Рішення № 86497367, 19.12.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 грудня 2019 року № 826/12154/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Київської обласної державної адміністрації

до Київської обласної ради

про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,

За участю представників:

позивача - Боднар Б.Є.,

відповідача - Радівіловський Б.І.

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи.

Представник Київської обласної державної адміністрації (далі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - Суд) з позовом до Київської обласної ради (далі - Відповідач) та просить суд:

Визнати незаконним та скасувати рішення Київської обласної ради «Про підтримку заяви голів депутатських фракцій Київської обласної ради VІІ скликання № 358-16-VІІ від 05 вересня 2017 року;

Визнати незаконним та скасувати рішення Київської обласної ради «Про стан фінансування та виконання бюджетних програм на 01 вересня 2017 року № 359-16-VІІ від 05 вересня 2017 року;

Визнати незаконним та скасувати рішення Київської обласної ради «Про внесення змін до рішення Київської обласної ради від 16 березня 2017 року № 250-12-VІІ «Про затвердження графіку проведення чергових пленарних засідань Київської обласної ради на 2017 рік № 360-16-VІІ від 05 вересня 2017 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 05 вересня 2017 року відповідачем були прийняті оскаржувані рішення. За вказані рішення проголосувало 43 народних депутатів, в тому числі і депутат ОСОБА_1 . Разом з тим. за інформацією, отриманою з достовірних джерел, вказаний депутат був відсутній на території України в період з 27 серпня по 06 вересня 2017 року.

Ухвалою суду від 05 жовтня 2017 року позовну заяву залишено без руху та надано п`ятиденний строк з дня отримання копії даної ухвали суду на усунення недоліків.

07 листопада 2017 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви та надано документ про сплату судового збору у розмірі 4 800,00 гривень.

Ухвалою суду від 13 листопада 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/12154/17(далі - справа), та призначено судовий розгляд на 01 лютого 2018 року.

Водночас зобов`язано відповідача, відповідно до статті 171 КАС України опублікувати оголошення щодо оскарження нормативно-правових актів у виданні, в якому ці акти були або мали бути офіційно оприлюднені.

04 грудня 2017 року через канцелярію суду надійшло клопотання представника позивача про призначення справи до розгляду у більш стислий термін, оскільки суспільні відносини, які виникли є специфічними і полягають у захисті прав, свобод та інтересів мешканців Київської області, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів місцевого самоврядування при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, а тому зволікання з вирішенням справи може призвести до неможливості належного захисту порушених прав.

Ухвалою суду від 14 грудня 2017 року задоволено клопотання представника Київської обласної державної адміністрації про прискорення розгляду справи. Прискорено розгляд справи № 826/12154/17 шляхом призначення судового засідання на 21 грудня 2017 року.

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

21 грудня 2017 року під час судового засідання представником позивача подано уточнений адміністративний позов.

Представником відповідача подано клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні.

У відповідному судовому засіданні судом протокольно ухвалено про встановлення строку для надання відзиву до 10 січня 2018 року, а стороні позивача для подання коментарів відгуку до 15 січня 2018 року.

Окрім того, судом протокольної ухвалою змінено порядок розгляду справи, ухваливши про перехід до подальшого завершення розгляду даної адміністративної справи в порядку письмового провадження.

12 січня 2018 року через канцелярію суду надійшов відзив відповідача, який долучено до матеріалів справи та який обґрунтовано тим, що на пленарному засіданні позачергової шістнадцятої сесії Київської обласної ради було зареєстровано 44 депутата, зокрема і ОСОБА_1 . Оскаржувані рішення відповідача прийнято в межах повноважень визначених Конституцією України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» а тому жодних підстав для їх скасування не вбачається, що є підставами для відмови у задоволенні позовних вимог.

26 січня 2018 року через канцелярію суду надійшов відповідь на відзив, який долучено до матеріалів справи та який обґрунтовано тим, що у листі Служби безпеки України від 13 вересня 2017 року № 51/2/1-49169 йдеться про фальсифікацію результатів голосування при прийняття оскаржуваних рішень, у зв`язку із перебуванням депутата ОСОБА_1 за кордоном. Він вибув з міжнародного аеропорту Бориспіль 27 вересня 2017 року до міста Анталія (Туреччина) та повернувся до України 06 вересня 2017 року. Тому депутат жодним чином не міг приймати участь у голосуванні за оскаржувані рішення. Із урахуванням викладеного, позивачем позовні вимоги підтримано у повному обсязі.

29 січня 2018 року через канцелярію суду надійшли заперечення на адміністративний позов та відповідь на відзив, які долучено до матеріалів справи та які обґрунтовано тим, що у наданому позивачем листі Служби безпеки України вказується про те, що позивач вибув з України 27 вересня 2017 року, тоді як засідання сесії Київської обласної ради відбулося 05 вересня 2017 року. Окрім того, вказаного листа не було долучено до матеріалів справи та вказаний лист не може вважатися належним і допустимим доказом , який би підтверджував факт відсутності депутата на засіданні.

09 лютого 2018 року через канцелярію суду надійшли письмові пояснення на заперечення на відповідь на відзив, які долучено до матеріалів справи та які обґрунтовано тим, що у листі Служби безпеки України допущено помилку, та дату виїзду депутата, замість 27 серпня 2017 року вказано як 27 вересня 2017 року.

15 лютого 2018 року через канцелярію суду надійшли додаткові письмові пояснення, які долучено до матеріалів справи та які обґрунтовано тим, що єдиним допустимим доказом перетину державного кордону України ОСОБА_1 є інформація з бази даних осіб, яка ведеться Державною прикордонною службою України. При цьому позивачем не надано допустимого доказу, що підтверджує відсутність депутата на території України в день голосування.

23 лютого 2018 року через канцелярію суду надійшло клопотання представника позивача про витребування доказів, в якому висловлюється прохання про витребування у Служби безпеки України листа від 13 вересня 2017 року № 51/2/1-49169.

Зважаючи на те, що вказаний лист було долучено позивачем до матеріалів справи, суд не вбачає підстав для його повторного витребування, що є підставами для відмови у задоволенні клопотання представника позивача.

Дослідивши матеріали справи, суд, дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.

Обставини, встановлені судом.

05 вересня 2017 року Київською обласною радою були прийняті рішення, а саме:

«Про підтримку заяви голів депутатських фракцій Київської обласної ради VІІ скликання № 358-16-VІІ;

«Про стан фінансування та виконання бюджетних програм на 01 вересня 2017 року № 359-16-VІІ;

«Про внесення змін до рішення Київської обласної ради від 16 березня 2017 року № 250-12-VІІ «Про затвердження графіку проведення чергових пленарних засідань Київської обласної ради на 2017 рік № 360-16-VІІ.

Згідно з інформацією отриманою з відкритого доступу, розміщеною на сайті Київської обласної ради, за вказані рішення проголосувало 43 народних депутати з 44 присутніх.

Серед інших депутатів, зазначених на сайті, які прийняли участь у голосуванні за вказані рішення є також депутат ОСОБА_1 .

Разом з тим, за інформацією, отриманою з достовірних джерел, вказаний депутат був відсутнім на території України у період з 27 серпня 2017 року по 06 вересня 2017 року включно.

При цьому, голос депутата ОСОБА_1 згідно зі статтею 25 Регламенту ради був вирішальним під час прийняття вищезазначених рішень.

Позивач зауважує, що як вбачається з практики Європейського суду, а саме відповідно до пункту 145 рішення ЄСПЛ «Волков проти України», то суд доходить висновку, що рішення про звільнення заявника було проголосоване при відсутності більшості народних депутатів. Присутні на пленарному засіданні народні депутати свідомо та незаконно голосували за своїх численних відсутніх колег. Отже, рішення було ухвалене з порушенням статті 84 Конституції України, статті 24 Закону України «Про статус народного депутата України» 1992 року та статті 47 Регламенту Верховної Ради, які вимагають від народних депутатів особистої участі у засіданнях та голосуванні. За цих обставин Суд вважає, що голосування щодо звільнення заявника з посади порушило принцип юридичної визначеності на порушення, а тому і пункт 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно до пункту 145 вищевказаного рішення - органи влади України повинні належним чином враховувати це рішення, відповідну практику Суду і відповідні рекомендації, резолюції та рішення Комітету міністрів.

Відповідно до пункту 205 вищевказаного рішення суд встановив,1 що заявника було звільнено з порушенням фундаментальних принципів процедурної справедливості, передбачених статтею 6 Конвенції, таких як принципи незалежного та безстороннього суду, юридичної визначеності та права на розгляд справи судом, встановленим законом.

Оскільки під час голосування за оскаржувані рішення та з подальшими розміщенням неправдивої інформації на офіційному сайті обласної ради було порушено норми прямої дії - Конституції України, а також чинні норми законодавчих актів, що визначають систему та гарантії місцевого самоврядування, правовий статус та відповідальність органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, то вказані Рішення с такими, що порушують інтереси жителів, об`єднаних постійним проживанням у межах Київської області, та є такими, що суперечать самій суті органу місцевого самоврядування, як представницькому органу, що покликаний захищати права та інтереси виборців, а тому підлягають визнанню незаконними.

Окрім того, згідно з Протоколом пленарного засідання позачергової шістнадцятої сесії Київської обласної ради сьомого скликання від 05 вересня 2017 року (що був доданий Відповідачем до Відзиву) на сторінці 1 зазначено, що присутніх на сесії на момент реєстрації було 43 депутата, проте на сторінці 2 вказаного протоколу, зазначено, що 45 депутатів підтримали поставлений на голосування порядок денний за основу, а на сторінці 3 протоколу вказується, що «щодо включення в проект порядку денного питання «Про підтримку заяви голів депутатських фракцій Київської обласної ради VII скликання»...» голосувало 44 депутати. Вказане також свідчить про незрозумілу та фальсифіковану систему голосування депутатів Київської обласної ради під час пленарного засідання позачергової шістнадцятої сесії Київської обласної ради сьомого скликання від 05 вересня 2017 року на якій були прийняті оскаржувані та незаконні Рішення.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною шостою статті 118 Конституції України місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, Делегованих їм відповідними районними чи обласними радами.

Відповідно до статті 140 Конституції України територіальній громаді належить право самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, та к і через органи місцевого самоврядування: міські ради та їх виконавчі органи.

Аналогічні положення містяться у частині першій статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради (частина четверта статті 140 Конституції України).

Так, систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» обмеження прав територіальних громад на місцеве самоврядування згідно з Конституцією та законами України може бути застосовано лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції (частина третя статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Пунктом 16 частини першої статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключно на пленарних засіданнях районної обласної ради вирішуються такі питання, зокрема, затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідно району, області, цільових програм з інших питань, заслуховування звітів про їх виконання.

Відповідно до частини третьої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» - рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1,29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради.

Частиною десятою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно з частиною першою статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та підпункту 1 пункту 1 рішення Київської обласної ради «Про делегування повноважень Київської обласної ради Київській обласній державній адміністрації» Київська обласна рада делегувала Київській обласній державній адміністрації повноваження щодо підготовки і внесення на розгляд ради проектів програм соціально-економічного та культурного розвитку, відповідно районів і областей, цільових програм з інших питань, а в місцях компактного проживання національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку, проектів рішень, інших матеріалів з питань. Передбачених цією статтею, забезпечення виконання рішень ради.

Правовий статус депутата сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради (далі - місцева рада) як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу та рівноправного члена місцевої ради, встановлює гарантії депутатської діяльності та порядок відкликання депутата місцевої ради визначено Законом України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11 липня 2002 року N 93-IV.

Відповідно до частини третьої статті 20 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» - депутат місцевої ради зобов`язаний бути присутнім на пленарних засіданнях ради, засіданнях постійної комісії та інших органів ради, до складу яких він входить. У разі неможливості бути присутнім на засіданні депутат місцевої ради повідомляє про це особу, яка очолює відповідний орган.

Згідно зі статтею 1 Регламенту Київської обласної ради Київської обласної ради VI скликання, затвердженого рішенням Київської обласної ради від 07 грудня 2010 року № 014-02-VI (далі - Регламент ради) - Київська обласна рада є органом місцевого самоврядування, який представляє спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області.

Згідно зі статтею 4 Регламенту ради, у своїй діяльності Рада, її органи та посадові особи керуються Конституцією України, Європейською хартією місцевого самоврядування від 15 жовтня 1985 (ратифікованою Законом України від 15 липня 1997 року № 452/97), Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні, «Про статус депутатів місцевих рад», «Про службу в органах місцевого самоврядування» іншими законодавчими та нормативними актами, рішеннями Ради та цим Регламентом.

Відповідно до статті 6 Регламенту ради, останній встановлює порядок скликання сесій Ради, ведення пленарних засідань, підготовки і розгляду нею проектів рішень Ради про затвердження порядку денного сесії та з інших процедурних питань, порядок роботи органів Ради, визначає функції, права, обов`язки та повноваження депутатів Ради, органів Ради, її посадових осіб, а також регулює відповідно до законодавства України інші питання, що стосуються діяльності Ради.

Частиною першою статті 16 Регламенту ради передбачено, що перед початком кожного пленарного засідання Ради проводиться реєстрація депутатів за допомогою електронної системи. У разі неможливості прибути на сесію депутат письмово повідомляє про це голову Ради або його першого заступника із зазначенням причини.

Відповідно до частини другої статті 16 Регламенту ради - головуючий на пленарному засіданні сесії повідомляє присутніх про підсумки реєстрації та причини відсутності депутатів.

Пунктом шостим частини першої статті 18 Регламенту ради визначено, що голосування на пленарних засіданнях Ради здійснюється депутатами Ради особисто.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Європейської хартії місцевого самоврядування від 15 жовтня 1985 року, підписаної у місті Страсбург та ратифікованою Україною 15 липня 1997 року, місцеве самоврядування означає і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання та управління суттєвою часткою публічних справ, під власну відповідальність, в інтересах місцевого населення.

Частиною четвертою статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними. Вони не можуть скасовуватися чи обмежуватися іншим, центральним або регіональним органом, якщо це не передбачено законом.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про Службу безпеки України» на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про Службу безпеки України» до завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Частиною другою статті 5 Закону України «Про Службу безпеки України» діяльність Служби безпеки України здійснюється на основі дотримання прав і свобод людини. Органи і співробітники Служби безпеки України повинні поважати гідність людини і виявляти до неї гуманне ставлення, не допускати розголошення відомостей про особисте життя людини. У виняткових випадках з метою припинення та розкриття державних злочинів окремі права та свободи особи можуть бути тимчасово обмежені у порядку і межах, визначених Конституцією та законами України.

Окрім того, відповідно до частини першої та частини другої статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації визначаються Законом України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року N 2657-XII.

Частиною другою статті 11 Закону України «Про інформацію» визначено, що не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист персональних даних» від 1 червня 2010 року № 2297-VI, який набрав чинності з 1 січня 2011 року, цей Закон регулює правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних.

Цей Закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Правові основи організації та діяльності Державної прикордонної служби України, її загальну структуру, чисельність, функції та повноваження визначено Законом України «Про Державну прикордонну службу України» від 3 квітня 2003 року N 661-IV.

Згідно з абзацом 3 частини першої статті 2 Закону України «Про державну прикордонну службу України» однією з основних функцій Державної прикордонної служби України є здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення.

Наказом адміністрації Державної прикордонної служби України від 25 червня 2007 року № 472 затверджено Положення про базу даних "Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України" (далі - Положення).

Відповідно до пункту 3 Положення база даних "Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України" (далі - База даних осіб), - автоматизований банк даних відомостей про громадян України, іноземців та осіб без громадянства, зареєстрованих у пунктах пропуску через державний кордон, та відповідно документів громадян України на право виїзду з України і в`їзду в Україну, у тому числі паспорта громадянина України, та паспортних документів іноземців та осіб без громадянства.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з відомостями про реєстрацію депутатів на пленарному засіданні позачергової шістнадцятої сесії Київської обласної ради на пленарному засіданні було зареєстровано 44 депутата, зокрема, ОСОБА_1 (а.с. - 35-113).

Разом з тим, на підтвердження обставин відсутності депутата ОСОБА_1 на території України у період з 27 серпня 2017 року по 06 вересня 2017 року позивачем надано копію листа Служби безпеки України від 13 вересня 2017 року № 51/2/1-49169.

В даному листі зазначається про фальсифікацію результатів голосування при прийнятті 05 вересня 2017 року Київською обласною радою рішень №358-16-VII, №359-16-VII та №360-16- VII, у зв`язку з перебуванням депутата ОСОБА_1 за кордоном.

Згідно з листом Державної прикордонної служби України (вих. № 0.64-29244/0/15/-17 від 12 вересня 2017 року) ОСОБА_1 на час голосування був відсутній на території України. Він вибув з міжнародного аеропорту Бориспіль 27 вересня 2017 року до міста Анталія (Туреччина) та повернувся до України 06 вересня 2017 року (рейс №3001 Анталія - Київ). Тому депутат ОСОБА_1 жодним чином не міг приймати участь у голосуванні за Рішення.

Викладені обставини свідчать про фальсифікацію результатів голосування при прийняття оскаржуваних рішень (а.с. - 125).

Разом з тим, вказаний лист містить технічні помилки у даті вибуття з України чи у даті прибуття до України, а тому не може бути прийнятий до уваги судом як доказ відсутності депутата ОСОБА_1 на території України у період проведення чергових пленарних засідань Київської обласної ради 05 вересня 2017 року.

Суд не приймає до уваги доводи позивача стосовно того, що інформація про те, що ОСОБА_1 вибув з міжнародного аеропорту Бориспіль 27 вересня 2017 року є опискою в частині написання календарного місяця року, а саме замість « 09» вірним є « 08», тобто вірною датою вибуття депутата з України є 27 серпня 2017 року, оскільки жодних доказів на підтвердження вказаних обставин позивачем не надано.

Вказаний лист точно так же може містити неточності і у даті повернення до України.

Посилання позивача як на підтвердження правомірності заявлених вимог на інтернет-видання «Українська правда» який є відкритим ресурсом, а тому є доступним для необмеженої кількості користувачів, також не може бути прийнято до уваги судом, оскільки вказаним виданням опубліковано такий самий лист Служби безпеки України, який і долучено до матеріалів справи та який містить технічні помилки у даті вибуття чи у даті прибуття депутата ОСОБА_1 (а.с. - 140-142).

Окрім того, вказана веб-сторінка не є офіційним державним інформаційним ресурсом, який містить відомості про здійснення особами перетину державного кордону України.

Єдиним допустимим доказом перетину державного кордону України депутатом ОСОБА_1 є інформація з Бази даних осіб, яка ведеться Державної прикордонною службою України.

Однак, на підтвердження факту відсутності ОСОБА_1 на території України у день голосування таку інформацію до суду не надано. Матеріали справи жодних повідомлень з Державної прикордонної служби України не містять.

Окрім того, в частині розбіжності кількості присутніх депутатів та кількості депутатів які підтримали поставлений на голосування порядок денний за основу, а також кількості депутатів, які проголосували за те чи інше рішення у протоколі пленарного засідання позачергової шістнадцятої сесії Київської обласної ради сьомого скликання від 05 вересня 2017 року, то судом зазначається, що реєстрація депутатів здійснюється за допомогою поіменної картки депутата Київської обласної ради VІІ скликання для голосування та відображається у протоколі засідання.

При цьому, депутати можуть пройти реєстрацію як до відкриття пленарного засідання для встановлення його правомочності для відкриття, та і після відкриття в процесі проведення сесії для реалізації свого права на голосування.

У зв`язку зі вказаними обставинами можливі відмінності у кількості депутатів, які були зареєстровані при відкритті засідання сесії, та які голосували за відповідні питання до порядку денного.

Із системного аналізу вищевикладених норм та з`ясованих судом обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідачем в ході розгляду адміністративної справи було доведено правомірність та законність ухвалених рішень.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом (частина четверта статті 242 КАС України).

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, а також доводи стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, підстави для вирішення питання про відшкодування судових витрат також відсутні.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 19, 72-73, 76-77, 90, 139, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позовних вимог Київської обласної державної адміністрації (01196, місто Київ, площа Лесі Українки, 1, код ЄДРПОУ: 00022533) до Київської обласної ради (01196, місто Київ, площа Лесі Українки, 1, код ЄДРПОУ: 24572267) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії.

Підстави для вирішення питання про відшкодування судових витрат відсутні.

Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда