Рішення № 86578989, 24.12.2019, Решетилівський районний суд Полтавської області

єдиний унікальний номер справи 546/113/18

номер провадження 2/546/106/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2019 року місто Решетилівка

Решетилівський районний суд Полтавської області у складі

головуючої судді Лизенко І.В.,

за участі секретаря судового засідання Коваленка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЄВРОКАР УКРАЇНА» про визнання договору фінансового лізингу недійсним, стягнення коштів та захист прав споживачів,

ВСТАНОВИВ:

12.02.2018 позивач звернувся до суду із вказаним вище позовом до відповідача, у якому просить визнати укладений між сторонами договір фінансового лізингу від 15.08.2017 № 3460 недійсним, стягнути з відповідача на його користь комісію за організацію договору фінансового лізингу в сумі 88000,00 грн, відшкодування моральної шкоди у сумі 3000,00 грн та витрати на правову допомогу у сумі 6000,00 грн. Позов обґрунтовано тим, що вказаний договір було укладено з чисельними порушеннями прав та законних інтересів позивача, на даний час предмет лізингу так і не отримав. 18.01.2018 звернувся за юридичною адресою відповідача із заявою про розірвання договору лізингу та повернення коштів, однак ні коштів, ні відповіді не отримав. Позивач вважає, що договір фінансового лізингу, укладений між сторонами, вимагає обов`язкового нотаріального посвідчення, а відтак, договір від 15.08.2017 № 3460, укладений у простій письмовій формі є нікчемним. Позивач посилається на те, що умови вказаного договору є несправедливими відносно споживача, оскільки всупереч принципу добросовісності, наслідком договору є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу. У договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача, як споживача, у разі неналежного виконання ним обов`язків, передбачених договором та законом, водночас значно звужені обов`язки лізингодавця, передбачені Законом України «Про фінансовий лізинг», положеннями ЦКУ України та при цьому значно розширені його права, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Після усунення позивачем недоліків позовної заяви згідно ухвали від 14.02.2018, 28.02.2018 суддею Беркутою Л.Г. відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання. Розгляд справи не було завершено у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2 у відставку 27.03.2018.

27.04.2018 справу прийнято до свого провадження суддею Горульком О.М. Розгляд справи не було завершено у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_3 у відставку 27.09.2018.

У зв`язку з відсутністю у Решетилівському районному суді Полтавської області суддів, які б мали повноваження на здійснення судочинства, проведення автоматизованого розподілу справи між суддями було неможливим, що підтверджується відповідним протоколом від 16.10.2018.

За результатами повторно проведеного автоматизованого розподілу справ між суддями, 25.02.2019 справу передано на розгляд складу суду із головуючою Лизенко І.В. (відряджена до Решетилівського районного суду Полтавської області на підставі Рішення Вищої ради правосуддя від 22.01.2019 №175/о/15-19).

04.04.2019 справу прийнято до рогляду, повторно розпочато розгляд справи у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

06.09.2019 підготовче провадження закрито та справу призначено до розгляду по суті.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явились. Представником позивача до суду подано заяву, у якій він просить суд розглядати справу за відсутності сторони позивача, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечує (а.с.100).

Відповідач явку уповноваженого представника до суду не забезпечив, хоча про час, дату і місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку. Клопотання про розгляд справи за його відсутності, будь-які заяви по суті чи з процесуальних питань від відповідача до суду не надходили, тому суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи у відповідності до вимог ст.ст. 280-281 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 15.08.2017 між ОСОБА_1 та ТОВ «ЄВРОКАР УКРАЇНИ» укладено договір фінансового лізингу № 3460, предметом якого, відповідно до п.1.1. зазначено транспортний засіб марка/модель Jac S2, комплектація/модифікація Luxury, об`єм/тип двигун 1,5, тип КПП 5 МГ, привід 4*2 (а.с. 11-18).

Вартість транспортного засобу, відповідно до п. 8.2. вказаного договору, становить 11 976,00 доларів США, що в гривневому еквіваленті на дату укладення договору становить 309 000,00 грн.

На виконання умов п. 9.1 зазначеного договору, 15.08.2017 позивачем на рахунок відповідача перераховано суму у розмірі 10 % від вартості транспортного засобу, що становить 30 900,00 грн, та підтверджується копіями платіжного доручення та квитанції № N1AMB37847 від 15.08.2017 (а.с.19-20).

28.08.2017 на виконання умов договору позивачем на рахунок відповідача також сплачено 57 100,00 грн, що підтверджується копією квитанції № N18SI37369 від 28.08.2017 (а.с.20).

На момент розгляду справи у суді, предмет лізингу позивачеві не передано.

18.01.2018 на юридичну адресу відповідача позивачем направлено заяву про розірвання договору лізингу та повернення коштів, що підтверджується копіями опису вкладень у цінний лист та квитанції (а.с.21-22). Однак відповіді не отримано.

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з ч. 2 ст. 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Оскільки предметом оспорюваного договору є автомобіль, то до відносин сторін застосуванню також підлягають положення ЦК України про найм (оренду) транспортного засобу.

Згідно зі статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного суду України від 16 грудня 2015 року (справа № 6-2766цс15), від 19 жовтня 2016 року (справа № 6-1551цс16), від 18 січня 2017 року (справа № 6-648цс16).

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 06 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснив, що судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

У пункті 7 цієї постанови Верховного Суду України роз`яснено, що у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Договір фінансового лізингу № 3460 від 15.08.2017, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ЄВРОКАР УКРАЇНА», не був нотаріально посвідченим. Тобто, сторонами не дотримано вимоги закону про обов`язкове нотаріальне посвідчення спірного у цій справі договору, що свідчить про його нікчемність.

В судовому порядку нікчемний договір недійсним не визнається, а тому вимоги позивача щодо визнання договору недійсним задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України)застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

У зв`язку з цим вимоги позивача про застосування реституції та стягнення на його користь з відповідача грошових коштів, переданих на виконання нікчемного правочину, є обґрунтованими.

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з ТОВ «ЄВРОКАР УКРАЇНА», на його користь суми коштів, сплачених ним на виконання умов договору фінансового лізингу № 3460 від 15.08.2017, у загальному розмірі 88 000,00 грн, оскільки спірний договір є нікчемним.

Окрім того, стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п`ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 15 серпня 2017 року, укладеного між сторонами дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов`язків, передбачених договором та законом (стаття 3 договору), звужені обов`язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов`язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Згідно пункту 4.2 договору, лізингодавець не несе відповідальності за будь-яке пошкодження та/або втрату предмета лізингу, які можуть виникнути прямо або опосередковано в результаті невиконання лізингоодержувачем будь-яких умов даного договору.

Відповідно до п. 5.2 договору, усі витрати, повязані з експлуатацією, технічним обслуговуванням ремонтом предмета лізингу, несе лізингоодержувач.

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов`язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов`язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Таким чином, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 4.2, 5.2 договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та інше суперечить положенням статті 808 ЦК України.

Отже, судом встановлено порушення прав позивача як споживача.

Разом з тим, нікчемність спірного договору внаслідок недотримання його форми виключає визнання його недійсним повністю або в частині на підставі Закону України "Про захист прав споживачів".

Згідно ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції станом на час укладення спірного договору) при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Однак, у своїй позовній заяві позивачем і не зазначено у чому саме ця моральна шкода полягає, не обгрунтовано її розмір.

Тому, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 3 000,00 грн, не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст.141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч.2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивач просить відшкодувати йому понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.

Суд вважає обгрунтованим витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2400 грн, що підтверджується копіями угоди про надання правничої допомоги від 19.01.2018, ордера ПТ №080321 від 19.01.2018, квитанції № 5 від 19.01.2018 про оплату 6 000,00 грн та розрахунком витрат на правничу допомогу (а.с. 37-39, 89), оскільки з розрахунку вбачається, що вартість представництва інтересів позивача у суді - 3600 грн, однак судові засідання проведено за відсутності сторін. Отже, згідно розрахунку підтвердженими є витрати у сумі 2400 грн (6000 - 3600 = 2400).

Таким чином, розмір витрат підтверджено належними та допустимими доказами.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч. 6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір за ставками судового збору станом на день подання позову до суду – 12.02.2018, в сумі 704,80 грн).

Керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 13, 19, 76, 77, 81, 133, 141, 258-259, 263-265, 279, 280-284, 289, 352, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 220, 509, 799, 806, 808 ЦК України, Законом України «Про фінансовий лізинг», суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; місце проживання: с. Федіївка Решетилівського району Полтавської області) до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЄВРОКАР УКРАЇНА» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40481805, місцезнаходження: вул. Бориспільска, буд. 26-Б, кімната 32-Б, м. Київ) про визнання договору фінансового лізингу недійсним, стягнення коштів та захист прав споживачів задовольнити частково.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЄВРОКАР УКРАЇНА» на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 88 000,00 грн (Вісімдесят вісім тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЄВРОКАР УКРАЇНА» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу правову допомогу у розмірі 2 400 грн (дві тисячі чотириста гривень).

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЄВРОКАР УКРАЇНА» на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 грн (сімсот чотири гривні 80 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Відповідачу направити копію заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України, протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Інші учасники справи, а також відповідачі у разі залишення заяви про оскарження заочного рішення без задоволення, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення, шляхом подання апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду через Решетилівський районний суд Полтавської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.В. Лизенко