Рішення № 8650313, 12.03.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

12 березня 2010 р.           Справа 5/90-09

за позовом: Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ

до: Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз", м. Вінниця

про стягнення 32.068.720,13 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача : не з'явився.

відповідача : Бабійчук О.А. - довіреність № 03/10-Д від 10.01.2010 року.

ВСТАНОВИВ :

Надійшла позовна заява про стягнення з ВАТ по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 32068720,13 грн. у тому рахунку 21195356,36 грн. основного боргу, 2570954,53 грн. пені, 7260646,71 грн. інфляційних втрат та 1041762,53 грн. 3 % річних в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору на постачання природного газу від 31.01.2007 року № 06/07-132 в частині повної та своєчасної оплати за отриманий природний газ.

Ухвалою від 24.03.2009 року було порушено провадження у справі № 5/90-09 та призначено до розгляду на 09.04.2009 року (суддя Бенівський В.І.).

Однак у зв'язку з надходженням апеляційної скарги відповідача на ухвалу про порушення провадження у справі, справу 07.04.2009 року було направлено до апеляційної інстанції.

Ухвалою Житомирського апеляційного господарського суду від 17.04.2009 року заявнику відмовлено у прийнятті апеляційної скарги, а справу направлено до господарського суду Вінницької області.

05.05.2009 року справа надійшла до господарського суду Вінницької області.

06.05.2009 року до суду надійшла заява позивача про зменшення позовних вимог в якій останній посилаючись на погашення відповідачем заборгованості на суму 3808342,67 грн. шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог просив суд стягнути на його користь з відповідача 17387013,69 грн. основного боргу, 2343241,05 грн. пені, 7446939,76 грн. інфляційних втрат та 1084114,59 грн. 3 % річних (а.с.51-54, т.1).

Відповідно до розпорядження заступника голови господарського суду Вінницької області від 12.05.2009 року справа № 5/90-09 передана судді Банасько О.О. в зв'язку з перебуванням судді Бенівського В.І. на лікарняному.

За таких обставин, відповідно до ухвали від 14.05.2009 року справу № 5/90-09 суддею Банасько О.О. було прийнято до свого провадження та призначено до розгляду на 10.06.2009 року.

Одночасно судом було розглянуто заяву позивача вказану вище, яка за своїм змістом розцінена в частині 3 % річних, інфляційних втрат як заява про збільшення розміру позовних вимог, а в частині вимог про стягнення основної суми боргу та пені - як заява про зменшення розміру позовних вимог. Зазначену заяву судом прийнято до розгляду як таку, що не суперечить ч.4 ст.22 ГПК України.

01.06.2009 року надійшла апеляційна скарга ВАТ по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" на ухвалу про прийняття до провадження від 14.05.2009 року у зв'язку з чим провадження у справі було зупинено, а справу направлено до апеляційної інстанції.

Ухвалою Житомирського апеляційного господарського суду від 12.06.2009 року заявнику відмовлено у прийняті апеляційної скарги, а справу направлено до господарського суду Вінницької області.

18.06.2009 року справа надійшла до господарського суду Вінницької області. За таких обставин провадження у справі було поновлено та призначено до розгляду на 15.07.2009 року.

Однак, 03.07.2009 року надійшла касаційна скарга ВАТ по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" на ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 12.06.2009 року та ухвалу господарського суду Вінницької області про прийняття до провадження від 14.05.2009 року.

Беручи до уваги викладене провадження у справі було зупинено до закінчення розгляду касаційної скарги Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" на ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 12.06.2009 року та ухвалу господарського суду Вінницької області про прийняття до провадження від 14.05.2009 року.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 11.08.2009 року відповідачу відмовлено у прийняті касаційної скарги, а справу повернуто до суду першої інстанції.

Однак згідно запиту № 03.03-04/4288/3125 від 07.09.2009 року справу було направлено до Вищого господарського суду України для направлення її до Верховного суду України у зв'язку з надходженням касаційної скарги на ухвалу Вищого господарського суду України від 11.08.2009 року.

Ухвалою Верховного суду України від 07.10.2009 року у порушені касаційного провадження відмовлено.

03.11.2009 року справа надійшла до господарського суду Вінницької області.

Враховуючи усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі ухвалою від 09.11.2009 року провадження у справі було поновлено та призначено до розгляду на 18.11.2009 року.

18.11.2009 року відповідач надав відзив в якому проти позовних вимог заперечує та просить в його задоволенні відмовити посилаючись при цьому на наступне:

- підтверджуючи факт укладення та виконання договору від 31.01.2007 року № 06/07-132 та отримання на його підставі природного газу від позивача на суму 32007860,37 грн. відповідач зазначає, що ним було проведено розрахунок на загальну суму 20911703,19 грн., з яких 9891000,00 грн. грошовими коштами, 10099199,19 грн. зарахуваннями зустрічних однорідних вимог, 921504,00 грн. Міністерством оборони України відповідно до постанови КМУ № 370 від 17.04.2008 року виходячи з чого заборгованість станом на день розгляду справи в суді складає 11096157,18 грн.;

- вимогу позивача про стягнення пені в розмірі 2343241,05 грн. нарахованої за період з 28.10.2008 року по 31.01.2009 року відповідач не визнає в повному обсязі посилаючись на пропуск позивачем позовної давності відносно цієї позовної вимоги та введення ухвалою господарського суду Вінницької області від 09.11.2005 року у справі № 10/176-05 мораторію на задоволення вимог кредиторів Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз";

- вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних також не визнаються відповідачем в повному обсязі з підстав введення мораторію у справі № 10/176-05 та приписів ч.4 ст.12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Також відповідач вказує на невірний розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, який зроблено позивачем (а.с.88-92, т.1 ).

В зв'язку з невиконанням сторонами вимог ухвали суду від 09.11.2009 року щодо надання витребуваних доказів та необхідністю витребування нових доказів розгляд справи було відкладено до 04.12.2009 року.

03.12.2009 року до суду надійшло письмове заперечення позивача (від 02.12.2009 року № 31/10-12030) на відзив відповідача в якому останній вказує на необґрунтованість тверджень відповідача наведених у його відзиві стосовно пропуску строку позовної давності щодо вимог про стягненні пені посилаючись на погодження сторонами в договорі від 31.01.2007 року № 06/07-132 збільшення строку позовної давності. Також позивач вказуючи на те, що строк виконання зобов'язань за договором від 31.01.2007 року № 06/07-132 настав після введення мораторію вважає заявлені ним вимоги поточними в зв'язку з чим, на його думку, дія мораторію на такі вимоги не розповсюджується, а тому нарахування пені є правомірним та підставним (а.с.126-129, т.1).

В судовому засіданні 04.12.2009 року відповідач посилаючись на проведення розрахунків з позивачем за отриманий згідно договору від 31.01.2007 року № 06/07-132 природний газ шляхом проведення заліків зустрічних однорідних вимог надав суду 9 відповідних заяв та докази їх надіслання позивачу.

В свою чергу позивач в усному поясненні зазначив про те, що із поданих відповідачем заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог ним було зменшено дебіторську заборгованість відповідача по договору від 31.01.2007 року № 06/07-132 лише по 2 останнім заявам (від 11.12.2007 року № 0312-26-2103 на суму 1778298,28 грн., від 11.01.2008 року № 03/2-2654 на суму 2030044,39 грн.), а за іншими заявами зменшувалась дебіторська заборгованість за іншими договорами. Крім того, позивач вказує, що зменшення дебіторської заборгованості відбувалось на підставі поданих ним заяв про зарахування зустрічних однорідних заяв.

В зв'язку з необхідністю витребування від сторін нових доказів та ненадання сторонами витребуваних доказів, розгляд справи було відкладено до 12.01.2010 року.

В судовому засіданні 12.01.2010 року представник відповідача вказує на проведення часткових розрахунків з позивачем з дня проведення останнього судового засідання посилаючись на спільне протокольне рішення від 23.11.2009 року № 10/09 щодо проведення розрахунків Міністерства оборони України за природний газ в рахунок заборгованості НАК "Нафтогаз України" відповідно до постанови КМУ від 05.11.1999 року № 2062 згідно якого ВАТ "Вінницягаз" зобов'язався перерахувати на користь ДК "Газ України" кошти в сумі 2705506,00 грн. за договором від 31.01.2007 року № 06/07-132 та від 31.01.2007 року № 06/07-132. При цьому відповідачем надано лише додаток до вказаного спільного протокольного рішення.

Представник позивача в усному поясненні зазначив, що посилання відповідача про проведення часткових розрахунків потребує з'ясування та додаткової перевірки.

Беручи до уваги неподання сторонами витребуваних документів, а також необхідність у витребуванні нових документів з огляду на пояснення надані відповідачем суд дійшов висновку про необхідність відкладення розгляду справи на 02.02.2010 року.

В зв'язку з перебуванням судді Банасько О.О. з 26.01.2010 року по 04.02.2010 року на лікарняному розгляд справи 02.02.2010 року не відбувся.

З урахуванням наведеного ухвалою від 05.02.2010 року справу було призначено до розгляду на 25.02.2010 року.

В судовому засіданні 25.02.2010 року оголошено перерву до 12.03.2010 року для підготовки повного тексту рішення.

В судове засідання 12.03.2010 року не з'явився представник позивача, хоча про час і місце проведення останній повідомлявся під розпис в судовому засіданні 25.02.2010 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

31.01.2007 року між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (Постачальник) та ВАТ "Вінницягаз" (Покупець) був укладений договір поставки природного газу № 06/07-132, згідно п.1.1 якого Постачальник зобов'язувався передати у власність Покупцю в січні 2007 року природний газ, а Покупець зобов'язувався прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.

Газ, що постачається за даним договором, використовується Покупцем виключно для подальшої реалізації установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів (п.1.2 Договору).

Пунктом 2.1 Договору сторони передбачили, що Постачальник передає Покупцю газ в обсязі до 7750,00 тис. куб.м..

Відповідно до п.3.3 Договору кількість газу, поставленого Покупцю, закріплюється щомісячними актами приймання-передачі газу, які підписуються Постачальником та Покупцем на підставі наданих Покупцем розподільчих відомостей споживання газу Споживачами.

Пунктом 3.4 Договору визначено, що не пізніше 5 числа місяця наступного за місяцем поставки газу, Покупець зобов'язується надати Постачальнику два примірники акту приймання-передачі газу, підписані та скріплені печаткою Покупця, в яких визначаються фактичні обсяги переданого газу. Акти є підставою для остаточних розрахунків.

В п.п.5.1, 5.2 Договору сторони погодили ціну газу в розмірі 720,00 грн. з ПДВ за 1000 куб.м. та передбачили, що загальна сума даного договору дорівнює вартості переданого Покупцю газу.

Згідно п.6.1 Договору передбачено, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки При цьому остаточний розрахунок проводиться Покупцем до 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

В подальшому між сторонами було укладено ряд додаткових угод до договору № 06/07-132 від 31.01.2007 року (№ 1 від 31.01.2007 року, № 2 від 28.02.2007 року, № 3 від 30.03.2007 року, № 4 від 27.04.2007 року, № 5 від 31.05.2007 року, № 6 від 05.07.2007 року, № 7 від 31.07.2007 року, № 8 від 31.08.2007 року, № 9 від 28.09.2007 року, № 10 від 31.10.2007 року та № 11 від 30.11.2007 року), якими, крім іншого, сторонами погоджувались об'єми газу, який постачався відповідачу за кожен місяць окремо та корегувалась ціна газу (а.с.12-25, т.1).

Відповідно до умов вказаного вище Договору та додаткових угод до нього в період з січня по грудень 2007 року позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 32007860,36 грн. в підтвердження чого суду надано обопільнопідписані та скріплені печатками двох сторін акти прийому-передачі природного газу (а.с.26-37, т.1).

Як встановлено судом, відповідач за отриманий природний газ до подачі позовної заяви позивачем провів частковий розрахунок на загальну суму 10812504,00 грн., з яких грошовими коштами на суму 9891000,00 грн., а шляхом проведення заліків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.04.2008 року № 370 та спільних протокольних рішень на суму 921504,00 грн., що вбачається із наявних у справі доказів (розрахунок боргу ВАТ "Вінницягаз" - а.с.39, т.1, виписки по рахунку надані Державним казначейством України - а.с.108-109, т.1, банківські виписки - а.с.110-117, т.1).

Слід зауважити, що проведення розрахунків на вказану вище суму в рамках договору від 31.01.2007 року № 06/07-132 підтверджується обома сторонами.

Дослідивши вказані вище первинні документи, суд вважає, що передача природного газу відповідачу відбулась за умовами Договору поставки від 31.01.2007 року № 06/07-132, оскільки саме на нього зроблено посилання як в актах приймання-передачі природного газу так і платіжних дорученнях в графі "Призначення платежу".

Стосовно проведення між сторонами зарахування зустрічних однорідних вимог в якості оплати за отриманий відповідачем по договору від 31.01.2007 року № 06/07-132 природний газ судом встановлено наступне.

Як вказувалось раніше, відповідач у відзиві зазначає про проведення розрахунків за газ шляхом зарахування взаємних однорідних вимог на суму 10099199,19 грн..

В підтвердження наведеного останнім надано суду 9 заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог, які виникли з договорів від 01.02.2007 року № 06/07-198 та від 31.01.2007 року № 06/07-132 за період з 27.04.2007 року по 11.01.2008 року, а саме: від 27.04.2007 року № 03/2-26-628 на суму 4768424,24 грн., від 07.05.2007 року № 03/2-26-695/1 на суму 571257,35 грн., від 11.07.2007 року № 03/2-26-1023 на суму 72867,30 грн., від 09.08.2007 року № 03/2-26-1184 на суму 45076,07 грн., від 12.09.2007 року № 03/2-26-1364 на суму 14693,28 грн., від 11.10.2007 року № 03/2-26-1314/1 на суму 81855,18 грн., від 09.11.2007 року № 03/2-261756 на суму 736683,10 грн., від 11.12.2007 року № 03/2-26-2103 на суму 1778298,28 грн., від 11.01.2008 року № 03/2-2654 на суму 2030044,39 грн. (а.с.98-106, т.1).

Разом з тим із заяви про зменшення розміру позовних вимог, письмового пояснення від 05.01.2010 року № 31/10-22 та доданих до них документів вбачається, що позивачем із 9 поданих відповідачем про зарахування зустрічних однорідних вимог прийнято до зарахування в рамках договору від 31.01.2007 року № 06/07-132 лише 2 заяви - від 11.12.2007 року № 03/2-26-2103 та від 11.01.2008 року № 03/2-2654 на загальну суму 3808342,67 грн. (а.с.51-56, т.1, а.с.22-95, т.2).

Із наданих позивачем документів судом встановлено, що на кожну із поданих відповідачем заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог (перших семи), позивачем в свою чергу подавалась відповідачу власна заява про зарахування зустрічних однорідних вимог на таку ж суму, підставою яких слугував договір від 01.02.2007 року № 06/07-198 (як підстава зобов'язання позивача перед відповідачем) та інші договори за попередні роки (як підстава зобов'язання відповідача перед позивачем).

Зокрема позивачем надано наступні заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог: від 26.04.2007 року № 31/19-3927 на суму 4768424,24 грн., від 31.05.2007 року № 31/19-5058 на суму 571257,35 грн., від 26.07.2007 року № 31/19-7588 на суму 72867,30 грн., від 27.08.2007 року № 31/19-8673 на суму 45076,07 грн., від 25.09.2007 року № 31/19-9721 на суму 14693,28 грн., від 24.10.2007 року № 31/19-10804 на суму 81855,18 грн., від 30.11.2007 року № 31/19-12225 на суму 736683,10 грн. (а.с.89-95, т.2).

З наведеного вбачається, що на одні і ті ж суми грошових зобов'язань, які виникали між сторонами як позивачем так відповідачем подавались один одному заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Правовідносини пов'язані із зарахуванням зустрічних однорідних вимог врегульовані наступними нормами законодавства.

Так, частиною 3 ст.203 ГК України передбачено припинення господарського зобов'язання, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав, або строк якої невизначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Аналогічні положення щодо зарахування зустрічних однорідних вимог містить частина ст.601 ЦК України.

Слід вказати, що в постанові Вищого господарського суду України від 22.07.2004 року № 15-03/186 зазначено, що за правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги це - одностороння угода, яка оформляється заявою однієї з сторін, і, якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду.

Одним із способів захисту в такому випадку є подача позову про визнання недійсними правочинів про зарахування зустрічних однорідних вимог, що вбачається із постанови Верховного Суду України від 09.12.2008 року у справі № 37/638.

Як вбачається із матеріалів справи, ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" шляхом подачі власних заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог до ВАТ "Вінницягаз" на ті ж самі суми фактично не погоджувалось із проведенням зарахування за поданими відповідачем заявами. Зі своєї сторони ВАТ "Вінницягаз" на вимогу суду не надало доказів стосовно наявності заперечень чи незгоди при отриманні заяв ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" про зарахування зустрічних однорідних вимог, в тому рахунку і шляхом подачі відповідних позовів.

Разом з тим свідченням того, що саме заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" були прийняті ВАТ "Вінницягаз" в рахунок оплати послуг за транспортування природного газу є обставини встановлені при розгляді судової справи № 6/3-10.

Так, 14.01.2010 року господарським судом Вінницької області (суддя Говор Н.Д.) прийнято рішення у справі № 6/3-10 за позовом ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" до ВАТ "Вінницягаз" про стягнення 654222,86 грн.. Як вбачається із тексту даного рішення в рахунок оплати послуг по транспортуванню газу ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" здійснило зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 10 333 515,04 грн., в тому рахунку і заявами про зарахування зустрічних однорідних вимог: № 31/19-12225 від 30.11.2007 року, № 31/19-10804 від 24.10.2007 року, № 31/19-9721 від 25.09.2007 року, № 31/19-8673 від 27.08.2007 року, № 31/19-7588 від 26.07.2007 року, № 31/19-6105 від 20.06.2007 року, № 31/19-5058 від 31.05.2007 року, № 31/19-3927 від 26.04.2007 року.

Станом на 12.03.2010 року рішення у справі № 6/3-10 від 14.01.2010 року сторонами не оскаржено.

Інформація стосовно результатів розгляду справи № 6/3-10 отримана судом із БД "Діловодство господарського суду" та Єдиного державного реєстру судових рішень (реєстраційний номер судового рішення - № 7571607).

Крім того, судом встановлено, що 01.02.2007 року між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" та ВАТ "Вінницягаз" укладено договір № 06/07-198 про надання послуг по транспортуванню природного газу в 2007 році. Вказаний договір було підписано з протоколом розбіжностей згідно якого п.5.3 Договору доповнено фразою: "Зарахування зустрічних однорідних вимог можливе лише за письмової згоди обох сторін Договору" (а.с.162-166, т.1).

З врахуванням викладеного вище, суд погоджується із тим, що позивач в рахунок оплати заборгованості відповідача за договором від 31.01.2007 року № 06/07-132 прийняв до зарахування лише 2 заяви ВАТ "Вінницягаз" (від 11.12.2007 року № 03/2-26-2103 та від 11.01.2008 року № 03/2-2654).

При цьому судом встановлено, що заяви від 11.12.2007 року № 03/2-26-2103 та від 11.01.2008 року № 03/2-2654 про зарахування зустрічних однорідних вимог подавались ВАТ "Вінницягаз" двічі.

Так, вперше вони надійшли до ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" 18.12.2007 року та 25.01.2008 року відповідно, але були не прийняті і повернуті заявнику листами від 29.01.2008 року та від 28.12.2007 року з підстав відсутності зобов’язання позивача перед ВАТ “Вінницягаз»в зв’язку відсутністю підписаних актів виконання послуг з транспортування природного газу, які є підставою для проведення розрахунків (а.с.32-33, т.2).

Вдруге ВАТ "Вінницягаз" звернулось до ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" із пропозицією про зарахування зустрічних однорідних вимог виклавши її в листі від 26.12.2008 року № 07/15-2464, який надійшов до контрагента 29.12.2008 року, що вбачається із відбитку штемпеля канцелярії (а.с.34, т.2).

На підставі вказаного листа (що не заперечується сторонами) було проведено зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 3808342,67 грн..

Таким чином борг відповідача перед позивачем складає 17387013,69 грн. (32007860,36-9891000,00 (грошові кошти)-921504,00 (заліки)-3808342,67 (зарахування)).

Нездійснення відповідачем остаточних розрахунків з позивачем за спожитий природний газ, спонукало останнього звернутись з даним позовом до суду.

Крім того судом встановлено, що після порушення провадження у справі заборгованість відповідача перед позивачем зменшилась на 2705506,00 грн. шляхом проведення заліку згідно спільного протокольного рішення № 10/09 від 23.11.2009 року щодо проведення розрахунків Міністерства оборони України за природний газ у рахунок погашення заборгованості НАК "Нафтогаз України" на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1999 року № 2062.

Як наголошено в п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК) зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення заборгованості в сумі 2705506,00 грн., а тому провадження у цій частині підлягає припиненню згідно п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Таким чином розмір боргу відповідача на момент проведення судового засідання 25.02.2010 року складає 14681507,69 грн. (17387013,69-2705506,00).

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі природного газу відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного газу, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов’язання по оплаті за отриманий товар.

З моменту укладення сторонами договору поставки 31.01.2007 року між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, в п.6.1 Договору сторони погодили порядок та умови проведення розрахунків.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Беручи до уваги викладене, а також те, що доказів щодо погашення боргу в сумі 14681507,69 грн. на день розгляду справи відповідач не надав позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та правомірними, а тому підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 2343241,05 грн. за період з 28.10.2008 року по 28.04.2009 року за результатами розгляду якої суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні виходячи з наступних міркувань.

Як встановлено судом 09.11.2005 року господарським судом Вінницької області відповідно до заяви Дочірньої кампанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" м. Київ порушено провадження у справі № 10/176-05 про банкрутство ВАТ по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" м. Вінниця та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника –ВАТ по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз".

Також судом встановлено, що згідно ухвал суду від 04.06.2006 року, від 12.09.2006 року, від 08.02.2007 року, від 29.01.2008 року, від 17.03.2009 року у справі № 10/176-05, крім іншого, продовжувався термін проведення підготовчого засідання –востаннє до 01.01.2011 року. Станом на 25.02.2010 року справа № 10/176-09 перебуває в провадженні суду.

Вказана вище інформація отримана судом із БД "Діловодство господарського суду", Єдиного державного реєстру судових рішень (реєстраційний номер судового рішення - № 1348239, № 5076614) та документів наданих відповідачем (а.с.93-95, т.1).

Як вбачається із змісту вказаних ухвал зазначені дії судом вчинялись у відповідності до Закону України від 23.06.2005 року № 2711-IV "Про заходи , спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

В зв'язку з цим суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до абз.7 розділу VII "Прикінцеві положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" положення цього Закону щодо провадження у справах про банкрутство підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості на умовах, визначених Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", застосовуються з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

Разом з тим, згідно абз.4 п.3.7 названого Закону особливості участі у процедурі погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу, щодо яких здійснюється провадження у справі про банкрутство (підготовче, попереднє засідання, стадія розпорядження майном або санації підприємства), визначаються статтею 4 цього Закону.

Відповідно до абз. 4, 6, 7 п.4.1 Закону господарським судом приймається рішення про продовження терміну проведення підготовчого чи попереднього засідання, процедури розпорядження майном підприємства-боржника на строк, що відповідає строку процедури погашення заборгованості, визначеному цим Законом. Розмір вимог кредиторів підприємства-боржника, що підлягають погашенню з використанням механізмів, визначених цим Законом, визначається з урахуванням особливостей, встановлених статтею 6 цього Закону. На період дії процедури погашення заборгованості на учасників розрахунків не поширюється мораторій на задоволення вимог кредиторів щодо сум заборгованості, які підлягають погашенню на умовах, визначених цим Законом.

Згідно п.1.2 Закону погашення заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення та/або розстрочення кредиторської та дебіторської заборгованостей шляхом застосування механізмів списання, взаєморозрахунків, реструктуризації, часткової оплати на умовах, визначених цим Законом.

В п.1.4 Закону зазначається, що заборгованість - підтверджена учасниками розрахунків на розрахункову дату сума коштів, яка:

1) підлягає сплаті за товари, роботи (послуги), спожиті у процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв, відповідно до укладених договорів або з інших підстав, передбачених законом, у тому числі суми пені, штрафних та фінансових санкцій, але не сплачена;

2) є податковим боргом та підлягає сплаті, але не сплачена, до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів, у тому числі ліквідованих;

3) підлягає сплаті, але не сплачена, до цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу Міністерства палива та енергетики України;

4) передбачена видатками бюджетів усіх рівнів, але не отримана суб'єктами господарської діяльності, у тому числі за пільгами та субсидіями, для сплати за спожиті енергоносії;

5) підлягає сплаті і виникла внаслідок відсутності у Державному бюджеті України минулих років видаткових статей або передбачення видатковими статтями часткового фінансування видатків для розрахунків за енергоносії, у тому числі за пільгами та субсидіями (трансфертами), спожиті підприємствами, організаціями, закладами та установами, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів.

Пунктом 1.8 Закону визначено, що розрахункова дата - дата, на яку кожним з учасників розрахунків фіксується сума кредиторської та дебіторської заборгованостей для погашення шляхом застосування механізмів, визначених цим Законом. Розрахунковою датою встановлюється 1 січня 2005 року.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення пені, як і інші вимоги у справі № 5/106-09, не може розглядатись як заборгованість стосовно якої застосовуються механізми визначені Законом від 23.06.2005 року № 2711-IV "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" оскільки грошові зобов'язання до боржника виникли на підставі договору від 31.01.2007 року № 06/07-132.

Посилання позивача на правомірність та обґрунтованість нарахування пені з огляду на те, що заявлені ним вимоги є поточними оцінюються судом критично і не можуть слугувати підставою для задоволення позовних вимог в цій частині виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

З огляду на вказане, суд погоджується із твердженням позивача, що його вимоги до боржника є поточними.

Разом з тим, статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

В цій же статті Закону вказано, що грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, в тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом.

При цьому, виходячи із змісту абз.2 ч.2 п.4 ст.12 Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування,податків і зборів (обов'язкових платежів).

Провівши аналіз вказаних вище норм законодавства суд приходить до висновку, що суттю мораторію є зупинення виконання боржником грошових зобов'язань конкурсних кредиторів. Разом з тим на вимоги поточних кредиторів (грошові зобов'язання) дія мораторію не поширюється, що дозволяє боржнику здійснювати господарську діяльність під час провадження справи про банкрутство.

В той же час зміст абзацу 2 ч.2 п.4 ст.12 Закону дозволяє зробити висновок про те, що законодавець не зробив виключення для вимог поточних кредиторів стосовно заборони щодо нарахування протягом дії мораторію неустойки (штрафу, пені) обумовивши, що така заборона розповсюджується на задоволення вимог кредиторів (тобто як конкурсних так і поточних).

На думку суду, така законодавча конструкція дає змогу досягнути основній меті Закону - сприяти фінансовому оздоровленню та відновленню платоспроможності боржника.

Слід зазначити, що в п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 15 "Про судову практику в справах про банкрутство" вказано, що за змістом статті 12 Закону мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію; їх виконання для боржника є обов'язковим, але пеня, штраф та інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства, не нараховуються, оскільки ця норма визначає конкретний проміжок часу, який відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний із його суттю.

Як вбачається із матеріалів справи № 5/90-09 вимога щодо стягнення пені заявлена під час дії мораторію, що суперечить ст.12 Закону, а тому остання не підлягає задоволенню.

Слід зауважити, що аналогічна правова позиція щодо відсутності підстав для стягнення пені, яка заявлена під час дії мораторію викладена в постанові Верховного Суду України від 02.10.2007 року, постановах Вищого господарського суду України від 22.11.2007 року у справі № 10/214-06, від 03.04.2008 року у справі № 42/377, від 19.03.2009 року у справі № 12/14/761, від 01.04.2009 року у справі № 9/357-07, від 07.04.2009 року у справі № 18/197-08.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 7446939,76 грн. інфляційних втрат за період з лютого 2007 року по березень 2009 року та 1084114,59 грн. 3 % річних за період з 11.02.2007 року по 28.04.2009 року в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Як вказувалось вище, в ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" грошове зобов'язання це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України (абз. 7 ст. 1 цього Закону).

Отже, відповідно до вказаної норми грошове зобов'язання складається також і з грошової суми, яку боржник зобов'язаний заплатити кредитору і на інших, крім цивільно-правового договору, підставах, що передбачені цивільним законодавством.

Такі підстави передбачені, зокрема, статтею 625 Цивільного кодексу України, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому суд зауважує, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, а нарахування 3 % річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відтак, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання, як його визначено у статті 1 Закону про банкрутство.

Нарахування річних та інфляційних збитків в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не є за своєю правовою природою неустойкою (штрафом, пенею) чи іншими санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань (на що посилався у своєму відзиві відповідач), нарахування яких забороняється відповідно частини 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Таким чином, ототожнення зазначених складових грошового зобов'язання із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань у розумінні абз. 4 ч. 4 ст. 12 Закону про банкрутство не є правильним.

Слід зазначити, що в п.50 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 15 "Про судову практику в справах про банкрутство»вказано про відсутність заборони нарахування процентів та індексу інфляції передбачених статтями 536 та 625 ЦК за весь час прострочення грошового зобов'язання в період провадження справи про банкрутство.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд України в своїх постановах від 16.05.2006 року у справі № 10/557-26/155, від 17.01.2006 року у справі № 11/690, Вищий господарський суд України у постановах від 03.04.2008 року у справі № 42/377, від 08.04.2008 року у справі № 03/4190, від 01.04.2009 року у справі № 9/357-07.

З огляду на вказане, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають чинному законодавству.

Провівши перевірку правильності наданих позивачем розрахунків судом встановлено наступне.

Так, позивач заявив до стягнення інфляційні втрати за період з лютого 2007 року по березень 2009 року включно в розмірі 7446939,76 грн. (а.с.52-53, т.1).

Дослідивши наданий позивачем розрахунок інфляційних процесів судом виявлено наявність у ньому помилок, які полягають в наступному.

Як вбачається із розрахунку позивач обраховував інфляційні втрати за кожен місяць окремо збільшуючи щомісячно розмір простроченого платежу на суму поставки газу за відповідний місяць.

Однак вказана методика не відповідає рекомендаціям по обрахунку інфляційних втрат вказаним в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" виходячи з яких для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

Аналогічний підхід рекомендується застосовувати і у випадках коригування розміру боргу під час проведення нарахування, що вбачається із наведеного у вказаному листі прикладу розрахунку.

Таким чином, виходячи із приписів які містяться в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р, правильним буде обраховувати інфляційні втрати шляхом множення індексів інфляції за місяці, які складають період заборгованості для визначення середнього значення індексу інфляції для кожної із сум заборгованості окремо.

Тобто, в даному випадку слід інфляційні втрати на суму заборгованості яка повинна сплачуватись у визначений строк розраховувати визначивши середнє значення індексу інфляції за період з початку виникнення заборгованості до того періоду коли така заборгованість фактично погашається із врахуванням часткових проплат.

Крім того, судом встановлено, що позивач допустив помилку невірно зазначивши в вересні та жовтні 2007 року суми, які підлягали сплаті. Так, виходячи із актів передачі приймання природного газу в серпні 2007 року було поставлено газ на суму 206885,93 грн., а у вересні 2007 року на суму 246462,12 грн. і таким чином сума яка підлягала сплаті в вересні 2007 року становила 206885,93 грн., а у жовтні 2007 року 246462,12 грн. відповідно. Натомість позивач у розрахунку вказав. що сума яка підлягає сплаті у вересні 2007 року становить 246462,12 грн., а у жовтні 2007 року 206885,93 грн..

Також із розрахунку вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем на суму 3808342,67 грн. (заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог) зменшена останнім в лютому 2009 року.

Виходячи з того, що заява про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 3808342,67 грн. була викладена відповідачем у його листі від 26.12.2008 року № 07/15-2464, який отриманий позивачем 29.12.2008 року суд вважає безпідставним проведення ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" відповідного коригування заборгованості відповідача в лютому 2009 року, тобто через місяць після отримання такої заяви.

Провівши перерахунок інфляційних втрат за періоди вказані позивачем (лютий 2007 року - березень 2009 року) із врахуванням виявлених помилок судом в результаті отримано 8281361,81 грн..

З огляду на те, що позивачем заявлено до стягнення 7446939,76 грн. (тобто менше ніж отримано судом при перерахунку) суд задовольняє вимогу позивача про стягнення інфляційних втрат в заявленому ним розмірі, оскільки визначення розміру позовних вимог, методики розрахунку та періодів нарахування є прерогативою позивача.

Також, позивачем заявлено до стягнення 1084114,59 грн. 3 % річних за період з 11.02.2007 року по 28.04.2009 року.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок судом встановлено наявність у ньому помилок, які полягають в тому, що позивачем при обрахунку 3 % річних не було враховано того, що в 2008 році кількість днів становила 366 внаслідок чого змінюється значення розміру 3 % річних за один день із врахуванням того, що для розрахунку береться неокруглене значення цього показника.

Також у розрахунку 3 % річних позивачем допущено помилку, аналогічну тій, яка була допущена при обрахунку інфляційних втрат, а саме: невірне визначення сум, які підлягали сплаті у вересні та жовтні 2007 року.

Як вбачається із розрахунку позивач зменшив заборгованість відповідача на суму 3808342,67 грн. (заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог) 31.01.2009 року, що є аналогічним розрахунку інфляційних втрат.

Разом з тим, як вказувалось вище заява про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 3808342,67 грн. була викладена відповідачем у його листі від 26.12.2008 року № 07/15-2464, який отриманий позивачем 29.12.2008 року.

Виходячи з приписів ч.3 ст.203 ГК України, ст.601 ЦК України якими передбачено те, що для зарахування достатньо заяви однієї сторони, беручи до уваги положення п.5.3 договору від 01.02.2007 року № 06/07-198, а також відсутність з боку ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" заперечень стосовно заяви ВАТ "Вінницягаз" про зарахування зустрічних однорідних вимог, суд вважає, що в такому випадку зменшення заборгованості відповідача повинно обраховуватись з дня отримання відповідної заяви позивачем. В даному випадку таким днем слід вважати 29.12.2008 року (дата штемпеля канцелярії ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" –а.с.34, т.2).

Враховуючи вказане вище, а також те, що п.5.3 Договору від 01.02.2007 року № 06/07-198 сторони передбачили зарахування зустрічних однорідних вимог лише за письмовою згодою сторін наведений у відзиві відповідача контррозрахунок інфляційних втрат та 3 % річних не приймається судом до уваги.

Провівши перерахунок 3 % річних за 2007 рік судом отримано більше значення 3 % річних ніж заявив позивач (264927,28 грн.) з огляду на що вказані вимоги задовольняються в заявленому позивачем розмірі –264347,22 грн..

В результаті проведеного судом перерахунку із врахуванням виявлених помилок отримано наступні значення 3 % річних за 2008-2009 рік:

- (3/366*291(11.01.2008-27.10.2008)*22116860,36/100)=527541,51 грн.;

- (3/366*24(28.10.2008-20.11.2008)*21990156,36/100)=43259,32 грн.;

- (3/366*28(21.11.2008-18.12.2008)*21761512,36/100)=49944,46 грн.;

- (3/366*43(19.12.2008-28.12.2008)*21195356,36/100)=17373,24 грн.;

- (3/366*3(29.12.2008-31.12.2008)*17387013,69/100)=4275,50 грн.;

- (3/365*117(01.01.2009-27.04.2009)*17387013,69/100)=167201,15 грн..

Таким чином, загалом сума 3 % річних яка отримана судом в результаті перерахунку за 2008-2009 рік складає 809595,18 грн., в той час як позивачем заявлено до стягнення за вказаний період 819767,37 грн..

Оскільки допущені позивачем помилки в обрахунку 3 % річних призвели до збільшення розміру позовних вимог, суд відмовляє в стягненні 10172,19 грн. 3 % річних як заявлених безпідставно.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, 3 % річних, та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо відмови в стягненні пені, часткової відмови в стягненні 3 % річних та припинення провадження в частині стягнення 2705506,00 грн. основного боргу.

Приймаючи рішення судом взято до уваги на п.17 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п.6 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року " в яких наголошено зокрема на тому, що під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. В разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до ч.ч. 2, 4, 5 ст. 49 ГПК України виходячи з того, що нова ціна позову з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог складає 28261309,09 грн. (17387013,69 грн. - основний борг, 2343241,05 грн. - пеня, 7446939,76 грн. –інфляційні втрати, 1084114,59 грн. –3 % річних). При цьому суд покладає на відповідача судові витрати в частині позовних вимог відносно яких припинено провадження у справі оскільки спір доведено до суду внаслідок його неправильних дій.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Керуючись, ст.1, абз.2 ч.2 п.4 ст.12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 11, 509, 525, 526, 527, ч.1 ст.530, ст.601, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст.625, 631, 655, 692, ч.ч.1, 2 ст. 712 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, ч.3 ст.203 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, п. 11 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз", провулок Щорса, 24, м. Вінниця, 21012 (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 03338649) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", вул. Шолуденка, 1, м.Київ, 04116 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 31301827, р/р № 260083001970 в ГОУ ВАТ "Ощадбанк, м.Київ, МФО-300012) –14681 507 грн. 69 коп. основного боргу, 7446 939 грн. 76 коп. інфляційних втрат, 1073 942 грн. 40 коп. 3 % річних, 23 376 грн. 53 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 108 грн. 17 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Відмовити в стягнені 2343 241 грн. 32 коп. пені та 10 172 грн. 19 коп. 3 % річних.

5. Припинити провадження в частині стягнення 2705 506 грн. 00 коп. основного боргу відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

6. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя Банасько О.О.

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 12 березня 2010 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи

2 - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" - 04116 м. Київ вул. Шолуденка, 1.

3 - ВАТ "Вінницягаз" - 21012 м. Вінниця пров. Щорса, 24.