Рішення № 86544920, 23.12.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2019 р. Справа№200/13336/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Льговської Ю.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати пенсії з 01 березня 2016 року та зобов`язання відновити виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01 березня 2016 року.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач протиправно припинив виплату пенсії позивачу, як внутрішньо переміщеній особі, з 01 березня 2016 року. Пенсія є єдиним джерелом існування та має виплачуватися незалежно від місця проживання особи.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

03 грудня 2019 року відповідачем надано відзив на позов, в якому зазначено, що виплата пенсії позивачу поновлена з 01 листопада 2019 року. Також вказано, що відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року № 637 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 788) суми пенсій, які не виплачено за минулий період до місяця їх відновлення, обліковуються та будуть виплачені на умовах та в порядку, визначених Кабінетом Міністрів України. На час подання відзиву на позов окремий порядок не визначено, підстави для виплати заборгованості відсутні.

Дослідивши та оцінивши докази у справі, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 (а.с. 13-14).

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) є пенсіонером, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_3 (а.с. 15).

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16 вересня 2015 року № 1426/55106 фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_2 (а.с. 16).

ОСОБА_1 відповідно до розпорядження № 575 від 23 жовтня 2015 року перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (а. с. 26).

За відомостями наданого відповідачем витягу з ІКІС ПФУ: Підсистема призначення та виплати пенсія позивачу за період 01 квітня 2016 року по 31 жовтня 2019 року нарахована, але не сплачена (а.с. 25). Згідно з довідкою № 1046/02-25/1 від 27 листопада 2019 року пенсія позивачу виплачена по березень 2016 року включно та виплачується з 01 листопада 2019 року.

Відповідно до відзиву Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області пенсія ОСОБА_1 припинена на підставі підпункту 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08 червня 2016 року № 365 (а.с. 22 зв. бік), проте жодних документів, які підтверджують вказаний факт або ж рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу відповідачем не надано.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з частинами першою, третьою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на певні види забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, яка ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V та набрала чинності з

1 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV(далі - Закон № 1058).

Частиною першою статті 5 Закону № 1058 передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначається порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням (абзац 10 частини другої статті 5 Закону № 1058).

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 49 Закону № 1058 регламентовано, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009);

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, за змістом частини першої статті 49 Закону № 1058 припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом або судом відповідного рішення з підстав, визначених законом.

Судом встановлено, що виплата пенсії позивачеві призупинена до з`ясування фактичного місця проживання з 01 квітня 2016 року на підставі підпункту 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08 червня 2016 року № 365 (а.с. 22 зв. бік).

Разом з тим, така підстава для припинення пенсії не передбачена частиною першою статті 49 Закону № 1058.

Крім того, відповідачем не надано суду ні рішення територіальних органів Пенсійного фонду, ні рішення суду про припинення ОСОБА_1 виплати пенсії з 01 квітня 2016 року, ні доказів на підтвердження наявності визначених законом підстав для такого припинення.

Суд зазначає, що відповідач, припиняючи виплату пенсії позивачу, діяв всупереч вимогам Закону № 1058, що, у свою чергу, призвело до порушень прав позивача.

Доводи представника відповідача щодо неможливості виплати пенсії за період з 01 квітня 2016 року по 31 жовтня 2019 року з огляду на те, що суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який на цей час ще не прийнятий, суд вважає необґрунтованими з таких підстав.

Пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року № 637 доповнено абзацом 20 згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 788 від 21 серпня 2019 року, за змістом якого суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Внаслідок прийняття вказаної норми Кабінетом Міністрів України не тільки фактично зупинено виплату громадянам України пенсійних виплат на невизначений період часу, а й змінено строк виплати пенсій, регламентований частиною першою статті 47 Закону № 1058.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону № 1058 зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

За змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України) Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Судом встановлено, що жодних змін до Закону № 1058 з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою України не приймалось.

Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

За такого правового регулювання суд вважає, що посилання відповідача в обґрунтування правомірності невиплати пенсії на приписи абзацу 20 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року № 637 (з урахуванням змін, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 788 від 21 серпня 2019 року) є безпідставними з огляду на пріоритетність застосування до спірних правовідносин приписів статті 47 Закону № 1058, який має вищу юридичну силу.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача, які полягають у припиненні виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2016 року, та зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за період з 01 квітня 2016 року по 31 жовтня 2019 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідно до довідки № 1046/02-25/1 від 27 листопада 2019 року пенсія позивачу виплачена по березень 2016 року включно та виплачується з 01 листопада 2019 року, тому позовні вимоги в частині визнання протиправними дій щодо припинення та сплати заборгованості за березень 2016 року задоволенню не підлягають.

Щодо доводів відповідача про порушення строку звернення до суду, слід зазначити, що згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Оскільки позивачем оскаржується правомірність припинення нарахування та виплати пенсії, то застосування шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 122 КАС України, може мати наслідком неможливість реалізувати передбачене частиною другою статті 46 Закону № 1058 право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час у зв`язку із порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком.

З аналізу приписів наведених норм випливає, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

Доводи відповідача про те, що законодавством передбачена можливість оскарження в судовому порядку лише рішення суб`єкта владних повноважень, але останній жодного рішення про відмову в поновленні пенсії не приймав, суд не бере до уваги, оскільки в зазначеній справі спірним є питання не поновлення виплати пенсії, а питання сплати заборгованості за виплатами, які поновлено.

Відповідно до речення 1 частини першої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року сплату судового збору в сумі 768,40 грн. за подання до суду позовної заяви відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

З огляду на це сума судового збору підлягає стягненню зі сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 139, 243-246, 255, 263, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (код ЄДРПОУ: 23346787, місцезнаходження: 84302, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Поштова, буд. 5) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 квітня 2016 року.

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області сплатити заборгованість з пенсії ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2016 року по 31 жовтня 2019 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (код ЄДРПОУ: 23346787, місцезнаходження: 84302, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Поштова, буд. 5) судовий збір у сумі 512 (п`ятсот дванадцять) гривень 30 (тридцять) копійок на користь держави.

Стягнути за рахунок ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір в сумі 256 (двісті п`ятдесят шість) гривень 10 (десять) копійок на користь держави.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 23 грудня 2019 року.

Суддя Ю.М. Льговська