Рішення № 86523302, 06.12.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2/760/2018/19

В справі № 760/32122/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2019 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Букіної О.М.,

за участю секретаря - Кривулько С.М.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача- ОСОБА_2

представника відповідача - Корнієнко О.А.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дирекції з експлуатації комплексу споруд центральних Державних архівних установ України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулась до суду з позовом та просить суд:

- визнати незаконним та скасувати Наказ Дирекції з експлуатації комплексу споруд

центральних Державних архівних установ України № 68-к від 11.05.2018 щодо звільнення ОСОБА_1 ;

- поновити ОСОБА_1 на посаді провідного бухгалтера Дирекції з експлуатації комплексу споруд центральних Державних архівних установ України з 11.05.2018;

- стягнути з Дирекції з експлуатації комплексу споруд центральних Державних

архівних установ України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 11.05.2018 по день поновлення на роботі судом;

- стягнути з Дирекції з експлуатації комплексу споруд центральних Державних архівних установ України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 100 000,00 грн.

В обгрунтування позовних вимог зазначає, що працювала на посаді провідного бухгалтера Дирекції з експлуатації комплексу споруд центральних Державних архівних установ України з 02.12.2013 року.

Відповідно до Наказу №68-к від 11.05.2018 позивача було звільнено з займаної посади на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Зазначає, що 26 грудня 2017 року о 23:15 сталася ДТП, внаслідок якої позивач отримала тяжкі тілесні ушкодження та в подальшому останній було присвоєно статус інваліда 3 групи.

В період з 27.12.2017 по 24.04.2018 позивач була непрацездатною та перебувала на лікарняному.

Вказує, що 24.04.2018 звернулась до відповідача із заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати строком на 14 календарних днів з 25.04.2018 для догляду за хворою бабусею.

Однак, після виходу з відпустки 10.05.2018, директор - ОСОБА_3 почав вимагати від позивача надати пояснення відсутності на робочому місці з 25.04.2018 по 09.05.2018, зазначивши, що у наданні відпустки останній було відмовлено, з направленням відповідного листа.

Позивач зазначає, що вказаного листа від відповідача вона не отримувала ні за період відпустки, ані після виходу з неї.

Проте, вказує, що робоча обстановка на роботі була напруженою та відповідачем здійснювалося моральне переслідування позивача, шляхом надання доручень, які не можливо було виконати.

Вказує, що відповідачем було складено акт про відсутність позивача на робочому місці 28.09.2017 протягом 3 - х годин у зв`язку з чим позивачем було написано колективне клопотання на ім`я керівника про те, що остання знаходилася на робочому місці.

Після чого, директор ОСОБА_3 повідомив позивача про те, що останню буде звільнено за прогули на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, оскільки вважав, що надані нею лікарняні листи протягом останніх чотирьох місяців є недійсними.

Позивач зазначає, що неодноразово погрожуючи та тиснучи морально та психологічно, керівництво відповідача,в тому числі через інших залежних від відповідача працівників, змусило позивача погодитися та написати заяву про звільнення за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

За вказаних обставин, позивач вважає, що з боку відповідача був психологічний тиск з метою спонукання її на розірвання трудового договору, а тому остання вважає, що у неї не було вільного волевиявлення на припинення трудових відносин з відповідачем на підставі п.4 ст.36 КЗпП України, а тому просить визнати наказ № 68-к від 11.05.2018 про її звільнення незаконним, скасувати його та поновити останню на посаді.

Крім того, просить стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та спричинену моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, просить задовольнити позовні вимоги.

07.12.2018 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями цивільну справу було передано до провадження головуючому судді Букіній О.М.

Ухвалою суду від 10.12.2018 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

04.02.2019 позивачем подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 07.02.2019 в справі відкрито спрощене позовне провадження та надано відповідачу 15 - денний строк на подання відзиву на позов з дня вручення ухвали про відкриття провадження.

08.04.2019 до суду відповідачем було подано відзив на позовну заяву. В своєму відзиві зазначає, що за заявою ОСОБА_1 про звільнення за угодою сторін, останню було звільнено з посади на підставі наказу ДЕКС ЦДАУ від 11.05.2018 № 68-к. Вважає, що позивачем 11.05.2018 власноруч було написано заяву про звільнення за угодою сторін, між сторонами існувала домовленість за взаємною згодою про припинення трудового договору, волевиявлення ОСОБА_1 та остання не заявляла про припинення даної домовленості. А тому, оскаржуваний наказ виданий відповідно до законодавства України та у відповідача були законні підстави для звільнення. Вважає, що вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. Крім того, просить застосувати строк позовної давності, оскільки позивачем пропущено місячний строк звернення до суду з даним позовом. Просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

23.04.2019 позивачем до суду подано відповідь на відзив на позовну заяву. В своєму відзиві посилається на обґрунтування вимог, викладених у позовній заяві та просить задовольнити позовні вимоги. Також, просить поновити пропущений нею строк звернення до суду з даним позовом у зв`язку з тривалою реабілітацією після складних операцій та необізнаності в галузі права.

Ухвалою суду від 02.05.2019 справи призначено до розгляду з повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 19.06.2019 за клопотання позивача про витребування доказів було задоволено частково.

01.07.2019, 16.07.2019 до суду, на виконання вимог ухвали суду від 19.06.2019, відповідачем було надано документи.

09.07.2019 відповідачем подано до суду заяву про застосування строків, передбачених ст. 233 КЗпП України. Просить відмовити в задоволенні позову.

02.12.2019 позивачем подано уточнений розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу та просить стягнути з відповідача на свою користь 181 188,36 грн. (Травень 2018 (475,56 грн. х 21 день) + червень 2018 (475,56 грн. х 20 день) + липень 2018 (475,56 грн. х 22 дні) + серпень 2018 (475,56 грн. х 22 дні) + вересень 2018 (475,56 грн. х 20 день) + жовтень 2018 (475,56 грн. х 22 дні) + листопад 2018 (475,56 грн. х 22 дні) + грудень 2018 (475,56 грн. х 20 день) + січень 2019 (475,56 грн. х 21 день) + лютий 2019 (475,56 грн. х 20 день) + березень 2019 (475,56 грн. х 20 день) + квітень 2019 (475,56 грн. х 20 день) + травень 2019 (475,56 грн. х 22 дні) + червень 2019 (475,56 грн. х 18 днів) + липень 2019 (475,56 грн. х 23 дні) + серпень 2019 (475,56 грн. х 21 день) + вересень (475,56 грн. х 21 день) + жовтень (475,56 х 22 дні) + листопад (475,56 х 21 день) + грудень (475,56 х 5 днів) = 181 188,36 грн.)

У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити в задоволенні останніх.

Заслухавши думку сторін, допитавши свідків, дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 02.12.2013 наказом № 96-к позивача було призначено на посаду бухгалтера першої категорії Дирекції з експлуатації комплексу споруд центральних Державних архівних установ України, що підтверджується записом в трудовій книжці ОСОБА_1 (а.с.12).

Наказом № 68-к від 11.05.2018 позивача було звільнено з посади провідного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку та звітності, з 11.05.2018, за угодою сторін, згідно п.1 ст. 36 КЗпП України на підставі заяви ОСОБА_1 (а.с.58).

В цей же день, позивачу було ознайомлено з оскаржуваним наказом та видано трудову книжку, що підтверджується книгою обліку трудових книжок працівників ДЕКС ЦДА України (а.с.59-61).

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на ту обставину, що її волевиявлення на розірвання трудового договору з підстав, передбачених п.1 ст.36 КЗпП України було відстунє, оскільки заява про звільнення від 11.05.2018 була написана внаслідок психологічного тиску з боку директора відповідача- ОСОБА_3 , який вважав за необхідне звільнити позивача за прогул.

Суд погоджується з доводами позивача в цій частині, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України)

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.

Саме до такого висновку дійшла судова палата у цивільних справах Верховного Суду у постанові від 26.10.2016 справа № 6-1269цс16.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі виписки з медичної карти № 1823 ОСОБА_1 , остання знаходилася на стаціонарному лікуванні з 27.12.2017 по 19.01.2018 у зв`язку з отриманням тілесних ушкоджень внаслідок ДТП, а з 22.01.2018-24.04.2019 перебувала на амбулаторному лікуванні, що підтверджується листками непрацездатності від 19.01.2018 № АДІ № 413964, від 22.01.2018 № АДІ № 478999, від 23.01.2018 № АДІ № 492405, від 01.03.2018 № АДІ № 493289, від 06.04.2018 № АДІ №494097 (а.с.14-18).

25.04.2018 позивач подала на ім`я директора ДЕКС ЦДАУ заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати строком на 14 календарних днів з 25.04.2018 (а.с.21).

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 25 ЗУ «Про відпустки», відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов`язковому порядку працівникам для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, - тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів.

У судовому засіданні позивач пояснила, що подання заяви на відпустку від 24.04.2018 пов"язано з необхідністю доглядати за хворою бабусею, яка потребувала стороннього догляду. Позивач вважала, що роботодавець не відмовить у задоволенні її заяви, а тому була впевнена, що така відпустка їй була надана, у зв"язку з чим, вийшла на роботу 10.05.2018.

При цьому, як свідчать матеріали справи та не заперечувалося позивачем по справі, що з відповідним наказом про надання відпустки позивач ознайомлена не була.

Доказів того, що така відпустка відповідачем була погоджена, позивач не надала.

Разом з тим, відповідачем надано заяву ОСОБА_1 з резолюцією про неможливість надання відпустки у зв`язку з відсутністю ОСОБА_1 на роботі більше трьох місяців підряд (а.с.93).

Таким чином, відповідачем не було погоджено та відповідно не було видано наказу про надання позивачу відпустки з 25.04.2018, а тому в період часу з 25.04.2018 по 09.05.2018, позивач вважалася такою, що не вийшла на роботу без поважних причин.

Обгрунтованість відмови у наданні вказаної вище відпустки позивачу підтверджується також результатами перевірки ГУ Держпраці у Київській області від 14.12.2018 ( а.с. 62-68).

Відповідно до ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Як вбачається з доповідної позивача від 10.05.2018, наданої на ім"я директора ДЕКС ЦДАУ України ОСОБА_3, позивач повідомила про причини її невиходу на роботу з 26.12.2017 та ненадання відповідних листків непрацездатності роботодавцю, а також надала пояснення щодо підстав перебування її у відпустці з 25.04.2018-10.05.2018 ( а.с. 23).

Крім того, як свідчать матеріали справи позивач за період своєї відсутності на роботі з 27.12.2017-24.04.2018 включно, лікарняні листки відповідачу не надавала, що підтверджується її письмовими поясненнями та результатами перевірки ГУ Держпраці у Київській області від 14.12.2018 ( а.с. 62-68).

За вказаних вище обставин, а також оцінюючи наявні у справі докази, суд вважає, що у відповідача були наявні правові підстави для вирішення питання про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни та як наслідок, ініціювати питання про її звільнення, з підстав передбачених ст.40 КЗпП України.

Проте, як свідчать матеріали справи, наказом відповідача від 11.05.2018 позивача було звільнено з займаної посади за п.1 ст.36 КЗпП України, тобто за угодою сторін.

У судовому засіданні позивач пояснила, що як до отримання травми, внаслідок ДТП, так і після, відносини з керівництвом відповідача були напруженими. Позивач стверджувала, що дії відповідача після її виходу на роботу 10.05.2018 були направлені саме на те, щоб остання звільнилася з займаної посади за її волевиявленням, оскільки в іншому випадку вона мала бути звільнена по статті, тобто за прогул.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 суду пояснив, що є колишнім працівником ДЕКС ЦДАУ, працював на посаді юристконсульта з серпня 2017 року по лютий 2018 року та був знайомий з ОСОБА_1 Вказав, щоза станом здоров`я позивач систематично була відсутня на робочому місці та керівництво шукало підстави для звільнення останньої. Крім того, підтвердив, що в.о. директора ОСОБА_16 з головним бухгалтером просили підписати акт про те, що позивач не була присутньою на робочому місці та винести догану. За його період роботи у відповідача директорами пропонувалося звільнити бухгалтерію. Пояснив, що головним бухгалтером ОСОБА_15 надавались доручення ОСОБА_1 , які не можливо було виконати через відсутність програмного забезпечення. Йому відомо, що помічник керівника та Ковтуненко сказали ОСОБА_1 писати заяву на звільнення 11.05.2018.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 суду пояснив, що працює на посаді завідуючого відділом з експлуатації ДЕКС ЦДАУ з 18.12.2012 та був знайомий з ОСОБА_1 . Вказав, що позивача хотіли звільнити за прогули, а зі сторони ОСОБА_6 та ОСОБА_7 був психологічний тиск на позивача з метою подання заяви про звільнення за угодою сторін. Йому відомо, що після виходу ОСОБА_1 з лікарняного, останню вмовляли звільнитися з посади та в травні помічник секретаря просив його порадити ОСОБА_1 написати заяву за власним бажанням. Також, чув від помічника секретаря, що інспектор з кадрів та працівники бухгалтерії радили ОСОБА_1 написати заяву, проте остання не хотіла звільнятися. Вказав, що був свідком розмови в приймальній керівника, де на позивача здійснювався тиск на написання заяви на звільнення за власним бажанням або в іншому випадку позивача буде звільнено "по статті". Також підтвердив, що був свідком у травні місяці 2018 року розмови на другому поверсі в бухгалтерії за участю головного ОСОБА_8 , працівника з бухгалтерії ОСОБА_9 , інспектора з кадрів ОСОБА_11 та ОСОБА_1 , які казали написати ОСОБА_1 заяву про звільнення, щоб не звільнили за прогули. Пояснив, що йому відомо про те, що ОСОБА_1 викликали в кабінет директора для написання заяви за власним бажанням.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що працювала у ДЕКС ЦДАУ з 2007 року та була знайома з ОСОБА_1 Пояснила, що в кінці робочого дня бачила розмову в кабінеті директора за участі заступника директора ОСОБА_17, юристконсульта ОСОБА_13 та директора ОСОБА_14 з ОСОБА_1 , які говорили щоб остання написала заяву про звільнення або в іншому випадку позивача буде звільнено за прогули. Також, пояснила, що в день звільнення позивача до неї підходив юрист ОСОБА_13 з проханням поговорити з ОСОБА_1 про звільнення за угодою сторін. Вказала, що позивач не хотіла звільнятися, проте в кінці робочого дня написала таку заяву. Вказала, що після її звільнення, у серпні 2018 року їй стало відомо від своїх працівниць про те, що головний корпус ДЕКС ЦДАУ просив директора звільнити ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Основні положення про докази визначено § 1 Глави 5 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77, ст. 80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

В п. 27 Постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Оцінюючи покази допитаних в судовому засіданні свідків, суд приймає їх свідчення до уваги та вважає доведеним, що зі сторони керівництва відповідача був психологічний тиск на позивача з метою її спонукання на розірвання трудового договору та як наслідок, написання власноруч заяви про звільнення за угодою сторін, оскільки б іншому випадку останню мали б звільнити за прогули, у тому числі за у період з 25.04.2018-10.05.2018.

За вказаних вище обставин, суд вважає доведеним, що волевиявлення позивача оформлене заявою від 11.05.2018 на розірвання трудового договору, з підстав передбачених п.1 ст.36 КЗпП України було відстунє.

Отже, суд приходить до висновку, що наказ № 68-к від 11.05.2018 про звільнення ОСОБА_1 з посади на підставі п.1 ст.36 КЗпП України є незаконним.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник має бути поновлений на попередній роботі органом, який вирішує трудовий спір.

Частиною 2 статті 235 КЗпП України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку про обгрунтованість вимог позивача про визнання наказу № 68-к від 11.05.2018 про її звільнення незаконним та наявності правових підстав для її поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 11.05.2018 по 06.12.2019 у розмірі 62431,85 грн. (158,03 грн. х 395 робочих днів = 62431,85 грн.).

Разом з тим, відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності на звернення позивача до суду з даним позовом.

Так, з матеріалів справи встановлено, що з даним позовом до суду позивач звернулася лише 07.12.2018, тобто за спливом понад 6 місяців з дати отримання наказу про звільнення.

У судовому засіданні позивач та її представник обгрунтовуючи наявність поважних причин на звернення до суду з даним позовом посилалися на те, що позивач хворіла, перебувала за межами м.Києва та була необізнана у галузі права.

Разом із цим, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Між тим, позивачем не надано доказів поважних причин пропуску місячного строку на звернення до суду з даним позовом.

Судом також не встановлено поважних причин пропуску позивачем строку позовної давності.

Частиною 3 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення.

Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на викладене вище, у задоволенні вимог позивача про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід відмовити, внаслідок пропустку місячного строку на вернення до суду з даним позовом.

Крім того, в своїх вимогах позивач просила скасувати наказ №68-к від 11.05.2018 про звільнення.

Однак, виходячи з того, що з точки зору трудового законодавства видавати та скасовувати накази віднесено до компетенції власника або уповноваженого ним органу, а до компетенції суду належить їх перевірка на предмет законності чи незаконності та зобов`язання до вчинення певних дій, а тому підстави для задоволення вимог позивача щодо скасування наказу про звільнення, відсутні.

Що стосується стягненню на користь позивача моральної шкоди в сумі 100 000,00 грн., то суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

На підставі ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до роз"яснень викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної шкоди" під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

При з`ясуванні питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Звертаючись до суду позивач не посилається і не надає жодних доказів на підтвердження факту заподіяння моральних страждань, їх ступеня, форми, а також не обґрунтовує розмір заявлених вимог.

У зв`язку з необґрунтованістю вимоги про відшкодування моральної шкоди суд вважає, що вони не можуть бути задоволені, оскільки встановлення судом факту незаконного звільнення працівника не є беззаперечною підставою для відшкодування моральної шкоди без доведеності наявності обставин, визначених ст. 237-1 КЗпП України.

З урахуванням наведенного, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Керуючись Постановою КМУ від 8 лютого 1995 р. № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати», ст. ст. 36, 115,116,117, 233, 235, 237-1 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 76 -83, 133, 141, 209-211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Дирекції з експлуатації комплексу споруд центральних Державних архівних установ України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.М. Букіна