Рішення № 86588711, 23.12.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 грудня 2019 року № 640/16571/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

установив:

02.09.2019 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - ГУ ДФС у Київській області), в якій просить суд:

- визнати дії ГУ ДФС у Київській області щодо нарахування заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску (далі - ЄСВ) в сумі 15849,54 грн, - протиправними;

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату недоїмки (боргу) від 12.11.2018 №Ф-144912-52.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що єдиний внесок в сумі 15849,54 грн нараховано позивачу у зв`язку із тим, що він у період з 01.01.2017 по 31.10.2018 самостійно не нараховував та не сплачував мінімальні суми єдиного внеску.

Однак, позивач вважає дії відповідача з нарахування йому єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) за вказаний період в сумі 15849,54 грн та вимогу про сплату недоїмки (боргу) в сумі 15849,54 грн протиправними. ОСОБА_1 стверджує, що у період з 01.01.2017 по 31.10.2018 він не мав обов`язку сплачувати єдиний внесок, адже підприємницькою діяльністю не займався, доходів від підприємницької діяльності не отримував. ЄСВ у вказаний період за позивача сплачував його роботодавець у розмірі більшому за мінімальний, у зв`язку із чим обов`язок зі сплати ЄСВ за нього виконано роботодавцем.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.09.2019 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та у справі відкрито провадження. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2019 замінено відповідача у справі, а саме, ГУ ДФС у Київській області його правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області.

Відповідач подав відзив на позовну заяву у якому заперечив проти задоволення позову з огляду на необґрунтованість позовних вимог. Зазначив про наявність у позивача обов`язку сплачувати єдиний внесок в тому числі з 01.01.2017 по 31.10.2018. Так, у даний період позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець та зобов`язаний був сплачувати єдиний внесок незалежно від фактичного здійснення підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності.

Зауважив, що пільги у вигляді звільнення від сплати ЄСВ визначені виключно положеннями частини четвертої статті 4 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (Закон №2464-VI), яка передбачає можливість звільнення від сплати єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців, які отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Офіційне працевлаштування не є підставою звільнення від сплати єдиного внеску, адже роботодавець сплачує єдиний внесок на користь фізичної особи, що має інший правовий статус відмінний від суб`єкта господарювання, який зобов`язаний сплачувати єдиний внесок щоквартально.

Суд, дослідив матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надав їм юридичну оцінку та встановив наступне.

З 05.05.2002 по 23.08.2019 ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець.

Під час припинення підприємницької діяльності, позивач не подав заяви форми 7-ЄСВ, а тому ОСОБА_1 значиться в реєстрі страхувальників.

Згідно трудової книжки ОСОБА_1 , з 16.11.2012 позивач прийнятий на посаду керівника напрямку технічного обслуговування у ТОВ «ЕСУ» та працює на вказаній посаді станом на час звернення до суду із даним позовом.

06.12.2016 Законом України №1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які набрали чинності з 01.01.2017, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність. Так, з 01.01.2017 підприємці зобов`язані сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу.

В період з 01.01.2017 по дату подання даного позову, ОСОБА_1 доходів від підприємницької діяльності не отримував, єдиний внесок не сплачував.

При цьому, згідно довідки ТОВ «ЕСУ» від 20.08.2019 №2 за період з 01.01.2017 по 31.10.2018 ТОВ «ЕСУ» сплачено за ОСОБА_1 єдиний внесок в загальному розмірі 23752,63 грн.

Вважаючи, що позивач зобов`язаний сплачувати єдиний внесок як фізична особа-підприємець з 01.01.2017, незалежно від фактичного здійснення підприємницької діяльності, отримання прибутку від такої діяльності та факту працевлаштування, відповідачем нараховано позивачеві зобов`язання зі сплати мінімальних сум єдиного внеску за відповідні місяці за період з 01.01.2017 по 31.10.2018 в загальній сумі 15849,54 грн.

Оскільки позивач не сплатив вказану суму заборгованості, 12.11.2018 ГУ ДФС у Київській області сформовано та надіслано позивачу вимогу №Ф-144912-52 про сплату недоїмки (боргу) з єдиного внеску сумі 15849,54 грн.

Позивач не погоджується із нарахуванням йому зобов`язань зі сплати єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 31.10.2018, вважає вказану вимогу протиправною, а тому звернувся до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом №2464-VI.

Згідно пункту 1 частини першої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За приписами статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відтак, платниками єдиного внеску у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску є фізичні особи-підприємці, незалежно від отримання ними доходу (прибутку).

Пільги у вигляді звільнення від сплати ЄСВ передбачені положеннями частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI, яка передбачає можливість звільнення від сплати ЄСВ для фізичних осіб-підприємців, які отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Водночас, Закон №2464-VI не передбачає такої підстави звільнення від сплати єдиного внеску фізичною особою-підприємцем як сплата єдиного внеску за таку особу роботодавцем.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Проаналізувавши наведені положення законодавства, Верховний Суд у постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає ГУ ДФС, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Суд вважає за необхідне застосувати вказану правову позицію Верховного Суду до спірних правовідносин.

Так, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З урахуванням особливостей форми діяльності фізичних осіб-підприємців (які працюють без використання праці інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором), саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Встановлено, що з 16.11.2012 позивач працює на умовах трудового договору на посаді керівника напрямку технічного обслуговування у ТОВ «ЕСУ». Згідно довідки ТОВ «ЕСУ» від 20.08.2019 №2 за період з 01.01.2017 по 31.10.2018 ТОВ «ЕСУ» сплачено за ОСОБА_1 єдиний внесок в загальному розмірі 23752,63 грн. Тобто, за період з 01.01.2017 по 31.10.2018 за позивача як застраховану особу в систему загальнообов`язкового державного соціального страхування надійшли кошти в розмірі, який перевищує мінімальну суму єдиного внеску, нараховану за цей же період.

Оскільки метою збору єдиного внеску є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період з 01.01.2017 по 31.10.2018 нараховував та сплачував роботодавець ТОВ «ЕСУ» в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, яка зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності та яка не здійснює такої діяльності і не отримує від неї прибуток.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача в частині нарахування позивачу єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 31.10.2018 в сумі 15849,54 грн. Посилання відповідача на те, що вказане нарахування єдиного внеску проведено автоматично, суд не розцінює як таке, що спростовує факт порушення прав позивача таким нарахуванням.

Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону №2464-VІ орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VІ недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Встановлено, що оскаржувана вимога про сплату недоїмки (боргу) від 12.11.2018 №Ф-144912-52 сформована для погашення позивачем заборгованості зі сплати єдиного внеску, нарахованого за період з 01.01.2017 по 31.10.2018 в сумі 15849,54 грн.

Оскільки суд дійшов висновку про протиправність такого нарахування, зазначена у спірній вимозі в якості заборгованості сума не може вважатись недоїмкою позивача зі сплати єдиного внеску. Відповідно, відповідач безпідставно сформував вимогу про сплату недоїмки (боргу) від 12.11.2018 №Ф-144912-52, що свідчить про протиправність та необхідність скасування вказаної вимоги.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06).

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що відповідачем не доведено обґрунтованості нарахування позивачу єдиного внеску у вказаний період та правомірності оскаржуваної вимоги, суд вважає, що наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку шляхом задоволення позовних вимог.

Частинами першою, сьомою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявної у справі квитанції від 30.08.2019 №54850 позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати дії Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області щодо нарахування ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 15849,54 грн, - протиправними.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про сплату недоїмки (боргу) від 12.11.2018 №Ф-144912-52.

Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у Київській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 грн (сімсот шістедят вісім гривень сорок копійок).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

Відповідач - Головне управління Державної податкової служби у Київській області (місцезнаходження юридичної особи: 03151, місто Київ, вулиця Народного Ополчення, будинок 5-А; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 43141377).

Суддя О.М. Чудак