Рішення № 8651728, 18.03.2010, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.03.10 Справа № 17/300/09

Суддя

за позовною заявою: товариства з обмеженою відповідальністю “Дарс”, 49126, м. Дніпропетровськ, Бульвар Слави, 56/3

до відповідача: державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу “Запорізької атомної електростанції”, 71500, Запорізька область, м. Енергодар

про стягнення 69 962,25 грн.

суддя Корсун В.Л.

          У засіданні приймали участь представники:

від позивача: не з’явився

від відповідача: Кузьменко В.Ю., довіреність від 29.10.08 № 665406

СУТЬ СПОРУ:

28.09.09 до господарського суду Запорізької області звернулось товариство з обмеженою відповідальністю “Дарс” (надалі ТОВ “Дарс”) з позовною заявою до державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу “Запорізької атомної електростанції” (далі ДП “НАЕК “Енергоатом”) про стягнення з відповідача 69 962,25 грн., з яких: 61 464,81 грн. інфляційних витрат та 8 497,44 грн. –3 % річних.

Ухвалою від 28.09.09 судом порушено провадження у справі № 17/300/09, судове засідання призначено на 22.10.09. У сторін витребувані документи, які необхідні для всебічного та об’єктивного розгляду і вирішення справи.

Ухвалою від 22.10.09 строк вирішення спору за клопотання представників сторін на підставі ч. 4 ст. 69 ГПК України продовжено, розгляд справи відкладено, судове засідання призначено на 15.12.09.

Ухвалою від 15.12.09 розгляд справи у зв’язку з неявкою в судове засідання представника позивача судом відкладено на 20.01.10.

В судовому засіданні 20.01.10 судом оголошено перерву до 17.02.10, про що сторони повідомлені належним чином.

Ухвалою від 17.02.10 розгляд справи відкладено на 18.03.10.

За заявою представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

У засіданні суду 18.03.10, на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено рішення у повному обсязі.

Позивач вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, зазначивши наступне. Рішенням господарського суду Запорізької області від 26.07.06 по справі № 24/136/06-14/193/06 стягнуто з відповідача на користь позивача 141 624,00 грн. основного боргу за договором поставки продукції від 01.08.03 № 16/3-645(1) 03УК, 25 705,46 грн. інфляції за період з 01.11.04 по 01.07.06, 7 063,77 грн. відсотків річних за період з 01.11.04 по 01.07.06, 1 745,30 грн. державного мита та 117, 75 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Вказане рішення суду вступило в законну силу 14.08.06. На день звернення з позовом до суду вищевказане рішення господарського суду не виконано. Приймаючи в увагу, що господарське зобов’язання відповідача не припинено, позивач, як кредитор, має право вимагати стягнення з відповідача сум втрат від інфляційних процесів та 3 % річних за період простро чення з 01.10.07 по 30.06.09. За прострочення виконання грошового зобов’язання відповідачу, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, на суму основного боргу нараховано індекс інфляції в розмірі 61 464,81 грн. за період з 01.10.07 по 30.06.09 та 3 % річних в сумі 8 497,44 грн. У зв’язку з чим, позивач просить суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечив та вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають оскільки заявлений ТОВ “Дарс” позов про стягнення 3% річних та індексу інфляції є таким, що заявлений з пропуском строку позовної давності, встановлений ст. 257 Цивільного кодексу України. Крім того, відповідач пояснював, що між сторонами відсутні будь-які договірні правовідносини, отже у позивача немає підстав вимагати суму грошових коштів на підставі норм, що регулюють виключно договірні відносини. Також на дуску відповідача, стягнення індексу інфляції та 3 відсотків річних суперечить ст. 614 ЦК України, оскільки в невиконанні судового рішення відсутня вина відповідача. Клопотанням від 15.12.09 вих. № 28-22 відповідач просить суд застосувати позовну давність до позовних вимог та відмовити в позові.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 26.07.06 у справі № 24/136/06-14/193/06, яке набрало законної сили 12.08.06, судом частково задоволено позов ТОВ “Дарс”. Стягнуто з ДП “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енрегоатом” в особі ВП “Запорізька атомна електростанція” на користь ТОВ “Дарс” - 141 624 грн. основного боргу, 25 705,46 грн. інфляційних витрат та 7 063,77 грн. 3% річних на підставі договору поставки продукції від 01.08.03 № 16/3-645(1)03УК.

З матеріалів справи вбачається, що вказаним рішенням суду інфляційні витрати в сумі 25 705,46 грн. та 7 063,77 грн. 3% річних стягнуто за період з 01.11.04 по 01.07.06.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

Нормами ст. 115 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України), ст. 11 Закону України “Про судоустрій” передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України.

Згідно з приписами ст. 35 ГПК України, не потребують доказуванню преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони.

Однак, як свідчать матеріали справи та пояснення сторін, на момент звернення позивача до суду зобов’язання щодо сплати суми заборгованості за поставлений товар, підтвердженої судом (безспірної), є невиконаними, у зв’язку з чим, ТОВ “Дарс” звернулось до суду з даним позовом, предметом якого є стягнення з відповідача за період з 01.10.07 по 30.06.09 інфляційних витрат в сумі 61 464,81 грн. та 8 497,44 грн. - 3 % річних.

Згідно із ст. 599 ЦК України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Якщо зобов’язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов’язки, у т.ч. передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України (ЦК України).

У відповідності зі ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3 % річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлено інший розмір відсотків.

Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плата) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання виникають з підстав встановлених ст. 11 ЦК України, яка передбачає, що цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. В даному випадку спірні правовідносини виникли на підставі ст. 625 ЦК України.

Таким чином, у зв’язку з непогашенням стягнутої за вказаним судовим рішенням суми боргу відповідач повинен сплатити позивачу втрати від інфляційних процесів та 3 % річних.

Позивачем заявлено до стягнення 61 464,81 грн. витрат від інфляційних процесів за період з 01.10.07 по 30.06.09 і 8 497,44 грн. –3 % річних за період з 01.10.07 по 30.06.09, що нараховані на суму заборгованості 141 624,00 грн. (згідно рішення господарського суду Запорізької області від 26.07.06 у справі № 24/136/06-14/193/06).

Разом з тим, за розрахунком суду, розмір інфляційних витрат за період з 01.10.07 по 30.06.09 становить 60 315,33 грн., а розмір 3 % річних за період з 01.10.07 по 30.06.09 складає 7 426,53 грн. Отже, вимоги позивача підлягають задоволенню частково, а саме: 60 315,33 грн. - інфляції за період з 01.10.07 по 30.06.09 та 7 426,53 грн. –3 % річних за період з 01.10.07 по 30.06.09. В іншій частині вимоги про стягнення інфляційних витрат та 3% річних відмовляються.

Судом залишено без задоволення клопотання відповідача про застосування позовної давності з наступних підстав.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідач вказує на те, що після набрання рішенням господарського суду Запорізької області від 26.07.06 у справі № 124/136-14/193/06 законної сили перебіг позовної давності розпочався заново та сплинув у серпні 2009 року.

Отже, заявлений ТОВ “Дарс” в вересні 2009 року позов про стягнення 3 % річних та індексу інфляції є таким, що заявлений з пропуском строку позовної давності.

Однак, судом встановлено, що у вересні 2007 року ТОВ “Дарс” звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з ДП “НАЕК “Енергоатом” в особі ВП “Запорізької атомної електростанції” втрат від інфляції та відсотків річних за період з 01.10.06 по 30.09.07 на підставі договору від 01.08.03 № 16/3-645(1)03УК.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 23.10.07 у справі № 6/354/07 позов задоволено. Стягнуто з ДП “НАЕК “Енрегоатом” в особі ВП “Запорізька атомна електростанція” на користь ТОВ “Дарс” - 24 642,57 грн. інфляційних витрат та 5 310,90 грн. 3% річних за період з 01.07.06 по 30.09.07 на підставі договору поставки продукції від 01.08.03 № 16/3-645(1)03УК.

Оскільки інфляційні витрати та 3% річних не є додатковими вимогами, то при зверненні ТОВ “Дарс” з позовом до суду у справі № 6/354/07, строк позовної давності було перервано та почав відраховуватися заново.

Постановою від 21.07.09 ВДВС Енергодарського МУЮ Запорізької області виконавче провадження з примусового виконання рішення господарського суду Запорізької області від 26.07.06 по справі № 124/136-14/193/06 зупинено.

Відповідач вказує, що невиконання ним рішення господарського суду Запорізької області від 26.07.06 по справі № 124/136-14/193/06 обумовлено дотриманням вимог Закону України “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу” та Закону України “Про виконавче провадження”.

Проте, згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Це правило базується на основах справедливості і витікає з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов’язання за рахунок другої.

Також, зупинення виконавчого провадження ніяким чином не перешкоджає відповідачу виконувати зобов’язання добровільно.

Чиннім законодавством не встановлено, що зупинення виконання судового рішення у справі припиняє виконання зобов’язання.

Якщо зобов’язання виконано не належ ним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов’язки, в тому числі передбачені ст. 625 ЦК України.

Отже, інфляційні витрати та річні підляга ють сплаті за весь період часу, протягом якого не виконувалось грошове зобов’язання.

Також відповідач безпідставно посилається на ст. 614 ЦК України та стверджує, що інфляційні витрати та 3% річних нараховуються лише при наявності вини.

Відповідно до ст. 614 ЦК України, особа несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Однак, інше встановлено ст. 625 ЦК України, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання, і враховуючи те що інфляція та 3% річних не являються неустойкою, то інфляційні витрати та 3 % річних підлягають оплаті незалежно від вини боржника.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі –677,42 грн. державного мита та 228,51 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відносяться на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 45, 22, 49, 69, 82, 84, 85 Господарського процесуальногокодексуУкраїни, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу “Запорізької атомної електростанції” (71500, Запорізька область, м. Енергодар, код ЄДРПОУ 19355964, п/р 260002673 в ЗОД ВАТ “Райффайзен Банк Аваль”, МФО 313827) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Дарс” (49126, м. Дніпропетровськ, Бульвар Слави, 56/3, код ЄДРПОУ 31251829, р/р 26003310237801 в АКБ “Новий” м. Дніпропетровськ, МФО 305062) - 60 315 (шістдесят тисяч триста п’ятнадцять) грн. 33 коп. інфляційних витрат, 7 426 (сім тисяч чотириста двадцять шість) грн. 53 коп. - 3% річних, 677 (шістсот сімдесят сім) грн. 42 коп. державного мита та 228 (двісті двадцять вісім) грн. 51 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

          В іншій частині позову відмовити.

           Суддя В.Л. Корсун