Рішення № 86569766, 16.12.2019, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.12.2019 Справа № 920/507/18 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі:

судді Джепи Ю.А.,

за участю секретаря судового засідання – Галашан І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка», м. Запоріжжя,

до відповідача - Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон», м. Конотоп, Сумська область,

про стягнення 81 872 грн 77 коп,

та за зустрічним позовом - Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон», м. Конотоп, Сумська область,

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка», м. Запоріжжя,

про стягнення 277 689 грн 07 коп,

за участю представників сторін:

від позивача - Карабак В.А., ордер ЗП 110186 від 20.05.19, пос-я ЗП 001567 від 28.02.18, св-во ЗП 001567 від 28.02.18)

від відповідача - Колесников І.Г. (довіреність від 28.12.2018 № 5635)

ВСТАНОВИВ:

Позивач 12.07.2018 звернувся з позовом до суду, в якому просить суд стягнути з відповідача 40384 грн 35 коп пені, 29614 грн 06 коп інфляційних збитків, 11874 грн 36 коп 3 % річних, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору № 241-17 від 03.04.2017 (надалі – Договір). Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 1762 грн витрат по сплаті судового збору.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідач несвоєчасно розрахувався за отриману продукцію по Договору, що є підставою для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних, відповідно до п. 7.2 Договору та ст. 625 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України).

06.08.2018 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог частково заперечує.

Відповідач зазначає, що при розрахунку штрафних санкцій позивач не врахував встановлене п. 3.1 Договору місце виконання поставки, а також умови п. 5.2 та п. 6.1 Договору та п. 6 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7 (надалі – Інструкція П-7), якими визначені строки проходження вхідного контролю. Не враховано і те, що обов`язок відповідача оплатити продукцію настає після отримання всієї партії продукції за специфікацією, а не її частини.

06.08.2018 відповідачем до суду був наданий зустрічний позов, в якому позивач просив суд стягнути з відповідача 272192 грн 88 коп штрафу, 5496 грн 19 коп пені за неналежне виконання умов Договору. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 4165 грн 37 коп витрат по сплаті судового збору.

Позивач за зустрічним позовом обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем були порушені строки поставки продукції, що є підставою для стягнення з відповідача штрафу та пені, відповідно до п. 7.2, п. 7.3 Договору.

Відповідач за зустрічним позовом 28.08.2018 надав суду відзив на позов, в якому проти позову заперечує. Відповідач зазначає, що датою поставки є дата, яка зазначена у видатковій накладній, а тому прострочення поставки відсутнє.

07.09.2018 позивач за зустрічним позовом надав суду відповідь на відзив, в якому наполягає на задоволенні зустрічного позову.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 23.11.2018 у справі № 920/507/18 ухвалено:

- позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» до Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» про стягнення 81872 грн. 77 коп. задовольнити частково;

- клопотання Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» про зменшення штрафних санкцій задовольнити частково;

- стягнути з Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» (вул. Рябошапка, 25, м. Конотоп, Сумська область, 41600, код ЄДРПОУ 12602750) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» (вул. Фортечна, 4А, а/с 5012 м. Запоріжжя, 69002, код ЄДРПОУ 24510970) 29614 грн 06 коп інфляційних втрат, 10734 грн 26 коп 3 % річних, 15000 грн пені, 1762 грн витрат по сплаті судового збору, 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу;

- в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» до Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» про стягнення 3 % річних в розмірі 1140 грн 10 коп та пені в розмірі 4718 грн 20 коп відмовити;

- видати позивачу – Товариству з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» - наказ після набрання рішенням законної сили;

- зустрічний позов Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» про стягнення 277689 грн 07 коп задовольнити частково;

- клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» про зменшення штрафних санкцій задовольнити частково;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» (вул. Фортечна, 4А, а/с 5012 м. Запоріжжя, 69002, код ЄДРПОУ 24510970) на користь Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» (вул. Рябошапка, 25, м. Конотоп, Сумська область, 41600, код ЄДРПОУ 12602750) 54000 грн штрафу, 1000 грн пені, 4141 грн 81 коп витрат по сплаті судового збору;

- в частині позовних вимог Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» про стягнення 1570 грн 34 коп пені відмовити;

- видати позивачу за зустрічним позовом – Державному підприємству «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» - наказ після набрання рішенням законної сили.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2019 у справі № 920/507/18 рішення Господарського суду Сумської області від 23.11.2018 у справі № 920/507/18 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 22.08.2019 у справі № 920/507/18 рішення Господарського суду Сумської області від 23.11.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2019 у справі № 920/507/18 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Сумської області.

У зазначеній постанові Верховного Суду від 22.08.2019 у справі № 920/507/17 касаційною інстанцією зазначено, що суди першої та апеляційної інстанцій частково задовольняючи первісні та зустрічні вимоги виходили з встановлення фактів прострочення постачальником поставки продукції за Договором та порушення покупцем строків оплати продукції за Договором. Однак, суд касаційної інстанції зазначає, що такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій зроблені без з`ясування всіх обставин справи, зокрема, без надання належної правової оцінки умовам Договору щодо визначення дати поставки продукції, моменту, коли продукція буде вважатися прийнятою, відліку строку для оплати продукції.

Суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на доводи сторін щодо різного тлумачення ними умов пункту 3.1 Договору щодо поставки продукції партіями, не надали оцінки посиланням Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «АВІАКОН» на те, що обов`язок по оплаті партії продукції виникає після поставки всієї партії продукції, а не її частини. Не з`ясували, коли саме зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» з поставки товару вважається виконаним з урахуванням того, що поставка партій продукції здійснювалась в декілька етапів.

Також судами першої та апеляційної інстанцій не була надана належна оцінка умовам Договору та нормативним документам, які регулюють порядок та строки проведення вхідного контролю, прийняття продукції за якістю та комплектністю.

При цьому, вирішуючи питання про прострочення Покупцем оплати продукції суди першої та апеляційної інстанцій взагалі не досліджували умови пункту 6.1 Договору, яким сторони домовились, що до відносин за Договором застосовуються Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затверджена постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 № П-6; Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затверджена постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7. Сторони зобов`язуються провести приймання продукції за кількістю і якістю відповідно до вказаних нормативних актів.

Суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді спору у даній справі не враховували положення пункту 6 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7 про те, що приймання продукції за якістю та комплектністю здійснюється на складі одержувача, при іногородній поставці - не пізніше 20 днів, а які швидко псуються продукції - не пізніше 24 годин після видачі продукції органом транспорту або її надходженням на склад одержувача при доставці продукції постачальником або при її вивезенні одержувачем.

Суди першої та апеляційної інстанцій не встановили тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, та не надали їм належної правової оцінки, тому дійшли передчасного висновку про те, що вимоги позивача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом в цій справі є частково обґрунтованими.

Під час нового розгляду справи судам слід установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку з урахуванням викладеного в цій постанові та на підставі вказаних норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Частиною першою статті 316 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

20.09.2019 матеріали справи № 920/507/18 надійшли на адресу Господарського суду Сумської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 27.06.2018 визначено суддю Спиридонову Н.О.

Ухвалою від 04.07.2017 у справі № 920/636/17 призначено колегіальний розгляд справи № 920/636/17 у складі трьох суддів.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2019, зазначену справу розподілено судді Джепі Ю.А.

Ухвалою від 24.09.2019 у справі № 920/507/18 призначено підготовче засідання на 07.11.2019, 12:00.

17.09.2019 до Господарського суду Сумської області надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» б/н від 26.09.2019 (вх. № 3045к від 27.09.2019) про проведення судових засідань у режимі відеоконференції.

Судом ухвалою від 03.10.2019 у зазначеній справі постановлено клопотання позивача задовольнити та доручити Господарському суду Запорізької області забезпечити проведення відеоконференції у справі № 920/507/18.

16.10.2019 відповідачем за первісним позовом подано до суду відзив № 5514 від 11.10.2019, в якому зазначає, що відповідач за первісним позовом визнає вимоги позивача за первісним позовом частково, а саме в сумі 27878,98 грн., з яких: 4646,50 грн пені, 18844,12 грн інфляційних втрат, 4388,36 грн – 3 % річних; просить суд зменшити розмір пені з 4646,50 грн. до 01,00 грн та здійснити розподіл судових витрат, понесених відповідачем за первісним позовом у суді першої інстанції, пропорційно задоволеним вимогам; а також стягнути з позивача за первісним позовом судовий збір в сумі 2643,00 грн за подачу апеляційної скарги та судовий збір в сумі 3524,00 грн за подачу касаційної скарги.

Відповідач за первісним позовом зазначає, що він дійсно прострочив оплату поставленої позивачем за первісним позовом продукції, але визначений позивачем за первісним позовом період прострочки не відповідає дійсності, а тому розрахунок пені, інфляційних втрат та річних не відповідає умовам договору та закону. Позивач за первісним позовом здійснив поставку партії продукції трьома частинами, а саме: специфікація № 1 від 03.04.2017 до Договору, якою визначена партія поставки Систем сигналізації зледеніння СО-121 ВМ «а» в кількості 6 комплектів вартістю 1 570 343,54 грн; специфікація № 2 від 03.07.2017 до Договору, якою визначена партія поставки Систем сигналізації зледеніння СО-121 ВМ «а» в кількості 6 комплектів вартістю 1 570 343,54 грн; специфікація № 3 від 10.11.2017 до Договору, якою визначена партія поставки Систем сигналізації зледеніння СО-121 ВМ «а» в кількості 6 комплектів вартістю 1 570 343,54 грн. Відповідно до Експрес-накладної № 59000279892610 від 04.09.2017 надходження 6 одиниць систем СО-121 ВМ «а» (специфікація № 2 від 03.07.2017) на склад «Нова Пошта» м. Конотоп відбулося 05.09.2017. Про надходження товару саме 05.09.2017 свідчить відбиток штампу складу на видатковій накладній від 01.09.2017 №РН-0002830 та відмітка «Нової Пошти» на Експрес-накладній від 04.09.2017 №759000279892610. Таким чином, як зазначає відповідач за первісним позовом, відповідно до умов пункту 3.1 договору поставки від 03.04.2017 № 248-17, зобов`язання по поставці продукції за даним договором виконані позивачем за первісним позовом в повному обсязі 05.09.2017. Отже, відповідно до підпункту «а» пункту 6 Інструкції П-7, строк на прийняття продукції за якістю та комплектністю (вхідний контроль) закінчився 25.09.2017.

Відповідач за первісним позовом зазначає, що враховуючи умови пункту 5.2 договору поставки, відлік строку на проведення оплати розпочався 26.09.2017 та сплив 09.10.2017, а фактично відповідач за первісним позовом провів оплату 13.11.2017.

Також відповідач за первісним позовом зазначає, що продукція, яка поставлялася позивачем за первісним позовом за специфікаціями № 1 та № 3 оплачувалась відповідачем за первісним позовом з дотриманням строків, які визначені п. 6.2 Договору, а тому у позивач за первісним позовом відсутні підстави для стягнення з відповідача за первісним позовом штрафних санкцій по цим поставкам.

Крім наведеного, відповідач за первісним позовом у відзиві зазначає, що позивач за первісним позовом не врахував встановлене п. 3.1 Договору місце виконання поставки, а також умови п. 5.2 та п. 6.1 Договору та п. 6 Інструкції П-7, якими визначені строки проходження вхідного контролю, а також того, що обов`язок відповідача оплатити продукцію настає після отримання всієї партії, розмір якої визначений Специфікацією до Договору, а не її частини.

17.10.2019 позивачем за первісним позовом подано до суду відзив на зустрічний позов б/н від 11.10.2019 (вх. № 8476), де позивач за первісним позовом зазначає, що саме відповідач за первісним позовом повинен нести ризики, пов`язані із різним тлумаченням умов договору, оскільки текст та зміст договору, укладеного сторонами, розроблено саме відповідачем за первісним позовом, і здійснивши свій підпис на видаткових накладних, відповідач за первісним позовом, будучи обізнаним про умови пункту 6.5 Договору, усвідомлював, що проставлянням підпису на видаткових накладних він засвідчує факт остаточного прийняття товару, в тому числі і за якістю, і за кількістю, і за результатами вхідного контролю.

Щодо пені у розмірі 0,1 % та штрафу в розмірі 8 % від вартості непоставленої продукції, позивач за первісним позовом зазначає, що укладеним між сторонами договором чітко визначено, які штрафні санкції передбачені для постачальника (позивача за первісним позовом) у випадку прострочення зобов`язання, якби сторони досягли згоди щодо встановлення додаткового штрафу у вигляді 8 % від вартості непоставленої в строк продукції і пені у розмірі 0,1 % від вартості продукції, то в такому б випадку сторони окремим пунктом договору встановили і визначили би ще додатково до вказаного штрафу ще і розмір пені, який би підлягав стягненню з постачальника (позивача за первісним позовом). За відсутності такого пункту про можливість стягнення пені в розмірі 0,1 % за прострочення виконання зобов`язання постачальником, як зазначає позивач за первісним позовом, слід дійти висновку, що на момент укладення договору сторони не бажали встановлювати саме таку штрафну санкцію у вигляді пені 0,1 %, обмежившись лише штрафом у розмірі 8 % від вартості непоставленої в строк продукції.

Також позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) зазначає, що він очікує понести витрати на правову допомогу в сумі 15000,00 грн.

На підставі наведеного, позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) просить суд відмовити в задоволенні зустрічного позову в повному обсязі.

04.11.2019 позивачем за первісним позовом подано відповідь на відзив б/н від 01.11.2019 (вх. № 9818 від 04.11.2019), де позивач за первісним позовом на спростування позиції відповідача за первісним позовом, викладеної у відзиві на позов, зазначає, що позивач за первісним позовом не зобов`язаний виконувати умови договору, які між сторонами не були узгоджені належним чином, прямо і зрозуміло для обох сторін не були зазначені як у тексті специфікацій, так і тексті самого договору, і про існування яких постачальник (позивач за первісним позовом) на момент виконання свого обов`язку з поставки товару не здогадувався взагалі. Тому позивач за первісним позовом вважає, що виключно 6 комплектів товару становлять одну партію товару, і поставка товару здійснювалася поетапно (в три партії), оскільки виставлення рахунків-фактур позивачем за первісним позовом не було прив`язано до партій товару, а було наслідком підписання сторонами відповідних специфікацій в рамках укладеного договору.

Позивач за первісним позовом вважає, що дата, зазначена на видаткових накладних, є датою остаточного прийняття продукції, і відповідно в момент підписання видаткової накладної продукція вже раніше пройшла вхідний контроль і була позитивно прийнята за якістю та комплектністю.

На підставі наведеного, позивач за первісним позовом, виходячи з неправильного розуміння відповідачем за первісним позовом відліку строку на оплату за поставлену продукцію, вважає контррозрахунок відповідача за первісним позовом необґрунтованим та відповідно наполягає на задоволенні первісних позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою від 07.11.2019 у справі № 920/507/18 судом постановлено продовжити строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів до 24.12.2019 та відкласти підготовче засідання на 04.12.2019, 11:30, а також доручити Господарському суду Запорізької області забезпечити проведення судового засідання а режимі відеоконференції за участі представника позивача за первісним позовом.

15.11.2019 від представника відповідача за первісним позовом до суду через канцелярію суду надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив № 6165 від 14.11.2019, де представник відповідача за первісним позовом зазначає, що зазначена у кожній специфікації кількість продукції (6 одиниць) і складає партію, а обов`язок відповідача за первісним позовом щодо оплати виникає після поставки всього обсягу продукції, зазначеного у специфікації, а не її частини. В обгрунтування зазначеної позиції відповідач за первісним позовом посилається на постанову Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 920/810/18 у аналогічних правовідносинах між тими ж сторонами.

За приписами статті 185 ГПК України у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті. За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті. Суд з`ясовує думку сторін щодо дати призначення судового засідання для розгляду справи по суті.

У підготовчому засіданні 04.12.2019 судом розглянуто питання, визначені частиною другою статті 182 ГПК України.

04.12.2019 учасники справи усно повідомили суду, що всі докази, необхідні для об`єктивного розгляду даної справи по суті зібрані, та зазначили, що вважають за можливе закрити підготовче провадження у даній справі та перейти до розгляду справи по суті.

За результатами підготовчого засідання від 04.12.2019, судом з`ясовано всі питання, які підлягають вирішенню під час підготовчого засідання, а тому з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання відповідно до пункту 3 частини другої статті 185 ГПК України, суд ухвалою від 04.12.2019 у цій справі постановив закрити підготовче провадження та призначити справу № 920/507/18 до судового розгляду по суті на 16.12.2019, 14:30.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Згідно зі статті 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

За приписами частини другої статті 195 ГПК України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання для розгляду даної справи по суті та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Представник позивача за первісним в судовому засіданні по суті 16.12.2019 усно зазначив, що наполягає на задоволенні первісного позову, проти зустрічного позову заперечує.

Представник відповідача в судовому засіданні по суті усно зазначив, що наполягає на задоволенні зустрічного позову, проти первісного позову частково заперечує.

Судовий процес на виконання статті 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

В судовому засіданні 16.12.2019 на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд дослідивши докази по справі, заслухавши пояснення представників сторін, дійшов висновку, що первісні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а зустрічні позовні вимоги також підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Стосовно первісного позову, то судом встановлені наступні фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

03.04.2017 між сторонами було укладено договір поставки № 241-17. Вищезазначений факт підтверджується наявною в матеріалах справи копією договору (а.с. 22-25, том 1). Факт укладення договору сторонами не спростовується.

Згідно до п. 1.1 Договору позивач за первісним позовом зобов`язується передати, а відповідач за первісним позовом прийняти й оплатити продукцію, вказану у додатку № 1 до Договору (надалі – продукція).

Відповідно до п. 2.1 Договору кількість, номенклатура продукції вказується в додатку 1 до Договору, що є невід`ємною частиною договору.

Згідно з п. 4.1 Договору поставка продукції здійснюється за цінами, визначеними у додатку № 1 до Договору.

Додатком № 1 до Договору сторони погодили загальний обсяг поставки в розмірі 18 комплектів Систем сигналізації зледеніння СО-121ВМ «а» 4Е2.409.006 ТУ (1 категорія).

Відповідно до специфікацій: № 1 від 03.04.2017, № 2 від 03.07.2017 та № 3 від 10.11.2017 до Договору відповідачу поставляється продукція на загальну суму 4711030 грн 63 коп. Вищезазначений факт підтверджується наявними в матеріалах справи копіями специфікацій (а.с. 26-28, том 1).

Позивач за первісним позовом зазначив, що поставив відповідачу за первісним позовом продукцію на вищезазначену суму. Вищезазначений факт підтверджується копіями видаткових накладних №№ РН-0002830 від 01.09.2017, РН-0003665 від 15.11.2017, РН-0004263 від 28.12.2017, РН-0000051 від 10.01.2018, РН-0001308 від 27.04.2018, РН-0001611 від 02.06.2017, РН-0001623 від 02.06.2017 (а.с. 32-47, том 1).

У позовній заяві зазначено, що позивач за первісним позовом не має оригіналу Договору, специфікацій та видаткових накладних, окрім накладних №№ РН-0004263, РН-0000051, оскільки зазначені документи були вилучені при обшуках в рамках досудового розслідування № 42017081020000040 та досудового розслідування № 22017080000000051. Вищезазначені факти підтверджуються копіями протоколів обшуків (а.с. 53-74, том 1).

Листом від 07.08.2018 відповідач за первісним позовом надав суду оригінал специфікації № 3 до Договору, видаткові накладні № РН-0002830 та № РН-0003665. Відповідач за первісним позовом зазначив, що решта оригіналів документів у нього відсутня, оскільки вилучена на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09.05.2017 у провадження № 1-кс/331/3306/2017 в межах кримінального провадження № 22017080000000051.

Згідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України (надалі – ГПК України) обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Враховуючи обставини, викладені позивачем та відповідачем за первісним позовом у позовній заяві та відзиві на позовну заяву, суд дійшов висновку, що факт укладення Договору, підписання специфікацій, підписання видаткових накладних та поставки продукції на загальну суму 4711030 грн 62 коп, а також прийняття відповідачем за первісним позовом продукції на зазначену суму, сторонами не заперечується, а тому суд вважає вказані факти доведеними.

Позивач за первісним позовом зазначає, що товар поставлений та прийнятий відповідачем наступним чином.

За рахунком-фактурою СФ-0002026 від 29.08.2017 поставлено товар за видатковою накладною РН-0002830 від 01.09.2017 на суму 1570343,54 грн (прийнятий відповідачем за первісним позовом 01.09.2017).

За рахунком-фактурою СФ-0002625 від 15.11.2017 товар на суму 1570343,54 грн поставлено за трьома видатковими накладними, а саме: РН-0003665 від 15.11.2017 (прийнятий відповідачем за первісним позовом 15.11.2017); РН-0004263 від 28.12.2017 (прийнятий відповідачем 28.12.2017; РН-0000051 від 10.01.2018 (прийнятий відповідачем за первісним позовом 10.01.2018).

За рахунком-фактурою СФ-0001065 від 27.04.2018 товар на суму 1570343,54 грн. було поставлено за трьома видатковими накладними, а саме: РН-0001308 від 27.04.2018 (прийнятий відповідачем за первісним позовом 27.04.2017); РН-0001611 від 02.06.2018 (прийнятий відповідачем за первісним позовом 02.06.2017); РН-0001623 від 02.06.2017 (прийнятий відповідачем за первісним позовом 02.06.2017).

Оскільки оплата за продукцію була проведена з простроченням строків, які встановлені Договором, то позивач за первісним позовом звернувся з цією позовною заявою про стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційних, відповідно до п. 7.2 Договору та статті 625 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України).

Відповідач за первісним позовом у відзиві зазначив, що дійсно прострочив оплату поставленої позивачем продукції за специфікацією № 2 до Договору. Втім вказаний позивачем період прострочення визначений невірно, а тому розрахунок пені, інфляційних втрат та річних не відповідає умовам Договору. Проти решти позовних вимог відповідач заперечує.

Як зазначає відповідач за первісним позовом, отримання продукції відповідачем здійснювалось після її надходження на склад перевізника «Нова Пошта» м. Конотоп, про що свідчать відмітки на експрес-накладних. Отже, саме експрес-накладні, як товарно-транспортні документи, підтверджують факт надходження продукції від позивача на склад «Нова Пошта» м. Конотоп.

Суд погоджується з твердженням відповідача за первісним позовом про те, що позивачем за первісним позовом невірно розрахований період прострочення, а саме, що позивач датою поставки фактично визначає дату підписання видаткової накладної, а не дату отримання продукції відповідачем на складі ТОВ «Нова Пошта» в м. Конотоп, а отже не враховує місце виконання поставки.

Згідно з п. 3.1 Договору поставка продукції здійснюється партіями на умовах поставки DDP м. Конотоп, склад «Нова Пошта» відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року. Розмір партій визначається у відповідних специфікаціях до Договору.

Відповідно до п. 5.2 Договору оплата відповідачем здійснюється наступним чином: 100% від вартості партії продукції – протягом 10 робочих днів з дати прийняття відповідної партії продукції покупцем, після проходження нею вихідного контролю.

Згідно з п. 6.4 Договору право власності на поставлену продукцію переходить до відповідача виключно після позитивного прийняття продукції за кількістю та якістю відповідно до Договору на складі відповідача. Пунктом 6.5 Договору передбачено, що остаточне приймання продукції здійснюється з оформленням видаткової накладної.

Суд дійшов висновку, що зобов`язання позивача з поставки продукції вважаються виконаними з дати надходження продукції на склад ТОВ «Нова Пошта», м. Конотоп та отримання її відповідачем, а не підписанням видаткової накладної, а тому і оплата повинна бути проведена відповідачем протягом 10 днів з дня прийняття продукції.

Судом встановлено, що поставка продукції, її прийняття та оплата, а також періоди прострочення відбувались наступним чином.

Додатком №1 до Договору сторони визначили загальний обсяг поставки в розмірі 18 комплектів Систем сигналізації зледеніння СО-121 ВМ «а» 4Е2.409.006 ТУ (1 категорія).

Після чого, сторони розбили загальний обсяг поставки на партії, про що склали відповідні Специфікації до Договору, а саме:

- Специфікація № 1 від 03.04.2017 до Договору, якою визначена партія поставки Систем сигналізації зледеніння СО-121 ВМ «а» в кількості 6 комплектів вартістю 1570343,54 грн;

- Специфікація № 2 від 03.07,2017 до Договору, якою визначена партія поставки Систем сигналізації зледеніння СО-121 ВМ «а» в кількості 6 комплектів вартістю 1570343,54 грн;

- Специфікація № 3 від 10.11.2017 до Договору, якою визначена партія поставки Систем сигналізації зледеніння СО-121 ВМ «а» в кількості 6 комплектів вартістю 1570343,54 грн.

Складені сторонами Специфікації визначають обсяг партії, яка складається із шести одиниць. Отже, обов`язок позивача за первісним позовом з поставки партії продукції вважається виконаним після поставки всіх передбачених Специфікацією шести комплектів Систем сигналізації зледеніння СО-121 ВМ «а».

На доказ вірного тлумачення поняття «партія» відповідачем за первісним позовом вказують і складені позивачем за первісним позовом рахунки, які виписувалися позивачем за первісним позовом перед кожною поставкою партії, а саме:

- рахунок-фактура від 27.04.2017 № СФ-0001065 на оплату 6 комплектів Систем СО-121 ВМ «а» на суму 1570343,54 грн;

- рахунок-фактура від 29.08.2017 № СФ-0002026 на оплату 6 комплектів Систем СО-121 ВМ «а» на суму 1570343,54 грн;

- рахунок-фактура від 15.11.2017 № СФ-0002625 на оплату 6 комплектів Систем СО-121 ВМ «а» на суму 1570343,54 грн.

Складені позивачем за первісним позовом рахунки саме на шість комплектів Систем СО-121 ВМ «а» повністю відповідають обсягам поставки, зазначеним у Специфікаціях та вказують на те, що позивач за первісним позовом усвідомлював наведене у Договорі поняття «партія», як шість одиниць продукції.

Відповідно до Специфікації № 2 від 03.07.2017 до Договору партія поставки складалась з 6 одиниць Систем сигналізації зледеніння СО-121 ВМ «а».

Позивач за первісним позовом, посилаючись па рахунок-фактуру № СФ-0002026 від 29.08.2017 безпідставно стверджує, що поставлений за видатковою накладною № РН-0002830 від 01.09.2017 товар на суму 1570343,54 грн був прийнятий відповідачем за первісним позовом 01.09.2018.

Додана до позову позивачем за первісним позовом Експрес-накладна від 01.09.2017 № 59000279529979 не відповідає дійсності, оскільки згідно паспорту на систему СО-121 ВМ «а» вага однієї системи складає 3,4 кг, відповідно вага 6 одиниць дорівнює 20,04 кг. У доданій позивачем Експрес-накладній від 01.09.2017 № 59000279529979 зазначена вага 7,8 кг, що свідчить про її невідповідність.

Відповідно до Експрес-накладної № 59000279892610 від 04.09.2017 надходження 6 одиниць систем СО-121 ВМ «а» на склад «Нова Пошта» м. Конотоп відбулося 05.09.2017.

Про надходження товару саме 05.09.2017 свідчить відбиток штампу складу на видатковій накладній від 01.09.2017 № РН-0002830 та відмітка «Нової Пошти» на Експрес-накладній від 04.09.2017 № 759000279892610.

Поставка даної продукції здійснювалась в межах Специфікації № 2 від 03.07.2017 до Договору.

Відповідно до п. 5.2 Договору оплата здійснюється наступним чином 100 % від вартості партії продукції - протягом 10 робочих днів з дати прийняття відповідної партії продукції покупцем, після проходження нею вхідного контролю.

Відповідно до п. 6.1 Договору сторони встановили, що до відносин за Договором застосовуються Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затверджена постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 № П-6 (далі - Інструкція П-6); Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затверджена постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7 (далі - Інструкція П-7). Сторони зобов`язуються провести приймання продукції за кількістю і якістю відповідно до вказаних нормативних актів.

Відповідно до п. 6 Інструкції П-7 приймання продукції за якістю та комплектністю здійснюється на складі одержувача в наступні строки:

а) при іногородній поставці - не пізніше 20 днів, а щодо товарів, які швидко псуються - не пізніше 24 годин після видачі продукції органом транспорту або її надходженням на склад одержувача при доставці продукції постачальником або при її вивезенні одержувачем.

Надаючи юридичну оцінку вищезазначеним обставинам, суд дійшов до наступних висновків.

Щодо стягнення з відповідача 40384,35 грн пені, 29614,06 грн інфляційних збитків та 11874,36 грн 36 коп 3 % річних, які розраховані позивачем по кожному факту поставки продукції (загальний період з 13.05.2017 по 04.02.2018), суд зазначає наступне.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодексу України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (стаття 1 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 179 Господарського кодексу України (надалі – ГК України) майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Частиною сьомою статті 179 ГК України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Стаття 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Цивільним кодексом України.

Згідно пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до статей 173, 174 ГК України та статей 11, 509 ЦК України, укладені між сторонами договори поставки є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків.

Частиною першою та другою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено

Частиною першою статті 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою статті 265 ГК України, статтею 655, частиною першою статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний сплатити товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця (стаття 664 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Статтею 599 цього ж Кодексу визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Твердження позивача за первісним позовом про те, що обов`язок відповідача за первісним позовом з оплати отриманих систем сигналізації зледеніння СО-121ВМ «а» настає за кожною видатковою накладною з поставки частини продукції є помилковим.

Скасовуючи рішення судів у цій справі та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 22 серпня 2019 року чітко зазначив що під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанції не надали оцінки посиланням Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» на те, що обов`язок по оплаті партії продукції виникає після поставки всієї партії продукції, а не її частини. Не з`ясували, коли саме зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» з поставки товару вважається виконаним з урахуванням того, що поставка партії продукції здійснювалась в декілька етапів.

У п. 3.1 Договору сторони погодили, що поставка продукції здійснюється партіями на умовах поставки DDР м. Конотоп, склад «Нова Пошта» відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року. Розмір партій визначається у відповідних Специфікаціях до Договору.

Отже, зазначена у кожній специфікації до договору кількість продукції в розмірі 6 одиниць і складає партію, а обов`язок відповідача по оплаті виникає після поставки всього обсягу продукції, зазначеного у специфікації, а не її частини.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 08 жовтня 2019 року у справі №920/810/18, яка розглядалась за участю позивача та відповідача та у аналогічних правовідносинах.

З урахуванням того, що сторони не складали специфікацій на кожну видаткову накладну з фактичної поставки продукції, а чітко визначили розмір партії та зафіксували його у кожній специфікації до Договору у кількості 6 одиниць, а також, зважаючи на виставлені позивачем рахунки-фактури від 27.04.2017 № СФ-0001065 на оплату 6 комплектів Систем СО-121 ВМ «а» на суму 1570343,54 грн, від 29.08.2017 № СФ-0002026 на оплату 6 комплектів Систем СО-121 ВМ «а» на суму 1570343,54 грн, від 15.11.2017 № СФ-0002625 на оплату 6 комплектів Систем СО-121 ВМ «а» на суму 1570343,54 грн, застосоване сторонами поняття «партія», повинно тлумачитись не інакше, як сукупність 6 одиниць продукції.

Аналогічні висновки містяться і судових рішеннях в аналогічних справах, сторонами яких виступали позивач та відповідач, а саме: у справі № 920/508/18, справі № 920/322/19.

Повертаючи справу на новий розгляд Верховний Суд вказав, що судами першої та апеляційної інстанцій не була надана належна оцінка умовам Договору та нормативним документам, які регулюють порядок та строки проведення вхідного контролю, прийняття продукції за якістю та комплектністю.

При цьому, вирішуючи питання про прострочення відповідачем за первісним позовом оплати продукції суди першої та апеляційної інстанцій взагалі не досліджували умови пункту 6.1 Договору, яким сторони домовились, що до відносин за Договором застосовуються Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затверджена постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 № П-6; Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затверджена постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7. Сторони зобов`язуються провести приймання продукції за кількістю і якістю відповідно до вказаних нормативних актів.

Верховний Суд також вказав, що суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді спору у даній справі не враховували положення пункту 6 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7 про те, що приймання продукції за якістю та комплектністю здійснюється на складі одержувача, при іногородній поставці - не пізніше 20 днів, а які швидко псуються продукції - не пізніше 24 годин після видачі продукції органом транспорту або її надходженням на склад одержувача при доставці продукції постачальником або при її вивезенні одержувачем.

З урахуванням зазначеного, та вважаючи на те, що на момент поставки продукції позивач за первісним позовом знаходився у іншому місці ніж відповідач за первісним позовом, строк проведення вхідного контролю спливав після завершення 20 днів, з дня отримання продукції відповідачем за первісним позовом на складі «Нова Пошта» м. Конотоп.

З урахуванням умов п. 5.2 Договору, відлік строку па оплату починав спливати після поставки всього обумовленого специфікацією обсягу продукції та спливу 20 днів на проведення вхідного контролю.

Аналогічні висновки містяться і у постанові Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 920/508/18.

Стосовно результатів оформлення вхідного контролю, то Інструкцією П-7 не передбачено обов`язку відповідача за первісним позовом оформлювати результати вхідного контролю відповідними актами, якщо під час проведення такого вхідного контролю продукція за якістю та комплектністю відповідає умовам поставки.

Зважаючи на зазначені вище умови п. 3.1 Договору, сторони чітко визначили місце виконання обов`язку позивача по передачі продукції відповідачу, а саме: м. Конотоп, склад «Нова Пошта».

Відповідно до статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема, шляхом маркування.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Враховуючи обрані сторонами умови поставки, є необґрунтованими посилання позивача за первісним позовом на те, що продукція є прийнятою відповідачем у день оформлення видаткової накладної (дата поставки) відповідно до п. 6.5. договору.

Вказаним пунктом у розділі 6 «Умови приймання-передачі продукції», визначено якими документами оформлюється остаточне приймання продукції. Остаточне приймання продукції здійснюється з оформленням не тільки видаткової, а і товарно-транспортної накладної.

За умовами DDР правил Інкотермс продавець здійснює поставку покупцю товару, який пройшов мигне очищення для імпорту, без розвантаження з будь-якого прибулого транспортного засобу в названому місці призначення.

Таким чином днем поставки товару є день прибуття продукції у м. Конотоп «Нова Пошта» згідно з Експрес-накладними.

Аналогічна позиція наведена і у постанові Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 920/508/18, а також у постанові Північного апеляційного господарського суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 920/387/19 за участю позивача та відповідача.

Зважаючи на зазначене, суд приходить до висновків, що обов`язок позивача за первісним позовом з поставки продукції за Специфікацією № 1 від 03.04.2017 до Договору виконано 07.06.2017, оскільки саме такою датою остання частина обумовленої специфікацією партії продукції, за видатковою накладною від 02.06.2017 № РН-0001623, надійшла на склад «Нова Пошта» м. Конотоп, за Експрес-накладною № 59000261971510 від 06.06.2017; обов`язок позивача за первісним позовом з поставки продукції за Специфікацією № 2 від 03.07.2017 до Договору та за видатковою накладною від 01.09.2017 № РН-0002830, виконаний 05.09.2017, про що свідчить Експрес-накладна «Нової Пошти» № 59000279892610 від 04.09.2017; а також обов`язок позивача за первісним позовом з поставки продукції за Специфікацією № 3 від 10.11.2017 до Договору вважається виконаним 12.11.2018, оскільки цією датою відповідач за первісним позовом отримав останню частину продукції, відправленою за видатковою накладною від 10.01.2018 № РН-0000051, що підтверджується Експрес-накладною «Нової Пошти» № 59000309865295 від 10.01.2018.

Згідно статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Порушенням зобов`язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання)(стаття 610 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Відповідно до статей 549, 611, 625 Цивільного кодексу України та статей 216-218 Господарського кодексу України, наслідком прострочення виконання грошового зобов`язання є право кредитора вимагати, зокрема, сплати заборгованості з нарахованими впродовж періоду прострочення на неї 3% річних, інфляційної індексації, пені та штрафу, передбачених договорами.

Згідно частини першої статті 230 та частини шостої статті 231 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини перша, друга статті 549 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Зважаючи на те, що продукція від позивача за первісним позовом надійшла на склад «Нова Пошта» м. Конотоп 05.09.2017, строк для її прийняття за якістю та комплектністю (вхідний контроль) сплив 25.09.2017.

Враховуючи умови п. 5.2 Договору відлік строку на проведення оплати розпочався 26.09.2017 та сплив 09.10.2017, тобто з 10.10.2017 виник обовязок сплати у Покупця, а фактично відповідач за первісним позовом провів оплату отриманої продукції 13.11.2017.

Відповідно до п. 7.2 Договору у випадку порушення більш, ніж на 30 календарних днів строку оплати Продукції, Покупець сплачує Постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості.

З урахуванням зазначеного, пеня, інфляційні втрати та річні повинні нараховуватись за період 10.10.2017 по 12.11.2017.

При цьому суд не погоджується з позицією відповідача за первісним позовом щодо відтермінування періоду нарахування пені на 30 днів, оскільки дана умова визначена у Договорі (п. 7.2) як умова, за якої виникає право застосування пені, а не час, з якого виникає прострочення виконання грошового зобов`язання, та виходить із законодавчого положення щодо того, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, як визначено ч.3 ст. 649 ЦК України.

Судом здійснено розрахунок пені за період з 10.10.2017 по 12.11.2017 за допомогою інструменту «Калькулятори» системи інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН», можливість використання якого визнано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 917/1622/16, відповідно до якого загальна сума пені за вищевказаний період складає 38 032,43 грн.

В іншій частині стягнення пені суд відмовляє, в зв`язку з необґрунтованістю такої вимоги, оскільки розрахунок пені, який викладений позивачем у позовній заяві, а саме стосовно періодів прострочення, суперечить встановленим судом фактичним обставинам справи.

Щодо стягнення з відповідача 29 614,06 грн інфляційних збитків та 11 874,36 грн 3 % річних, які розраховані позивачем по кожному факту поставки продукції (загальний період з 13.05.2017 по 04.02.2018) суд зазначає наступне.

Згідно рекомендацій Верховного Суду України (Лист Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції під час розгляду судових справ») рахується, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, індексується за період з урахуванням нього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця. По аналогії якщо погашення заборгованості сталося з 1 по 15 число відповідного місяця, інфляційні зміни розраховуються без врахуванням нього місяця, а якщо з 16 по 31 число місяця - інфляційні зміни розраховуються з урахуванням цього місяця.

Зважаючи на проведену відповідачем оплату поставленої позивачем продукції 13.11.2017 індекс інфляції за листопад не враховується.

Судом здійснено розрахунок інфляційних втрат за період з 10.10.2017 по 12.11.2017 за допомогою інструменту «Калькулятори» системи інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН», можливість використання якого визнано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 917/1622/16, відповідно до якого загальна сума інфляційних нарахувань за вищевказаний період складає 18 844,12 грн.

В іншій частині стягнення інфляційних втрат суд відмовляє, в зв`язку з необґрунтованістю та безпідставністю нарахування.

Крім наведеного, суд здійснив перерахунок сум 3% річних, окремо по кожному факту поставки та за встановлені вище судом періоди прострочення зобов`язання і дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3 % річних підлягає частковому задоволенню, а саме в сумі 4 388,36 грн.

В іншій частині стягнення 3 % річних суд відмовляє, в зв`язку з необгрунтованістю такої вимоги, оскільки розрахунок сум 3 % річних, який викладений позивачем у позовній заяві, а саме стосовно періодів прострочення, суперечить встановленим судом фактичним обставинам справи.

Суд не погоджується із розрахунками позивача за первісним позовом відносно поставок, які здійснив позивач за первісним позовом за наступними видатковими накладними:

- від 15.1 1.2017 № РН-0003665 на поставку і комплекту системи СО-121ВМ «а» вартістю 261723,92 грн;

- від 28.12.2017 № РН-0004263 на поставку 3-х комплектів систем СО-121 ВМ «а» вартістю 785171,77 грн;

- від 10.01.2018 № РН-0000051 на суму 523447,85 грн. на поставку 2-х комплектів СО-121 ВМ «а».

Зазначені поставки здійснювались позивачем за первісним позовом в межах Специфікації № 3 від 10.11.2017 до Договору, і якою визначена партія поставки Систем сигналізації зледеніння СО-121 ВМ «а» в кількості 6 комплектів.

Фактичне надходження зазначеної продукції на склад «Нова Пошта» м. Конотоп відбувалось на підставі Експрес-накладних:

- від 15.11.2017 № 5900029651 1239 (1 одиниця надійшла 16.11.2017);

- від 28.12.2017 № 59000307777279 (3 одиниці надійшли 29.12.2017);

- від 10.01.2018 № 59000309865295 (2 одиниці надійшли 12.01.2018).

Як зазначено судом раніше, відповідно до п. 5.2 Договору оплата покупцем (відповідачем за первісним позовом) здійснюється протягом 10 робочих днів з дати прийняття відповідної партії продукції покупцем, після проходження нею вхідного контролю.

Умовами п. 5.2 Договору передбачено, що зобов`язання відповідача з оплати виникають після поставки всієї передбаченої Специфікацією № 3 партії продукції, а не в залежності від поставки частини партії продукції, а саме з поставки, яка оформлялась позивачем за первісним позовом видатковою накладною № РН-0000051 від 10.01.2018.

Відповідно до експрес-накладної від 10.01.2018 № 59000309865295 «Нова Пошта» надходження партії продукції до м. Конотоп відбулося 12.01.2018.

З урахуванням умов п. 6.1 Договору, щодо застосування до вхідного контролю умов п. 6 Інструкції П-7, щодо 20-ти денного строку на приймання продукції та п. 5.2. Договору щодо оплати всієї партії протягом 10 робочих днів після проходження вхідного контролю, строк на виконання зобов`язання відповідача з оплати продукції за Специфікацією № 3 розпочався з 02.02.2018 та сплив 15.02.2018.

Відповідно до платіжного доручення від 05.02.2018 за № 510 оплата відповідачем за первісним позовом партії продукції за Специфікацією № 3 на суму 1570343,54 грн проведена до спливу передбаченого п. 5.2 Договору строку.

Також суд не погоджується із вимогами позивача за первісним позовом про стягнення пені, інфляційних втрат та річних відносно оплати поставок, які виконані позивачем за первісним позовом за видатковими накладними:

- від 27.04.2017 № РН-0001308 на поставку 1-го комплекту системи СО-121 ВМ «а» вартістю 261723,92 грн;

- від 02.06.2017 № РН-0001611 на поставку 3-х комплектів системи СО-121 ВМ «а» на суму 785171,77 грн;

- від 02.06.2017 № РН-0001623 на поставку 2-х комплектів системи СО-121 ВМ «а» вартістю 523447,85 грн.

Зазначені поставки позивач повинен був здійснити однією партією, розмір якої визначений Специфікацією № 1 від 03.04.2017 та складає 6 комплектів вартістю 1570343,54 грн.

Як свідчать експрес-накладні, якими супроводжувались поставки позивача за первісним позовом, надходження продукції на склад «Нова Пошта» м. Конотоп за видатковою накладною № РН-0001308 від 27.04.2017 відбулося 28.04.2017 за Експрес-накладною від 27.04.2017 № 59000254201072.

Продукція за видатковою накладною від 02.06.2017 № РН-0001611 надійшла на склад «Нова Пошта» м. Конотоп 03.06.2017 за Експрес-накладною № 59000261521314 від 02.06.2017.

Додана до позову позивачем за первісним позовом Експрес-накладна від 03.06.2017 № 59000261554721 не відповідає дійсності, оскільки зазначена в ній вага 1.9 кг значно менше ваги 2-х систем СО-121 ВМ «а», яка за паспортними даними дорівнює 6,8 кг (3,4 х 2 = 6,8).

Продукція за видатковою накладною від 02.06.2017 № РН-0001623 надійшла на склад «Нова Пошта» м. Конотоп 07.06.2017 за Експрес-накладною № 59000261971510 від 06.06.2017.

Отже, поставка всієї партії продукції, яка визначена Специфікацією №1 до Договору, а саме 6-ти комплектів системи СО-121 ВМ «а», завершилась 07.06.2017.

У відповідності до п. 6.2 Договору та п. 6 Інструкції П-7 вхідний контроль партії продукції завершився 27.06.2017.

Визначений п. 5.2 Договору строк оплати у 10 календарних днів сплив 12.07.2017.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач за первісним позовом провів оплату поставленої позивачем за первісним позовом партії продукції, яка складалась із 6-ти комплектів Системи СО-121 ВМ «а» згідно платіжного доручення від 21.06.2017 за № 2274 в межах строку, передбаченого п. 5.2 Договору.

Стосовно клопотання відповідача за первісним позовом про зменшення штрафних санкцій (а.с. 116-118, том 2).

Відповідач обґрунтовує клопотання тим, що стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних компенсує позивачу за первісним позовом витрати від прострочення оплати отриманої продукції. З огляду на вищезазначене та враховуючи повне виконання відповідачем за первісним позовом зобов`язань з оплати поставленої продукції за Договором, відсутність спричинення збитків позивачу за первісним позовом простроченням такої сплати, відповідач за первісним позовом просить суд зменшити до 1 гривні розмір заявленої первісним позивачем до стягнення пені при прийнятті рішення по справі.

Позивач за первісним позовом проти клопотання заперечує, про що зазначає у поданому суді запереченні (а.с. 127-130, том 2).

Суд дійшов висновку, що клопотання підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Як встановлено судом, продукцію було фактично поставлено позивачем за первісним позовом, отримано та оплачено відповідачем за первісним позовом, тобто зобов`язання по Договору було повністю виконано сторонами. Причинами неналежного виконання зобов`язання є різне тлумачення умов Договору сторонами. Прострочення виконання зобов`язання, на думку суду, є незначним та не призвело до негативних наслідків для позивача. Тому, заявлена позивачем пеня не відповідає наслідкам, спричиненим позивачу та поведінці винної сторони.

Крім того, наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

В той же час, суд дійшов висновку, що відповідач за первісним позовом не зазначив, з яких причин відбулося прострочення з оплати продукції, які передумови слугували порушенню зобов`язання з його боку, в той час як зобов`язання по Договору підлягає обов`язковому виконанню, а за його невиконання Договором передбачена відповідальність.

Суд не покладає в основу висновків по справі аргументи відповідача за первісним позовом про те, що інфляційні та 3% річних покриють збитки позивача за первісним позовом, оскільки зазначені суми не є штрафними санкціями, а також, не зважаючи на часткове визнання відповідачем за первісним позовом сум інфляційних та 3 % річних, останні відповідачем за первісним позовом не сплачені позивачу за первісним позовом.

Отже, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача за первісним позовом підлягає частковому задоволенню, а тому суд зменшує розмір пені до 15000,00 грн, що на думку суду є справедливим, з урахуванням зазначених вище обставин.

Щодо клопотання позивача про стягнення з відповідача 16 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

23.10.2018 позивач надав суду докази на підтвердження надання йому правничої допомоги, а саме: копію договору-доручення про надання правової допомоги від 22.05.2017, копію доручення № 5/2018 від 01.07.2018, копію акту приймання-передачі наданих послуг з правової допомоги від 23.10.2018, копію розрахунку суми гонорару адвоката, копія квитанції до прибуткового касового ордеру від 23.10.2018 (а.с. 135-141, том 2).

19.11.2018 відповідачем було подано клопотання про зменшення заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В судовому засіданні по суті справи представником позивача за первісним позовом заявлено клопотання про призначення судового засідання в порядку п. 5 ч. 6 ст. 238 ГПК України для визначення розміру витрат на правову допомогу, а також про встановлення строку для подання стороною доказів щодо розміру відповідних витрат після ухвалення рішення в справі. Дане клопотання відповідає вимогам чинного господарського процесуального законодавства, є встановленим правом сторони, а тому підлягає задоволенню й вирішенню в окремому судовому засіданні після ухвалення рішення.

Стосовно витрат позивача за первісним позовом в розмірі 1762,00 грн зі сплати судового збору.

Згідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні з позовною заявою позивачем було сплачено 1762,00 грн судового збору. Вищезазначений факт підтверджується платіжним дорученням № 5457 від 05.07.2018 (а.с.21, том 1).

Враховуючи те, що судом частково задоволені позовні вимоги, однак позивачем за первісним позовом була сплачена мінімальна сума судового збору, то витрати позивача за первісним позовом по сплаті судового збору в розмірі 1762,00 грн покладаються на відповідача за первісним позовом.

Стосовно зустрічного позову, то судом встановлені наступні фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Як вже було встановлено судом, між сторонами укладено Договір. На виконання умов Договору та Специфікацій №№ 1-3 позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 4 711 030,63 грн.

Відповідно до Специфікації № 1 від 03.04.2017 відповідач за зустрічним позовом зобов`язався поставити позивачу за зустрічним позовом продукцію на загальну суму 1570343,54 грн.

Згідно з п. 3.2 Договору строки поставки продукції складають 60 календарних днів з моменту підписання відповідної специфікації на партію.

Суд дійшов висновку, що поставка по Специфікації № 1 повинна була бути проведена до 02.06.2017 включно, однак продукція була поставлена, як вже було зазначено, наступним чином: на суму 261723 грн 92 коп - 28.04.2017, на суму 785171 грн 77 коп - 06.06.2017, на суму 523447 грн 85 коп - 07.06.2017.

Отже, за видатковою накладною № РН-0001611 від 02.06.2017 на суму 785171 грн 77 коп прострочення складає 1 день, оскільки останній день поставки 02.06.2017. Однак продукція, як зазначає позивач за зустрічним позовом, поставлена 03.06.2017 (судом встановлено, що товар поставлено 06.06.2017). За видатковою накладною № РН-0001623 від 02.06.2017 на суму 523447 грн 85 коп – на 4 дні.

Відповідно до Специфікації № 2 від 03.07.2018 відповідач за зустрічним позовом зобов`язався поставити продукцію на загальну суму 1570343 грн 54 коп.

Суд дійшов висновку, що поставка по Специфікації № 2 повинна була бути проведена до 04.09.2017 включно, однак продукція була поставлена, як вже встановлено судом, 05.09.2017.

Отже, за видатковою накладною № РН-0002830 від 01.09.2017 на суму 1570343 грн 54 коп відбулось прострочення з поставки продукції на 1 день.

Відповідно до Специфікації № 3 від 10.11.2017 відповідач за зустрічним позовом зобов`язався поставити продукцію на загальну суму 1570343 грн 54 коп Однак продукція була поставлена, як вже встановлено судом, наступним чином: на суму 261723 грн 92 коп - 17.11.2017, на суму 785171 грн 77 коп - 02.01.2018, на суму 523447 грн 85 коп - 12.01.2018.

Суд дійшов висновку, що поставка по Специфікації № 3 повинна була бути проведена до 09.01.2018 включно, однак продукція була поставлена, як вже встановлено судом, 12.01.2018.

Отже, за видатковою накладною № РН-0000051 від 10.01.2018 на суму 523447 грн 85 коп відбулось прострочення поставки продукції на 2 дні.

Оскільки відповідачем за зустрічним позовом були порушені строки поставки продукції, то позивач за зустрічним позовом звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача штрафу та пені, відповідно до п. 7.2, п. 7.3 Договору.

Надаючи юридичну оцінку вищезазначеним обставинам, суд дійшов до наступних висновків.

Згідно статей 230, 231 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статті 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення.

Зважаючи, що Договором не передбачений інший розмір пені, а позивач за зустрічним позовом належить до державного сектору економіки, то за прострочення поставки продукції до відповідача за зустрічним позовом застосовується пеня в розмірі 0,1 відсоток за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 7.3 Договору у випадку порушення строків або обсягів поставок продукції, відповідач за зустрічним позовом сплачує позивачу за зустрічним позовом штраф в розмірі 8% від вартості не поставленої в строк продукції за кожен факт порушення.

Стосовно стягнення штрафу в розмірі 272192 грн 88 коп, суд дійшов висновку, що відповідачем за зустрічним позовом були порушені строки поставки продукції по специфікаціям №№ 1-3 до Договору. Оскільки право на стягнення штрафу передбачено сторонами у Договорі, який є обов`язковим до виконання, то вимога позивача про стягнення з відповідача вищезазначеної суми штрафу є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо стягнення пені, то суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 2093 грн 79 коп пені (за видатковою накладною № РН-0001623 від 02.06.2017), 1046 грн 89 коп пені (за видатковою накладною № РН-0000051 від 10.01.2018), 785 грн 17 коп пені (за видатковою накладною № РН-0001611 від 02.06.2017, поставка відбулась 03.06.2017, а повинна була бути 02.06.2017).

В частині стягнення пені в розмірі 1570 грн 34 коп (за видатковою накладною № РН-0002830 від 01.09.2017, поставка відбулась 05.09.2017, а повинна була бути 04.09.2017), то суд відмовляє в задоволенні позову в цій частині, оскільки день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені за порушення строку поставки, оскільки день належного виконання зобов`язання не є днем його прострочення.

Крім того, згідно до п. 58 Рішення Європеського суду з прав людини у справі «Серявін проти України», яке є джерелом права, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

На переконання суду, судом були досліджені всі докази і аргументи сторін, стосовно ж доводів сторін, які детально не зазначені в даному рішенні, то вони не враховуються судом, оскільки суперечать встановленим судом, при розгляді первісного і зустрічного позову, фактичним обставинам справи.

Відповідно до частини першої статті ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо клопотання відповідача за зустрічним позовом про зменшення розміру штрафних санкцій.

Відповідач за зустрічним позовом обґрунтовує клопотання про зменшення штрафних санкцій до 1 грн. тим, що застосовуючи норму статті 233 ГК України суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013). Не застосування зазначених обставин фактично призведе до збагачення кредитора за рахунок боржника.

Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Суд дійшов висновку, що спірна продукція поставлена відповідачем у повному обсязі, позивачем за зустрічним позовом не надано доказів понесених збитків. Однак, як вже зазначалось, договір є обов`язковим до виконання і за його неналежне виконання сторони несуть відповідальність, яка встановлена діючим законодавством та укладеним між ними Договором.

Суд дійшов висновку, що клопотання відповідача за зустрічним позовом підлягає частковому задоволенню, а саме суд зменшує розмір пені до 1 000,00 грн, а штрафу – до 54 000,00 грн, що на думку суду є справедливим, враховуючи викладені вище обставини.

Щодо заяви позивача за зустрічним позовом про стягнення судових витрат.

21.11.2018 позивачем за зустрічним позовом подано заяву про стягнення судових витрат, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача за зустрічним позовом 4 438 грн. 95 коп. витрат, які пов`язані з участю представника, транспортних витрат та витрат на відрядження.

Згідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Оскільки зазначені відповідачем за зустрічним позовом суми не відносяться до судових витрат, в розумінні статті 123 ГПК України, то суд відмовляє в задоволенні заяви про їх стягнення.

Стосовно витрат позивача в розмірі 4 165,37 грн по сплаті судового збору.

Згідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При звернення з позовною заявою позивачем було сплачено 4 165 грн. 37 коп. судового збору. Вищезазначений факт підтверджується платіжним дорученням № 3363 від 02.08.2018 (а.с. 198, том 1).

Враховуючи те, що судом частково задоволені позовні вимоги, то витрати позивача із сплати судового збору в розмірі 4 141,81 грн покладаються на відповідача за зустрічним позовом.

В судовому засіданні по суті представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) заявив усне клопотання щодо здійснення судом, у разі часткового задоволення первісного і зустрічного позовів, зустрічного зарахування підлягаючих до стягнення зі сторін грошових сум на підставі частини одинадцятої статті 238 ГПК України, якою визначено, що у разі часткового задоволення первісного і зустрічного позовів про стягнення грошових сум суд проводить зустрічне зарахування таких сум та стягує різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму.

Проте, суд відмовляє в задоволенні вищезазначеного усного клопотання представника позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом), оскільки здійснення зустрічного зарахування, передбаченого ч. 11 ст. 238 ГПК України, є правом, а не обов`язком суду, крім того, первісні та зустрічні позовні вимоги не є однорідними вимогами сторін у цій справі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» до Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» про стягнення 81 872 грн 77 коп – задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» (вул. Рябошапка, 25, м. Конотоп, Сумська область, 41600, код ЄДРПОУ 12602750) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» (вул. Фортечна, 4А, а/с 5012 м. Запоріжжя, 69002, код ЄДРПОУ 24510970) 18 844 грн 12 коп інфляційних втрат, 4 388 грн 36 коп 3 % річних, 15 000 грн пені, 1762 грн витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» до Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» – відмовити.

4. Видати позивачу – Товариству з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Зустрічний позов Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» про стягнення 277 689 грн 07 коп – задовольнити частково.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» (вул. Фортечна, 4А, а/с 5012 м. Запоріжжя, 69002, код ЄДРПОУ 24510970) на користь Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» (вул. Рябошапка, 25, м. Конотоп, Сумська область, 41600, код ЄДРПОУ 12602750) 54 000 грн штрафу, 1 000 грн пені, 4 141 грн 81 коп витрат по сплаті судового збору.

7. В іншій частині позовних вимог Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» – відмовити.

8. Видати позивачу за зустрічним позовом – Державному підприємству «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» наказ після набрання рішенням законної сили.

9. Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на професійну правничу допомогу на 24.12.2019 на 15 год. 30 хв. Дане засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Сумської області за адресою: м. Суми, пр-т Т.Г. Шевченка, буд. 18/1, перший поверх, зал судового засідання № 2.

10. Встановити Товариству з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» строк для подання доказів щодо розміру понесених витрат на правову допомогу адвоката – до 23.12.2019.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI Перехідних положень до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційної-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 24 грудня 2019 року.

Суддя Ю.А. Джепа