Рішення № 86530622, 21.12.2019, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.12.2019 Справа № 920/812/19 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Гордієнко Ж.М., розглянувши матеріали справи № 920/812/19

за позовом: Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія

“Нафтогаз України” (вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01601,

ідентифікаційний код 20077720),

до відповідача: Державного підприємства “Конотопський авіаремонтний завод

“Авіакон” (вул. Рябошапка, буд. 25, м. Конотоп, Сумська область,

41600, ідентифікаційний код 12602750),

про стягнення 56574,02 грн. на підставі договору постачання природного газу № 6158/1718-ТЕ-29 від 21.09.2017, укладеного між сторонами

за участю представників сторін:

від позивача: Поліщук В.О. (довіреність № 14-200 від 17.05.2019),

від відповідача: не прибув.

Суть спору: Позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 56574,02 грн., в тому числі: пеня в сумі 17333,50 грн., 3 % річних в сумі 18162,19 грн. та інфляційні втрати в сумі 21078,33 грн., а також стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 05.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

23.08.2019 відповідачем подано до суду Заяву від 22.08.2019 про заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до якої відповідач просить суд здійснити розгляд справи № 920/812/19 у порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

28.08.2019 відповідачем надано до суду Відзив від 23.08.2019 № 4575 на позовну заяву, в якому відповідача зазначив, що в розрахунку позивача не вірно відображено кошти, отримані по Постанові Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 Так, 05.02.2018 Відповідач перерахував 1 724 875,00 гри., однак у розрахунку штрафних санкцій дана сума поділена на дві частини: 893 856,31 гри. та 831 018,69 грн. Дані суми враховано за різні періоди: 893 856,31 грн. зараховано за листопад 2017 р., а 831018,69 грн. - за грудень 2017 р., підставою зазначено Постанову Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 року. У зв`язку з чим, ДП “Авіакон” не може погодитись з правильністю складання Позивачем розрахунку. На думку відповідача, не врахування Позивачем фактично сплачених 1724875.00 грн. суттєво збільшує борг Відповідача за листопад та, як наслідок, розмір інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму боргу. Окрім цього, відповідач просить суд, в разі задоволення позовних вимог зменшити до 1 грн суму пені.

05.09.2019 позивачем подано до суду відповідь на відзив (від 03.09.2019 № 14/4-2543В), відповідно до якої позивач зазначає, що не погоджується із доводами відповідача, викладеними у відзиві, вважає їх безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 09.09.2019 суд ухвалив перейти від спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 26.09.2019.

20.09.2019 відповідачем надано до суду заперечення на відповідь на відзив від 18.09.2019 № 5046, відповідно до яких відповідач зазначає, що вимоги позивача не підлягає задоволенню в повному обсязі, оскільки позивач власними фактичними діями зарахував надмірно сплачені кошти на наступні періоди згідно з абзацем другим пунктом 4 п. 6.2 Договору, а також без зауважень підписував Акти, чим підтвердив відсутність претензій до відповідача щодо строків оплати.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 25.10.2019 призначено підготовчого засідання по справі № 920/812/19 на 05.11.2019.

Ухвалою суду від 05.11.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів з 06.11.2019 по 06.12.2019 та відкладено підготовче засідання на 26.11.2019.

22.11.2019 від відповідача до суду надійшов лист № 6294 від 21.11.2019, відповідно до якого на виконання ухвали суду від 05.11.2019 останній надає контррозрахунок штрафних санкцій в підтвердження зауважень до розрахунку позивача викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву та в запереченні на відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 26.11.2019 розгляд підготовчого засідання відкладено на 05.12.2019.

05.12.2019 представник позивача в судове засідання не прибув, проте надіслав електронною поштою пояснення №14/4-1329-19 від 05.12.2019 щодо поданого відповідачем контррозрахунку та заяву № 14/4-1330-09 від 05.12.2019, відповідно до якої просить суд призначити справу до судового розгляду по суті, повідомити позивача про дату та час засідання.

05.12.2019 ухвалою суду закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 17.12.2019, 11:30.

17.12.2019 протокольною ухвалою судом оголошено перерву в судовому засіданні до 21.12.2019, 11:30.

19.12.2019 відповідачем подано до суду клопотання від 19.12.2019 № 7158, в якому останній просить суд, у зв`язку з неможливістю явки в судове засідання представника, розглядати справу без його присутності на підставі поданих документів. Окрім цього, відповідач зазначив, що підтримує клопотання про зменшення розміру пені до 1 грн та просить суд задовольнити позовні вимоги частково в розмірі 3% річних, а саме в сумі 4782 грн 10 коп.

В судовому засіданні 21.12.2019 представник позивача надав усні пояснення в обґрунтування позовних вимог та просив суд позов задовольнити в повному обсязі, щодо клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій до 1 грн заперечував.

Представник відповідача в судове засідання 21.12.2019 не прибув про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Згідно ст. 114 Господарського процесуального кодексу України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Враховуючи час, наданий сторонам для підготовки до судових засідань в даній справі та для подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, суд дійшов висновку, що є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд встановив.

21.09.2017 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник, позивач) та Державним підприємством «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» (споживач, відповідач) було укладено договір постачання природного газу № 6158/1718-ТЕ-29.

Згідно п. 1.1, 1.2 вказаного договору, постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2017-2019 роках природній газ, а споживач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору. Природній газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Відповідно до п. 3.7 договору приймання-передача природного газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі газу.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що на виконання умов Договору, позивач у період з жовтня 2017 року по вересень 2018 року передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 17661745 грн 28 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, зокрема:

- акт приймання – передачі природного газу від 31.10.2017 на суму 1384463,74 грн;

- акт приймання – передачі природного газу від 30.11.2017 на суму 2176735,52 грн;

- акт приймання – передачі природного газу від 31.12.2017 на суму 2422930,15 грн;

- акт приймання – передачі природного газу від 31.01.2018 на суму 2980126,81 грн;

- акт приймання – передачі природного газу від 28.02.2018 на суму 2800151,04 грн;

- акт приймання – передачі природного газу від 31.03.2018 на суму 2869880,68 грн;

- акт приймання – передачі природного газу від 30.04.2018 на суму 928570,18 грн;

- акт приймання – передачі природного газу від 31.05.2018 на суму 503728,18 грн;

- акт приймання – передачі природного газу від 30.06.2018 на суму 438232,84 грн;

- акт приймання – передачі природного газу від 31.07.2018 на суму 434888,09 грн;

- акт приймання – передачі природного газу від 31.08.2018 на суму 406588,22 грн;

- акт приймання – передачі природного газу від 30.09.2018 на суму 315449,83 грн (а. с 43-54, том 1).

З матеріалів справи вбачається, що вищезазначені акти приймання - передачі природного газу підписані та скріплені печатками представниками обох сторін без зауважень.

Згідно п. 6.1 договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.

В подальшому сторони уклали кілька додаткових угод (а саме: додаткову угоду № 1 від 15.01.2018, № 2 від 03.04.2018, №3 від 13.06.2018, № 4 від 13.08.2018, № 5 від 10.09.2018) до договору постачання природного газу від 21.08.2017 № 6158/1718-ТЕ-29.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено обов`язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивач неправомірно в поданих розрахунках зазначив ціну газу, посилаючись на те, що Постанова КМ України № 315 від 27.04.2016 визнано постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2019 по справі № 826/9665/16 протиправною та не чинною з моменту її прийняття.

Проте, згідно з ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України, зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач схвалив та прийняв Договір до виконання, про що свідчать наступні дії:

- Прийнято поставлений Позивачем природний газ;

- Підписано акти приймання-передачі природного газу;

- Проведено оплату прийнятого від позивача природного газу;

Доказів визнання договору недійсним в цілому чи в частині ціни газу сторонами суду надано не було.

Враховуючи вищезазначене суд виходить з презумпції правомірності Договору постачання природного газу № 6158/1718-ТЕ-29 від 21.09.2017 та Додаткових угод до нього.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що відповідач свої зобов`язання щодо оплати за переданий газ здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у строк визначений договором, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема вимоги п. 6.1 договору.

Факт виконання умов Договору з боку позивача у повному обсязі не спростовується також відповідачем у своєму відзиві на позовну заяву.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року №435-IV, зі змінами та доповненнями (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року № 436-IV, зі змінами та доповненнями (далі - ГК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За правовою природою спірний Договір є договором поставки енергоносіїв (природного газу) і відповідає вимогам статті 714 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що до договору поставки енергоносіїв приєднаними мережами застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір постачання є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов`язання передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов`язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.

Даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов`язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, змістом договору є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідач не надав суду доказів оплати заборгованості за договором постачання природного газу № 6158/1718-ТЕ-29 від 21.09.2017 у строк, встановлений п. 6.1 Договору.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору постачання природного газу № 6158/1718-ТЕ-29 від 21.09.2017 частина коштів була сплачена в рахунок оплати субвенцій на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 «Про затвердження порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету».

З цього приводу, твердження відповідача стосовно того, що виконання умов договору стосувалося не лише виключно відповідача але й згідно з Постановою Кабінету Міністрів України грошове зобов`язання повинна була виконувати і Держава (шляхом відшкодування пільг та субсидій), а також посилання відповідача на Постанову КМУ від 18.06.2014 № 217 про здійснення оплат із рахунків зі спеціальним режимом використання, суд оцінює критично та не може покласти в основу даного рішення, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, «...сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами...».

Укладаючи спірний Договір, та будучи обізнаними з вищевказаними нормами чинного законодавства, Сторони у п.6.3. Договору чітко передбачили «...Оплата за природній газ здійснюється таким чином:

«... в будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до п.6.1. цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу...» - (п.п.2 абз.2 п.6.2. Договору);

...з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку...» - (п.п.З абз.2 п.6.3. Договору);

Отже, Сторони прямо передбачили в Договорі обов`язок Відповідача, за відсутності або несвоєчасності надходження грошей через рахунок зі спеціальним режимом використання Відповідача, сплачувати власними коштами, в строки, передбачені п.п.3 абз.2 п.6.3. Договору.

Таким чином, умови договору, а саме п. 6.3. Договору, прямо встановлює, що Відповідач не обмежується в здійсненні розрахунків з Позивачем лише рахунками з спеціальним режимом використання, а тому він мав передбачену Договором можливість сплатити заборгованість своїми коштами, тим самим - міг впливати на стан розрахунку.

Відповідно до положень Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України Договір постачання природного газу № 6158/1718-ТЕ-29 від 21.09.2017 є двостороннім, оплатним та консенсуальним. При цьому, виконання умов Договору не ставиться в залежність від виконання будь-яких зобов`язань з боку третіх осіб.

Окрім цього, сторонами, під час укладення Додаткової угоди № 1 від 15.01.2018 до Договору, сторонами унормовано в. п. 2 «Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів, тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 р. № 256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором».

Згідно з статтею 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Крім того, відповідно до ст. 42 ГК України господарська діяльність здійснюється на власний ризик.

Таким чином, Відповідач не обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов`язань, зокрема шляхом перенесення оплати, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат тощо.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про порушення відповідачем своїх зобов`язань перед позивачем за договором постачання природного газу № 6158/1718-ТЕ-29 від 21.09.2017 в частині строків проведення розрахунків за газ поставлений у жовтня 2017- вересні 2018 років.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 3 ч. 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних нарахувань не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем, відповідно до поданого розрахунку нараховано відповідачу 18162 грн 19 коп. 3% річних та 21078 грн 33 коп. інфляційних нарахувань.

Відповідач відповідно до наданого контррозрахунку зазначає суму 3% річних в розмірі 4782 грн 10 коп. та зазначає, що підстави для стягнення інфляційних втрат відсутні.

В обґрунтування позовних вимог в частині стягнення пені позивач зазначає, що пунктом 8.2 договору сторонами передбачено, у разі прострочення відповідачем оплати згідно пункту 6.1 договору, він зобов`язується сплатити постачальнику, пеню у розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

У відповідності до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно ч. 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до розрахунку позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 17333 грн. 50 коп.

Відповідачем поданий до суду контррозрахунок пені, відповідно до якого сума пені становить 22262 грн 96 коп. ( а с. 63-71, 4 том).

Відповідач проти наданого позивачем розрахунку заперечує та зазначає, що позивач не правомірно враховував сплачені кошти відповідачем, у меншій сумі ніж було фактично сплачено, а решта сплаченої суми перенесено позивачем на наступний період. Зокрема стверджує, що кошти отримані по Постанові Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 враховані при визначенні штрафних санкцій в розмірах, що не відповідають фактичним сумам, сплачених відповідачем позивачу в межах даної Постанови. Так, 05.02.2018 відповідач перерахував 1724875,00 грн, однак у розрахунку штрафних санкцій дана сума поділена на дві частини: 893856,31 грн та 831018,69 грн. А Також, зазначає, що дані суми враховано за різні періоди: 893856,31 грн зараховано за листопад 2017 року, а 831018,69 грн за грудень 2017 року, підставою зазначено Постанову Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002. У зв`язку з чим відповідач не може погодитись з правильністю складання позивачем розрахунку.

Суд, перевіривши подані позивачем розрахунки, відповідачем контррозрахунки та співставивши їх з матеріалами справи, зазначає наступне.

Суд звертає увагу, що в конррозрахунку відповідача сума пені зазначена відповідачем значно більша – 22262,96 грн, порівняно з розрахунком позивача, в якому сума пені становить 17333,56 грн.

Подані сторонами розрахунки повністю співпадають по періодам та сумам платежів, окрім сум, що надійшли за Постановою Кабінету Міністрів України № 256.

Так, за умовами Договору, як було встановлено у рішенні раніше, Позивач поставив Відповідачу природній газ на загальну суму 17 661 745,28 грн, що підтверджується наданими суду актами приймання-передачі природного газу і не спростовується Відповідачем.

31.10.2017 за актом було передано Відповідачу газ на загальну суму 1 384 463,74 грн зазначена сума підтверджена розрахунком за зобов`язаннями жовтня 2017 р. Позивача і не спростовується контррозрахунком Відповідача (сума прийнята без зауважень). Відповідач зобов`язаний був здійснити повну оплату до 28.11.2017 включно, оскільки 25.11.2017 припадало на вихідний день, суботу. Проте, Відповідач розрахувався за зобов`язаннями жовтня 2017 р. лише 21.12.2017.

30.11.2017 за актом було передано Відповідачу газ на загальну суму 2 176 735,52 грн, зазначена сума підтверджена розрахунком за зобов`язаннями листопада 2017 р. Позивача, проте, заперечується контррозрахунком Відповідача з посиланням на платіж здійсненим за ПКМУ № 256 в сумі 1724875,00 від 05.02.2018. З матеріалів справи вбачається, що призначення платежу в платіжному дорученні № 472 від 02.02.2018 зазначено: «Пост. КМУ № 256 від 04.03.2002 (зі змінами) за природній газ за 2017 рік (теплопостачання) дог. № 6158/1718-ТЕ-29/967-17-21.09.17 ЄДРПОУ12602750 в т.ч. ПДВ 287479,17 ( а.с. 104, том 3). Тобто, без зазначення конкретного періоду платежу (за листопад, грудень чи інший місяць).

Відповідач включає даний платіж в сумі 1 724 875.00 грн в зобов`язання за листопада 2017 р. натомість заборгованість за листопад складала 893 856,31 грн. Зазначена заборгованість була перерозподілена Позивачем між зобов`язаннями листопада та грудня 2017.

31.12.2017 за актом було передано Відповідачу газ на загальну суму 2 422 936.15 грн., зазначена сума підтверджена розрахунком за зобов`язаннями грудня 2017 р. Позивача проте заперечується контррозрахунком Відповідача з посиланням на платіж здійсненим за ПКМУ № 256 в сумі 2. 234 060,91 від 02.03.2018. З матеріалів справи вбачається, що призначення платежу в платіжному дорученні № 882 від 02.03.2018 зазначено: « Пост. КМУ № 256 від 04.03.2002 (зі змінами) за природній газ за 2017 рік (теплопостачання) дог. № 6158/1718-ТЕ-29/967-17-21.09.17 ЄДРПОУ12602750 в т.ч. ПДВ 372343,49 грн ( а.с. 105, том 3). Також, без зазначення конкретного періоду платежу (за грудень чи інший місяць).

Відповідач даний платіж в сумі 2 234 060,91 грн, в повному обсязі зарахував в зобов`язання які виникли в грудні 2017 р., натомість заборгованість за грудень складала 1 626 724,64 грн. Заборгованість була перерозподілена Позивачем з коштів отриманих від 05.02.2017 та від 02.03.2017.

Так само за наступні періоди Відповідач включає суми отримані за ПКМУ 256 без врахування заборгованості за минулі періоди, вказуючи, що це переплата в поточному періоді.

Проте, за умовами розділу 6 укладеного Договору оплата за природній газ здійснювалась таким чином:

- в будь-якому випадку споживач зобов`язувався своєчасно та в повному обсязі розраховуватись за поставлений природній газ відповідно до п.6.1. нього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу;

- шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природній газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором.

- оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань, тощо) крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем вірно здійснено перерозподіл коштів, що підтверджується відповідним розрахунком.

Оскільки, як встановлено раніше, Відповідачем порушено умови Договору постачання природного газу щодо строків оплати, то позивач має право на застосування штрафних санкцій, у вигляді пені, та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат).

При цьому інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання, відповідно, нарахування інфляційних втрат за наступний період обґрунтовано здійснено позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, а тому позиція про те, що інфляційні втрати слід нараховувати виключно на суму боргу не відповідає нормам чинного законодавства.

Така правова позиція зафіксована у постанові Верховного суду від 17 липня 2018 року у справі № 904/10242/17.

Аналогічної правової позиції притримується Верховний суд у своїй постанові від 04.12.2018 року по справі №913/63/18.

Так само, 05.07.19 Об`єднаною палатою Верховного Суду у справі № 905/600/18 щодо стягнення інфляційних нарахувань, судом зазначено, що згідно ч. 2 ст., 625 ЦК України інфляційні втрати, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання, внаслідок чого, нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього періоду.

Тому, перевіривши розрахунки сторін, суд дійшов висновку про правильність розрахунків здійснених позивачем в частині нарахування відповідачу пені в сумі 17333,50 грн, 3% річних у сумі 18162,19 грн, інфляційних втрат у сумі 21078,33 грн.

Проте, відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд врахувати майновий стан, відсутність основного боргу та умисної вини і зменшити розмір пені до 1 грн

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Правова позиція щодо можливості зменшення розміру пені за рішенням господарського суду викладена у п. 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» та у п. 7 оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/767/2013 від 29.04.2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань».

Суд вважає за необхідне застосувати у даному випадку приписи зазначених норм з огляду на те, що відповідач в повному обсязі виконав зобов`язання з оплати поставленого природного газу за спірним Договором, незначний термін прострочення оплати вартості газу, відсутність спричинення збитків позивачу простроченням такої сплати.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені – на 10% та часткове задоволення вимог позивача в цій частині, а саме суд вважає обґрунтованою до стягнення пеню в сумі 15600 грн. 15 коп.

Враховуючи вищезазначене суд вважає позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 15600 грн15 коп., 3% річних у сумі 18162 грн 19 коп. та інфляційних втрат в сумі 21078 грн 33 коп. правомірними обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд, керується ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 233, 237, 238, 240, 241, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» (41601, Сумська область, м. Конотоп, вул. Рябошапка, буд. 25, код ЄДРПОУ 12602750) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720) 15600 грн. 15 коп. пені, 18162 грн. 19 коп. - 3% річних, 21 078 грн 33 коп. інфляційних втрат, 1921 грн 00 коп. в рахунок відшкодування витрат зі сплати судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України). Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 23.12.2019.

Суддя С.В. Заєць