Рішення № 86582133, 18.12.2019, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/1721/19

Справа №754/6916/18

РІШЕННЯ

Іменем України

18 грудня 2019 року Деснянський районний суд м. Києва

під головуванням судді Панченко О.М.

при секретарі - Чехун Ю.В.

за учсті:

відповідача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

перекладача - Дубенко І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, -

в с т а н о в и в:

30.05.2018 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовними вимогами до відповідача ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів. Мотивував вимоги позову тим, що 08.12.2009 року він видав відповідачу довіреність, посвідчену приватним нотаріусом КМНО Белугіною В.Л., якою уповноважив відповідача бути його представником, з питань придбання на його (позивача) ім`я, вчиняти дії з метою забезпечення його (позивача) зобов`язань, представляти його (позивача) інтереси та вчиняти, зокрема такі дії: одержувати належне позивачу майно, включаючи грошові суми та цінні папери, набувати цінні папери, відкривати від його (позивача) імені рахунки в банківських установах, в тому числі валютний та в цінних паперах, користуватися та розпоряджатися належними йому коштами та цінними паперами, що зберігаються в банківських установах та інше. Дана довіреність була видана строком на 10 років та дійсна до 08.12.2019 року. 23.05.2012 року позивач видав ще одну довіреність на ім`я відповідача, яка посвідчена ПНКМНО Чайкою І.Г., якою позивач уповноважив відповідача бути його представником, зокрема з таких дій: одержання належного позивачу майна, включаючи грошові суми та цінні папери; відкриття на його ім`я рахунків і відомих їм банківських та інших фінансових установах, їх поповнення та конвертація грошових коштів; розпорядження його рахунками в усіх банківських та інших фінансових установах без винятку і незалежного від того, у якій валюті вони відкриті, укладання відповідних договорів про користування індивідуальними сейфами у відомих їм банківських установах з правом вільного доступу до сейфів, вчиняти будь-які інші дії та подавати, підписувати чи отримувати будь-які документи, які хоч прямо і не вказані у цій довіреності, але випливають із її змісту, та які будуть необхідними для правильного, повного і ефективного ведення його (позивача) справ та захисту його інтересів, тощо. Дана довіреність видана безстроково, але наразі скасована. Проте, наприкінці серпня 2017 року позивач дізнався, що відповідач здійснював дії не лише в його інтересах як довірителя. Так, як стало відомо позивачу, відповідач протягом тривалого періоду отримував готівкові грошові кошти з банківських рахунків позивача у гривнях НОМЕР_5 (рахунок закритий 10.05.2015 року) та у доларах США НОМЕР_4 (рахунок діє) у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», причому здійснював це відповідач виключно у своїх інтересах, про що він не повідомляв позивача та не передавав йому отримані грошові кошти. З гривневого рахунку за вказаний період відповідачем було отримано 350 000.00 грн., з доларового - 254 447,81 доларів США, що відповідає 6 653 810,23 грн. На неодноразові звернення позивача до відповідача про повернення незаконно набутих ним коштів, відповідач гроші не повертав та взагалі заперечував такий факт. В зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на його користь грошові кошти, що були набуті відповідачем та збережені у нього за рахунок позивача без достатньої на це правової підстави у сумі 7 003 810, 23 грн., з яких: знятих з банківського рахунку позивача № НОМЕР_1 (у гривні) - 350 000.00 грн.; знятих з банківського рахунку позивача № НОМЕР_2 ( у доларах США) -254 447.81 доларів США, що відповідає станом на 29.05.2018 року 6 653 810,23 грн.

Ухвалою суду від 01.06.2018 року відкрито провадження у даній цивільній справі, призначено її підготовчий розгляд.

Ухвалою від 01.06.2018 року задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову.

12.12.2018 року до суду надійшов письмовий відзив від відповідача у справі.

28.12.2018 року від позивача у справі до суду надійшла письмова відповідь на відзив.

19.02.2019 року до суду надійшла письмова заява від відповідача про застосування строків позовної давності до вимог позову та заява про виклик свідків. Крім того, було подано клопотання про витребування доказів судом.

Ухвалами суду від 05.03.2019 року та 16.05.2019 року судом витребувано докази у справі.

Ухвалою суду від 08.10.2018 року закрито підготовчий розгляд справи, призначено розгляд справи по суті.

21.10.2019 року від відповідача до суду надійшло письмове клопотання про постановлення окремої ухвали за наслідками розгляду справи.

06.12.2019 року від позивача у справі до суду надійшло письмове клопотання про постановлення окремої ухвали за наслідками розгляду справи.

В судовому засіданні позивач в повному обсязі підтримав позовні вимоги з підстав, що викладені у позові та просив суд про їх задоволення, пояснив, що на протязі десяти років повністю покладався на відповідача, довіривши йому ведення усіх справ, ніколи не перевіряв залишку коштів на своїх банківських рахунках, оскільки в повній мірі довіряв відповідачу, він був для нього, як син. Лише пізніше у 2017 році дізнався про те, що відповідач знімав певну частину коштів, проте йому їх не віддавав. Допитаний судом в якості свідка позивач пояснив, що у 2002 році зустрів відповідача вперше, він йому сподобався і він його працевлаштував, а згодом взяв до себе помічником, для представництва його інтересів у деяких державних та приватних установах, оскільки він не володіє українською мовою видав йому генеральну довіреність, повністю йому довіряв. Він переводив кошти на свої українські рахунки з рахунків за кордоном, оскільки хотів будуватися і далі жити в Україні, в цьому йому і допомагав відповідач. Коли він особисто клав та знімав з рахунків кошти, не знав скільки залишалося на рахунках, оскільки в квитанціях не відображався залишок суми. У 2017 році відповідач несподівано заявив, що хоче продати його активи, які він придбав в Україні, земельну ділянку із спорудами і квартиру, а також банківські рахунки. Після чого він поїхав у Банк, де знаходяться його кошти, попросив надати йому виписки по рахунках і зрозумів, що відповідач вводить його в оману, після чого скасував довіреність на представництво. Українською мовою він не володіє і не розуміє, коли вони з відповідачем були у банківській установі він підписував усі папери там, де йому вказував відповідач, оскільки довіряв йому в повному обсязі. З відповідачем вони розумілися десь трішки англійською, трішки російською мовами.

Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав вимоги позову та просив про його задоволення.

Відповідач в судовому засіданні вимоги позову не визнав та просив суд відмовити в їх задоволенні. Пояснив, що позивач тричі видавав йому довіреності, якими уповноважував його бути його представником, зокрема з таких дій: одержання належного позивачу майна, включаючи грошові суми та цінні папери; відкриття на його ім`я рахунків і відомих їм банківських та інших фінансових установах, їх поповнення та конвертація грошових коштів; розпорядження його рахунками в усіх банківських та інших фінансових установах без винятку і незалежного від того, у якій валюті вони відкриті, укладання відповідних договорів про користування індивідуальними сейфами у відомих їм банківських установах з правом вільного доступу до сейфів, вчиняти будь-які інші дії та подавати, підписувати чи отримувати будь-які документи, які хоч прямо і не вказані у цій довіреності, але випливають із її змісту, та які будуть необхідними для правильного, повного і ефективного ведення його (позивача) справ та захисту його інтересів, тощо, одержання належного позивачу майна, включаючи грошові суми та цінні папери; відкриття на його ім`я рахунків і відомих їм банківських та інших фінансових установах, їх поповнення та конвертація грошових коштів; розпорядження його рахунками в усіх банківських та інших фінансових установах без винятку і незалежного від того, у якій валюті вони відкриті, укладання відповідних договорів про користування індивідуальними сейфами у відомих їм банківських установах з правом вільного доступу до сейфів, вчиняти будь-які інші дії та подавати, підписувати чи отримувати будь-які документи, які хоч прямо і не вказані у цій довіреності, але випливають із її змісту, та які будуть необхідними для правильного, повного і ефективного ведення його (позивача) справ та захисту його інтересів, тощо. Позивач як знімав з своїх банківських рахунків кошти так і клав на них кошти та був у курсі всіх сум, які зараховувалися і знімалися. Допитаний в якості свідка позивач пояснив суду про те, що у 2002 році познайомився з позивачем, в цей період він працював, був приватним підприємцем, продавав миючі засоби та засоби гігієни, тобто не потребував працевлаштування. У 2004 році він купив земельну ділянку, у 2005 році ще одну і почав будувати будівлю. Позивач запропонував йому інженерний план будівлі, свої проекти по земельній ділянці, йому було це цікаво. Одного разу попросив його допомогти провести операції в Банку, він боявся, що в Австралії дізнаються про те, що він має дохід в інший країні. Він не відмовився і допомагав йому, потім позивач видав йому довіреність і він почав вже офіційно допомагати йому. Позивач знав коли надходили на рахунки кошти і звідки, міг зняти кошти і покласти їх на інший свій рахунок, тобто він був в курсі всіх справ. Коли приходили кошти на його рахунки він повідомляв про це його (відповідача), телефонував йому і вони разом їздили до Банку проводити якісь операції з коштами на рахунках. Перше доручення позивач видав йому у 2006 році, потім ще два доручення. Коли він продовжував термін кожного доручення в Банку керівник відділення знайомив позивача з тим, що зазначено в довіреності, він з усім погоджувався. Десять років у них з позивачем були довірчі стосунки, жодних питань з приводу руху коштів, що належали позивачу та знаходились в банківській установі не виникало, оскільки позивач був у курсі всього того, що відбувалося і сам приймав у цьому участь.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Крім того, подав заяву про застосування строків позовної давності до вимог позову.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Судом встановлено, що 08.12.2009 року позивач у справі видав відповідачу довіреність, посвідчену приватним нотаріусом КМНО Белугіною В.Л., якою уповноважив відповідача бути його представником, з питань придбання на його (позивача) ім`я, вчиняти дії з метою забезпечення його (позивача) зобов`язань, представляти його (позивача) інтереси та вчиняти, зокрема такі дії: одержувати належне позивачу майно, включаючи грошові суми та цінні папери, набувати цінні папери, відкривати від його (позивача) імені рахунки в банківських установах, в тому числі валютний та в цінних паперах, користуватися та розпоряджатися належними йому коштами та цінними паперами, що зберігаються в банківських установах та інше. Дана довіреність була видана строком на 10 років та дійсна до 08.12.2019 року.(а.с. 11).

Відповідно до п. 7.1 Глави 7 інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої Постановою Правління Національного Банку України від 12.11. 2003 року №492, видаткові операції за поточними рахунками фізичних осіб здійснюються за розпорядженням власника або за його дорученням на підставі довіреності засвідченої нотаріально, а у випадках, визначених законодавством України - іншими уповноваженими на це особами. Довіреність може бути засвідчена уповноваженим працівником банку, якщо вона складається в банку ( у присутності власника рахунку та довірених осіб). Така довіреність додаткового засвідчення не потребує.

23.05.2012 року позивач видав ще одну довіреність на ім`я відповідача, яка посвідчена ПНКМНО Чайкою І.Г., якою позивач уповноважив відповідача бути його представником, зокрема з таких дій: одержання належного позивачу майна, включаючи грошові суми та цінні папери; відкриття на його ім`я рахунків і відомих їм банківських та інших фінансових установах, їх поповнення та конвертація грошових коштів; розпорядження його рахунками в усіх банківських та інших фінансових установах без винятку і незалежного від того, у якій валюті вони відкриті, укладання відповідних договорів про користування індивідуальними сейфами у відомих їм банківських установах з правом вільного доступу до сейфів, вчиняти будь-які інші дії та подавати, підписувати чи отримувати будь-які документи, які хоч прямо і не вказані у цій довіреності, але випливають із її змісту, та які будуть необхідними для правильного, повного і ефективного ведення його (позивача) справ та захисту його інтересів, тощо. (а.с. 12).

Відповідно до ч. 1ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст. ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з ст.ст. 79-80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підтвердження своїх позовних вимог сторона позивача посилається і доводить наступне.

Як вказував в судовому засіданні позивач, наприкінці серпня 2017 року він дізнався, що відповідач здійснював дії не лише в його інтересах як довірителя за виданими довіреностями. Так, як стало відомо позивачу, відповідач протягом тривалого періоду отримував готівкові грошові кошти з банківських рахунків позивача у гривнях НОМЕР_5 (рахунок закритий 10.05.2015 року) та у доларах США НОМЕР_4 (рахунок діє) у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», причому здійснював це відповідач виключно у своїх інтересах, про що він не повідомляв позивача та не передавав йому отримані грошові кошти.

Судом, за клопотанням сторони Відповідача, було витребувано від АТ «Райффайзен Банк Аваль» виписки по банківських рахунках позивача, що містяться на а.с. 9-244 (т.2).

Статтею 387 Цивільного кодексу України закріплено право витребування власником свого майна саме у особи, яка безпідставно заволоділа цим майном. З контексту вказаної норми вбачається, що відповідачем повинна виступати особа, яка заволоділа чужим майном, або набула його за відповідним правочином з третьою особою. Незаконне володіння - це фактичне володіння, яке не спирається на правовий титул.

Згідно зі ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ч. 1 та 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Загальна умова ч.1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Тобто, в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин включає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Водночас, на підтвердження позивачем позовних вимог докази не надані та в ході розгляду справи не доповнені.

За змістом наданих суду АТ «Райффайзен Банк Аваль» виписок по банківських рахунках позивача по валютному рахунку вбачається, що позивач особисто перераховував на валютний рахунок грошові кошти із своїх рахунків в закордонних банках, при перерахуванні валютних грошових коштів із своїх закордонних банківських рахунків на валютний рахунок в АТ "Райфайзен банк Аваль" Позивач зазначав, як контактний, номер мобільного телефону, номер Відповідача НОМЕР_3 , внаслідок чого Відповідач отримував повідомлення із банку про надходження грошових коштів на валютний рахунок Позивача. Окрім того, з даних банківських виписок вбачається, що позивач після перерахування грошових коштів із своїх рахунків в закордонних банках також отримував готівкові кошти в касі банку, обнуляючи кожного разу свій валютний рахунок. Такі факти зарахування та зняття грошових коштів особисто позивачем є доказом використання особистого свого валютного рахунку самим позивачем в якості транзитного, без накопичення грошових коштів та доказом обізнаності про стан свого валютного рахунку під час проведення банківських операцій безпосередньо у Банку,а тому порушене право позивача не доведене.

Окрім того, на спростування позовних вимог позивача, АТ «Райффайзен Банк Аваль» було надано суду копії довіреностей, якими позивач уповноважив відповідача розпоряджатися його рахунками у банках та які свідчать про законність проведення відповідачем банківських операцій по рахунках позивача та підтверджують волю позивача на розпорядження відповідачем його рахунками у банках.

Крім того, в судовому засіданні судом було встановлено, що з метою запобігання виникнення конфліктних ситуацій та непорозумінь банку з клієнтами керівник відділення банку, запрошував Позивача до себе особисто, для підтвердження видачі Позивачем кожної нової довіреності на ім`я Відповідача, так як хотів пересвідчитися особисто, що видача довіреності була дійсно бажанням Позивача, який кожного разу керівнику відділення банку підтверджував видачу нової довіреності Відповідачу та висловлював бажання розпорядження його банківськими рахунками саме Відповідачем.

Відповідно до змісту статей 11, 15 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, а суд, вирішуючи спір, зобов`язаний надати суб`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Так, якщо особа вважає, що її суб`єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізоване належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звертатися за судовим захистом.

В разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання про наявність порушеного суб`єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Інші доводи сторін, які наведені у позові та відзиві, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

При цьому суд враховує прецедентну практику Європейського суду з прав людини, яка виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, стороною позивача жодних доказів набуття грошових коштів Відповідачем та збереження у нього за рахунок Позивача без достатньої на це правової підстави під час розгляду справи, суду надано не було.

Відповідно, з урахуванням визначених підстав, правові підстави для задоволення цього позову у цілому відсутні.

Що стосується поданої стороною відповідача суду заяви про застосування строків позовної давності до вимог позову, то судом встановлено наступне.

Частиною 1 ст.257 ЦПК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 3 та 4 ст.267 ЦПК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Отже, у підтверджених доказами правовідносинах, що є предметом судового спору у цій справі, позивач дізнався про порушення як він вважає свого права у середині 2017 року, після чого, як він зазначив в судовому засіданні повідомив керівництво Банку про припинення доступу до його рахунків за довіреностями.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є не доведеними, належним чином не обґрунтованими, а як наслідок не підлягають задоволенню за недоведеністю.

Заяви про скасування заходів забезпечення позову не надходило, а тому в силу ч.7 ст. 158 ЦПК України такі заходи продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Керуючись статтями 203, 215, 216, 228 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 76 - 83, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, - залишити без задоволення.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження проголошення рішення.

Можливість отримати інформацію щодо справи учасники справи мають на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, веб-адреса сторінки: http://sv.ki.court.gov.ua.

Повне рішення суду виготовлено 24.12.2019 року.

Головуючий Панченко О.М.