Рішення № 86546949, 17.12.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2019 року м. Чернігів Справа № 620/3313/19

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Падій В.В.,

за участю секретаря Кондратенко О.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Кутукова С.О.,

представника відповідача Куртмолаєва А Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача – Чернігівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача – Чернігівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо незабезпечення належного розгляду поданих ОСОБА_1 документів для призначення та виплати заявленої одноразової грошової допомоги;

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, при Міністерстві оборони України, викладене у протоколі від 31.08.2018 №88, про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену пунктом 5 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, визначеному пунктом «б» частини 1 статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пунктом 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.

Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено про протиправність оскаржуваного рішення з підстав, що ним було подано усі необхідні документи, проте у призначенні та виплаті відповідної допомоги відмовлено, оскільки витрати, пов`язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в Прикордонних військах, мають здійснюватися Державною прикордонною службою України. Позивач вважає, що вказана підстава суперечить положенням статті 23 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Також зазначив про протиправну бездіяльність відповідача щодо незабезпечення належного розгляду поданих ОСОБА_1 документів для призначення та виплати заявленої одноразової грошової допомоги, оскільки у 2019 році його документи були повернуті з Міністерства оборони України без їх реалізації з посиланням на рішення, викладене у протоколі від 31.08.2018 №88, через відсутність підстав для повторного розгляду.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 15.11.2019 визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду; прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та встановлено відповідачу 15-денний строк, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, для подання відзиву на позов або заяви про визнання позову.

Відповідачем, в установлений судом строк, подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, зазначивши, що витрати, пов`язані з виплатою одноразової грошової допомоги здійснюються органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби, а отже особам, які проходили службу в Прикордонних військах, у тому числі і позивачу, такі витрати мають здійснюватися Державною прикордонною службою України. Також відповідач зазначив, що позивачем не подано документу, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва). Крім того посилається на настання у позивача інвалідності поза межами тримісячного строку, що свідчить на відсутність у нього права на отримання такої допомоги, а також на дискреційні повноваження Міністерства оборони України у вирішенні питання щодо призначення одноразової грошової допомоги.

Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача – Чернігівським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки подано до суду письмові пояснення, в яких остання просить відмовити у задоволенні позову повністю з аналогічних підстав, зазначених відповідачем у відзиві на позов.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, у якій останній зазначив, серед іншого, що відмова відповідача гуртувалась лише на тому, що вирішення подібних питань відноситься до компетенції іншого органу, водночас інші підстави для відмови, зазначені відповідачем у відзиві на позов, не були вказані у оскаржуваній відмові.

Ухвалою суду від 27.11.2019 визнано поважними причини неподання Міністерством оборони України витребуваних документів; задоволено клопотання представника Міністерства оборони України та продовжено строк для надання витребуваних документів на 20 днів - до 17.12.2019; задоволено клопотання представника Міністерства оборони України та вирішено провести розгляд справи №620/3313/19 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалами суду від 17.12.2019 без виходу до нарадчої кімнати, занесеними секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, відмовлено за необґрунтованістю у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду; відмовлено за необґрунтованістю у задоволенні клопотання представника позивача про допит ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в якості свідків.

Позивач та його представник у судовому засіданні позов підтримали повністю та просили його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та у відповіді на відзив.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі та просив суд у їх задоволенні відмовити з підстав, викладених у відзиві на позов.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що позивач з 06.03.1981 по 22.07.1981 проходив строкову військову службу в Збройних Силах колишнього СРСР та приймав участь у бойових діях в республіці Афганістан, у зв`язку з чим має право на отримання пільг, встановлених постановою Центрального комітету КПРС і Ради Міністрів Української РСР від 17.01.1983 №59-27 «Щодо пільг військовослужбовцям, робітникам і службовцям, які знаходяться в складі обмеженого контингенту радянських військ на території Демократичної Республіки Афганістан, та їхнім родинам», що підтверджується військовим квитком останнього від 21.10.1980 серії НУ №8486596 та довідкою Військової частини 2033 від 25.02.1995 №4/Д-24 (а.с.13,81-86).

Як вбачається з висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 22.06.2016 №1630/Ж щодо ОСОБА_1 , описані у висновку рубці є наслідком загоєння ран, які виникли внаслідок розривної дії снаряду, могли бути спричинені у 1981 році (а.с.14).

Відповідно до Витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 02.11.2017 №2813 захворювання колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с.15).

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 06.03.2018 серії АВБ №058363 під час первинного огляду позивачу з 28.02.2018 безтерміново встановлено третю групу інвалідності у зв`язку з захворюваннями, пов`язаними з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії (а.с.16).

ОСОБА_1 є інвалідом третьої групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – інвалідів війни, що підтверджується відповідним посвідченням від 12.03.2018 серії ААБ №024482 (а.с.6).

З метою отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю позивач звернувся до Чернігівського обласного військового комісаріату (перейменовано у Чернігівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки) з відповідною заявою від 27.04.2018 і надав необхідні документи для призначення та виплати одноразової грошової допомоги.

Листом від 12.06.2018 №5/2524с Чернігівський обласний військовий комісаріат на ім`я директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України направив лист, в якому зазначив про відсутність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня поточного року. Враховуючи вимогу ОСОБА_1 про направлення поданих документів на розгляд комісії для прийняття рішення щодо призначення йому одноразової грошової допомоги, третьою особою відповідна заява разом з доданими документи направлені на адресу відповідача (а.с.64,65).

Як вбачається з протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 31.08.2018 №88, остання відмовила позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги з підстав, що ОСОБА_1 18.01.1983 звільнено зі строкової військової служби з Прикордонних військ СРСР, а тому таку виплату повинна здійснювати Державна прикордонна служба України (а.с.63).

Позивачу Чернігівським обласним військовим комісаріатом направлено лист від 06.09.2018 №5/3925с, в якому повідомлено про прийняте відповідачем рішення (а.с.62).

Департаментом фінансів Міністерства оборони України про прийняте рішення позивачу направлено лист від 12.08.2019 №0290/Д-1239/1096 (а.с.18).

Листом від 16.08.2019 №3038 Управління правового забезпечення Служби безпеки України повідомило позивачу, на його звернення, що оскільки він не проходив військову службу в СБУ, а СБУ не є правонаступником щодо виконання обов`язку по здійсненню грошових виплат за зобов`язаннями Міністерства оборони СРСР, то у Служби безпеки України відсутні правові підстави для виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю (а.с.19).

Листом від 29.08.2019 №11/Д-11602 Адміністрація Державної прикордонної служби України повідомила позивачу, на його заяву про виплату одноразової грошової допомоги, що він дійсно у 1980 – 1982 роках проходив військову службу у Військовій частині 2033 Середньоазіатського прикордонного округу, що входила до складу Прикордонних військ КДБ СРСР, однак повноваження щодо виплати йому одноразової грошової допомоги у Адміністрації Державної прикордонної служби України відсутні, оскільки обов`язок по призначенню та виплаті одноразової грошової допомоги колишнім військовослужбовцям Прикордонних військ КДБ СРСР у зв`язку із встановленням інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, покладено на Міністерство оборони України (а.с.20).

23.08.2019 листом Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки №2516 на адресу військового комісара направлено документи ОСОБА_1 для подальшого їх розгляду щодо виплати одноразової грошової допомоги (а.с.60).

Листом від 27.08.2019 №5/3806с Чернігівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки направив заяву позивача про виплату одноразової грошової допомоги та додані до неї документи на адресу директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України, у якому також зазначив, що протоколом від 31.08.2019 №88 заявнику було відмовлено у призначенні такої допомоги, однак ОСОБА_1 наполягає на повторній передачі його документів на розгляд комісії для прийняття рішення щодо призначення йому одноразової грошової допомоги (а.с.61).

Департамент фінансів Міністерства оборони України листом від 26.09.2019 №248/871, на лист від 27.08.2019 №5/3806с, повернув Чернігівському обласному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки без реалізації документи ОСОБА_1 , оскільки щодо вказаного заявником питання комісією 31.08.2019 вже прийнято рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, та відсутні підстави для повторного розгляду документів ОСОБА_1 (а.с.59).

Листом від 04.10.2019 №5/4474с Чернігівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки повідомив позивачу про повернення його документів без реалізації (а.с.58).

Вважаючи протиправними оскаржуване рішення та бездіяльність відповідача щодо незабезпечення належного розгляду поданих ОСОБА_1 документів для призначення та виплати заявленої одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.

Так, у відповідності до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон №2232-ХІІІ, у редакції станом на дату встановлення позивачу інвалідності).

Відповідно до статті 41 Закону №2232-ХІІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У свою чергу, статтею 1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон №2011-XII, у редакції станом на дату встановлення позивачу інвалідності) визначено, що соціальний захист військовослужбовців – це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 1-2 Закону №2011-XII передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону №2011-XII дія цього закону поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з пунктами 4, 6 частини 2 статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті; встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту при виконанні обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.

Підпунктом «б» частини 1 статті 16-2 Закону №2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Частиною 2 статті 16-2 встановлено, що одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною 8 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (частина 9 статті 16-3 Закону №2011-XII).

У свою чергу, на виконання частини 9 статті 16-3 Закону №2011-XII, постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975, у редакції станом на дату встановлення позивачу інвалідності).

Цей Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст) (пункт 1 Порядку №975).

Так, згідно з пунктом 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, зокрема, у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Пунктом 11 Порядку №975 передбачено, що військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

У свою чергу, згідно з пунктом 13 Порядку №975, керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або, у разі відмови, для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Як вбачається з протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 31.08.2018 №88, підставою для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги став той факт, що ОСОБА_1 18.01.1983 звільнено зі строкової військової служби з Прикордонних військ СРСР, а тому таку виплату повинна здійснювати Державна прикордонна служба України (а.с.63).

Суд не погоджується з таким твердженням відповідача та зазначає наступне.

Згідно з частиною 6 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві – резервістами.

При цьому абзацом 9 пункту 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393, передбачено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, особам, зазначеним у пункті «ж» статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

З аналізу вказаної норми права слідує, що для призначення військовослужбовцям пенсії до вислуги років зараховується, зокрема, дійсна військова служба у Радянській Армії.

Вказана обставина, у свою чергу, свідчить про те, що у питаннях соціального захисту військовослужбовці військ колишнього СРСР прирівняні до військовослужбовців Збройних Сил України.

Більш того, статтями 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14.02.1992, встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.

Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.

Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов`язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.

Законом України від 07.06.2001 № 2495-ІІІ «Про ратифікацію Протоколу до Угоди між державами учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року» ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року.

Відповідно до статті 1 даного Протоколу, на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в Збройні Сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.

За таких обставин суд дійшов висновку, що саме на Міністерство оборони України, як на головного розпорядника коштів, покладено обов`язок щодо виплати одноразової грошової допомоги, в тому числі особам, які проходили військову службу у Радянській Армії, у разі встановлення їм відповідної групи інвалідності.

Враховуючи вищевикладене, суд відхиляє доводи відповідача та третьої особи, що оскільки ОСОБА_1 проходив військову службу у Прикордонних військах СРСР, то виплату одноразової грошової допомоги повинна здійснювати Державна прикордонна служба України.

Щодо посилання відповідача та третьої особи у відзиві на позов та поясненнях на той факт, що позивачем не подано документу, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), а також на настання у позивача інвалідності поза межами тримісячного строку, що свідчить на відсутність у нього права на отримання такої допомоги, суд зазначає наступне.

У відповідності до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Водночас, як вбачається з рішення Міністерства оборони України від 31.08.2018 №88, вираженого у формі Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (а.с.63), відповідачем не було зазначено у ньому підставою для відмови як факту не подання позивачем документу, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), так і факту настання у позивача інвалідності поза межами тримісячного строку.

Отже у даній справі відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не може посилатися на вищевказані обставини, оскільки останні не були покладені в основу рішення Міністерства оборони України від 31.08.2018 №88, вираженого у формі Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яким позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування рішення Комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, при Міністерстві оборони України, викладене у протоколі від 31.08.2018 №88, про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, і задоволення позовних вимог у цій частині.

У свою чергу, як зазначалось судом вище, у відповідності до абзацу 2 пункту 13 Порядку № 975, розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або, у разі відмови, для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Така позиція суду щодо неможливості суду підміняти собою органи владних повноважень повністю узгоджується із позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові Пленуму від 24.10.2008 №13, згідно з якою, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, та з позицією Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, і суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.

Тобто Порядком № 975 саме до дискреційних повноважень Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги, віднесена можливість або прийняти рішення про призначення, або відмовити у призначенні одноразової грошової допомоги.

Отже позовна вимога про зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену пунктом 5 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, визначеному пунктом «б» частини 1 статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пунктом 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, розцінюється Чернігівським окружним адміністративним судом саме як втручання у дискреційні повноваження Міністерства оборони України та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Разом з тим, з метою захисту прав та інтересів позивача, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання Міністерства оборони України повторно розглянути документи ОСОБА_1 для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 5 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

При цьому у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України щодо незабезпечення належного розгляду поданих ОСОБА_1 документів для призначення та виплати заявленої одноразової грошової допомоги суд відмовляє, оскільки матеріалами справи підтверджується, що подані ним документи були розглянуті відповідачем та прийнято рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, а у подальшому заяви позивача були повернуті без реалізації у зв`язку з наявністю чинного рішення з цього питання, яке на той час не було скасоване.

При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищенаведене, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.

Керуючись статтями 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача – Чернігівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, при Міністерстві оборони України, викладене у протоколі від 31.08.2018 №88, про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги.

Зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути документи ОСОБА_1 для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 5 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги до Чернігівського окружного адміністративного суду або до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду у повному обсязі виготовлено 23.12.2019.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ).

Відповідач: Міністерство оборони України (просп. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ - 00034022).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача – Чернігівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (вул. Гетьмана Полуботка, 68, м. Чернігів, 14013, код ЄДРПОУ - 08536958).

Суддя В.В. Падій