укладенні договору про іпотечне кредитування та додаткової угоди до нього позичальнику було надано всю необхідну інформацію, про що свідчить власноручний підпис позивача на договорі та на додатковій угоді.

Крім того, про виконання умов додаткової угоди, позивачем здійснювались погашення іпотечного кредиту. Вважає позовну заяву необгрунтованою та безпідставною.

Так, посилання позивача у позовній заяві на те, що на момент укладання договору в іноземній валюті у ВАТ КБ "ПриватБанк" була відсутня ліцензія на здійснення банківських операцій в іноземній валюті є безпідставними. Згідно з п.1 ч.2 ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями. На здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 статті 47 Закону «Про банки і банківську діяльність» необхідне надання дозволу Національним Банком України, у тому числі - на здійснення операцій з валютними цінностями. Згідно п. 2.3 глави 2 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275 за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку, банки мають право залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України. Дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1- 4 ч.2 та ч. 4 статті 47 зазначеного Закону України видано ЗАТ КБ “Приватбанк” за №22-2 від 29.07.2003 року. У додатку 1, 2 до Дозволу включено право здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Вказана у дозволі валютна операція в повній мірі відповідає характеру укладеної з клієнтом кредитної угоди, в якій валютою кредитування є саме іноземна валюта. Таким чином, Законом України «Про банки і банківську діяльність» встановлено порядок та умови здійснення операцій з валютними цінностями, у тому числі шляхом надання валютних кредитів. Отже, наявність банківської ліцензії та дозволу НБУ є необхідною і достатньою умовою для надання кредитів в іноземній валюті. Будь-які вимоги інших нормативних актів щодо необхідності отримання додаткових документів, - не можуть прийматись до уваги, оскільки суперечать Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Додатково звернув увагу на те, що аналіз чинного законодавства, результатом якого був висновок позивача про те, що операції з надання коштів за кредитним договором, а також погашення кредитної заборгованості у іноземній валюті потребують індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, є хибним, з наступного. За кредитним договором відповідно до статті 1054 Цивільного Кодексу України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно статті 192 ЦК України до грошових коштів віднесено грошову одиницю України гривню, та іноземну валюту. Відповідно до ч. 2 ст. 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Отже, у кредит можуть бути надані згідно Цивільного Кодексу України як грошові одиниці України гривні, так і іноземна валюта, що виступатиме предметом зобов`язання. Нормативно-правовим актом, що має силу Закону та установлює режим здійснення валютних операцій на території України є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. № 15-93. Під валютними операціями згідно статті 1 Декрету розуміються, зокрема, операції пов`язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, передаванням заборгованостей та інших зобов`язань, предметом яких є валютні цінності.

Статтею 5 Декрету встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв`язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Згідно частини 4 статті 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують відповідно до вказаної статті, зокрема, такі операції: "в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави." Диспозиція норми підпункту "в" частини 4 статті 5 Декрету передбачає спеціальну умову, за якої валютна операція вимагатиме отримання індивідуальної ліцензії, а саме "якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі". Тому у випадку, коли в період дії режиму валютного регулювання діючим законодавством буде встановлено межі за термінами й сумами таких кредитів, лише після набрання чинності відповідним нормативно-правовим актом вказані операції вимагатимуть індивідуальної ліцензії.

Крім того, в анкеті-заяві від 05.03.2008 року позивач письмово зазначила, що: "Я ознайомився та згоден з умовами кредитування, які були надані мені у письмовій формі. Своїм підписом я підтверджую факт надання мені повної інформації про умови кредитування в ПриватБанку (а також його місце знаходження), а саме: мету, для якої кредит може бути використаний; форми його забезпечення; існуючі форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними; у тому числі між зобов`язаннями позичальника; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартості послуги по оформленню договору (перелік всіх витрат, пов`язаних з отриманням кредиту, його обслуговуванням та поверненням); строк, на який кредит може бути виданий; варіанти повернення кредиту; включаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливість дострокового кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які позичальник має право, та відомості про те, від кого позичальник може отримати детальну інформацію, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування".

Також, доказом надання позивачу інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту є додаток № 1 до кредитного договору, де відповідно, письмово відображена інформація про умови кредитування та сукупну вартість кредиту у відповідності до вимог ст. 11 Закону України “Про захист прав споживача” та постанови НБУ № 168 від 10.05.2007 року. Про ознайомлення з умовами кредитування та сукупної вартості кредиту свідчить підпис ОСОБА_1 в анкеті-заяві, в додатку № 1 до кредитного договору і відповідно свідченням погодження позивача з умовами кредитування є підписаний сторонами договір про іпотечний кредит від 13.03.2008 року та додаткова угода до договору про іпотечний кредит від 13.08.2008 року.

Крім того, ч.2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що у випадку недотримання норм цієї статті настають наслідки передбачені ст.ст. 15, 23 цього Закону, які не передбачають такого наслідку, як визнання договору недійсним. Таким чином, позивач необгрунтовано посилається на порушення ПАТ КБ "ПриватБанк" вимог ст. 11 Закону України "Про захист прав споживача" та постанови НБУ № 168 від 10.05.2007 року та зазначені обставини в позові не відповідають дійсності.

Крім того, Додатком № 1 до кредитного договору про загальну вартість кредиту спростовуються доводи позивача про те, що вона при укладенні кредитного договору не була повідомлена Банком про валютні ризики, в якому передбачено, що валютні ризики під час виконання зобов`язань за кредитним договором несе позичальник. Ознайомлення з такою умовою позивача підтверджено її підписом. Вказане свідчить про дотримання Банком вимог п. 3.8 Правил при наданні кредиту в іноземній валюті. Також, свідченням погодження всіх істотних умов між сторонами є належне виконання позивачем своїх зобов”язань по кредитному договору на протязі 7 років. Крім того, внесли на розгляд клопотання про застосування строків позовної давності. Так, додаткова угода до договору про іпотечний кредит укладена ще в 2008 році, а позов до банку позивач подала лише у 2017 році. Тобто, з моменту підписання договору пройшло більше трьох років. Отже, позивач пропустила строк позовної давності (т.с. 1, а.с. 29-31). Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 29 червня 2017 року, за клопотанням позивача, залучено до участі в справі, третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державну іпотечну Установу (т.с. 1, а.с. 60, 65).

Згідно ухвали Кіровського районного суду м. Кіровограда від 29 червня 2017 року за клопотанням представника позивача витребувано у Публічного акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк”, належним чином засвідчені копії: Генеральної ліцензії на здійснення валютних операції Закритого акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", яка діяла на момент видачі споживчого кредиту - 13.03.2008 року; Індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операції Закритого акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", яка перебуває у ПАТ КБ «Приватбанк» та діяла на момент видачі споживчого кредиту -13.03.2008 року; Положення про облікову політику ЗАТ КБ «Приватбанк», а також методологію та процедури з бухгалтерського обліку, що цю політику регламентують, відповідно до Постанови Правління Національного банку України "Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України» від 30 грудня 1998 року №566, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 1 лютого 1999 року за №56/3349; Положення про кредитну політику ЗАТ КБ «Приватбанк» (внутрішньобанківський документ), відповідно до Постанови Правління НБУ „Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих трат за кредитними операціями банків від 06.07.2000 року №279, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 серпня 2000 року за №474/4695 зі змінами і доповненнями (постанова втратила чинність на підставі Постанови НБУ №23 від 25.01.2012 року); Кредитну справу ОСОБА_1 за Договором про іпотечний кредит №KGPLGI0000004683 від 13 березня 2008 року відповідно до вимог Постанови Правління Національного банку України „Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України від 15 вересня 2004 року №435, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12 жовтня 2004 р. за №1302/9901; Книги реєстрації відкритих рахунків ОСОБА_1 у ЗАТ КБ «Приватбанк», передбаченої Постановою Правління Національного банку України „Про затвердження Переліку документів, що утворюються в діяльності Національного банку України та банків України, із зазначенням строків зберігання від 8 грудня 2004 року №601, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 грудня 2004 р. за №1646/10245, із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління Національного банку України від 29 листопада 2010 року №515; інформацію про рух коштів по поточному та позичковому рахунку, відкритому Банком відносно ОСОБА_1 в національній валюті за період 13.03.2008 року по 22.02.2017 року, відповідно до Постанови Правління Національного банку України „Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах від 12 листопада 2003 року №492, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 р. за №1 172/8493 та інших діючих нормативних актів; інформації про рух коштів по поточному та позичковому рахунку ОСОБА_1 за період 13.03.2008 року по 22.02.2017 року, відкритому Банком в іноземній валюті, що регламентовано пункту 4 Розділу 3 Постанови Правління Національного банку України Про затвердження Інструкції про касові операції в банках України» від 14 серпня 2003 року № 337, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 5 вересня 2003 р. за №768/8089 та до Постанови Правління Національного банку України „Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах від 12 листопада 2003 року №492, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493; касові документи за 13.03.2008 року Кіровоградської філії ЗАТ КБ «Приватбанк» відносно ОСОБА_1 , щодо договору про іпотечний кредит №KGPLGI0000004683 від 13 березня 2008 року; щоденні звіти, надані Національному банку України, відповідно до вимог Постанови Правління Національного банку України „Про затвердження Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України від 19 березня 2003 року №124, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7 травня 2003 р, за № 353/7674, зокрема: розшифрування валютних рахунків станом на 13.03.2008р.; звіт про суми і вартість кредитів (у процентах) станом на 13.03.2008 року; інформаційний лист про надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту відповідно до п. 2.5 Постанови НБУ № 168 від 10.05.2007р. та рішення уповноваженого органу про його затвердження станом на 13.03.2008 року (т.с. 1, а.с. 61-62, 66-67). 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким, зокрема, Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції. Згідно п.9 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 27 лютого 2018 року продовжено судовий розгляд справи за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження. Призначено підготовче засідання на 26 березня 2018 року (т.с. 1, а.с. 96-97).

На виконання вимог ухвали Кіровського районного суду м. Кіровограда від 29 червня 2017 року представником відповідача 22 травня 2018 року надано, через канцелярію суду, копії витребуваних документів та відповідь щодо неможливості надання інших документів (т.с. 1, а.с. 123-170).

06 травня 2019 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті в судовому засіданні (т.с. 1, а.с. 248-249). Позивач, її представник в судовому засіданні вимоги підтримали, просили задовольнити, на їх обгрунтування послались на обставини викладені у позовній заяві.

В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав, у їх задоволенні просив відмовити. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору- Державна іпотечна Установа, її представник в судове засідання не з”явився, пиьмових пояснень не подав. Заслухавши виступ позивача, її представника, представника відповідача, дослідивши матеріали, суд приходить до висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного. Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Судом встановлено, що 13 березня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «Приватбанк», який відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства», змінив назву на ПАТ КБ «Приватбанк», а згодом на АТ КБ «ПриватБанк», був укладений договір про іпотечний кредит №КGPLGI0000004683.

Згідно умов договору ЗАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язався надати позивачу грошові кошти у розмірі 75 750,00 грн. строком до 13.03.2023 року, а позивач зобов`язалася прийняти, належним чином використати та повернути кредит в сумі 75 750,00 грн., сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 15,00 % річних, а також інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором, а також сплатити винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту (т.с. 1, а.с. 149-153).

Крім того, між Банком (Кредитор), ОСОБА_1 (Боржник) та ОСОБА_4 (Поручитель) 13 березня 2008 року укладено Договір поруки №КGPLGI0000004683, за умовами якого поручитель зобов`язався відповідати перед Кредитором солідарно в повному обсязі за своєчасне виконання Боржником усіх його зобов`язань за договором про іпотечний кредит №КGPLGI0000004683 від 13.03.2008 року та додатковими угодами до нього, як існуючими на момент укладення Договору, так і тими, що виникнуть на його підставі в майбутньому (т.с. 1, а.с. 166-167).

Разом з цим, 13 березня 2008 року між ОСОБА_1 та Банком в особі ОСОБА_5 , діючого на підставі довіреності, укладено Іпотечний договір №КGPLGI0000004683, який посвідчено приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Бєлінським І.Д. 13 береня 2008 року за реєстраційним номером №1072.

Згідно п. 1.1. вказаного договору, Іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов`язання, що випливає з Договору про іпотечний кредит, передає, а Іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених цим| Договором, нерухоме майно житлового призначення, а саме: 2-кімнатна квартира зі всіма об`єктами функціонально пов`язаними з цим нерухомим майном загальною площею 48,90 кв. м., житловою площею 27,20 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.с. 1, а.с. 161-165).

Разом з цим, 25.07.2008 року ОСОБА_1 звернулась до ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" із заявою, в якій просила Банк здійснити конвертацію заборгованості в розмірі 76 281,45 грн. по договору про іпотечний кредит №КGPLGI0000004683 від 13 березня 2008 року у валюту долари США (т.с. 1, а.с. 39).

Тому, 13 серпня 2008 року, а не як зазначила позивач- 13 березня 2008 року, між ОСОБА_1 та відповідачем укладено Додаткову угоду до договору про іпотечний кредит №КGPLGI0000004683, за п. 8 якої Банк зобов`язався надати "Позичальникові" кредитні кошти шляхом: перерахування на рахунок № НОМЕР_1 - на строк з 13.08.2008 року по 13.03.2023 року, включно, у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 16 244,14 ( Шістнадцять тисяч двісті сорок чотири доларів США 14 центів) доларів США на придбання нерухомості, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 1,17 (одна ціла сімнадцять сотих)% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0 (нуль) % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 3 (три) % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового монігоригну, згідно п. 7.2. даного Договору.

Станом на 13.08.2008 року залишок заборгованості по Договору про іпотечний кредит №КGPLGI0000004683 від 13.03.2008 року складає 75210,38 (Сімдесят п`ять тисяч двісті десять гривень 38 коп.) грн., що еквівалентно 16244,14 ( Шістнадцять тисяч двісті сорок чотири доларів США 14 центів) доларів США. Періодом сплати вважати 13число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: Щомісяця в Період сплати Позичальник сплачує відсотки, розраховані відповідно до п. п. 3.1, 3.3, винагороди розрахованої відповідно до п. п. 1.1,3.6 цього договору. Погашення кредиту провадиться в строки відповідно до Графіка погашення кредиту (Додаток № 2), який розраховується згідно залишка заборгованості за кредитом станом на 13.08.2008 року. Для виконання даного договору Банк відкриває Позичальникові: рахунок 29090050049485 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді та ін. платежам. Позичальник доручає Банку провадити погашення заборгованості по даному Кредитному договору в передбачені даним договором строки за рахунок коштів, розміщених на рахунку №__, що відповідає платіжній картці № _, емітованої ПриватБанком. Зазначене доручення Позичальника не підлягає виконанню Банком у випадку пред`явлення Позичальником документа, що підтверджує сплату заборгованості іншим способом. Кредит надається в обмін на зобов`язання Позичальника по поверненню Кредиту, сплаті відсотків, винагороди в зазначені даним Договором строки. Забезпеченням виконання Позичальником зобов`язань за даним Договором виступає іпотека нерухомого майна, а саме 2-кімнатна квартира розташованого (-ної) за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площе-о 48,9 кв.м., а також договір Поруки, укладений з ОСОБА_4 , (ІПН якого НОМЕР_2 (іпотека/порука із вказівкою конкретного майна або поручителя), а також всі інші види застави, іпотеки, поруки й т.п., надані Банку з метою забезпечення зобов`язань за даним Договором. При порушенні Позичальником зобов`язань із погашення Кредиту, Позичальник сплачує Банку пеню у розмірі 0,15% від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожний день прострочки, але не менше 1 гривні. При достроковому (як повному, так і частковому) погашенні кредиту Позичальник додатково сплачує Банку за користування кредитом 0 % від суми кредиту, що погашається достроково (т.с. 1, а.с. 155-158).

Однією із засад цивільного законодавства України є свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 627 ЦК України), яка полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). У випадках, передбачених законодавством, право сторін визначати умови договору на власний розсуд може бути обмежено. Зокрема, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено особливі вимоги щодо умов договору споживчого кредиту та порядку його укладення. На договори поширюється презумпція правомірності правочину, встановлена ст. 204 ЦК України, яка може бути оспорена в судовому порядку. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, закріплені у ст. 203 ЦК України. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України). Враховуючи, що позивач в позові навела кілька самостійних підстав для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним, суд оцінює їх окремо. Щодо визнання недійсним правочину з підстав, передбачених ст. 227 ЦК України.

Так, статтею 227 ЦК України визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93 визначено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Відповідно до статей 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до банківських послуг належать операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Пунктом 2.3 Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 275, передбачено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають права здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями.

Банк, як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (стаття 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»). Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 09 листопада 2004 року № 1429/10028).

Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію, письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» вважається генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

Як вбачається із матеріалів справи, 04 грудня 2001 року Національним банком України видано ЗАТ КБ «ПриватБанк» банківську ліцензію № 22 на право здійснення банківських операцій, визначених ч. 1 та пунктами 5 – 11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (т.с. 1, а.с. 32), а 29 липня 2003 року Національний банк України видав ЗАТ КБ «ПриватБанк» дозвіл № 22-2 з додатком, який містить перелік операцій, які має право здійснювати цей банк серед яких, зокрема, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України (т.с. 1, а.с. 33, 34-35).

Посвідчені відповідачем копії вказаних документів, надані до суду, являються належними і допустимими доказами цих обставин. Крім цього, у списку, який є додатком до листа Національного банку України від 06 лютого 2007 року № 41-216/241-1221 «Про перелік банків, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій, у тому числі з валютними цінностями», ЗАТ КБ «ПриватБанк» входить до списку банків, які отримали банківську ліцензію та письмовий дозвіл Національного банку України на здійснення валютних операцій.

Отже, ЗАТ КБ «ПриватБанк», як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» від 15 лютого 2011 року № 3024-VI є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, мав право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету).

Статтею 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України — гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно ст. 524 ЦК України, зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ст. 533 ЦК України).

Таким чином, законодавством визначено право здійснювати валютні операції та використовувати іноземну валюту як засіб платежу, а також наявність у ЗАТ КБ «ПриватБанк», який на час укладення з ОСОБА_1 оспорюваної додаткової угоди діяв на підставі банківської ліцензії та дозволу Національного банку України на розміщення іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, а також відсутність станом на 13 серпня 2008 року законодавчої заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті, а тому суд приходить до висновку про наявність у банку, на той час, права надавати споживчий кредит в іноземній валюті та вимагати його повернення, а також процентів за користування кредитними коштами в іноземній валюті.

Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з якими ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється, набрав чинності лише 16 жовтня 2011 року, який, відповідно до пунктів 1, 2 його Прикінцевих положень набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а його дія не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За таких обставин ,суд вважає недоведеними та безпідставними заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги про визнання укладеної між нею і відповідачем по справі Додаткової угоди недійсною з підстав, передбачених ст. 227 ЦК України, а також з огляду на те, що сам позивач з умовами кредитування (вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті) погодилась. Щодо визнання недійсним правочину з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України та ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Обґрунтовуючи свої вимоги ОСОБА_1 вказувала на те, що банк не дотримався вимог статей 11, 15 Закону України «Про захист прав споживачів» і не надав їй на час підписання оспорюваної додаткової угоди інформацію про особу кредитодавця, його правоздатність та дієздатність, а також про пропоновану банком послугу, що є предметом договору. Це, за твердженням позивача, позбавило її можливості належним чином оцінити властивості банківської послуги та можливі негативні наслідки від її отримання.

За змістом частин 1, 4 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність зареєстрованої відповідно до закону юридичної особи презумується. Відповідно до ч. 3 ст. 91 ЦК України юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). ЗАТ КБ «Приватбанк», як юридична особа, зареєстрований 19 березня 1992 року, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (https://online.minjust.gov.ua).

Як зазначалося вище, на час укладення оспорюваного кредитного договору відповідач мав передбачені законодавством дозволи (ліцензію) на здійснення кредитування фізичних осіб в іноземній валюті. Отже, його цивільна правоздатність на укладення оспорюваного договору позивачем не спростована. Зі змісту преамбули Договору про іпотечний кредит №КGPLGI0000004683 від 13.03.2008 року (т.с. 1, а.с. 149-153) та іпотечного договору №КGPLGI0000004683 від 13.03.2008 року (т.с. 1, а.с. 161-165), Додаткової угоди від 13 серпня 2008 року до Договору про іпотечний кредит №КGPLGI0000004683 від 13.03.2008 року (т.с. 1, а.с. 155-158) вбачається, що ці договори від імені банку укладено керівником напрямку «Іпотечне кредитування» Кіровоградської філії ЗАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_5 , який діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіною Л. Л. 12 жовтня 2006 року за реєстраційним номером №6630, та довіреності №3922 від 12.10.2006 року.

Дійсність довіреностей, на підставі яких діяв ОСОБА_5 від імені банку, ніким не оспорена, відомості про те, що на час укладення договору ці довіреності були скасовані або втратили чинність відсутні. Відповідач не заперечує повноваження свого представника на укладення договору від його імені. Після укладення договору банк виконав умови договорів, а тому будь-які сумніви у дієздатності відповідача чи особи, яка уклала від імені банку договори є безпідставними.

Станом на 13 серпня 2008 року цивільна правосуб`єктність відповідача не була обмежена, в тому числі щодо укладення Додаткової угоди з ОСОБА_1 . Укладаючи з банком вказану Додаткову угоду, ОСОБА_1 не мала сумніву у здатності відповідача на вчинення таких правочинів, а тому її доводи про те, що неповідомлення її банком про наявність у нього цивільної дієздатності та правоздатності на укладення договорів стало перешкодою у прийнятті нею правильного рішення та ввело її в оману є безпідставними. Так, відповідно до роз`яснень, викладених в п. 20 Постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Частиною 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом ( ст. 81 ЦПК України). Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Позивач мала довести ті обставини, за якими законодавець визначає визнання кредитного договору недійсним. Крім того, позивач ОСОБА_1 також посилалася на те, що Додаткова угода не містить детального розпису сукупної вартості кредиту, а надана їй банком інформація не містить повних відомостей про запропонований банком продукт, та банк не попередив її про можливі валютні ризики, що суперечить положенням ст.ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, що свідчить про несправедливі умови договору та нечесну підприємницьку практику банку.

Згідно ч. 2 ст. 11 Закону Ураїни «Про захист прав споживачів» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Порядок виконання банківськими установами вимог ч. 2 ст. 11 Закону деталізовано у Правилах надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168. Згідно змісту пунктів 2.1, 2.4. Правил банки зобов`язані перед укладенням договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про банківську установу, умови кредитування, а також орієнтовну вартість кредиту. Банки зобов`язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з наведеною інформацією. Відповідно абз. 2 ч. 2 ст. 11 Закону у разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону, а саме: розірвання договору, відшкодування збитків, штраф.

Згідно ч. 5 ст. 11 Закону до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (ч. 2 ст. 18 Закону). Пунктом 10 ч. 3 ст. 18 цього Закону встановлено, що несправедливими є умови договору про установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору. За змістом частин 5, 6 ст. 18 Закону, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому. Крім того, ст. 19 Закону заборонена нечесна підприємницька практика, яка включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Заперечуючи проти позову, відповідач надав суду докази виконання ним вимог законодавства про ознайомлення ОСОБА_1 в письмовій формі з умовами кредитування та орієнтовною вартістю кредиту (т.с. 1, а.с. 145, 154), що підтверджується її особистим підписом а також записом у анкеті – заяві про надання повної інформації у письмовій формі про усі умови кредитування. Вказані документи, в їх сукупності, містять інформацію, передбачену Законом та Правилами. Ці дані давали позивачу можливість визначити розмір своїх витрат на виконання його зобов`язань за договором. Тому, обставини справи не дають підстав вважати, що ОСОБА_1 була позбавлена достатньої і достовірної інформації для прийняття нею вільного і свідомого вибору щодо укладання із ЗАТ КБ «ПриватБанк» Додаткової угоди від 13 серпня 2008 року до Договору про іпотечний кредит №КGPLGI0000004683 від 13.03.2008 року.

Таким чином твердження позивача, з посиланням на ст. 11, ст. 18, п. 1 ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», про ненадання їй попередньої інформації про кредит, несправедливі умови договору та нечесну і агресивну підприємницьку практику є безпідставними. Разом з цим, суд відхиляє також твердження позивача про несправедливість умов договору внаслідок покладання на неї тягаря від знецінення національної валюти відносно валюти договору так, як оспорюваний кредитний договір не містить умов щодо покладення такої відповідальності на будь-яку із його сторін, а фактичне знецінення національної валюти, у якій формуються доходи позивача, відноситься до звичайних ризиків позичальника, які вона мала усвідомлювати при укладенні договору.

Враховуючи вищевикладене, спірна Додаткова угода від 13 серпня 2008 року до Договору про іпотечний кредит №КGPLGI0000004683 від 13.03.2008 року підписана сторонами, які досягли згоди з усіх істотних її умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, у тому числі у відповідача була відповідна банківська ліцензія на видачу кредиту у валюті, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, умови кредитного договору викладені чітко та з наявністю повної інформації стосовно умов кредитування; ОСОБА_1 підписала Додаткову угоду від 13 серпня 2008 року до Договору про іпотечний кредит №КGPLGI0000004683 від 13.03.2008 року, а також загальну вартість кредитування, анкету- заяву, в якій підтвердила "Я ознайомився та згоден з умовами кредитування, які були надані мені у письмовій формі. Своїм підписом я підтверджую факт надання мені повної інформації про умови кредитування в ПриватБанку (а також його місце знаходження), а саме; мету, для якої кредит може бути використаний; форми його забезпечення; існуючи форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними; у тому числі між зобов`язаннями Позичальника; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартості послуги по оформленню договору (перелік всіх витрат, пов`язаних з отриманням кредиту, його обслуговуванням та поверненням); строк, на який кредит може бути виданий; варіанти повернення кредиту; включаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливість дострокового кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які позичальник має право, та відомості про те, від кого позичальник може отримати детальну інформацію, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування"; на момент укладення договору та протягом 7 років з дня її укладення не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору, та виконувала його умови.

Умови Додаткової угоди від 13 серпня 2008 року до Договору про іпотечний кредит №КGPLGI0000004683 від 13.03.2008 року не суперечать принципам свободи договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України), добросовісності, розумності та справедливості (пункт 6 частини першої статті 3, частини третьої статті 509 ЦК України), оскільки на момент укладення договору ці умови були сторонами узгоджені, фінансова послуга споживачем отримана внаслідок власного свідомого вибору. Таким чином, суд вважає, що заявлені вимоги в даному випадку не можуть бути задоволеними, оскільки відсутні підстави для визнання Додаткової угоди від 13 серпня 2008 року до Договору про іпотечний кредит №КGPLGI0000004683 від 13.03.2008 року укладеної між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк “Приватбанк” недійсними, а відтак позов є безпідставним та необґрунтованим.

Щодо пропуску позивачем строку позовної давності, про застосування якого заявила сторона відповідача, то необхідно зазначити наступне. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). При цьому, відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"). Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав. Як вбачається з матеріалів справи, Додаткова угода від 13 серпня 2008 року до Договору про іпотечний кредит №КGPLGI0000004683 від 13.03.2008 року містить підпис ОСОБА_1 . Саме з моменту підписання зазначеної угоди слід вважати, що позивач була ознайомлена з її змістом, а звернулася до суду лише 10 січня 2017 року. При цьому, відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю, необґрунтованістю позовних вимог. За таких обставин, посилання сторони відповідача на те, що позивач пропустила строк позовної давності є зайвим, так як в задоволенні позову судом відмовлено через відсутність правових підстав для його задоволення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Пронін проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 263- 265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державна іпотечна Установа про визнання недійсною додаткової угоди від 13 березня 2008 року до Договору про іпотечний кредит №KGPLGI0000004683 від 13 березня 2008 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк “Приватбанк”, стягнення судових витрат 551,20 грн.- відмовити повністю. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи: позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ;

відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк “Приват Банк”, місцезнаходження: вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ, код ЄДРПОУ 14360570; третя особа: Державна іпотечна установа, 01133, м. Київ, б-р Лесі Українки, 34 офіс, код ЄДРПОУ 33304730.

Повне судове рішення складено 20.12.2019 року

Суддя Кіровського О. В. Бершадська

районного суду

м.Кіровограда