Рішення № 86497364, 19.12.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 грудня 2019 року № 640/21748/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 до: Громадської ради доброчесностітретя особа:Вища кваліфікаційна комісія суддів Українипро:визнання протиправними та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п.: НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом (з урахуванням заяви від 12.11.2019) до Громадської ради доброчесності (03109, м. Київ, вул. Механізаторів, 9), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення (висновок) про невідповідність судді Господарського суду Київської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджений Громадською радою доброчесності 12.05.2019.

Позиція позивача.

Позивач зазначає, що є суддею Господарського суду Київської області.

Відносно позивача рішенням ВККС від 26.04.2018 № 99/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді.

Рішенням ВККС від 03.08.2018 № 189-зп-18 позивача допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

Комісією (ВККС) було призначено проведення співбесіди на 13.05.2019.

В рамках проведення кваліфікаційного оцінювання суддів, за наслідками якого ВККС ухвалює рішення про підтвердження або не підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді, 12.05.2019 ГРД прийнято оскаржуваний висновок про начебто невідповідність судді (позивача) критеріям доброчесності та професійної етики.

Зі змісту висновку ГРД вбачається, зазначає позивач, що підставами його складання є начебто недотримання суддею обов`язку належного декларування майнового стану свого майна і членів сім`ї, наявність конфлікту інтересів.

Позивач вважає, що висновок прийнято без наявності відповідних підстав, з порушенням процедури, є необґрунтований і невмотивований, містить недостовірну інформацію, порушує права та інтереси позивача.

Зокрема, позивач зазначає, що відповідно до висновку ГРД позивач не зазначив у паперовій декларації за 2014 рік відомості про користування на підставі довіреності від 2014 човном марки Прогрес-4 1990 року випуску та у паперовій декларації за 2012 відсутні відомості про користування дружиною на підставі довіреності від 2010 автомобілем марки Audi Q7 2010 року випуску.

У зв`язку з цим позивач звертає увагу, що в рамках профільного законодавства з питань запобігання корупції, компетентним органом у сфері перевірки достовірності відомостей, наведених у деклараціях, на той час були податкові органи.

Однак, як звертає увагу позивач (т.1, а.с. 15), за період 2012 - 2019 жодним органом податкової (фіскальної) служби не приймалось рішень та не формувалось висновків про недостовірність відомостей, наведених у деклараціях позивача.

Відтак, позивач вважає висновки ГРД необґрунтованими, такими, що не можуть бути підставою для висновку про невідповідність особи критеріям доброчесності та професійної етики.

Крім того, позивач зазначає, що за висновком ГРД - у судовій практиці судді мав місце конфлікт інтересів, пов`язаний із діяльністю юридичної фірми «Алєксєєв, Боярчук і партнери» в період, коли дружина судді надавала послуги даній фірмі та отримувала від цієї фірми дохід.

В контексті наведеного позивач звертає увагу, що єдиним компетентним органом у сфері цих відносин, контролю за врегулюванням конфлікту інтересів у діяльності є Рада суддів України.

Позивач зазначає, що беручи раніше участь у конкурсі на посаду судді КГС у складі ВС, також отримував претензії від ГРД із наведеного питання у зв`язку з чим звертався із відповідним запитом до РСУ.

На запит позивача від РСУ був отриманий висновок від 26.09.2017 № 9рс-519/17 з детальним викладенням усіх обставин та аналізом цих обставин, що за наведених вище обставин не вбачається ознак приватного інтересу, а отже, й конфлікту інтересів (потенційного чи реального) при розгляді справ за участі арбітражних керуючих ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Позивач акцентує увагу, що по суті ГРД перейняла на себе функції та компетенцію інших держаних органів, які власне і є компетентними органами у відповідних сферах, а відтак, ГРД перевищила свої повноваження.

Додатково, зокрема, щодо довіреності на автомобіль (2010 р.в.) позивач зазначає, що згідно даних суддівського досьє 18.10.2010 ОСОБА_5 (батько позивача) була оформлена довіреність, якою довіритель передбачав можливість для ОСОБА_6 (брат позивача) та/або ОСОБА_7 (дружина позивача) вчинити за необхідності в його інтересах певні дії щодо автомобіля.

Однак, протягом 2010 та станом на 31.12.2012 ОСОБА_7 автомобілем не користувалася, витрат на його утримання не здійснювала, доходів від зазначеного майна не отримувала. При цьому, вона не мала на руках і згаданої довіреності, не вчиняла дій на її виконання, жодних правочинів щодо автомобіля не вчиняла. Про існування цієї довіреності позивача та ОСОБА_7 ніхто не повідомляв. Наведене вказує, на думку позивача, на відсутність підстав зазначати про користування у 2012 ОСОБА_7 автомобілем, яким вона в дійсності ніколи не користувалася.

Позивач зазначає, що відповідач не навів та не надав жодних доказів на підтвердження своїх висновків відносно обов`язку позивача зазначати про користування ОСОБА_7 вказаним автомобілем, при тому, що вона вказаним автомобілем не користувалася.

Відносно човна Прогрес-4 (1990 р.в.) позивач зазначає, що з суддівського досьє йому стало відомо про те, що 29.05.2014 ОСОБА_6 (брат позивача) була оформлена довіреність на ім`я двох громадян, у т.ч. і ОСОБА_1 , за необхідності представляти його інтереси щодо належного довірителю човна.

Позивач в контексті останнього наголошує, що вказана довіреність оформлювалась за його відсутності та у 2014 році він не був повідомлений про її наявність і ніколи її у себе не мав, жодних дій на її виконання не вчиняв та пов`язаних з даним водним засобом не вчиняв.

Позивач акцентує увагу суду, що протягом 2014 і, зокрема, станом на 31.12.2014, не користувався зазначеним водним засобом, витрат на його утримання не здійснював, доходів від зазначеного майна не отримував.

Більш того, користуватися ним взагалі не міг, оскільки станом на 06.06.2019 не мав свідоцтва на право керування маломірними судами, що підтверджується довідкою Державної служби морського та річкового транспорту України від 06.06.2019 № 2513/03/15-19. Отже, не міг мати такого права у 2014 році у принципі.

Відтак, як зазначає позивач, в межах чинного станом на 2014 рік законодавства, він не мав підстав зазначати у декларації за 2014 про користування вказаним майном, яким в дійсності і не користувався і не міг користуватися.

Відповідач, як зазначається у позові, не навів жодних доказів на спростування позиції позивача та на підтвердження власних доводів, викладених в оскаржуваному Висновку.

Відносно зазначення у Висновку відомостей про те, що майнові декларації судді за 2018, 2017 та 2016 містять різну інформацію щодо дати набуття права на квартиру прощею 166,20 кв.м. у м. Києві, а також щодо осіб, які володіють правами на цю квартиру, позивач зазначає, що у Висновку не зазначено - у чому власне полягає порушення в контексті наведеної інформації, враховуючи те, що протягом певного часу змінювались власники часток даної нерухомості.

Відтак, беручи до уваги на викладене у позовній заяві, позивач просить задовольнити позов.

Позиція відповідача.

Відповідач відзив на позов не подав.

Витребувані докази до суду також не надані, що у сукупності, як мінімум, вказує на явну неповагу до суду та до інших учасників справи, нездатність до комунікації із судом.

Пояснення третьої особи (т.1, а.с. 60).

Третя особа (ВККС) зазначає, що Указом Президента України від 25 грудня 2004 року № 1540/2004 «Про призначення суддів», ОСОБА_1 було призначено на посаду судді Господарського суду Київської області, строком на п`ять років. Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 01 квітня 2010 року № 2009-УІ Позивача було обрано на посаду судді Господарського суду Київської області безстроково.

Рішенням Комісії від 26 квітня 2018 року № 99/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання 1 790 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді господарського суду Київської області ОСОБА_1

Відповідно до положень частини третьої статті 85 Закону рішенням Комісії від 25 травня 2018 року № 118/зп-18 запроваджено тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей під час кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді.

ОСОБА_1 склав анонімне письмове тестування, за результатами якого набрав 87,75 бала. За результатами виконаного практичного завдання Позивач набрав 91,5 бала. На етапі складення іспиту суддя загалом набрав 179,25 бала.

ВККС зазначає, що суддя ОСОБА_1 пройшов тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого було складено відповідний висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Рішенням Комісії від 03 серпня 2018 року № 189/зп-18 було затверджено результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді «Іспит», складеного 14 травня 2018 року, зокрема судді господарського суду Київської області ОСОБА_1, якого допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

Третя особа звертає увагу, що абзацом третім пункту 20 розділу III Положення передбачено, що під час співбесіди обов`язковому обговоренню із суддею (кандидатом) підлягають дані щодо його відповідності критеріям професійної етики та доброчесності.

Згідно з положеннями статті 87 Закону з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання утворюється Громадська рада доброчесності, яка, зокрема, надає Комісії інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді), а за наявності відповідних підстав - висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності.

Відповідно до підпункту 4.10.5 пункту 4.10 Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Комісії від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (з наступними змінами) (далі - Регламент), передбачено, що висновок або інформація розглядаються Комісією під час співбесіди на відповідному засіданні в порядку визначеному цим Регламентом та Положенням.

Окрім того, підпунктом 4.10.1 пункту 4.10 Регламенту Комісії передбачено, що інформація щодо судді (кандидата на посаду судді) або висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності надається до Комісії ГРД не пізніше ніж за 10 днів до визначеної Комісією дати засідання з проведення співбесіди стосовно такого судді (кандидата на посаду судді).

У разі недотримання ГРД строку, визначеного абзацом третім підпункту 4.10.1 пункту 4.10 Регламенту, питання щодо розгляду матеріалів, вирішується Комісією у складі колегії під час проведення засідання, про що ухвалюється протокольне рішення.

У порушення строку визначеного підпунктом 4.10.1 пункту 4.10 розділу IV Регламенту Комісії, 12 травня 2019 року о 21 год 42 хв Громадською радою доброчесності електронною поштою було надіслано до Комісії затверджений однойменною датою висновок про невідповідність судді господарського суду Київської області ОСОБА_1 . критеріям доброчесності та професійної етики.

Оскаржуваний висновок було зареєстровано в секретаріаті Комісії 13 травня 2019 року, тобто в день проведення співбесіди із Позивачем.

Комісією під час проведення засідання 13 травня 2019 року було ухвалено протокольне рішення про залишення без розгляду оскаржуваного Висновку ГРД, водночас, зазначену у ньому інформацію було враховано і перевірено Комісією, з цією метою у проведенні співбесіди з суддею ОСОБА_1 було оголошено перерву.

21 червня 2019 року Комісією продовжено співбесіду із Позивачем, під час якої було обговорено питання щодо показників за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності, які виникли під час дослідження його суддівського досьє.

Комісія у складі колегії 21 червня 2019 року дослідивши досьє судді ОСОБА_1, надані ним додаткові усні та письмові пояснення з доданими до них документами, врахувавши результати співбесіди, під час якої було вивчено питання про відповідність Позивача критеріям кваліфікаційного оцінювання, за результатами проведеного оцінювання колегія Комісії встановила відсутність підстав для оцінки останнього за визначеними Законом критеріями у 0 балів та дійшла висновку про відповідність судді господарського суду Київської області ОСОБА_1 займаній посаді.

Таким чином, зазначає третя особа, 21 червня 2019 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалила рішення № 512/ко-19, яким визначила, що суддя ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрав 741,25 бала та визнала його таким, що відповідає займаній посаді.

Однак, як зазначає ВККС, це рішення набирає чинності в порядку, визначеному підпунктом 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Зазначено, що на сьогодні розгляд питання про підтримку вказаного рішення колегії Комісії, ухваленого у межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді господарського суду Київської області ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді, відповідно до абзацу третього підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України не відбувся.

Враховуючи наведене, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду даної адміністративної справи, ВККС просила суд врахувати надані письмові пояснення при прийнятті законного та обґрунтованого рішення.

Копія пояснень надіслана учасникам справи, у т.ч. ГРД - засобами електронної пошти.

Процесуальні дії, вчинені у справі.

Ухвалою від 13.11.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 12.12.2019 та викликом учасників справи. Крім того, до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача залучено Вищу кваліфікаційну комісію суддів України. Учасникам справи визначено строк та порядок виконання процесуальних обов`язків та реалізації процесуальних прав.

Копія зазначеної ухвали разом з копією позову та доданими до нього матеріалами направлені поштою на адресу відповідача, зазначену у позовній заяві, що також є адресом ВККС при якій ГРД здійснює свою діяльність. Однак, поштове відправлення повернуто з довідкою пошти від 18.11.2019 - "не знайдено".

При цьому, повідомлення про виклик оприлюднюються на сайті Судової влади України.

Крім того, враховуючи положення ст. 129, ч. 1 ст. 174 в кореспонденції з приписами ст. 251 КАС України, а також ст. 28 Регламенту ГРД «Контакти Ради для зовнішнього використання» (щодо отримання інформації на адресу електронної пошти), 13.11.2019 відповідачу засобами електронної пошти за наявними адресами: info@grd.gov.ua (відповідно до ст. 28 Регламенту ГРД "Контакти Ради для зовнішнього використання"), head@grd.gov.ua (визначена у Висновку) та info.grd.ua@gmail.com, яка також використовується у відносинах з ВККС, надіслані: копія вищезгаданої ухвали, а також позовних матеріалів. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 129 КАС України зазначено прохання підтвердити отримання документів.

Однак, протягом дня, наступного за днем надсилання тексту ухвали та позовних матеріалів, підтвердження від відповідача до суду не надійшло. Враховуючи наведене, 14.11.2019 в порядку ч. 3 ст. 129 КАС України секретарем судового засідання складено відповідну довідки, а відтак в силу закону надіслані документи вважаються врученими відповідачу, а відповідач - вважається повідомленим про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання 12.12.2019 з`явився позивач.

Третя особа скористалась правом, наданим ч. 3 ст. 194 КАС України та просила розглядати справу за її відсутності, клопотання про що задоволено судом.

Відповідач або його представник (представники) у судове засідання 12.12.2019 не з`явилися, будь-яких повідомлень про причини неприбуття суду не надали, доказів на підтвердження поважності причин неприбуття у підготовче засідання не надав (не надали).

Виходячи із змісту ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, що мало місце у даному випадку, не перешкоджає розгляду справи по суті.

У зв`язку з цим ухвалено розглядати справ за відсутності відповідача.

При цьому з`ясовано, що відповідачем так і не надано відзиву на позов та витребуваних документів та доказів поважності причин невиконання вимог суду, у зв`язку з чим та на підставі ч. 9 ст. 80, ч. 6 ст. 162, ч. 2 ст. 175 КАС України справа вирішена за наявними матеріалами.

За результатами розгляду справи у судовому засіданні 12.12.2019, на підставі положень ст. 262 КАС України ухвалено про продовження розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, але вже без проведення надалі судового засідання та виклику учасників справи.

Обставини, встановлені судом.

Так, учасниками справи не заперечуються та не спростовуються, у той же час - підтверджуються матеріалами справи обставини призначення позивача на посаду судді, обрання на посаду судді безстроково, призначення кваліфікаційного оцінювання судді, етапів проходження - як зазначено вище, а відтак вказані обставини слід вважати встановленими.

Крім того, судом враховується, що у відкритому доступі наявні для ознайомлення декларації родинних зв`язків позивача, декларації.

За матеріалами, наданими ВККС, під час проведення кваліфікаційного оцінювання, напередодні проведення 13.05.2019 співбесіди, а саме - 12.05.2019 о 21:42, на адрес електронної пошти ВККС було надіслано електронний файл із зазначенням, що це є документом (висновком) ГРД, до якого було додано файл, який у роздрукованому вигляді, на папері, представляє собою аркуші паперу з назвою «Висновок про невідповідність судді Господарського суду Київської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики» (дата - 12.05.2019; надалі "висновок").

На аркуші паперу, який являє собою бланк із написом «Громадська рада доброчесності», зазначено, що проаналізувавши інформацію про суддю Господарського суду Київської області ОСОБА_1 , Громадська рада доброчесності виявила дані, які дають підстави для висновку про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики.

1. Як вважає група осіб, перелік яких надалі надрукований на аркуші паперу із назвою «Протокол електронного голосування», суддя безпідставно не задекларував своєчасно своє майно чи члена сім`ї, що є ліквідним активом. Зазначено на цих роздруківках аркушів паперу, що Громадська рада доброчесності раніше вже виявляла обставини, які свідчать про недоброчесність судді, виклавши їх у своєму висновку від 12.04.2017.

Зокрема, звернута увага на факт відображення суддею у майновій декларації за 2015 рік права користування водним засобом марки Прогрес-4 1990 року, яке він набув 09.05.2014 (фактично у декларації за 2015 зазначена дата 29.05.2014), тоді як наявна у суддівському досьє копія декларації за 2014 рік інформації щодо цього права не містить.

У "висновку" від 12.04.2017 зазначено з цього приводу, що у декларації за 2015 позивач вказав, що з 09.05.2014 (фактично у декларації за 2015 зазначена дата 29.05.2014) має право користуватися водним засобом, проте право користування у 2014 у декларації за 2014 не зазначено.

Так само, у майновій декларації за 2012 рік суддя не зазначив інформації про право його дружини на користування автомобілем марки Audi Q7 2010 року випуску, яке вона мала у період з 18.10.2010 до 18.10.2013, згідно з матеріалами суддівського досьє.

У висновку від 12.04.2017 зазначено з цього приводу, що у декларації за 2012 позивач не вказав про право дружини на користування автомобілем, яке вона мала право у період з 18.10.2010 до 18.10.2013 відповідно до даних, що містяться у досьє.

Окрім того, майнові декларації судці за 2018, 2017 та 2016 роки містять різну інформацію щодо дати набуття права на квартиру площею 166,20 м кв. у м. Києві , а також щодо осіб, які володіють правами на цю квартиру.

2. Як вважає група осіб, перелік яких надалі надрукований на аркуші паперу із назвою «Протокол електронного голосування», суддя не повідомив про наявність конфлікту інтересів та (або) не вжив інших заходів для його запобігання. Зазначено, що Громадська рада доброчесності 06.06.2017 та 19.06.2017 вже повідомляла Вищій кваліфікаційній комісії суддів України про факти прийняття суддею рішень за наявності конфлікту інтересів. Так, зокрема, під час проходження суддею співбесід в межах конкурсу до Верховного Суду виявили інформацію, яка доводить факт отримання дружиною судді значних доходів від юридичної фірми «Алєксєєв, Боярчуков та партнери» у період, коли суддя розглядав справи за участю цієї фірми. У період з 01.01.2015 по 31.12.2016 суддя розглядав 5 справ за участі арбітражного керуючого ОСОБА_2, яка за даними Єдиного реєстру арбітражних керуючих є власницею свідоцтва арбітражного керуючого №986 від 30.04.2013 та здійснює свою діяльність за адресою м.Київ, вул. Шота Руставелі, 11,3 поверх. За вказаною адресою розташовано офіс юридичної фірми "Алєксєєв, Боярчуков та партнери", збігається із офісом фірми також контактний телефон, вказаний в реєстрі. За інформацією з відкритих джерел, ОСОБА_2 працює в департаменті судової практики юридичної компанії "Алєксєєв, Боярчуков та партнери". Ухвалою від 31.01.2016 у справі №911/849/16 суддя призначив арбітражного керуючого ОСОБА_2 розпорядником майна боржника Дочірнього підприємства «Есселте-Трейд». Двом іншим арбітражним керуючим в участі у справі про банкрутство було відмовлено. Ухвалою від 05.04.2016 у справі №91 1/4899/15 суддя призначив ОСОБА_2 ліквідатором Банкрута Товариства з обмеженою відповідальністю «Рент Компані». Ухвалою від 17.05.2016 у справі №911/4884/14 суддя припинив повноваження ліквідатора TOB «Інтеркристал» та призначив новим ліквідатором арбітражного керуючого ОСОБА_2. Ухвалою від 24.05.2016 у справі №911/5176/15 суддя призначив арбітражного керуючого ОСОБА_2 ліквідатором Банкрута Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Фенікс-2014». Ухвалою від 16.08.2016 у справі №911/2159/16 суддя призначив арбітражного керуючого ОСОБА_2 розпорядником ТОВ «Рокитнянський гран кар`єр». П`ятьом іншим арбітражним керуючим в участі у справі про банкрутство було відмовлено. Також в період з 01.01.2015 по 31.12.2016 в провадженні судці перебували дві справи про банкрутство, в яких брав участь арбітражний керуючий ОСОБА_3. За даними Єдиного реєстру арбітражних керуючих він є власником відповідного свідоцтва за №136 від 04.02.2013 та здійснює свою діяльність за адресою м. Київ, вул. Шота Руставелі, 11,3 поверх. За вказаною адресою розташовано офіс юридичної фірми "Алєксєєв, Боярчуков та партнери". Ухвалою від 08.07.2015 у справі №911/2819/15 судця зобов`язав арбітражного керуючого ОСОБА_3 надати заяву на участь у справі про банкрутство Боржника Громадської організації «Товариство індивідуальних забудовників «Сіверська Венеція». Ухвалою від 17.11.2015 у справі № 911/4610/15 суддя призначив арбітражного керуючого ОСОБА_3 розпорядником майна Державного підприємства «Регіональні електричні мережі». П`ятьом іншим арбітражним керуючим в участі у справі про банкрутство було відмовлено. Також, як зазначено у рішенні ГРД від 06.06.2017. суддя у період з 01.01.2015 по 31.12.16 розглядав 2 справи про банкрутство за участі старшого юриста юридичної фірми "Алєксєєв, Боярчуков та партнери" ОСОБА_4 та співзасновника компанії ОСОБА_8 . В жодній із зазначених справ судця не заявив про наявність конфлікту інтересів. Таким чином, суддя в період з 01.01.2015 по 31.12.2016 розглядав 9 справ за участі працівників юридичної фірми "Алєксєєв, Боярчуков та партнери", яка в цей же період виплатила дружині кандидата дохід у розмірі понад 15 млн грн.

Зазначено, що Громадська рада доброчесності не змогла забезпечити судді право на відповідь до початку співбесіди з Вищою кваліфікаційною комісією судців України, оскільки Комісія призначила її у строк, що унеможливив таку комунікацію.

Вбачається, що на вказаних аркушах паперу міститься надрукована інформація про підписанта - «Координатор Громадської ради доброчесності».

Однак, відсутня ідентифікація цієї особи (прізвище, ім`я по батькові), тобто підпис проставлений невідомою особою.

Вказані аркуші паперу не засвідчені жодною особою, у тому числі - з боку ВККС.

До вказаних аркушів паперу надано інший аркуш паперу з надрукованим на ньому текстом, який має надруковану назву - "Протокол електронного голосування", який, як і «висновок», мають надруковану інформацію про підписанта «Координатор Громадської ради доброчесності».

Однак, на вказаному аркуші паперу відсутня ідентифікація цієї особи (прізвище, ім`я по батькові).

Вказаний аркуш паперу не засвідчений жодною особою, у тому числі - з боку ВККС.

Між тим, як вбачається з пояснень третьої особи, вищезгадане враховувалось при кваліфікаційному оцінюванні судді, тобто мало юридичні наслідки.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини, які виникли між учасниками справи, регулюються Конституцією України, Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон) та іншими нормативно-правовими актами (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, в частині процесуальних питань: розгляду спору, який виник між сторонами, у порядку адміністративного судочинства; питання правосуб`єктності ГРД; способу захисту порушеного права, обраного позивачем, суд зазначає таке.

У відповідності до ч. 1 ст. 87 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.

Громадська рада доброчесності, зокрема: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє (ч. 6 ст. 87 Закону).

Поряд з наведеним, слід зазначити, що статус і функції ГРД детально викладені в Регламенті ГРД, який схвалено рішенням ГРД від 23.11.2016 № 1/2016 (із змінами; далі - Регламент).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 Регламенту ГРД, завданням Ради як інструменту громадськості, що встановлений Законом, є утвердження доброчесності та високих стандартів професійної етики у суддівському корпусі. З цією метою Рада сприяє Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям.

Як правильно зазначено в Регламенті, ГРД лише сприяє роботі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в питаннях кваліфікаційного оцінювання суддів, але ГРД не може виносити остаточного рішення щодо доброчесності або професійної етики окремого судді.

Позиція щодо сприяння ГРД роботі ВККС України, про що акцентується у ст. 87 Закону, викладена у Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності від 10.04.2017 (адреса посилання: ІНФОРМАЦІЯ_1), згідно якого ГРД створена як громадський орган, який сприяє роботі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яка, відповідно, є основною інституцією, що здійснює перевірку інформації та надання остаточних висновків під час оцінювання суддів та кандидатів на посаду судді. Оскільки ГРД бере участь у процесі індивідуального оцінювання суддів та кандидатів на посаду судді, її робота має ставити за мету вдосконалення суддівського корпусу, забезпечуючи його якомога вищу професійність. Згідно з європейськими стандартами, оцінювання суддів має здійснюватися в інтересах громадськості в цілому.

Отже, виходячи з: викладених у Висновку Ради Європи правових позицій, положень ст. 87 Закону та ст. 2 Регламенту, на ГРД покладено функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями, яка (функція) забезпечується шляхом сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді.

Тобто, відповідач приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар`єру та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями.

За сферою правового регулювання Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, тобто містить норми саме публічного права.

У статті 88 Закону зазначено, що у разі, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Наведене, крім іншого, вказує на керування ГРД поведінкою іншого суб`єкта (ВККС), що притаманно суб`єктам владних повноважень, здійсненню ними публічно-владних управлінських функцій.

Частиною 4 ст. 85 Закону визначено, що суддівське досьє, серед іншого, має містити висновок Громадської ради доброчесності (у разі його наявності).

Оскаржуваний Висновок ГРД, має всі ознаки правового акту індивідуальної дії, оскільки:

по-перше, є самостійним юридичним актом, на підставі якого виникають відповідні правовідносини між позивачем і ГРД, ГРД та ВККС України, а також між позивачем і ВККС України;

по-друге, він врегульовує відносини щодо конкретного кола осіб, зокрема, щодо позивача, та розрахований на одноразове застосування;

по-третє, Висновок є обов`язковим для розгляду ВККС України, яка, в свою чергу забезпечує формування і ведення суддівського досьє, складовою якого є висновок ГРД;

по-четверте, спірний висновок безпосередньо впливає на права та інтереси позивача, створюючи правовідносини, в яких отримати рішення про підтвердження ним здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді він зможе тільки якщо таке рішення буде підтримане на пленарному засіданні ВККС України;

по-п`яте, висновок ГРД про невідповідність позивача критеріям доброчесності та професійної етики безпосередньо впливає як на права та інтереси позивача щодо здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді, так і безпосередньо впливає на професійну суддівську кар`єру позивача, так як знаходиться в матеріалах досьє судді та суддівському досьє.

Процес надання для ВККС висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, містить усі ознаки владної управлінської діяльності, на основі Закону.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з частиною третьою статті 46 КАС України, відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Водночас, згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України, суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Таким чином, визначальною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій. Надання правового захисту у порядку адміністративного судочинства правам, свободам, інтересам, що порушені суб`єктом владних повноважень, не пов`язується з обов`язковим віднесенням такого суб`єкта до системи органів державної влади або місцевого самоврядування та не ставиться у залежність від наявності або відсутності у такого суб`єкта владних повноважень статусу юридичної особи.

Враховуючи наведені процесуальні приписи статей 4, 19, 46 КАС України, суд вважає, що ГРД має всі визначені ознаки "іншого суб`єкта при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень", оскільки ГРД здійснює діяльність з виконання покладених на неї Законом функцій і завдань у публічній сфері, у т.ч. реалізує частину функцій ВККС щодо перевірки та аналізу інформації щодо судді, по суті керує поведінкою останньої, а тому, відповідно, є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Надаючи тлумачення зазначеній нормі, Конституційний Суд України у рішенні від 25.12.1997 у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) зазначив, що ч. 1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Водночас, згідно з пунктом 67 висновку ОБСЄ/БДІПЛ щодо Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 30.06.2017 № JUD-UKR/298/2017 [RJU/AT] (www.legislationline.org), розміщений на сайті Ради суддів України (www.rsu.gov.ua), "існування двох органів ВККСУ та ГРД, - уповноважених оцінювати суддів і кандидатів на посаду судді одночасно, але відносно незалежно один від одного, дійсно додасть прозорості процедурі оцінювання".

Відповідно до вимог статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Зінченко проти України", стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, в якій формі вони закріплені в національному правовому порядку.

Водночас у пункті 110 рішення у справі "Вінтман проти України" (Vintman v. Ukraine, заява № 28403/05) Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) зазначив, що "для того, щоб відповідати вимогам статті 13 Конвенції, засоби юридичного захисту повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці, зокрема органи державної влади держави-відповідача своїми діями або бездіяльністю не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати їхньому використанню (див. рішення від 18 грудня 1996 року у справі Aksoy v. Turkey, п. 95, Reports of Judgments and Decisions 1996-VI).

Іншими словами, для того, щоб бути ефективним, засіб юридичного захисту має бути незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів влади; бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 6 вересня 2005 року у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine), заява № 61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи забезпечити належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland) [ВП], заява № 30210/96, п. 158, ECHR 2000-ХІ)".

У п. 3.3. Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності від 10.04.2017 зазначено, що відповідно до § 47 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону "Про судоустрій і статус суддів" (2011), "організації та громадяни можуть надавати інформацію про кандидата на розгляд Кваліфікаційної комісії суддів, але тепер, згідно з новими положеннями, кандидат на посаду судді має право розглянути таку інформацію, надати пояснення та оскаржити або заперечити її". Це є вдосконаленням попередньої редакції, оскільки Венеціанська комісія вже зазначала, що "винесення інформації про кандидата на посаду судді на розгляд громадськості, у тому числі тих, хто мав досвід ухвалення рішень не на їхню користь, становить загрозу незалежності кандидата на посаду судді і реальний ризик політизації цього питання". (CDLAD(2010)026, § 60)". "Ця дуже сумнівна практика не компенсується тим, що кандидат буде мати право на доступ до інформації, отриманої Вищою кваліфікаційною комісією, і на надання своїх зауважень, хоча це право саме по собі є хорошим явищем. (CDLAD(2010)026, § 61)".

У п. 3.11. Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності від 10.04.2017 відображено, що як уже зазначала Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), усі процедури індивідуального оцінювання мають надавати суддям змогу висловлювати свою думку стосовно власної діяльності і стосовно оцінки своєї діяльності.

Будь- яка процедура має надавати їм можливість оскаржити результати оцінювання в незалежних органах або в суді.

Суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу брати участь в оцінюванні, наприклад, коментуючи проект висновку оцінювання або надаючи пояснення в процесі оцінювання. Більше того, суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати ефективні правові засоби оскарження незадовільних результатів оцінювання, особливо, якщо це впливає на "громадянські права" судді в розумінні статті 6 Європейської конвенції з прав людини. Чим вагоміші наслідки оцінювання для судді, тим важливіші є відповідні права на ефективний перегляд результатів оцінювання.

Суд звертає увагу, що на рівні конкретних адміністративних процедур захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку держави реалізується через механізми контролю за діяльністю носіїв публічної влади, які включають або пов`язані з механізмами оскарження. Зокрема, у п. 55 рішення ЄСПЛ у справі «Класс та інші проти Німеччини» (06.09.1978) Суд наголосив: Із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури. Суд вважає, що у сфері, яка надає, в окремих справах, такі великі можливості для зловживань, котрі можуть призводити до шкідливих наслідків для демократичного суспільства загалом, у принципі функцію наглядового контролю доцільно доручати судді (п. 56 абз. 2 рішення).

З огляду на наведене, подання позивачем позову є єдиним можливим способом захисту порушених з боку ГРД прав, а тому відмова у прийнятті та розгляді по суті заявлених вимог означатиме порушення права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, що, в свою чергу, є порушенням вимог як національного законодавства, так і приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та обов`язкової до застосування практики Європейського суду з прав людини.

При цьому, суд враховує, що згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 31.05.2016 у справі № 21-451а16, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.

З огляду на наведене, враховуючи, що складання та надання висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, який за своєю суттю є актом індивідуальної дії, фактично є здійсненням ГРД на підставі Закону публічно-владних управлінських функцій та стосується проходження позивачем публічної служби; зважаючи, що Висновок прямо зачіпає права та інтереси позивача; суд приходить до висновку, що даний спір є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами КАС України і у такому адміністративному спорі ГРД є належним відповідачем за наведеними вище ознаками.

По суті спору суд зазначає наступне.

Частина 1 ст. 19 Регламенту ГРД встановлює, що за результатами аналізу та (або) перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Громадська рада доброчесності колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності, якщо визнає:

1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або

2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.

У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку (ч. 2 ст. 19 Регламенту).

Про необхідність надання саме вмотивованого/обґрунтованого висновку йдеться у п. 3.4. Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності від 10.04.2017, за яким усі рішення судової ради про призначення, просування по службі, оцінку, дисциплінарну відповідальність та будь-які інші рішення, що стосуються кар`єри суддів, повинні бути обґрунтованими.

Відповідно до ст. 21 Регламенту ГРД, перевірка інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою оцінки її достовірності. Така оцінка здійснюється відповідно до внутрішнього переконання члена Ради.

З метою перевірки інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради:

1) з`ясовує і оцінює надійність джерела інформації;

2) порівнює інформацію з різних джерел;

3) робить необхідні запити на доступ до публічної інформації;

4) звертається за консультаціями до осіб, які можуть надати експертну допомогу;

5) звертається за додатковою інформацією до очевидців;

6) здійснює інші дії відповідно до рекомендованого алгоритму збору, перевірки та аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді), а також інші дії, які вважає необхідними.

Аналіз інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою визначення релевантності інформації для цілей кваліфікаційного оцінювання та підготовки проекту рішення або висновку Ради щодо судді (кандидата на посаду судді).

Під час аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради, зокрема:

1) оцінює інформацію під кутом зору критеріїв доброчесності та професійної етики;

2) відкидає інформацію, яка є вочевидь недостовірною, або якщо її джерела не викликають довіру;

3) визначає зміст проекту рішення або висновку.

Статтею 22 Регламенту ГРД передбачено, що член ГРД, за результатами перевірки, аналізу інформації готує проект рішення або висновку. Проект рішення повинен містити: 1) найменування Ради; 2) повне ім`я судді (кандидата на посаду судді), щодо якого надається інформація, місце його роботи; 3) лаконічне і систематизоване викладення позитивної і (або) негативної інформації про суддю (кандидата на посаду судді), у разі необхідності з посиланням на додатки, оцінку цієї інформації; 4) узагальнені висновки-рекомендації Ради щодо того, яким чином Вища кваліфікаційна комісії суддів України може врахувати зазначену інформацію.

Проект висновку повинен містити: 1) найменування Ради; 2) повне ім`я судді (кандидата на посаду судді), щодо якого надається висновок, місце його роботи; 3) лаконічне і систематизоване викладення інформації, яка свідчить про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та (або) професійної етики або викликає обґрунтований сумнів щодо відповідності цим критеріям, у разі необхідності з посиланням на додатки; 4) мотиви для ухвалення висновку; 5) висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності.

Згідно ст. 18 Регламенту ГРД, за результатами перевірки та (або) аналізу інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією або зборами за відсутності підстав для прийняття (затвердження висновку) може прийняти рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо доброчесності та (або) етичності поведінки судді (кандидата на посаду судді), якщо вона може бути важливою для цілей кваліфікаційного оцінювання. У рішенні наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до рішення. У разі, якщо після ухвалення рішення щодо судді стане відомою інша важлива інформація, Рада колегією чи зборами може прийняти рішення про надання такої інформації Вищій кваліфікаційній комісії суддів України.

Згідно п. 3 ч. 5 ст. 87 Закону, ГРД надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або суддівського досьє, за наявності відповідних підстав.

Згідно п. 39 висновку КРЄС № 17 (2014) про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади випливає, що джерела інформації, які використовуються в процесі оцінювання, мають бути надійними. Особливо це стосується інформації, на якій ґрунтуються незадовільні результати оцінювання. Також важливо, щоб оцінювання ґрунтувалося на достатній кількості доказів.

Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, судової практики Європейського суду з прав людини та обставин справи, суд приходить до висновку, що підставою для прийняття висновку є наявність у ГРД або достовірної інформації, або обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики особи, що має ґрунтуватись на чітких, формалізованих та об`єктивних критеріях такого визнання (оцінювання) та повинно підтверджуватися достатньою достовірною інформацією.

Водночас, суд звертає увагу на те, що визначення поняття "доброчесність" відсутнє у національному законодавстві України. Про зазначене зауважено і у п. 1.1. р. ІІІ Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності від 10.04.2017 та п. 1.3. Звіту Ради Європи та Асоціації правників України про результати моніторингу діяльності Громадської ради доброчесності в контексті стандартів і рекомендацій Ради Європи від грудня 2017 року (https://vkksu.gov.ua/userfiles/doc/perelik-dokumentiv/zvit_rady_evropy.pdf).

В контексті наведеного слід додати, що згідно з пунктами 169-170 рішення ЄСПЛ від 09.04.2013 у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11), "вислів "згідно із законом" вимагає, по-перше, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права (див., серед інших джерел, рішення від 25.03.1998 у справі "Копп проти Швейцарії", п. 55, Reports of Judgments and Decisions 1998-II).

Отже, ця фраза передбачає (inter alia), що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення від 24.04.2008 у справі "C. G. та інші проти Болгарії", заява № 1365/07, п. 39).

Крім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (див. рішення у справі "P. G. та J. H. проти Сполученого Королівства", заява № 44787/98, п. 46, 2001-IX)".

У пункті 49 рішення ЄСПЛ від 02.11.2006 у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) зазначено, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку.

Згідно із Законом і Регламентом ГРД, обсяг оцінювання, здійснюваного ГРД, обмежується професійною етикою та доброчесністю суддів та кандидатів на посаду судді.

Обов`язок суддів дотримуватися правил суддівської етики та суддівської доброчесності, а також обов`язок подавати декларацію доброчесності судді, декларацію родинних зв`язків і дотримуватися антикорупційного законодавства прямо встановлені Законом (ст. 56 Закону).

Поряд з цим, відповідно до вимог пункту 11 глави 2 розділу ІІ Положення, відповідність судді критерію професійної етики оцінюється (встановлюється) за такими показниками:

11.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам.

11.2. Відповідність судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції.

Відповідно до вимог пункту 10 глави 3 розділу ІІ Положення, відповідність кандидата на посаду судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками:

10.1. Достовірність відомостей, зазначених кандидатом на посаду судді у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларації про доходи від професійної діяльності для самозайнятої особи, фізичної особи - підприємця.

10.2. Достовірність відомостей, зазначених кандидатом на посаду судді у декларації родинних зв`язків та декларації доброчесності, а також інших документах, поданих кандидатом.

10.3. Наявність інформації про вчинення кандидатом на посаду судді проступків або правопорушень, які свідчать про його недоброчесність, а також фактів притягнення його до відповідальності.

10.4. Наявність незабезпечених зобов`язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя.

10.5. Відповідність витрат і майна кандидата на посаду судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам.

10.6. Дотримання кандидатом на посаду судді законодавства, що регулює його професійну діяльність.

Відповідно до пункту 12 глави 2 розділу ІІ Положення, відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками:

12.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї задекларованим доходам.

12.2. Відповідність способу життя судді та членів його сім`ї задекларованим доходам.

12.3. Відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції.

12.4. Наявність обставин, передбачених пп. пп. 9-12, 15-19 ч. 1 ст. 106 Закону.

12.5. Наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді.

12.6. Наявність незабезпечених зобов`язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею.

12.7. Загальна оцінка інтегративності (доброчесності) за такими складовими:

12.7.1. Чесність і порядність.

12.7.2. Контрпродуктивна поведінка.

12.7.3. Схильність до зловживань.

Показники, передбачені пунктами 12.1-12.6 цієї глави, оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, зокрема:

1) інформації, наданої центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, органом державного фінансового контролю в Україні, іншими органами державної влади;

2) декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

3) результатів повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (за наявності);

4) декларації родинних зв`язків судді та декларації доброчесності судді;

5) результатів регулярного оцінювання;

6) результатів перевірки декларації родинних зв`язків судді та декларації доброчесності судді (за наявності);

7) висновків Громадської ради доброчесності (за наявності);

8) іншої інформації, що включена до суддівського досьє.

Показник, передбачений п. 12.7 цієї глави, визначається за допомогою відповідних тестувань особистих морально-психологічних якостей та оцінюється на підставі висновку про підсумки таких тестувань і за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.

Ці показники оцінюються за результатами дослідження інформації, яка міститься у досьє кандидата на посаду судді, та співбесіди.

Таким чином, оскільки відповідно до статті 87 Закону, ГРД утворюється з метою сприяння Комісії у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання, суд вважає, що при прийнятті будь-якого з передбачених статтями 18, 19 Регламенту рішень, відповідач має враховувати саме показники, визначені відповідними пунктами та главами Положення.

Підсумовуючи викладене, виходячи з положень ст. 87 Закону та ст. 19 Регламенту, суд акцентує увагу на тому, що висновки ГРД повинні бути обґрунтованими, а викладені в них обставини - достовірно підтвердженими.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Даний конституційний припис закріплений у ст. 6 КАС України, згідно якої суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Розкриваючи зміст верховенства права, Європейський суд з прав людини констатує, що верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом. Дані позиції знаходять своє практичне застосування і у практиці Верховного Суду (постанова від 28 серпня 2018 року, справа № 820/3789/17).

Суд зауважує, що оскільки у правовідносинах з позивачем ГРД виступає як суб`єкт владних повноважень, прийнятий нею Висновок, як акт індивідуальної дії, який зумовлює виникнення правових наслідків для позивача в питаннях суддівської кар`єри останнього, має відповідати критеріям, визначеними ч. 2 ст. 2 КАС України.

Зважаючи, що Висновок за своїми ознаками фактично є рішенням суб`єкта владних повноважень, суд наголошує, що на нього розповсюджуються вимоги частини 2 статті 2 КАС України, якою передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, необхідною є перевірка судом оскаржуваного висновку ГРД на відповідність критеріям, що встановлені в ч. 2 ст. 2 КАС України.

У Звіті USAID щодо Громадської ради доброчесності та результатів її роботи, які використовує Вища кваліфікаційна комісія суддів (квітень-травень 2017 року) (адреса посилання: https://vkksu.gov.ua/userfiles/doc/perelik-dokumentiv/zvit_grd.pdf) констатується, що відповідно до пункту 6 статті 87 Закону "Про судоустрій та статус суддів" ГРД збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді) і надає ВККСУ інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді).

Якщо кандидат не задовольняє критерії професійної етики та доброчесності, разом з іншою інформацією мають повідомлятися також обґрунтовані причини, з урахуванням яких зроблено висновок про невідповідність. Виходячи з тлумачення змісту цієї статті, рекомендується, щоб висновок ГРД про невідповідність кандидата критеріям професійної етики та доброчесності, що надається ВККСУ, не просто містив мотиваційну частину, а щоб ця мотиваційна частина доповнювалася документацією, яка перевіряється, і яка містить інформацію про та посилання на порушення кандидатом певних стандартів професійної етики та доброчесності.

У Звіті Ради Європи та Асоціації правників України про результати моніторингу діяльності Громадської ради доброчесності в контексті стандартів і рекомендацій Ради Європи від грудня 2017 року зазначається, що у п. 24 Висновку КРЄС № 1 (2001) про стандарти незалежності судової влади та незмінюваності суддів вказано, що об`єктивні стандарти потрібні не лише для того, щоб виключити політичний вплив, але й з інших причин, наприклад, щоб уникнути ризику, пов`язаного з припущенням про наявність фаворитизму, консерватизму та корпоративізму, який виникає, коли призначення або оцінювання здійснюються не на основі чітко визначеної процедури, а на підставі особистих рекомендацій. Згідно викладених у Звіті висновків, усі рішення судової ради про призначення, просування по службі, оцінку, дисциплінарну відповідальність та будь-які інші рішення, що стосуються кар`єри суддів, повинні бути обґрунтованими (п. 92. Висновку КРЄС № 10 (2007) про судову раду на службі суспільству). Однак через вказані вище недоліки щодо нерелевантності інформації, оцінювання судових рішень та різних підходів до конкретних фактів можна дійти висновку, що окремі затверджені ГРД висновки були необґрунтованими або частково необґрунтованими.

У даному випадку, що стосується суті "висновків", зміст яких зазначено вище, слід зазначити наступне.

Так, щодо факту відображення суддею у декларації за 2015 рік права користування водним засобом марки Прогрес-4 1990 року, яке він набув 09.05.2014, тоді як наявна у суддівському досьє копія декларації за 2014 рік інформації щодо цього права не містить, слід зазначити наступне.

По-перше, «висновок» містить помилку щодо дати. Так, згідно декларації за 2015, дата виникнення права - 29.05.2014, а не 09.05.2014, що вже само по собі свідчить про зазначення у «висновку» недостовірної інформації.

По-друге, як вбачається з довідки Державної служби морського та річкового транспорту України від 06.06.2019 № 2513/03/15-19, позивач взагалі не мав правових підстав керувати, користуватися за призначенням вказаним засобом, що також вказує на прийняття оскаржуваного «висновку» без врахуванням всіх обставин, що мали значення для прийняття рішення.

По-третє, як вбачається з матеріалів справи, пояснень позивача та не спростовується учасниками справи, фактичною підставою для формування такого «висновку» стала наявна в суддівському досьє інформація, надана зовнішнім джерелом, про наявність довіреності, оформленої 29.05.2014 братом позивача ОСОБА_6 на ім`я, зокрема, позивача ( ОСОБА_1 ).

Позивач пояснював у судовому засіданні, що на час формування декларації за 2014 йому не було відомо про наявність такої довіреності, він не був повідомлений про її оформлення, не мав її у своєму розпорядженні, не користувався нею та вказаним засобом, а як згодом з`ясувалося, вона була оформлена братом «на всяк випадок», для використання «за потреби».

Щодо зазначення відомостей про користування у декларації за 2015 рік позивач пояснював, що враховуючи отриману інформацію щодо вказаної довіреності та з метою уникнення будь-яких непорозумінь був змушений вказати у наступному періоді про наведене, хоча, як наголошує позивач, він не мав формального права користуватися вказаним водним засобом.

В контексті наведеного суд зазначає, що сама по собі наявність довіреності не свідчить про фактичне користування позивачем вказаним водним засобом та відповідач, в порядку виконання обов`язку, визначеного ч. 2 ст. 77 КАС України, не надав суду доказів того, що у 2014 та надалі позивач користувався вказаним водним засобом, а відтак слід дійти висновку про безпідставність зазначених доводів, викладених в оскаржуваному «висновку».

Крім того, слід додати, що відповідно до положень Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», який був чинний у звітний 2014 рік та застосовувався до декларацій, поданих за 2014 рік, фінансовий контроль та перевірку декларацій здійснювали органи Державної фіскальної служби України (ч. 9 ст. 12 цього Закону).

Тобто, саме цей державний орган, а не ГРД, є компетентним для цілей формування висновків про недостовірність даних, наведених у деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру.

Більш того, відповідно до Методичних рекомендацій Міністерства юстиції України "Запобігання і протидія корупції в державних органах та органах місцевого самоврядування" від 16.10.2013, у декларації зазначаються відомості станом на кінець звітного періоду.

У порядку виконання обов`язку, визначеного ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідач не надав висновків вказаного державного органу, які б свідчили про недостовірність інформації, наведеної у декларації позивача за 2014 рік та не спростував доводів позивача щодо відсутності факту користування вищезгаданим водним засобом, у т.ч. станом на 31.12.2014 (кінець звітного періоду).

Надання ж ГРД власних "висновків" з цього приводу є протиправним перебиранням ГРД на себе функцій державного органу, перевищенням повноважень та компетенції ГРД, що додатково вказує на протиправність «висновку» у частині, який ґрунтується на вищезгаданих доводах відповідача.

Щодо зазначення відповідачем у "висновку" тез відносно відсутності в паперовій декларації за 2012 відомостей про користування дружиною на підставі довіреності від 2010 автомобілем марки Audi Q7 2010 року випуску, слід зазначити наступне.

Так, як вбачається з матеріалів справи, пояснень позивача та не спростовується учасниками справи, фактичною підставою для формування такого «висновку» стала наявна в суддівському досьє інформація, надана зовнішнім джерелом, про наявність довіреності, оформленої 18.10.2010 ОСОБА_5 (батьком позивача) строком на період з 18.10.2010 до 18.10.2013, якою довіритель передбачав можливість для ОСОБА_6 (брата позивача) та/або ОСОБА_7 (дружини позивача) вчинити не необхідності в його інтересах певні дії щодо автомобіля.

Однак, як наполягає позивач ані протягом 2010, ані станом на 31.12.2012 ОСОБА_7 автомобілем не користувалася, витрат на його утримання не здійснювала, доходів від зазначеного майна не отримувала, на руках згаданої довіреності не мала, не вчиняла дій на її виконання, жодних правочинів щодо автомобіля не вчиняла. Позивач наполягає, що про існування цієї довіреності позивача та ОСОБА_7 ніхто не повідомляв.

В контексті наведеного суд, як і у попередньому випадку, зазначає, що сама по собі наявність довіреності не свідчить про фактичне користування позивачем ТЗ та відповідач, в порядку виконання обов`язку, визначеного ч. 2 ст. 77 КАС України, не надав суду доказів того, що з моменту видачі та надалі у період з 18.10.2010 до 18.10.2013 дружина позивача фактично користувався вказаним водним засобом, а відтак, враховуючи також недоведеність з боку відповідача взагалі наявності у позивача чи його дружини зазначеної довіреності, слід дійти висновку про безпідставність зазначених доводів, викладених в оскаржуваному «висновку» щодо необхідності декларування користування цим засобом.

Крім того, слід додати, що відповідно до положень Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», який був чинний у звітний 2014 рік та застосовувався до декларацій, поданих за 2012 рік, фінансовий контроль та перевірку декларацій здійснювали органи Державної фіскальної служби України (ч. 9 ст. 12 цього Закону).

Тобто, як і за попереднім епізодом, саме цей державний орган, а не ГРД, є компетентним для цілей формування висновків про недостовірність даних, наведених у деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру.

У порядку виконання обов`язку, визначеного ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідач не надав висновків вказаного державного органу, які б свідчили про недостовірність інформації, наведеної у декларації позивача за 2012 рік та не спростував доводів позивача, щодо відсутності факту користування вищезгаданим ТЗ, у т.ч. станом на 31.12.2012 (кінець звітного періоду).

Надання ж таких висновків ГРД є протиправним перебиранням ГРД на себе функцій державного органу, перевищенням повноважень та компетенції ГРД, що додатково вказує на протиправність «висновку» у частині, який ґрунтується на доводах відповідача за даним епізодом.

Позивач в контексті наведеного додає, що як згодом з`ясувалося, вказана довіреність, як і у попередньому випадку, була оформлена «на всяк випадок» без настання фактичних наслідків її оформлення.

Що стосується зазначення у Висновку відомостей про те, що майнові декларації судді за 2018, 2017 та 2016 містять різну інформацію щодо дати набуття права на квартиру прощею 166,20 кв.м. у м. Києві, а також щодо осіб, які володіють правами на цю квартиру, слід зазначити, що відповідачем у Висновку не наведено зміст порушення, як і обставин, достовірної інформації, які б прямо свідчили про порушення або викликали обґрунтований сумнів щодо відповідності судді критерію доброчесності чи професійної етики особи.

Як пояснює позивач вказані відомості могли змінюватись у зв`язку із зміною власників часток, що не спростовано відповідачем в порядку виконання обов`язку, визначеного ч. 2 ст. 77 КАС України.

Відтак, відповідачем не доведено обґрунтованості "висновку" у даній частині, а відтак вказані доводи (тези) не можуть бути підставою для прийняття оскаржуваного рішення ("висновку").

Що стосується доводів, викладених у "висновку" щодо конфлікту інтересів.

Зміст претензій з цього приводу викладено вище. Позивач категорично заперечує проти таких висновків.

Відносно наведеного слід зазначити, що відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про запобігання корупції" правила врегулювання конфлікту інтересів в діяльності, зокрема, суддів визначаються законами, які визначають статус відповідних осіб та засади організації відповідних органів.

Організація судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначається Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до пункту 6 частини восьмої статті 133 Рада суддів України здійснює контроль за додержанням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності, зокрема, суддів; приймає рішення про врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів у діяльності зазначених осіб (у разі якщо такий конфлікт не може бути врегульований у порядку, визначеному процесуальним законом).

Частиною десятою статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що у разі виникнення у судді (крім випадків, коли конфлікт інтересів врегульовується в порядку, визначеному процесуальним законом), Голови чи члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови Державної судової адміністрації України, його заступника реального чи потенційного конфлікту інтересів вони зобов`язані не пізніше наступного робочого дня з моменту виникнення такого конфлікту інтересів у письмовій формі повідомити про це Раду суддів України.

Відтак, єдиним компетентним органом з питань запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів, до якого у відповідних випадках можуть звертатися судді, є Рада суддів України.

Громадській раді доброчесності такі повноваження не належать, а відтак, оцінка наведених у «висновку» обставин, знаходиться поза межами компетенції зазначеної групи осіб, що вже само по собі є самостійною та достатньою підставою для скасування спірного рішення у наведеній частині, що ґрунтується на тезах відносно наявності конфлікту інтересів у діяльності судді, як безпідставного, протиправного.

Між тим, з метою повного та всебічного з`ясування всіх обставин у справі, суд звертає увагу, що відповідно до висновку Ради суддів України від 26.09.2017 № 9рс-519/17-вих прийнятого за звернення позивача для надання роз`яснення про наявність чи відсутність конфлікту інтересів з арбітражними керуючими ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , не вбачається ознак приватного інтересу, а отже, й конфлікту інтересів (потенційного чи реального) при розгляді суддею господарського суду Київської області ОСОБА_1 справ за участі арбітражних керуючих ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Тобто, надання близькою особою судді послуг за цивільно-правовими угодами юридичній особі, в якій працюють особи, що водночас здійснюють незалежну діяльність як арбітражні керуючі та у цьому статусі беруть участь в судових процесах під головуванням відповідного судді, само по собі не свідчить про конфлікт інтересів.

Зокрема, беручи до уваги приписи чинного законодавства України та наведені запитувачем обставини, РСУ відзначила, що співпраця близької особи судді з певною юридичною особою (напр., юридичною компанією) сама по собі не свідчить про наявність конфлікту інтересів при розгляді суддею справ за участі працівників чи інших контрагентів такої юридичної особи, особливо якщо вони не діють як представники такої юридичної особи та їх службові обов`язки не перетиналися. При цьому, характер співпраці дружини судді ОСОБА_1 з Юридичною компанією «Алєксєєв, Боярчуков та партнери» (надання послуг здійснювалося за цивільно-правовими угодами) не вказує на існування яких-будь організаційних контактів дружини судді та згаданих вище арбітражних керуючих, позаяк така співпраця не породжує сталого зв`язку з юридичною особою та, тим більше, її штатними працівниками. Окрім того, зазначила РСУ, потрібно врахувати ту обставину, що виконуючи повноваження арбітражних керуючих, указані вище особи, виходячи з приписів статті 4 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», діють як суб`єкти незалежної професійної діяльності, тобто незалежно та не підпорядковуючись жодній особі (у т.ч. юридичній компанії чи іншим особам, в яких вони є працівниками), що вказує на необґрунтованість припущення про можливий зв`язок судді та арбітражних керуючих чи їх взаємний вплив через описані вище обставини (через формальну обставину працевлаштування в певної особи).

Більш того, зазначила РСУ, відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» арбітражні керуючі прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, й є суб`єктами, на яких поширюються дія цього Закону. А відповідно до підпунктів 1, 4 частини 2 статті 114 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором не можуть бути призначені арбітражні керуючі, які є заінтересованими у цій справі, які мають конфлікт інтересів. Проте, в даному випадку зі сторони арбітражних керуючих суд не повідомлялося про наявність таких обставин, що свідчить про відповідну оцінку обставин і з іншої сторони.

Переоцінка цих висновків РСУ знаходиться поза межами компетенції суду у даній справі.

Суд враховує встановлений Радою суддів України факт відсутності ознак приватного інтересу, а отже, й конфлікту інтересів (потенційного чи реального), що є підставою для висновку суду про перевищення ГРД визначеної Законом компетенції та повноважень.

Суд вважає за необхідне окремо звернути увагу на те, що відповідно до Довідки від 09.06.2015, про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», за її результатами встановлено, що до позивача не застосовуються заборони, передбачені ч. 3 та ч. 4 ст. 1 Закону України «Про очищення влади».

В контексті обставин даної справи, суд знову звертає увагу, що лише найбільш серйозні порушення етичних принципів можуть бути достатньою підставою для визнання поведінки, що порушує Кодекс суддівської етики. Лише належно обґрунтовані висновки (із чітким викладенням фактів і доказів, а також оцінкою доказів і ретельним віднесенням факту до відповідної категорії) дають основу для висновку про недоброчесність.

У взаємозв`язку з наведеним, суд зазначає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 72 КАС України).

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 73 КАС України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 76 КАС України).

У відповідності до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Отже, підсумовуючи вищевикладене у сукупності, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, практики ЄСПЛ, оцінки поданих учасниками справи доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що за сукупністю оцінок доводів ГРД, викладених в оскаржуваному рішенні (Висновку), відповідачем не доведено перед судом наявності обставин, які б зумовлювали обґрунтований сумнів чи можливість виникнення обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (позивача) критерію доброчесності чи професійної етики.

За висновком суду, доводи відповідача, викладені у «Висновку», в цілому ґрунтуються на припущеннях та недоведених обставин, є доволі гіпотетичними та неприпустимо спрощеними, а відтак не можуть бути підставою для прийняття оскаржуваного рішення ("висновку").

Підсумовуючи, суд приходить до висновку, що в порядку виконання обов`язку, визначеного ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідачем не доведено законності та обґрунтованості оскаржуваного Висновку, який прийнято без врахування всіх обставин, що мали значення для прийняття законного та обґрунтованого рішення, а відтак позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення («висновку»).

Визнання акту суб`єкта владних повноважень протиправним та його скасування означає, що спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акту. Само по собі перебування в досьє "висновку", який скасовано, не створює для будь-яких осіб будь-яких правових наслідків для цілей його застосування.

При цьому, додатково, на підставі ч. 4 ст. 159 КАС України суд кваліфікує факт неподання відповідачем позову - як визнання позову, що також зумовлює задоволення позову. При цьому, судом береться до уваги відсутність доказів поважності причин ненадання відзиву на позов.

Керуючись положеннями статей 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 241 - 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п.: НОМЕР_1 ) до Громадської ради доброчесності (03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9; далі - ГРД), третя особа - Вища кваліфікаційна комісія суддів України (03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9, код ЄДР: 37316378; далі - ВККС), задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати «Висновок про невідповідність судді Господарського суду Київської області ОСОБА_1. критеріям доброчесності та професійної етики», який затверджений «Громадською радою доброчесності» 12.05.2019.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 КАС України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя О.А. Кармазін