Рішення № 86546456, 23.12.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2019 р. № 520/12401/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горшкова О.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Міністерства оборони України (просп. Повітрофлотський, буд. 6,м. Київ,03168) про визнання протиправним та скасування протоколу, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати п. 3 протокол №136 від 11.10.2019р. рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги;

- визнати протиправною бездіяльності Міністерства оборони України, яка полягає у не призначенні та не нарахуванні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності III групи в наслідок захворювання пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби;

- зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно вимог: ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та в Порядку затвердженим Постановою КМУ №975 від 25.12.2013р., Наказу Міністерства Оборони України №530 від 14.08.2014 року;

- зобов`язати Міністерство оборони України відповідно до ст. 382 КАС України подати у 45 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позову зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні йому одноразової грошової допомоги, оскільки законодавство України не передбачає здійснення виплат військовослужбовцям інших країн, про що прийнято Комісією рішення від №136 від 11.10.2019р. Вважає, що рішення про відмову порушує його право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому ІІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання та травми, пов`язаної з виконанням ним обов`язків військової служби.

Ухвалою суду від 25.11.2019 року відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Представником відповідача надано до суду відзив, в якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що позивача звільнено з лав Збройних Сил Російської Федерації, з якою не укладалося міждержавних угод про здійснення виплат одноразової грошової допомоги. Так, у статті 1 Угоди про порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей і державне страхування військовослужбовців держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 15 травня 1992 року встановлено, що обов`язкове державне страхування військовослужбовців Збройних Сил держав-учасниць Співдружності здійснюється на умовах, за нормами і в порядку, що встановлені або будуть установлені законодавством держав-учасниць, на території яких проживають зазначені військовослужбовці та їх сім`ї. Угодою не встановлено порядку отримання та виплати одноразової грошової допомоги. Згідно з ст. 1-2 Угоди від 14.02.1992 року, за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу PCP. Тобто законодавцем прямо передбачено збереження прав і пільг за раніше встановленими законами та актами колишнього СОЮЗУ PCP, тобто за законами, які були чинними до набуття чинності Угодою, а саме до 14.02.1992 року.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

З 26 березня 2019 року старшому прапорщику в запасі ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності внаслідок захворювання, які пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в районах, де велись бойові дії, що підтверджується копією Довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААА №955370.

Відповідно до наказу командира військової частини ПП 11637 №96 від 24 травня 1993 року старшого прапорщика ОСОБА_1 , начальника їдальні, звільненого наказом командуючого Північно-Західної групи військ 11 травня 1993 року №014- ПМ в запас за ст. 46 пункту «а» (за вислугою встановленого строку) Положення про проходження військової служби прапорщиками і мічманами Збройних Сил РФ з 21 травня 1993 року виключити із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направити на облік у військову частину п.п. 16767 м. Рига.

Комісія з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, що зазначено в п. 21 протоколу засідання комісії від 11 жовтня 2019 року № 136, згідно якого відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги старшому прапорщику ОСОБА_1 , який звільнений 21.05.1993 року зі Збройних Сил Російської Федерації та 26.03.2019 року під час первинного огляду органами МСЕК визнано інвалідом III групи внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де ведись бойові дії (довідка МСР.К серії 12 НОМЕР_1 ), оскільки законодавством України не передбачено здійснення виплату військовослужбовцям інших країн.

Розрахунок при звільненні з військової служби ОСОБА_1 здійснювався військовою частиною ПП 11637 Російської Федерації (м. Валмиера).

Не погоджуючись з такими діями та рішеннями відповідача, представник позивача звернувся до суду із даним позовом.

По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на час встановлення позивачу інвалідності) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи.

Частиною 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, станом на час встановлення позивачеві IIІ групи інвалідності, а саме: 26.03.2019 механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, визначений Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975.

За приписами пп.1 п. 6 Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується (в редакції чинній на момент встановлення позивачу IIІ групи інвалідності) військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Системно аналізуючи вищевказані норми законодавства, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, суд зазначає, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають військовослужбовці, які отримали інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, незалежно від часу настання інвалідності після звільнення особи зі служби.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачеві відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на те, що позивач проходив службу та звільнений зі Збройних Сил Російської Федерації, а законодавством України не передбачено здійснення виплат військовослужбовцям інших країн, так як не укладалось угод про здійснення виплат одноразової грошової допомоги.

З приводу цього суд зазначає, що відповідно до статей 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14 лютого 1992 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та винесення цієї постанови), встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.

Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.

Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов`язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.

Законом України від 07 червня 2001 № 2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року.

Відповідно до статті 1 цього Протоколу на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в збройні сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.

Так, вищезазначеними міждержавними Угодами не встановлено порядку отримання та виплати одноразової грошової допомоги, проте, вказаними актами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї Держави Співдружності, на якій він проживає.

Відтак, громадяни України мають право, гарантоване Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю внаслідок захворювань, які пов`язані із виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 816/978/16 та від 21 червня 2018 року у справі № 816/958/16.

З огляду на це, суд зазначає, що позивач є громадянином України, отримав інвалідність внаслідок захворювань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, а тому має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Відповідачем Міністерством оборони України як суб`єктом владних повноважень не доведено правомірності свого рішення та дій у спірних відносинах щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги по інвалідності.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Стосовно вимоги позивача зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату одноразову грошову допомогу в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", то суд зазначає, що належним способом відновлення порушених прав позивача є зобов`язання Міністерства оборони України вирішити питання про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", враховуючи дискреційний характер таких повноважень відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відтак позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Стосовно клопотання позивача про зобов`язання Міністерства оборони України відповідно до ст. 382 КАС України подати у 45 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду, а також приписи статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов`язковості судових рішень та відсутності об`єктивних обставин щодо невиконання судового рішення з боку відповідача, суд не вбачає підстав для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Розподіл судових витрат проводиться у відповідності до вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Міністерства оборони України (просп. Повітрофлотський, буд. 6,м. Київ,03168) про визнання протиправним та скасування протоколу, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати п. 3 протокол №136 від 11.10.2019р. рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.

Визнати протиправною бездіяльності Міністерства оборони України, яка полягає у не призначенні та не нарахуванні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності III групи в наслідок захворювання пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби;

Зобов`язати Міністерство оборони України вирішити питання про призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно вимог: ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та в Порядку затвердженим Постановою КМУ №975 від 25.12.2013р., Наказу Міністерства Оборони України №530 від 14.08.2014 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України (просп. Повітрофлотський, буд. 6,м. Київ,03168, код 26613125).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Горшкова О.О.