Постанова № 8653342, 23.03.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.03.2010                                                                                           № 40/424

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Кондес Л.О.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

Від позивача: Ганношин О.А. (дов. №17 від 12.01.2010);

Від відповідача: не з’явися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Корпорація "Українські будівельні матеріали"

на рішення Господарського суду м.Києва від 10.12.2009

у справі № 40/424 ( .....)

за позовом                               Фонд державного майна України

до                                                   Корпорація "Українські будівельні матеріали"

про                                                   стягнення заборгованості та повернення майна

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 10.12.2009 у справі №40/424 позов задоволено: стягнуто з Корпорації “Українські будівельні матеріали”до Державного бюджету України заборгованість з орендної плати в розмірі 1230578,16 грн., пеню в розмірі 85542,40 грн. та судові витрати.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 10.12.2009 у справі №40/424, посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи.

В апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що суд першої інстанції неповно дослідив розрахунок позивача про наявність у відповідача заборгованості з орендних платежів та виставленої пені. В той же час, позивач не надав достатніх доказів щодо відсутності платежів з боку відповідача за заявлений ним час оренди.

Відповідач зазначає, що місцевий господарський суд посилається на неодноразову неявку його представника у судові засідання, однак ні ухвали про порушення провадження по справі, ні ухвали про призначення судових засідань на 01.10.2009 та на 10.12.2009 відповідач не отримував.

Крім того, оскільки у зв’язку з примусовим виселенням скаржника з орендованих ним приміщень Корпорація „Українські будівельні матеріали” деякий час була позбавлена місця фактичного знаходження, її представником було заявлене клопотання про отримання судових документів нарочним. Навіть після виправлення відповідачем адреси доставки кореспонденції у відділенні поштового зв’язку, на його адресу не надходило жодних судових документів по даній справі, в тому числі ухвали від 05.11.2009 про відкладення розгляду справи на 10.12.2009.

Ухвалою від 15.02.2010 розгляд апеляційної скарги було призначено на 23.03.2010.

В судове засідання представник позивача з’явився, заперечив проти доводів, які викладені в апеляційній скарзі. Представник відповідача не з’явився про причини неявки суд не повідомив.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її судового розгялду, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 із змінами та доповненнями станом на 19.12.2008р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Враховуючи зазначене, судова колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення Господарського суду м.Києва за наявними у справі матеріалами без представника відповідача.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, судова колегія встановила наступне:

До Господарського суду м.Києва звернувся з позовом Фонд державного майна України до Корпорації “Українські будівельні матеріали”про розірвання Договору оренди № 192 від 22.04.2004, зобов’язання звільнити та повернути за актом приймання-передачі державне майно та стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 1467156,00 грн., пені в розмірі 59911,03 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 22.04.2004 між Фондом державного майна України та Корпорацією “Українські будівельні матеріали” було укладено Договір оренди нерухомого майна №192, що належить до державної власності. Додатковою угодою № 1 від 20.09.2004 вказаний договір було викладено в новій редакції. Однак, відповідач порушив умови зазначеного Договору, несвоєчасно та не в повному обсязі здійснював передбачені договорами платежі за оренду приміщення, в зв’язку з чим, станом на 17.07.2009 у відповідача перед позивачем виникла заборгованість з орендної плати.

Під час розгляду справи позивачем через загальний відділ діловодства Господарського суду м.Києва було подано заяву про уточнення позовних вимог від 19.10.2009, в якій позивач інформує суд про те, що на момент подачі позову Договір оренди був чинний, проте на час розгляду справи в суді Договір оренди закінчився (останній день - 26.08.2009), а 27.08.2009 сторони підписали Акт приймання-передачі (повернення) орендодавцеві нежитлового будинку, у зв’язку з чим позивач уточнює свої позовні вимоги та просить суд стягнути з відповідача до державного бюджету лише заборгованість з орендної плати в сумі 1230578,16 грн. та пеню в сумі 85542,40 грн.

У відзиві позовну заяву відповідач просить припинити провадження у справі на підставі ст.. 80 ГПК України в частині позовних вимог щодо розірвання договору оренди та зобов’язання звільнити приміщення, у зв’язку з відсутністю предмету спору, а в частині позовних вимог про стягнення заборгованості просить зупинити провадження у справі до вирішення по суті іншої пов’язаної з нею справи №44/490.

Судова колегія повністю підтримує позицію суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог з наступних підстав:

Між Фондом державного майна України та Корпорацією “Українські будівельні матеріали” було укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 192 від 21.04.2004 (далі - Договір).

Додатковою угодою № 1 від 20.09.2004 до Договору було викладено вказаний Договір у новій редакції.

Відповідно до п.1.1 Договору позивач передає, а відповідач приймає в строкове платне користування державне майно – нежилий будинок (літера А), загальною площею 10216 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Артема, буд. 73. Майно передається в оренду з метою використання його під службові (офісні) приміщення.

Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786 і становить без ПДВ – 200618 грн. 75 коп., першим місяцем оренди вважається місяць підписання акта приймання-передачі майна.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Орендна плата перераховується до державного бюджету щомісячно не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним (п.п.3.1- 3.3 Договору).

Відповідно до п. 5.2 Договору орендар зобов’язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Сторони дійшли згоди встановити строк оренди майна – 5 років. Цей договір діє з 26.08.2004.

Строк оренди майна починає перебіг з моменту прийому майна орендарем (п.п. 10.1, 10.2 Договору).

Позивачем на виконання умов Договору було передано відповідачу за Актом прийому-передачі об’єкт оренди (нежитлову будівлю).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач належним чином не виконав зобов’язання щодо перерахування орендної плати за Договором, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість перед позивачем за період з лютого 2009 по серпень 2009 - 1230 578,16 грн.

Позивачем була надіслана відповідачу претензія №10-25-8514 від 17.06.2009, в якій позивач звернувся з проханням до відповідача про погашення боргу, який виник за Договором.

В подальшому листами від 23.07.2009 № 10-16-10608 та від 10.08.2009 № 10-16-11689 позивач звернувся до відповідача з вимогою про погашення заборгованості з орендної плати та пені.

Однак зазначені вимоги позивача були залишені відповідачем без задоволення.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України виникли цивільні права та обов’язки.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно пунктів 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором. Аналогічна норма міститься і в ст..526 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України, передбачено, що відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Враховуючи вищезазначене, судова колегія погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивача, щодо стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 1230 578,16 грн. є обґрунтовані.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. (ст.549 ЦК України).

Пунктом 9.1 Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов’язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Приписами Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Враховуючи вищевикладене, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача пеня в розмірі 85 542,40 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент пред’явлення позову (14.08.2009), Договір оренди був чинний, а на момент розгляду справи, згідно з п.10.1 Договір припинено із закінченням строку, на який його було укладено. Крім того, відповідно до Акту приймання – передачі від 27.08.2009 відповідачем було повернуто позивачу нежитловий будинок (об’єкт оренди), що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.. Артема, 73, в зв’язку з закінченням дії Договору, після звернення позивача з позовом до суду першої інстанції, і, отже, в частині зазначених вимог провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України, у зв’язку з відсутністю предмета спору, але в резолютивній частині рішення не вказано, відповідно до вимог ст..84 ГПК України, про результат розгляду даних позовних вимог, тому резолютивну частину рішення необхідно привести у відповідність з нормами ГПК України.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК), зокрема, у таких випадках: спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання (див. п.3.2 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 №02-5/612 „Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України” зі змінами та доповненнями президії Вищого господарського суду України).

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов’язок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень. Це стосується і відповідача, який мав довести з посиланням на конкретні докази, що ним не було порушено умови Договору.

Судова колегія критично відноситься до доводів скаржника в апеляційній скарзі, про те, що позивачем невірно нарахована заборгованість та пеня, але скаржник не надав власного контррозрахунку ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду, доказів сплати вказаних орендних платежів також не було надано. Посилання скаржника на неможливість надання власного контрозрахунку, у зв’язку з тривалим блокуванням входу до будинку по вул. Артема, 73, де була виявлена відсутність більшості його документів фінансової, податкової, бухгалтерської звітності, є голослівним та недоведеним документально.

Стосовно посилань відповідача на те, що він не був повідомлений належним чином про судові засідання, то дане твердження не відповідає дійсності, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції надсилав процесуальні документи Корпорації „Українські будівельні матеріали” на адресу: 04053, м Київ, вул.Артема,73 (дана адреса зазначена у апеляційній скарзі відповідача та не заперечується скаржником).

Крім того, ухвали Господарського суду м.Києва від 21.08.2009 та 02.10.2009 представник відповідача отримав особисто 02.10.2009. Про судове засідання, яке відбулося 05.11.2009, відповідач був повідомлений, оскільки в матеріалах справи присутня розписка від 27.10.2009 про оголошення перерви до 05.11.2009, на якій міститься підпис представника скаржника (а.с. 90).

В подальшому відповідачем було подано клопотання про відкладення розгляду справи, яке було задоволено місцевим господарським судом та відкладено розгляд справи на 10.12.2009.

Ухвалу Господарського суду м. Києва від 05.11.2009 було повернуто до суду першої інстанції, в зв’язку з тим що за адресою: 04053, м Київ, вул.Артема,73 Корпорація „Українські будівельні матеріали” не розташована. Тобто, судом першої інстанції було дотримано всіх процесуальних вимог, передбачених ГПК України.

Згідно п.2.ч.3ст.104 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь – якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутності будь – якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими належним чином, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 із змінами та доповненнями станом на 19.12.2008р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Зважаючи на вищевикладене, відповідач був належним чином повідомлений про місце, час та дату судових засідань.

Посилання скаржника на клопотання про отримання судових документів нарочним та на виправлення ним адреси доставки кореспонденції у відділенні поштового зв’язку, то вони є формальними та голослівними, оскільки в зазначеному клопотанні йдеться тільки про одну адресу, а саме, 04053, м Київ, вул.Артема,73.

Крім того, судова колегія звертає увагу на той факт, що чинним законодавством не передбачено, що суд зобов’язаний повідомляти по телефону представників сторін про стан розгляду справи.

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Рішення Господарського суду м. Києва від 10.12.2009 у справі №40/424 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування або зміни не вбачається, однак резолютивна частина оскаржуваного рішення має бути приведена у відповідність з нормами ст.. 84 ГПК України, що не зачіпає основного висновку господарського суду першої інстанції стосовно прав та обов’язків сторін, а саме, щодо вимог про розірвання Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 192 від 21.04.2004 та зобов’язання звільнити, та повернути за актом приймання-передачі державне майно, провадження у справі підлягає припиненню, на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України, у зв’язку з відсутністю предмета спору.

Відповідно до приписів ст.. 49 ГПК України державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.

          Керуючись п.1-1 ст. 80, ст..ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Корпорації „Українські будівельні матеріали” на рішення Господарського суду м. Києва від 10.12.2009 у справі №40/424 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 10.12.2009 у справі №40/424 залишити без змін.

3. Резолютивну частину рішення Господарського суду м. Києва від 10.12.2009 у справі №40/424 викласти в наступній редакції:

„Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Корпорації “Українські будівельні матеріали”(04053 м. Київ, вул. Артема, 73, р/р 26006002202001 в ВАТ КБ “Надра” м. Київ, МФО 320003, код ЄДРПОУ 32798982) або з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем в процесі виконання рішення, до Державного бюджету України заборгованість з орендної плати в розмірі 1230 578 (один мільйон двісті тридцять тисяч п’ятсот сімдесят вісім) грн. 16 коп., пеню в розмірі 85542 (вісімдесят п’ять тисяч п’ятсот сорок дві) грн. 40 коп.

Стягнути з Корпорації “Українські будівельні матеріали”(04053 м. Київ, вул. Артема, 73, р/р 26006002202001 в ВАТ КБ “Надра” м. Київ, МФО 320003, код ЄДРПОУ 32798982) або з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем в процесі виконання рішення, до Державного бюджету України державного мита в сумі 13 161 (тринадцять тисяч сто шістдесят одна) грн. 21 коп. та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Після набрання рішенням законної сили видати накази.

В частині вимог про розірвання Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 192 від 21.04.2004 та зобов’язання відповідача звільнити, повернути за актом приймання-передачі державне майно - провадження у справі припинити”.

          2. Матеріали справи №40/424 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді