Вирок № 86522291, 16.12.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/17589/19

1-кп/755/1573/19

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" грудня 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Метелешко О.В.,

при секретарі Нероді В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100040008105 від 27.09.2019 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, українця, громадянина України, працюючого неофіційно водієм, із середньою освітою, студента 4-го курсу заочної форми навчання в ІЕМУ «Україна», не одруженого, має на утриманні дядька-інваліда 1-ї групи, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 186 КК України,

з участю учасників кримінального провадження:

прокурора Астапковича А.Ю.,

захисника Николенка Р.С.,

обвинуваченого ОСОБА_1

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , 26.09.2019 року, приблизно о 23 годині 40 хвилин, перебуваючи біля будинку № 56 по бульвару Перова у місті Києві, під час конфлікту з ОСОБА_2 , помітив на передній панелі автомобіля «Пежо 307», номерний знак Литовської Республіки НОМЕР_1 , яким користується ОСОБА_2 , належне останньому майно - мобільний телефон та гаманець із вмістом матеріальних цінностей та в цей час, у нього виник злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення вказаного чужого майна. Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, з метою протиправного власного збагачення, керуючись корисливим мотивом, ОСОБА_1 , усвідомлюючи, що його дії носять відкритий характер, через відкриті водійські двері проник до салону автомобіля «Пежо 307», номерний знак Литовської Республіки НОМЕР_1 , звідки відкрито викрав, взявши рукою з передньої панелі в салоні вказаного автомобіля належне ОСОБА_2 майно, а саме: мобільний телефон «Samsung Galaxy А8», вартістю 6000 гривень, із чохлом та сім-картами «Водафон» і «Лайфселл», які матеріальної цінності для потерпілого не представляють; гаманець шкіряний марки «CRK», вартістю 2500 гривень, в якому знаходилися грошові кошти у сумі 785 гривень та документи потерпілого, тобто, на загальну суму 9285 гривень. Після чого, ОСОБА_1 з місця вчинення злочину намагався зникнути шляхом втечі з викраденим майном, однак, був відразу затриманий потерпілим ОСОБА_2 на місці події, не встигши залишити місце події та розпорядитися викраденим майном на висланий розсуд, тобто, ОСОБА_1 , з причин, що не залежали від його волі, не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 винним себе за ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 186 КК України визнав у повному обсязі та показав, що 26 вересня 2019 року, близько 00 години 00 хвилин, біля будинками № 56, що на бул. Перова у м. Києві, у нього почалася словесна перепалка з іншим водієм (потерпілим). Він помітив на панелі автомобіля «Пежо 307» мобільний телефон «Samsung Galaxy А8» та гаманець, в якому знаходилися грошові кошти, які він відкрито забрав, скориставшись відчиненими водійськими дверима та намагався втекти з місця події, однак, його відразу з майном затримав потерпілий та він не мав змоги покинути місце та розпорядитися викраденим. Зокрема, показав, що всі обставини, викладені в обвинувальному акті, а саме: дата, час та місце скоєння ним кримінального правопорушення, відповідають дійсності. У скоєному щиро каявся, жалкує, що так сталося, запевнюючи, що в подальшому нічого протиправного вчиняти не буде, викрадене майно повернуте.

Покази ОСОБА_1 є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Положення ч. 3 ст. 349 КПК України, роз`яснено судом у судовому засіданні учасникам кримінального провадження.

Крім того, такий порядок судового розгляду повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи "Відносно спрощеного кримінального правосуддя" та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яких суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини кримінального провадження, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст його обставин, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням письмових документів, а саме: протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 27.09.2019 року; протоколів огляду місця події від 27.09.2019 року та 28.09.2019 року; протоколу огляду предметів від 09.10.2019 року; протоколу проведення слідчого експерименту від 27.09.2019 року; постанови про визнання предметів речовими доказами в кримінальному провадженні від 09.10.2019 року і матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Зокрема, згідно зі ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Наведені вище докази, в їх сукупності, суд визнає належними та допустимими у розумінні діючого кримінального процесуального законодавства.

Вина обвинуваченого ОСОБА_1 повністю підтверджується його показаннями, щирим каяттям у скоєному та дослідженими письмовими документами.

Аналізуючи наведене, суд вважає доведеною вину ОСОБА_1 у тому, що він своїми умисними діями вчинив незакінчений замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), тому, знаходить правильною кваліфікацію його дій за ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 186 КК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Таким чином реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинений злочин.

Крім того, ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Європейський суд) передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.

Суд, відповідно до ст. 65 КК України, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_1 виду та міри покарання, приймає до уваги характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості, конкретні обставини кримінального провадження, його ставлення до скоєного (щиро каявся, вину визнав у повному обсязі, викрадене майно повернуте), особу обвинуваченого, а саме: на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; раніше не судимий; за місце проживання від мешканців будинку скарг на його поведінку не надходило; за місце навчання зарекомендував себе з позитивної сторони, згідно характеристики № 9.1/34-228 від 26.09.2019 року; доглядає за дядьком, який є інвалідом 1-ї групи, згідно відповідно до довідки № 3516 від 27.09.2019 року.

Згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає пом`якшуючими обставинами щире каяття обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненому та те, що має на утриманні дядька-інваліда 1-ї групи.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

На підставі викладеного, з урахуванням ставлення обвинуваченого до вчиненого (його щире каяття, вину визнав повністю, викрадене майно повернуте), наявності пом`якшуючих обставин та відсутність обтяжуючих обставин, зокрема, раніше не судимий, суд вважає, що йому необхідно призначити покарання в межах санкції ч. 1 ст. 186 КК України у виді штрафу. На погляд суду, зазначене покарання буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових правопорушень.

Цивільний позов не заявлено.

Процесуальні витрати у кримінальному проваджені не понесені.

Речові докази у кримінальному проваджені вирішено, відповідно до ст. 100 КПК України.

Керуючись ч. 3 ст. 349, ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 визнати винуватим за ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 186 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що на день ухвалення вироку становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

Запобіжний захід ОСОБА_1 не обирався.

Цивільний позов не заявлено.

Процесуальні витрати у кримінальному проваджені не понесені.

Речові докази у справі, а саме: мобільний телефон «Samsung Galaxy А8», ІМЕІ 1: НОМЕР_2 , ІМЕІ 2: НОМЕР_3 , без сім-карт; гаманець, в якому знаходиться: посвідчення водія Республіки Туніс; посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_4 ; банківську картку mastercard «Приватбанк Gold», № НОМЕР_5 ; документ у формі пластикової картки № НОМЕР_6 (ідентифікаційна картка Республіки Туніс); студентський квиток НОМЕР_9; банківську картку VISA «Приватбанк», № НОМЕР_7 ; банківську картку VISA «Приватбанк», № НОМЕР_8 ; дисконтну картку «BROCARD», штрих-код 2060054818288; грошові кошти в загальній сумі 785 грн. наступними купюрами: 5 купюр номіналом 100 грн.: УТ4880072Ю У39784011, СД8403244, МЄ2582241, СГ8794707; 2 купюри номіналом по 50 грн.: СК8405591, Ф35312156; 4 купюри номіналом по 20 грн.: ТЕ3510786, ТЄ8314429, ТВ1608050, ТД9033046, 7 купюр номіналом по 10 грн.: ЦГ4314548, ЮГ3770505, ЦГ7048145, ЮА6327224, ЦБ4490940, ЮА2176893, Ю37116678; 5 купюр номіналом по 5 грн.: УВ6860195, УЖ3696301, СЖ6731810, СБ0221241, У34735751, 10 купюр номіналом по 1 грн.: Р36332375, ТЄ4319786, УЙ3999378, СЕ5825760, СД5745292, СД3388619, УЛ9007941, УЕ1549045, П31190523, УЙ2174993, що передані потерпілому ОСОБА_2 залишити у його власності.

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити ОСОБА_1 , захиснику та прокурору.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя