Рішення № 86519661, 12.12.2019, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/2566/18 2/335/153/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2019 року Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Соболєвої І.П.,

за участю секретаря судового засідання Корягіної Ю.С.,

представників позивача Зелінської О.С. ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування майнової шкоди та моральної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, мотивуючи свої вимоги тим, що 08.12.2017 о 16:30 год., ОСОБА_4 , керуючи транспортним засобом «Mitsubishi Pajero Sport», д.н. НОМЕР_1 , рухався по Прибережній автомагістралі в м. Запоріжжі неподалік ЛЕП № 739, та при зміні напрямку руху не впевнившись в безпечності маневру, здійснив зіткнення із транспортним засобом «Infiniti QX 70», д.н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 В результаті удару автомобіль «Infiniti QX 70» незалежно від його волі, продовжував рух та здійснив зіткнення із автомобілем «Daewoo Lanos», д.н. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_5 , а потім здійснив наїзд на вищевказану електроопору № 739. В результаті даної ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою судді Новотроїцького районного суду Херсонської області від 30.01.2017 у справі за № 662/2538/17 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП ОСОБА_4 (далі - відповідач) та накладено на нього стягнення у виді штрафу у розмірі двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн. Постановою Апеляційного суду Херсонської області від 23.02.2018 постанову судді Новотроїцького районного суду Херсонської області від 30.01.2017 залишено без змін.

Власником автомобіля «Infiniti QX 70» є дружина позивача - ОСОБА_6 . Позивач керував автомобілем «Infiniti QX 70» на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобілю під керуванням ОСОБА_3 «Infiniti QX 70» завдано механічні пошкодження. Згідно Висновку експертного автотоварознавчого дослідження по визначенню вартості матеріальних збитків № 22/12 від 22.12.2017, виконаного судовим експертом Булейком О.А., вартість збитків спричинених автомобілю позивача становить 1 162 512,15 гривень.

Крім того, неправомірними діями відповідача, внаслідок яких відбулась ДТП, позивачу було завдано моральну шкоду, що знайшло своє вираження в порушенні звичного життєвого укладу пов`язаного із відсутністю транспортного засобу, на якому ОСОБА_7 щодня долав значну відстань від дому до Запорізької обласної лікарні, де позивач працює завідувачем ревматологічного відділення, подавленого стану спричиненого відвідуванням судових засідань в ході адміністративного розгляду справи, на яких відповідач ОСОБА_4 , вів себе по відношенню до ОСОБА_7 недопустимо, звинувачуючи його в тому, що саме він, являється винуватцем ДТП, що він намагався його вбити, зриваючись на крик, та звинувачуючи в тому, що оскільки ОСОБА_7 являється лікарем, то він скориставшись своїми зв`язками здійснив тиск на лікарів, які проводили медичне обстеження, щодо стану алкогольного сп`яніння, вказував на те, що на освідування до лікаря він прибув зі своїм адвокатом, що не відповідає дійсності, оскільки на освідування усі учасники ДТП були доставлені на одному авто. Таким чином усі ці звинувачення, спричинили душевні страждання ОСОБА_3 , який являється лікарем, професором, доктором наук, володіє 7-ма мовами, тобто є людиною, яка їхала після тяжкого робочого дня по Набережній магістралі по своїй смузі руху, нікому не заважаючи, натомість відповідач, який зухвало виконав недозволений маневр у виді розвороту через 3-смуги руху, чим спричинив зіткнення, яке й стало причиною ДТП, при цьому замість, щирого каяття, почав зухвало звинувачувати ні в чому не винну людину.

З огляду на викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_3 суму завданої майнової шкоди у розмірі 1 162 512 грн. 15 коп. та моральну шкоду, яку оцінює у розмірі 10 000 грн., та понесені судові витрати.

22.05.2019 до суду від відповідача ОСОБА_4 в особі його представника ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказав, що позивач не має права на звернення до суду із цим позовом, оскільки він не є власником пошкодженого транспортного засобу. Крім цього, майнові вимоги заявлені до неналежного відповідача оскільки відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного суду, висловленої в постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, покладення обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Просиві відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Під час судового розгляду судом були вчинені такі процесуальні дії.

Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11.07.2018 прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_3 , відкрито провадження у справі та розпочато підготовче провадження. Також цією ухвалою було встановлено строки для подання сторонами по суті справи.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19.02.2019 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19.02.2019 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про передачу даної справи на розгляд Новотроїцького районного суду Херсонської області.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17.05.2019 заяву представника відповідача ОСОБА_2 про залучення ПАТ «СК «Арсенал Страхування» в якості співвідповідача у даній справі залишено без задоволення, заяву представника відповідача ОСОБА_2 про витребування доказів задоволено частково та витребувано від ПАТ «СК «Арсенал Страхування» відомості щодо того чи проводилось аварійним комісаром ПАТ «СК «Арсенал Страхування» оцінка ринкової вартості конструктивно загиблого транспортного засобу, який є предметом цього спору - «Infiniti QX 70», д.н. НОМЕР_2, якщо так то зобов`язано надати засвідчену копію такого висновку. Цією ж ухвалою закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні.

В судовому засіданні представник позивача Зелінська О.С. підтримала позовні вимоги та наполягала на їх задоволенні.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні в повному обсязі.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши письмові докази, суд встановив наступні обставини справи та відповідні ним правовідносини.

Відповідно до копії постанови Новотроїцького районного суду Херсонської області від 30.01.2017 за № 662/2538/17, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 23.02.2018, 08.12.2017 о 16.30 год., ОСОБА_4 , керуючи т.з. Mitsubishi Pajero Sport д.н. НОМЕР_1 , рухався по Прибережній автомагістралі в м. Запоріжжя, неподалік ЛЕП №739, та при зміні напрямку руху не впевнившись в безпечності маневру, здійснив зіткнення з т.з. Infiniti QX 70, д.н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 В результаті удару, т.з. Infiniti QX 70 незалежно від його волі, продовжував рух та здійснив зіткнення з т.з. Daewoo Lanos, д.н. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_5 , а потім здійснив наїзд на вищевказану електроопору № 739. В результаті даної ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. З вищевказаного слідує, що гр.-н ОСОБА_4 своїми діями порушив вимоги п. 10.1 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність відповідно до ст. 124 КУпАП. Таким чином ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні даної ДТП.

Відповідно до п. 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , автомобіль марки «Infiniti QX 70, д.н. НОМЕР_2 , належить на праві власності дружині позивача ОСОБА_6 .

З постанови Новотроїцького районного суду Херсонської області від 30.01.2017 вбачається, що саме ОСОБА_7 керував автомобілем Infiniti QX 70, д.н. НОМЕР_2 , на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб.

Стаття 395 ЦК України визначає види речових прав на чуже майно до яких належить право володіння.

Речове право на чуже майно, як і право власності, носить абсолютний характер. Суб`єкт речового права на чуже майно вступає у відносини з усіма іншими суб`єктами, хто його оточує.

Таким чином, абсолютний характер речового права проявляється в тому, що порушником речового права на чуже майно може бути будь-яка особа із числа тих, з ким він вступає у відносини.

Відповідно до статті 396 ЦК України правила про захист права власності, які встановлені главою 29 ЦК України, поширюються на речові права власності на чуже майно.

Якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України.

Факт правомірності володіння майном є достатньою підставою для особи, яка володіє речовим правом на чуже майно, для звернення за захистом цього права.

Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Таким чином, спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеної у постанові від 03.10.2014 у справі № 6-183цс14.

Отже, доводи представника відповідача щодо відсутності саме у ОСОБА_3 права на звернення до суду із цим позов є безпідставними та відхиляються судом.

Відповідно до ч. 1 ст. ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За вимогами ч. 2 цієї статті ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Із висновку експертного автотоварознавчого дослідження по визначенню вартості матеріальних збитків № 22/12 від 22.12.2017, складеного судовим експертом Булейком О.А. випливає, що вартість матеріальних збитків, спричинених володільцеві автомобілю «Infiniti QX 70» становить 1 162 512 грн. 15 коп.

Підстави не приймати даний висновок до уваги у суду відсутні. Вказаний висновок складений судовим експертом із відповідною кваліфікацією на підставі свідоцтва від 10.01.2001 № 364, є належним та допустимим доказом й оцінюється судом в сукупності з іншими доказами у справі.

З цих підстав судом у судовому засіданні було постановлено ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача про призначення автомобільно-товарознавчої експертизи.

За таких обставин, з урахуванням висновку автотоварознавчого дослідження по визначенню вартості матеріальних збитків № 22/12 від 22.12.2017, позивачем вірно визначено загальну суму понесеного матеріального збитку в розмірі 1 162 512 грн. 15 коп.

Як встановлено у судовому засіданні, відповідач ОСОБА_4 в добровільному порядку не здійснює відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП позивачу ОСОБА_7 .

Судом також встановлено, що внаслідок неправомірних дій відповідача ОСОБА_4 позивачу ОСОБА_7 було завдано моральної шкоди, яка полягає сильному стресі, викликаним хвилюванням, пов`язаним із пошкодженням автомобіля, неможливості користуватися автомобілем для сімейних та виробничих потреб тощо, а також поведінкою відповідача, який не визнає своєї провини та всіляко намагається перешкодити в отриманні відповідної компенсації.

Аналізуючи встановлені по справі обставини в їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню за таких підстав.

Щодо майнової шкоди.

За своєю правовою природою зобов`язання з відшкодування шкоди, завданої ДТП є деліктним зобов`язанням. Деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, у якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди.

Аналіз положень ст.ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т.ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у ст. 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у ст.1167 ЦК України стосовно моральної шкоди.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним.

Потерпілий вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01.03.2013 (далі - Постанова), передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні керуватися положеннями ст. 1166, ст. 1187 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 2 статті 1187 ЦК України, передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Виходячи зі змісту п. 4 вищезазначеної Постанови, шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Відповідно до п. 11 вищевказаної Постанови, зазначено, що за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред`явлена безпосередньо до винної особи.

З моменту, коли сталася ДТП у позивача виникло право вимоги до безпосереднього заподіювача шкоди.

Аналогічні правові позиції висловлені колегіями суддів Верховного Суду України у постановах від 11.11.2015 по справі № 6-309цс15 та від 14.09.2016 по справі № 6-725цс16, відповідно до яких зазначено, що право вимоги як до безпосереднього заподіювача шкоди виникає з моменту, коли сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої пошкоджено автомобіль позивача і йому завдано шкоди.

При цьому, вирішуючи питання можливості застосування в даній справі правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного суду в постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, суд враховує таке.

Так, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини законні очікування розглядаються як елемент правової визначеності, в тому числі і тоді, коли йдеться про захист законних очікувань щодо здійснення права власності і саме у зв`язку із автономними поняттями майна та власності.

Характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі: 1) їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного їй суб`єктивного права, 2) їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин.

Згідно ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. При цьому Європейський суд з прав людини в зміст поняття майна включає і «правомірні очікування»/ «законні сподівання» вчиняти певні дії.

У рішенні у справі «Броньовські проти Польщі» (Broniowski Poland), заява №31443/96, пункт 98, ECHR 2002-Х, що згодом відображено і у рішенні «Сук проти України», заява № 10972/05, пункт 22, ECHR 2011 року встановлено, що поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Питання, що має бути розглянуто, полягає у тому, чи надавали заявнику обставини справи, розглянуті в цілому, право на інтерес, який по суті захищається статтею 1 Першого протоколу.

Позивач, звертаючись до суду із даним позовом 12.03.2018, не міг (та не був зобов`язаний) перебачити, що усталена та багаторічна судова практика, підкріплена зокрема й численними постановами Верховного суду України, в категорії справ про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, в яких майнові вимоги заявлені безпосередньо до особи, винної у вчиненні ДТП, буде докорінно змінена.

Отже, у суду відсутні правові підстави застосовувати у цій справі правові висновки Великої Палати Верховного суду, висловлені в постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, оскільки позов до суду було пред`явлено раніше, а саме 12.03.2018.

Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути матеріальну шкоду у розмірі 1 162 512,15 грн.

Щодо моральної шкоди.

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України передбачено відповідальність за моральну шкоду, завдану фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю покладається на особу, яка її завдала, за загальним правилом за наявності її вини.

Тобто, ч. 1 ст. 1167 ЦК України визначає: по-перше, відповідальну за моральну шкоду особу, а саме, особу, яка її завдала; по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди - і серед інших, - наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової)шкоди» від 31.03.1995№ 4 (Постанова), передбачено, що моральна шкода - це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до абз. 2 п. 5 Постанови, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи.

Пункт 9 Постанови вказує на те, що при визначенні судом розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

З огляду на викладене, суд вважає, що заявлений розмір матеріальної та моральної шкоди є достатнім та необхідним для його відшкодування в повному обсязі.

Враховуючи те, що обставини, на які посилалась сторона позивача у позовній заяві, знайшли своє підтвердження в зібраних по справі доказах, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Щодо судових витрат.

Судом встановлено, що позивачем були понесені витрати, пов`язані з проведенням оцінок майна, яка згідно квитанції № 002525 складає 1500 грн. 00 коп.

Крім того, ОСОБА_7 сплачено судовий збір у розмірі 8 810 грн. 00 коп., що підтверджується квитанцією, наявною в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» п. 47, 48 також роз`яснено, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16.11.2000 № 13-рп/2000; Рішення від 30.09.2009 № 23-рп/2009; Рішення від 11.07.2013 № 6-рп/2013). Витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом або іншим фахівцем у галузі права. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.

Також, відповідно до абз. 5 п. 3.1 та п. 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 (Справа N 1-23/2009) конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість. Серед функцій такого права у суспільстві слід окремо виділити превентивну, яка не тільки сприяє правомірному здійсненню особою своїх прав і свобод, а й, насамперед, спрямована на попередження можливих порушень чи незаконних обмежень прав і свобод людини і громадянина з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У відповідності до ч. 3 ст. 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат як витрати, пов`язані з розглядом справи.

Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст. 137 ЦПК України.

Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Участь адвоката Зелінської О.С., яка представляє інтереси позивача у справі і факт надання правової допомоги підтверджено ордером на надання правової допомоги, копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, та розрахунком, які позивач понесла у зв`язку з розглядом справи.

Тому, враховуючи розмір виконаних адвокатом Зелінською О.С. робіт по наданню позивачу ОСОБА_7 правничої допомоги, складність справи; час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та значення справи для сторони, суд вважає, що на користь позивача з відповідача необхідно стягнути витрати на правову допомогу у заявленому неї розмірі.

Суд вирішує питання про розподіл судових витрат на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України, тобто, з відповідача ОСОБА_4 підлягають стягненню на користь позивача ОСОБА_7 судові витрати загальним розміром 30 310 грн. 00 коп.

Керуючись ст.ст. 1-18, 76, 77-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІПН НОМЕР_6 на користь ОСОБА_3 , ІПН НОМЕР_7 , матеріальну шкоду у розмірі 1 162 512,15 грн. (один мільйон сто шістдесят дві тисячі п`ятсот дванадцять) грн. 15 коп., моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн. (десять тисяч) грн. 00 коп. та судові витрати у розмірі 30 310,00 грн. (тридцять тисяч триста десять) грн. 00 коп., а всього 1 202 822,15 грн. (один мільйон двісті дві тисячі вісімсот двадцять дві грн.) 15 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складене 21.12.2019.

Суддя І.П. Соболєва