Ухвала суду № 86591789, 18.12.2019, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

іменем України

Справа № 210/4918/19

Провадження № 1-кп/210/725/19

"18" грудня 2019 р. м. Кривий Ріг

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі :

Головуючого - судді Ступак С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Драгунової Я.М.,

прокурора Білайц В.Ю.,

обвинуваченого: ОСОБА_1 ,

захисника-адвоката Шуляка В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду матеріали обвинувального акту у кримінальному провадженні №12019040710001207 щодо обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області перебуває вказане кримінальне провадження.

Враховуючи те, що 26.12.2019 року закінчується строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 , судом перед учасниками постановлено питання щодо доцільності тримання останнього під вартою.

Прокурор у судовому засіданні заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ризики які існували на момент обрання та продовження вказаного запобіжного заходу не відпали.

Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник – адвокат Шуляк В.М. заперечували щодо задоволення клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою та просили суд змінити запобіжний захід на більш м`який, а саме, змінити запобіжний захід на домашній арешт. В обґрунтування клопотання зазначили, що ОСОБА_1 має постійне місце проживання, за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає разом з своїми батьками, що підтверджує міцні соціальні зв`язки

Вислухавши доводи сторін, дослідивши обвинувальний акт та додані до нього матеріали, суд приходить до наступних висновків.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 04 листопада 2019 року строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 продовжено до 26 грудня 2019 року.

Вимогами п.2 ч.3 ст.331 КПК України передбачено, що до спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Відповідно до ст.17 Закону України №3477-IV від 23.02.2006 року «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини, а також українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Окрім цього, відповідно до ч.5 ст.9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Суд враховує положення ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Доцільність залишення під вартою особи, яка підозрюється в скоєнні злочину середньої тяжкості, має оцінюватись в кожному випадку окремо у відповідності з її особливими характеристиками.

Крім того, суд враховує, що сама лише тяжкість вчиненого злочину, хоча і є визначаючим елементом при оцінці ризику ухилення обвинуваченого ОСОБА_1 від суду, однак не може бути достатньою підставою для законності продовження тримання останнього під вартою, при цьому враховуються інші обставини, що встановлені судом при вирішенні попередніх питань доцільності продовження строку тримання його під вартою, які на теперішній час зменшилися.

Вказаний висновок суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, що доцільність продовження строків тримання під вартою, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у право особи на свободу (рішення «Єлоєв проти України», «Фельдман проти України»).

Відповідно до ст.183 ч.1 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Встановлено, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, за вчинення якого Законом України про кримінальну відповідальність передбачене покарання у виді позбавленням волі на строк від 4 до 6 років.

Вивченням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_1 встановлено, що останній раніше судимий, має постійне місце мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , не одружений, на утриманні неповнолітніх дітей чи батьків похилого віку немає, вину у вчиненні даних кримінальних правопорушень визнав повністю.

Під час розгляду питання про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 на домашній арешт, судом вивчається можливість застосування відносно обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу для запобігання ризиків, передбачених ст.177 КПК України, обставини, які виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою, а також інші обставини, які мають значення для вирішення даного питання.

Також, суд враховує положення ч.ч.1, 4 ст.194 КПК України та вважає, що прокурором не доведено обставин для продовження відносно обвинуваченого раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та, що застосування більш м`якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту до обвинуваченого ОСОБА_1 для запобігання ризикам на які посилався прокурор, буде недостатнім.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що захисником обвинуваченого ОСОБА_1 – адвокатом Шуляком В.М. наведено достатньо підстав для зміни запобіжного заходу його підзахисного на домашній арешт, а отже клопотання про зміну обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, підлягає задоволенню.

Суд, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, вважає, що тримання під вартою може бути виправданим лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагають істинні потреби публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції не винуватості, переважують вимогу поваги до особистої свободи (рішення в справі «Лабіта проти Італії» (Labita v. Italy)[ВП], заява №26772/95, п.153, ECHR 2000-IV).

Згідно п.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен має право на доступ до правосуддя та на справедливий і відкритий розгляд його справи впродовж розумного строку. При розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов`язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів («Невмержицький проти України»).

Згідно з п.3 ст.5 Конвенції зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою.

Незважаючи на тяжкість санкції статті кримінального закону згідно обвинувачення, суд безпосередньо керується нормою прямої дії - ст.62 Конституції України щодо презумпції невинуватості.

У відповідності до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

У відповідності до ст.23 КПК України та 94 КПК України, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та повинен бути дослідженим судом під час судового провадження безпосередньо, а тому, зважаючи на стадію судового провадження, суд вбачає реальним ризик, що обвинувачений у разі не застосування запобіжного заходу може впливати на свідків, які безпосередньо судом не допитані.

Відповідно до ст.8 КПК України, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ч.5 ст.9 КПК України Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Як вбачається із практики Європейського суду з прав людини, та зазначено в рішенні по справі "Хайредінов проти України" (Заява N 38717/04), "Суд підкреслює, що розумність строку тримання під вартою ніколи не оцінюється in abstracto. Іншими словами, пункт 3 статті 5 Конвенції ( 995_004 ) не може вважатися таким, що безумовно дозволяє тримання під вартою, якщо тривалість такого тримання не перевищує певного строку. Виправдання будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки воно коротке, має бути переконливо продемонстроване органами державної влади (див. рішення у справі "Шишков проти Болгарії" (Shishkov v. Bulgaria), N 38822/97, пункт 66, ECHR 2003-I (витяги))."

Крім того, у вказаному рішенні, зазначено, що існує презумпція на користь звільнення. Суд постійно зазначав у своїй практиці, що другий аспект пункту 3 статті 5 Конвенції ( 995_004 ) не надає судам вибір між притягненням обвинуваченого до відповідальності в розумний строк та тимчасовим його звільненням під час провадження. До засудження обвинувачений має вважатися невинним і мета цього положення, по суті, вимагає його тимчасового звільнення з-під варти, як тільки його подальше тримання під вартою перестає бути обґрунтованим (див. рішення у справі "Власов проти Росії" (Vlasov v. Russia), N 78146/01, пункт 104, від 12 червня 2008 року, з подальшими посиланнями).

Судом взято до уваги, обставини зазначені в статті 178 КПК України, а саме тяжкість покарання що загрожує відповідній особі у разі визнання її винуватою, характер вчиненого кримінального правопорушення, що ставиться у обвинувачення ОСОБА_1 , вагомість доказів, а також наявність постійного місця проживання.

Вирішуючи питання про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 на домашній арешт, суд також враховує позицію сторони обвинувачення щодо наявності ризиків передбачених ст.177 КК України, а саме, те, що останній перебуваючи на свободі може переховуватися від суду, незаконно впливати свідків, яких на теперішній час ще не було допитано, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також час перебування обвинуваченого під вартою, без прийняття судом рішення по суті висунутого обвинувачення, та вважає необхідним покласти на останнього обов`язки визначені ст.194 КПК України, оскільки такий запобіжний захід достатньо забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та запобіганню ризиків, передбачених ст.177 КПК України.

Згідно з ч.ч. 1, 3-6 ст.181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.

Суд приходить до переконання, що знаходження під вартою ОСОБА_1 не є доцільним, на теперішній час, і наявні ризики не можуть виправдовувати подальше застосування виняткового запобіжного заходу. З урахуванням того факту, що нові ризики не з`явилися, суд приходить до висновку, що запобіганню відповідним ризикам може забезпечити такий запобіжний захід як цілодобовий домашній арешт.

Суд враховує вимоги ст.29 Конституції України, ст.9 Загальної Декларації прав людини, ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і ст.12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення. У цьому контексті має враховуватися, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування (рішення ЄСПЛ «Смірнови проти Росії» (п. 60).

У справі «Сергій Волосюк проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зі спливом певного часу тяжкість злочину, в якому особа підозрюється чи обвинувачується, як єдина підстава тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може бути достатньою.

На час розгляду клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ризики можливості незаконного впливу на потерпілих та свідків у обвинуваченого відсутні, оскільки, ОСОБА_1 свою вину вчиненні вказаних кримінальних правопорушень визнав повністю, фактичні обставини вчиненні. Зазначені в обвинувальному акті не оспорює, має міцні соціальні зв`язки, так як має постійне місце реєстрації та проживання разом з батьками, існування обґрунтованої підозри у вчиненні злочину середньої тяжкості, з урахуванням практики ЄСПЛ, перестає бути підставою для позбавлення свободи, що вказує на те, що ризики, передбачені ст.177 КПК значно зменшились, тому суд приходить до висновку щодо обґрунтованості доводів захисника щодо зміни запобіжного заходу на більш м`який.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 197, 331, 370, 372 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Змінити обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Кривого Рогу, зареєстрованого та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , запобіжний захід з тримання під вартою, на домашній арешт із застосуванням електронних засобів контролю, заборонивши йому цілодобово залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 .

Покласти на ОСОБА_1 наступні обов`язки:

- заборонити ОСОБА_1 залишати своє фактичне місце мешкання, цілодобово;

- за першим викликом чи вимогою з`являтися до суду.

Встановити строк домашнього арешту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - з 18 грудня 2019 року до 13 лютого 2020 року включно.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_1 , що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України працівники органу Національної поліції з метою контролю за його поведінкою мають право з`являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього зобов`язань.

Ухвалу про обрання запобіжного заходу у виді домашнього арешту передати для виконання відповідному підрозділу органу Національної поліції за місцем проживання обвинуваченого.

Органу національної поліції негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у виді домашнього арешту і повідомити про це суд.

Звільнити обвинуваченого ОСОБА_1 - під варти в залі суду негайно.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено 20 грудня 2019 року.

Суддя: С. В. Ступак