Рішення № 86583374, 21.12.2019, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 236/1012/19-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2019 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Батрин О.В.

секретар судового засідання Шевченко Т.В.

справа № 236/1012/19-Ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця»

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати,

В С Т А Н ОВ И В :

У березні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Краснолиманського міського суду Донецької області із вказаним позовом, в якому просила стягнути з відповідача АТ «Українська залізниця» суму заборгованості із заробітної плати та грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку 35 794,29 грн., суму винагороди за підсумком роботи за 2016 рік 2 339,73 грн., суму середнього заробітку за період затримки виплати заробітної плати 132 102,00 грн. В обґрунтування позову позивач зазначила, що працювала у виробничому підрозділі «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця». 17 липня 2017 року позивач була звільнена із займаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України, в зв`язку з скороченням штату працівників.

У день звільнення позивачу не було виплачено належні до виплати наступні суми:

за липень 2016 року у розмірі 2 580,33 грн. заробітної плати,

за березень 2017 року 5 198,28 грн. заробітної плати,

за квітень 2017 року 3 922,22 грн. заробітної плати,

за травень 2017 року 2 170,78 грн. заробітної плати,

за червень 2017 р. 9 766,57 грн. заробітної плати,

за липень 2017 р. 12 156, 11 грн., що включає в себе саму заробітну плату та грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку.

Крім цього, відповідно до наказу № Ц-2-25/1666-17 від 11 липня 2017 року ПАТ «Українська залізниця» зобов`язалась виплатити працівникам регіональних філій, філій (в тому числі колишнім начальникам (виконуючим обов`язки начальника) регіональних філій і філій), винагороду за підсумком роботи за 2016 року у відсотках до посадового окладу (місячної тарифної ставки, розрахованої на норму 167 годин), який склався на кінець 2016 року, враховуючи виконання показників роботи за 2016 рік. Відповідно до наказу винагорода, яка належить позивачу до виплати, складає 2 339,73 грн., яка на день звільнення позивача не виплачена.

Позивач вважає дії відповідача незаконними, так як згідно з вимогами ч. 1 ст. 47 та ч. 1 ст. 116 КЗпП України виплата усіх сум, що належать працівнику від підприємства, проводяться у день звільнення. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України, згідно з вимогами ч.1 ст.117 КЗпП України підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні. Таким чином за період з 17 липня 2017 р. по 20 листопада 2018 р. з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 132 102,00 грн.

Крім того, позивач вважає, що відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, на її користь з відповідача підлягає стягненню сума компенсації у розмірі 5 612,11 грн.

Ухвалою судді Краснолиманського міського суду Донецької області від 20 березня 2019 р. справу передано до Печерського районного суду м. Києва для розгляду.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15 квітня 2019 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано для усунення недоліків, а саме сплати судового збоору.

Після усунення недоліків ухвалою суду від 09 серпня 2019 року у справі відкрито провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

19 вересня 2019 р. до суду надійшов відзив на позов від представника відповідача Гарбузової Т.О. , відповідно до якого у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» та виробничих підрозділів підпорядкованих дирекції, викликаних припиненням переміщення вантажу через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської області шляхами залізничного та автомобільного сполучення, відповідно до Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України», введеного в дію Указом Президента України від 15 березня 2017 року № 62/2017, та відсутністю первинних документів бухгалтерського обліку нарахування заробітної плати працівникам було припинено. Вказував, що адміністративна будівля Донецької дирекції залізничних перевезень була захоплена невідомими особами. Таким чином, з 20.03.2017 відповідач втратив контроль над структурним підрозділом і його діяльністю після захоплення. Зазначені обставини дають підстави для критичного оцінювання наданих позивачем доказів по справі. З підстав вказаного вважає, що вимоги позивача щодо нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є безпідставними.

Додатково зазначив, що згідно з Науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України від 16.01.2018 року № 126/2/21 - 10.2 порушення норм трудового законодавства щодо працівників структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» виникли через форс-мажорні обставини, а тому відповідач звільнений від відповідальності за невиконання обов`язків передбачених законодавством про працю.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов такого висновку.

Згідно зі статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного громадянина на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно зі ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з вересня 2003 р. працювала у структурних підрозділах, що входили до складу Донецької залізниці. Остання займана ним посада - заступник начальника виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» (а.с. 15-22).

17 липня 2017 року наказом (розпорядження) № 2912/ДН-ос від 17.07.2017 року про припинення трудового договору (контракту) ПАТ «Українська залізниця» позивача звільнено за п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з скороченням штату працівників, з виплатою компенсації за 11 днів відпустки та вилатаю одноразової грошової допомоги у розмірі середнього місячного заробітку.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами Кодексу Законів України про працю, Закону України « Про оплату праці», а позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 05 травня 2017 року, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

В пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз`яснено, що необхідно враховувати, що норми і гарантії оплати праці, визначені законодавством для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, є мінімальними державними гарантіями і тому при договірному регулюванні вони не можуть бути погіршені. Йдеться як про мінімальний розмір заробітної плати, так і про норми оплати праці, зокрема за час простою.

Згідно зі ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно частина перша статті 9 ЦК України кореспондується з вказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема трудових, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Враховуючи позовні вимоги, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

16 січня 2018 року Торгово-промисловою палатою України був наданий науково-правовий висновок № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання ПАТ «Українська залізниця», Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), починаючи з 20 березня 2017 року.

Згідно зі ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постановах: від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року, у справі № 6-383цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

Втрата контролю і доступу ПАТ «Українська залізниця» до своїх виробничих потужностей та іншого майна, що знаходиться в тому числі в м. Донецьк, у тому числі до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, особових справ працівників, посадових інструкцій, табелів обліку робочого часу, примірників звітів, що подавались до контролюючих органів, комп`ютерної техніки із встановленим програмним забезпеченням трудових відносин з працівниками, починаючи з 20 березня 2017 року, коли фактично вийшло з під контролю управління зазначеними виробничими потужностями, позбавило можливості ПАТ «Українська залізниця», Регіональну філію «Донецька залізниця» виконати зобов`язання перед вивільненими працівниками згідно зі статтями 47, 83, 115 і 116 КЗпП України, що може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язання.

За таких обставин підстави для задоволення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України відсутні.

Крім того, відповідач щодо невиплати заробітної плати за період з 16 березня по 17 липня 2017 року також посилається на наявність рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України», введеним в дію Указом Президента України від 15 березня 2017 року № 62/2017, на підставі якого припинено виплату заробітної плати.

Разом з тим, вказаним рішенням тимчасово, до реалізації пунктів 1 і 2 Мінського «Комплексу заходів» від 12 лютого 2015 року, а також до повернення захоплених підприємств до функціонування згідно із законодавством України, припинено переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей.

Будь-яких вказівок чи рекомендацій щодо припинення нарахування заробітної плати вказане рішення не містить.

У зв`язку з чим доводи відповідача щодо не виплати заробітної плати у вказаний період є безпідставним.

Як вбачається з матеріалів справи заробітна плата, нарахована позивачу до 16 березня 2017 року, згідно відомостей на виплату грошей № 30 виплачена відповідачем 25.07.2017 р. в сумі 2 616,10 грн.

Таким чином заборгованість відповідача перед позивачем становить 35 517,92 грн., що складається з грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку 35 794,29 грн., суми винагороди за підсумком роботи за 2016 рік 2 339,73 грн. за вирахуванням виплаченої суми розмірі 2 616,10 грн.

Відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Отже, у разі порушення строків виплати заробітної плати незалежно від вини власника або уповноваженого ним органу (особи) працівники мають право на отримання компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Пунктом 4 вказаного Порядку передбачено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Позивачем наведено у позовній заяві розрахунок компенсації втрати частини грошових доходів за період з липня 2016 року, з березня 2017 року по травень 2017 року на суму 5 612 грн. 11 коп., який відповідачем не спростовано.

Враховуючи положення Порядку, невиплати відповідачем заробітної плати в передбачені законом строки, суд дійшов висновку про задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 5 612 грн. 11 коп., розрахунок якої наведено позивачем у позові.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню на суму 41 130 грн. 03 коп. (35 517 грн. 92 коп. + 5 612 грн. 11 коп.).

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, то суд дійшов висновку про відмову у їх задоволенні, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 236-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Рішенням Конституційного суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 визначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

З урахування наведеного, не проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні, суд дійшов висновку про стягнення 500 грн. у відшкодування моральної шкоди, заданої такими діями відповідача. При цьому, суд враховує глибину та тривалість моральних страждань позивача з невиплати заробітної плати, принципів розумності, справедливості та достатності.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 411 грн. 30 коп. (1% від частини задоволених вимог про стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку, винагороди за підсумком роботи, компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати), а також на користь позивача судового збору у розмірі 76 грн. 40 коп. за вимоги про відшкодування моральної шкоди пропорційно сумі задоволених вимог (10% від частини задоволених вимог про стягнення моральної шкоди).

Керуючись ст. 47, 83, 115, 116, 117, 237-1 КЗпП України, ст. 263, 617 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 273, 274, 354, 355 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість з компенсації за невикористану щорічну відпустку, винагороди за підсумком роботи у розмірі 35 517 грн. 92 коп., компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 5 612 грн. 11 коп., що разом складає 41 130 грн. 03 коп., а також 500 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 411 грн. 30 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 76 грн. 40 коп.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця»: м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ: 40075815.

Суддя О.В.Батрин