Рішення № 86586101, 23.12.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№1.380.2019.006307

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0807 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме станом на 22.10.2018 року;

- зобов`язати відповідачу нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків військової частини А0807 – 22.10.2018 року;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача у частині невиплати позивачу індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 22.10.2018 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 22.10.2018 року.

Ухвалою судді від 28.11.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами 23.12.2019 року, на підставі п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Посилається на те, що станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків по виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII, а також по індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 22.10.2018 року. Окрім цього, вказав, що відсутність на рахунках відповідача коштів для виплати індексації грошового забезпечення не є належним доказом неможливості здійснення вказаних виплат. Вважаючи у зв`язку із цим свої конституційні права та гарантії порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за не отриману додаткову відпустку, оскільки, в силу вимог ч.19 ст.101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки. Поряд з тим, звернув увагу, що вказана вище додаткова відпустка не належить до щорічних, а тому на неї не поширюються норми законодавства, які передбачені для щорічних відпусток; така відпустка не замінюється грошовою компенсацією та у разі звільнення військовослужбовця, який має право на зазначену відпустку, за неї не виплачується грошова компенсація за дні невикористаної відпустки. Щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, то вказав, що відповідно до роз`яснень Міністерства соціальної політики України від 08.08.2017 року №13700/3 та від 08.08.2017 року №78/0/66-17 не передбачено механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди. У межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України з січня 2016 року по лютий 2018 року в Міністерстві оборони України не було та фінансування на виплату індексації не здійснювалося. Що стосується індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 22.10.2018 року, зазначив, що згідно постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 року, затверджено нові збільшені схеми тарифних розрядів та ставок за посадами та тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців. Відтак, березень 2018 року, в якому відбулось підвищення посадового окладу позивача, та відповідно і інших складових грошового забезпечення, є базовим для обчислення індексу споживчих цін, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця, тобто з квітня 2018 року. Враховуючи, що з квітня 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%, підстави для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 22.10.2018 року відсутні. З урахуванням викладеного вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, відтак у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Окрім того, відповідач просив розглядати справу у судовому засіданні з повідомленням сторін. Проте, враховуючи предмет спору в цій справі, вона підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, відповідно до п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України, про що було зазначено в ухвалі про відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі, а тому на підставі п.1 ч.6 ст.262 Кодексу подане позивачем клопотання суд визнає такими, що не підлягає задоволенню.

Також, у відзиві на позовну заяву відповідач просив розгляд справи в частині визнання протиправною бездіяльності стосовно не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 22.10.2018 року виділити в окреме провадження. Однак суд звертає увагу відповідача, що Кодексом адміністративного судочинства України не передбачено такої процесуальної дії як «виділення справи в окреме провадження». З огляду на зазначене, клопотання відповідача не підлягає задоволенню.

22.12.2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив, проте згідно ч.3 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив, про що було повідомлено сторонам в ухвалі від 28.11.2019 року про відкриття спрощеного провадження в адміністративній справі.

22.12.2019 року від позивача надійшла заява про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Відповідно до довідки від 11.10.2018 року №526, виданої командиром ВЧ А0807, позивач у період з 21.09.2014 року по 28.11.2014 року перебував у відрядженні для участі в АТО в Донецькій та Луганській областях.

Крім того, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням Головного управління персоналу Генерального штабу Збройних Сил України серії АА №215574 від 03.07.2015 року.

Згідно витягу з наказу командира військової частини А0807 від 22.10.2018 року №242, старшого сержанта ОСОБА_1 , начальника сховища взводу матеріального забезпечення роти матеріального забезпечення, звільненого наказом командира 704 полку радіаційного, хімічного, біологічного захисту (по особовому складу) від 21.09.2018 року №52-РС у запас за підп.«а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», зараховано до оперативного резерву другої черги на відповідну посаду і направлено для зарахування на військовий облік до Самбірського ОМВК Львівської області.

22.10.2019 року позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

15.11.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив: забезпечити здійснення індексації його грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день звільнення 22.10.2018 року та виплатити її встановленим порядком; забезпечити здійснення нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

21.11.2019 року відповідач листом №1093 повідомив позивачу, що «… відповідно до ст.51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення. У межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України з січня 2016 року по лютий 2018 року в Міністерстві оборони України не було. Що стосується індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 22.10.2018 року, то постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» було підвищено розміри посадових окладів всіх категорій військовослужбовців. Пунктом 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постаново Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року№1078, визначено, що у місяці, в якому відбувається підвищення посадових окладів, значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100%. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення посадових окладів. Таким чином, обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення необхідно здійснювати з квітня 20188 року. Враховуючи викладене, ВЧ А0807 не мала підстав для виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям з січня 2016 року по березень 2018 року. Щодо компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період 2015-2018 роки повідомив, що оскільки рапорт протягом 2015-2018 років і до моменту виключення зі списків особового складу ВЧ А0807 про надання відпустки як учаснику бойових дій на адресу ВЧ А0807 не надходив, тому така відпустка не надавалася та не було здійснено такої виплати.

Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача в частині невиплати грошової компенсації за відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік та індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 22.10.2018 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Частиною 5 ст.17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з п.12 ст.12 Закону України від 22.10.1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі – Закон №3551-XII), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 року №504/96-ВР (далі – Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до ст.162 Закону №504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з п.8 ст.101 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі, якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 п.14 ст.101 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п.17 ст.101 Закону №2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п.18 ст.101 Закону №2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п.19 ст.101 Закону №2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-XII та «Про оборону України» від 06.12.1991 року №1932-XII (далі – Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

За визначенням ст.1 Закону №3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в ст.1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в т.ч. додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п.19 ст.101 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п.12 ст.12 Закону №3551-XII, п.8 ст.101 Закону №2011-ХІІ та ст.162 Закону №504/96-ВР.

Крім того, відповідно до п.3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260 (далі – Наказ №260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в т.ч. за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.162 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ.

Поряд з тим, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Як уже встановлено судом, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

За таких обставин, а також того, що дана справа у частині цих позовних вимог є типовою, беручи до уваги правову позицію, висловлену Верховним Судом у зразковій справі №620/4218/18 (провадження №Пз/9901/4/19), суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності ВЧ А0807 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік та зобов`язання ВЧ А0807 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на виключення зі списків особового складу – 22.10.2018 року.

Відповідно позов у цій частині підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 22.10.2018 року, зобов`язання нарахувати і виплатити таку індексацію, суд враховує наступне.

Згідно ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 12.12.1991 року (далі – Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно визначення, наведеного у ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-XII (далі – Закон №1282-XII), індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.2 Закону №1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно ч.ч.1-4 ст.4 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення урегульовано Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).

У п.11 Порядку №1078 визначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Відповідно до п.4 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Таким чином, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Слід зазначити, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Як встановлено судом, позивачу за період з 01.01.2016 року не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення. При цьому, відповідачем вказаний факт не заперечується; останній посилається лише на те, що в силу вимог ч.6 ст.5 Закону №1282-XII проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Крім того, на обґрунтування своєї позиції послався також на роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 16.04.2015 року №10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 року №252/10/136-16, від 08.08.2017 року №78/0-66-17, згідно яких механізм нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди не передбачений.

Проте суд не приймає до уваги зазначені доводи відповідача, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Також, суд враховує, що проведення індексації, в т.ч., грошового забезпечення військовослужбовців, а також обмеження реалізації цих норм, не може відбуватися за телеграмами, роз`ясненнями Департаменту фінансів Міністерства оборони України, вказівками командирів військових частин, закладів та установ Міністерства оборони України, роз`ясненнями міністерств тощо.

Крім того, відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується ВЧ А0807, відсутні кошти на індексацію грошового забезпечення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі № 825/874/17 та від 19.06.2019 року у справі № 825/1987/17.

З урахуванням досліджених судом фактичних даних в контексті вищенаведених норм, суд вважає, що вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку. Втім, суд не погоджується з періодом, за який позивач провести спірну індексацію, зважаючи на наступне:

Відповідно до п.11 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Згідно п.5 Порядку №1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 року, затверджено нові збільшені схеми тарифних розрядів та ставок за посадами та тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців.

Враховуючи підвищення постійних складових грошового забезпечення позивача у березні 2018 року, в т.ч. – розміру посадового окладу, місяць березень 2018 року, в якому відбулось вказане підвищення, є базовим для обчислення індексу споживчих цін, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця, тобто з квітня 2018 року.

При цьому, суд звертає увагу, що згідно даних Держстат, індекс споживчих цін з квітня 2018 року по жовтень 2018 року не перевищував 103%, а, отже, підстави для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 22.10.2018 року відсутні.

Тому, в контексті конкретних обставин цієї справи та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалися між їх суб`єктами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню частково – шляхом визнання протиправною бездіяльності ВЧ А0807 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно та зобов`язання ВЧ А0807 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за вказаний період.

Разом з тим, у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 22.10.2018 року належить відмовити.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо судового збору, то такий позивачем не сплачувався, оскільки відповідно до п.13 ст.5 Закону України «Про судовий збір» останній звільнений від його сплати.

Крім того, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, у розмірі 5000,00 грн.

Так, відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України).

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом п.1 ч.ч.3, 4 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Гонорар адвоката формується з дотриманням вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року самостійно адвокатом.

Згідно зі ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та ст.ст.28-30 Правил Адвокатської етики, затвердженої звітно-виборним З`їздом адвокатів України 09.04.2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення, тощо, визначаються в договорі про надання правничої (правової) допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.

Відповідно до інформації, яка міститься на сайті Ради адвокатів Харківської області http://www.advokat.org.ua, Ради адвокатів Чернігівської області http://www.advokat.org.ua, Радами адвокатів областей затверджені рекомендації щодо мінімальних ставок адвокатського гонорару.

За даними таких рекомендацій мінімальна ставка гонорару адвоката за підготовку позовної заяви в адміністративних справах складає не менше 2000,00 грн.

За змістом ч.ч.7, 9 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано: договір про надання правової допомоги від 15.11.2019 року №ДА-335, додаткову угоду №1 від 15.11.2019 року, акт прийому-передачі виконаних робіт від 19.12.2019, квитанцію АТ КБ «ПриватБанк» від 06.12.2019 року №0.0.1544749333.1, згідно якої позивач сплатив на рахунок адвоката Матяшука В.К. 5000,00 грн за послуги по наданню професійної правничої допомоги.

Правова допомога адвоката позивачу відповідно до акта прийому-передачі виконаних робіт від 19.12.2019 складається з: вивчення чинного законодавства щодо порядку виплат компенсації військовослужбовцям за невикористані відпустки учасникам бойових дій - 200,00 грн (1 год.); вивчення та аналіз судової практики розгляду справ щодо стягнення компенсації військовослужбовцям за невикористані відпустки учасникам бойових дій - 200,00 грн (2 год.); вивчення чинного законодавства щодо порядку виплат індексації грошового забезпечення - 200,00 грн (1 год.); вивчення та аналіз судової практики розгляду справ щодо стягнення індексації грошового забезпечення - 200,00 грн (2 год.); складання проекту заяви командиру ВЧ А0807 про здійснення виплати компенсації про здійснення виплати компенсації за невикористані відпустки та індексацію грошового забезпечення - 200,00 грн (1 заява на 1 аркуші з додатками); підготовка проекту позовної заяви, виготовлення та форматування додатків до позовної заяви - 1500,00 грн. (1 заява з додатками); участь у суді першої інстанції, підготовка та скерування у разі необхідності пояснення та інших процесуальних документів - 1000,00 грн; підготовка відповіді на відзив - 1000,00 грн; підготовка проекту заяви про стягнення витрат на професійну правову допомогу адвоката - 500,00 грн. Всього 5000,00 грн.

З наведених документів вбачається, що адвокатом Матяшуком В.К. надано послуги (з підготовки в продовж 6 годин адміністративного позову, що є предметом розгляду у даній справі), вартість яких становить 5000,00 грн. Вказана вартість послуг оплачена позивачем у повному обсязі.

Згідно ч.5 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.6, 7 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Водночас при вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правовою допомогою адвоката, суд враховує те, що дана справа є справою незначної складності, провадження здійснювалося в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами справи.

Також, судом враховано відомості Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій (в т.ч. рішення Верховного Суду у зразковій справі) з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що приведені у адміністративному позові названого позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.

Окрім того, відповідно до ч.6 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України, справи про оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг відносяться до справ незначної складності.

З огляду на вказані обставини справи, суд приходить висновку, що визначений проміжок часу у підготовці даного позову тривалістю у 6 годин та вартістю таких послуг у розмірі 5000,00 грн, за наявності в Єдиному державному реєстрі судових рішень з аналогічних спорів реєстрі, не є співрозмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

При цьому, судом при вирішенні питання щодо розміру судових витрат на правничу допомогу адвоката у цій справі враховано мінімальну ставку гонорару адвокатів за підготовку позовної заяви в адміністративних справах (яка складає не менше 2000,00 грн), які затверджені відповідними Радами адвокатів різних регіонів, незначну складність даної справи та наявну судову практику у вказаній категорії справ, розміщену Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Як підсумок такого аналізу, суд приходить висновку, що присудженню на користь позивача підлягають судові витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 1500,00 грн (з урахуванням часткового задоволення позову).

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 134, 139, 241-246, 250, 262, 291, 382, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0807 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на виключення зі списків особового складу – 22.10.2018 року.

Зобов`язати Військову частину А0807 (місцезнаходження: вул.Ів.Франка, 33, м.Самбір, Львівська область, 81400; код ЄДРПОУ: 08081972) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на виключення зі списків особового складу – 22.10.2018 року.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0807 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно.

Зобов`язати Військову частину А0807 (місцезнаходження: вул.Ів.Франка, 33, м.Самбір, Львівська область, 81400; код ЄДРПОУ: 08081972) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А0807 (місцезнаходження: вул.Ів.Франка, 33, м.Самбір, Львівська область, 81400; код ЄДРПОУ: 08081972) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати в сумі 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.