Рішення № 86497251, 12.12.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 грудня 2019 року 10:57 № 640/6217/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії: головуючого судді Федорчука А.Б., суддів - Каракашьяна С.К., Смолія І.В., за участю секретаря судових засідань Семеняки А.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомКиївська обласна рада VII скликання до третя особаКабінет Міністрів України Комунальне підприємство Київської обласної ради «ГОТОВО» провизнання нечинною та скасування постанови від 21 листопада 2018 року №979,-

за участю представників сторін:

представників позивача - Кондратенко Я.І., Федоренко Є.В.,

представника відповідача - Дудник А.О.,

третя особа - не прибув,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася Київська обласна рада (далі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач), за участю третьої особи - Комунального підприємства Київської обласної ради «ГОТОВО», в якому просить суд: визнати незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2018 року №979 «Зміни, що вносяться до Порядку акредитації суб`єктів державної реєстрації та моніторингу відповідності таких суб`єктів вимогам акредитації».

Мотивуючи заявлені вимоги представник позивача зазначив, що норми чинного на момент прийняття оскаржуваної постанови законодавства, що регулює процедуру здійснення Міністерством юстиції України відповідно до Законів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, встановлено право Міністерства юстиції України з метою виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб`єктів державної реєстрації прав здійснювати моніторинг реєстраційних дій у Державному реєстрі прав, а також у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав проводити перевірки державних реєстраторів чи суб`єктів державної реєстрації прав. На думку представника позивача, у зв`язку з прийняттям оскаржуваної постанови фактично відбулося анулювання доступу суб`єкта державної реєстрації прав - Комунального підприємства Київської обласної ради «ГОТОВО» до Державного реєстру прав без проведення процедури, визначеної законодавством, а тому Кабінет Міністрів України не мав права скасовувати можливості здійснення державної реєстрації акредитованими відокремленими підрозділами (філіями) юридичних осіб публічного права.

Крім того, представник позивача стверджував, що оскаржуваною постановою Кабінет Міністрів України порушує законодавство, обмежуючи права відокремлених підрозділів (філій) відповідних юридичних осіб публічного права на економічну конкуренцію, а також право на створення нових відокремлених підрозділів (філій). Також, на переконання представника позивача, Кабінет Міністрів України зловживає монопольним становищем на ринку, чим порушує права громадян на вибір суб`єкта господарювання для отримання адміністративних послуг.

В ході судового розгляду даної справи представники позивача заявлені позовні вимоги підтримали повністю.

У відзиві на адміністративний позов представник Кабінету Міністрів України зазначив, що при виданні оскаржуваної постанови діяв у відповідності до норм чинного законодавства, на підставі та у спосіб, встановлений Конституцією та законами України, з метою посилення заходів у боротьбі з рейдерством у сфері державної реєстрації. Також представник відповідача повідомив, що прийняття оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України не є анулюванням доступу суб`єкта державної реєстрації прав Комунального підприємства Київської обласної ради «ГОТОВО» до Державного реєстру, оскільки зазначена функція належить до компетенції Міністерства юстиції України. Крім того, оскаржувана постанова Уряду не регулює господарську діяльність та не обмежує жодним чином права громадян на вибір суб`єкта господарювання для отримання адміністративних послуг, а нормативно врегульовує сферу державної реєстрації прав в межах повноважень Кабінету Міністрів України.

У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що постанова Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2018 року №979 є протиправною, такою, що суперечить Конституції України та Законам України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», оскільки даними законами не передбачено обмеження щодо здійснення державної реєстрації прав відокремленими підрозділами (філіями) суб`єктів публічного права. Представник позивача вказав, що у пояснювальній записці до проекту оскаржуваної постанови відсутнє підтвердження здійснення правопорушень саме державними реєстраторами відокремлених підрозділів (філій) юридичних осіб публічного права - акредитованих суб`єктів, а саме державними реєстраторами Комунального підприємства Київської обласної ради «ГОТОВО».

Представник третьої особи у письмових поясненнях на адміністративний позов просив задовольнити адміністративний позов з підстав, зазначених позивачем.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Кабінет Міністрів України 21 листопада 2018 року видав постанову №979, якою до Порядку акредитації суб`єктів державної реєстрації та моніторингу відповідності таких суб`єктів вимогам акредитації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1130 внесено зміни, що додаються.

Даними змінами скасовано можливість здійснення державної реєстрації відокремленими підрозділами (філіями) юридичних осіб публічного права та передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та державна реєстрація юридичних осіб проводитимуться суб`єктами державної реєстрації в межах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Незгода позивача із вказаною постановою зумовила її звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Пунктом 18 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт (частина 2 статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України).

Так, перевірка законності цих актів полягає у з`ясуванні їх відповідності законам України.

Підставами для прийняття судом рішення щодо незаконності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: невідповідність правовим актам вищої юридичної сили; порушення встановленої законом процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення повноважень при їх прийнятті.

При цьому, обов`язковою умовою скасування такого рішення є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі, або можливість порушення такого права в межах правовідносин, які врегульовує такий нормативно-правовий акт.

Суд звертає увагу, що позивачем не наведено жодних доводів стосовно невідповідності оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України нормам чинного законодавства, зокрема її невідповідності та/або суперечності правовим актам вищої юридичної сили, а лише вказує на обмеження повноважень в сфері державної реєстрації третій особі як відокремленому підрозділу юридичної особи публічного права.

Водночас, суд зазначає, що статтею 113 Конституції України, частинами 1 та 3 статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27 лютого 2014 року №794-VI (далі - Закон №794-VI) встановлено, що Кабінет Міністрів на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції України та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови та розпорядження.

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який у своїй діяльності, керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України (статті 113, 116 Конституції України).

Згідно з частиною 2 статті 41 Закону №794-VI Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції та законів України здійснює свої повноваження шляхом прийняття рішень на його засіданнях більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону.

Частина 3 статті 3 Закону №794-VI встановлює, що Кабінет Міністрів України є колегіальним органом. Кабінет Міністрів України приймає рішення після обговорення питань на його засіданнях.

Також, частиною 1 статті 49 Закону №794-VI, яка кореспондує статті 117 Конституції України, встановлено, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Право ініціативи у прийнятті актів Кабінету Міністрів України, зокрема, мають члени Кабінету Міністрів України. Проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади. Проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України міністерствами, центральними органами виконавчої влади (крім тих, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Уряду) (стаття 50 Закону №794-VI).

Згідно з частиною 3 статті 4 Закону №794-VI, порядок проведення засідань Уряду, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності визначені Регламентом Кабінету Міністрів України.

Відповідно до підпункту 3 пункту 1 параграфу 7 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року №950 (далі - Регламент), на своїх засіданнях Уряд розглядає, зокрема, питання, що потребують нормативно-правового врегулювання актами Кабінету Міністрів України.

Частиною 1 параграфу 32 Регламенту визначено, що проекти актів Кабінету Міністрів України готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України, доручень Прем`єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів України центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.

Параграфом 33 Регламенту встановлено, що головним розробником проекту акта Кабінету Міністрів України є орган, який вносить проект акта до Уряду. Розробниками проектів актів Кабінету Міністрів України є, зокрема, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади.

Пунктом 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Уряду від 02 липня 2014 року №228 (далі - Положення №228), встановлено, що Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мін`юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань, зокрема, державної реєстрації речових прав на нерухоме майном та їх обтяжень.

Повноваження Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації прав визначені статтею 7 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон), відповідно до якої Міністерство юстиції України, зокрема: забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав; здійснює нормативно-правове регулювання у сфері державної реєстрації прав; забезпечує доступ до Державного реєстру прав державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації прав, визначених цим Законом, інших суб`єктів, право доступу яких визначено цим Законом.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що оскаржувана постанова Уряду «Про внесення змін до Порядку акредитації суб`єктів державної реєстрації та моніторингу відповідності таких суб`єктів вимогам акредитації» розроблена та внесена на розгляд Уряду за власною ініціативою Міністерства юстиції України за результатами розгляду скарг Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації.

Так, відповідно до пояснювальної записки до проекту оскаржуваної постанови Уряду від 21 листопада 2018 року №979 вбачається, що обґрунтуванням необхідності прийняття акта є практика розгляду скарг Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, в якій велика кількість правопорушень у сфері державної реєстрації здійснюється державними реєстраторами відокремлених підрозділів (філій) юридичних осіб публічного права - акредитованих суб`єктів. Послідовно проводячи курс на боротьбу з рейдерством у сфері державної реєстрації, Міністерством юстиції було ініційовано внесення змін до статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», відповідно до яких Законом України №1666-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності» проведення державної реєстрації обмежено територіально, а саме межами Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя.

Тобто, на момент прийняття оскаржуваної постанови Урядом державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та державна реєстрація юридичних осіб проводиться суб`єктами державної реєстрації, визначеними Законами України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закони), в межах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Водночас юридичні особи публічного права, іцо є акредитованими суб`єктами згідно із Законами, здійснюють свою діяльність на всій території України через свої відокремлені підрозділи (філії), які не є юридичними особами. Зазначене призводить до порушення норм Законів державними реєстраторами відокремлених підрозділів (філій) юридичних осіб публічного права. У зв`язку з цим з`явилась нагальна потреба приведення окремих положень Порядку акредитації суб`єктів державної реєстрації та моніторингу відповідності таких суб`єктів вимогам акредитації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1130 «Про затвердження Порядку акредитації суб`єктів державної реєстрації та моніторингу відповідності таких суб`єктів вимогам акредитації», у відповідність до Законів.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що Кабінет Міністрів України при виданні оскаржуваної постанови діяв у відповідності до норм чинного законодавства, на підставі та у спосіб встановлений Конституцією та законами України, з метою посилення заходів у боротьбі з рейдерством у сфері державної реєстрації.

В частині доводів представника позивача щодо анулювання доступу суб`єкта державної реєстрації прав Комунального підприємства Київської обласної ради «ГОТОВО» до Державного реєстру прав без проведення процедури визначеної законодавством, суд виходить з наступного.

Так, Міністерство юстиції України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань, зокрема, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» до суб`єктів державної реєстрації належать, зокрема, й акредитовані суб`єкти державної реєстрації.

Умови, підстави та процедуру проведення акредитації суб`єктів державної реєстрації, визначених Законами, моніторингу відповідності таких суб`єктів вимогам акредитації і перелік документів, необхідних для її проведення, визначено Порядком акредитації суб`єктів державної реєстрації та моніторингу відповідності таких суб`єктів вимогам акредитації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1130 (далі - Порядок №1130).

Відповідно до підпункту 2 пункту 3 Порядку №1130 юридична особа публічного права подає заяву Мін`юсту в довільній письмовій формі, в якій декларує передбачені Порядком відомості.

Абзацом 7 пункту 3 Порядку №1130 (у редакції, чинній до 29 листопада 2018 року) передбачено, що у разі коли юридична особа публічного права має відокремлений підрозділ (філію), що здійснюватиме повноваження у сферах державної реєстрації, в заяві також декларують відомості про такий відокремлений підрозділ (філію), передбачені підпунктами 1-5 цього пункту.

Відповідно до пункту 4 Порядку №1130 до заяви, поданої юридичною особою публічного права, обов`язково додаються передбачені вказаним Порядком документи. Згідно з абзацом 5 пункту 4 Порядку №1130 (у редакції, чинній до 29 листопада 2018 року) у разі коли юридична особа публічного права має відокремлений підрозділ (філію), що здійснюватиме повноваження у сферах державної реєстрації, до заяви обов`язково також додаються належним чином засвідчені копії документів, що підтверджують факт перебування у трудових відносинах із таким відокремленим підрозділом (філією) не менше ніж двох осіб, що відповідають кваліфікаційним вимогам до державного реєстратора, встановленим Законами та Мін`юстом (копії диплома, трудової книжки, наказу про призначення тощо).

Згідно з пунктом 6 Порядку №1130 за результатами розгляду заяви Мін`юст приймає на підставі висновків комісії з питань акредитації суб`єктів державної реєстрації та моніторингу відповідності таких суб`єктів вимогам акредитації (далі - Комісія) мотивоване рішення про акредитацію суб`єкта державної реєстрації або про відмову в його акредитації у формі наказу.

Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить, що основним завданням Міністерства юстиції України у вказаній сфері є належне забезпечення функціонування Державного реєстру прав, шляхом підготовки проектів відповідних нормативних актів, видання наказів, видання доручень тощо, тобто Мін`юст як уповноважений орган здійснює нормативно - правове та методологічне регулювання діяльності вказаного реєстру та суб`єктів державної реєстрації прав.

При цьому, прийняття оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України не є анулюванням доступу суб`єкта державної реєстрації прав Комунального підприємства Київської обласної ради «ГОТОВО» до Державного реєстру, оскільки зазначена функція належить до компетенції Міністерства юстиції України, що спростовує доводи представника позивача в даній частині.

Крім того, суд вважає безпідставними доводи представника позивача стосовно того, що відповідачем внаслідок прийняття оскаржуваної постанови порушено права громадян на вибір суб`єкта господарювання для отримання адміністративних послуг з огляду на наступне.

Відповідно до вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» державна регуляторна політика у з сфері господарської діяльності - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Водночас, відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр прав є державною власністю, складовою Національного архівного фонду і підлягає довічному зберіганню. Вилучення будь-яких документів або частин Державного реєстру прав не допускається, крім випадків, передбачених законом (частина 6 статті 12 Закону).

Суб`єкти державної реєстрації прав, яким державою делеговано повноваження з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, визначені пунктом 2 частини першої статті 6 Закону, а саме суб`єктами державної реєстрації прав є: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; акредитовані суб`єкти.

Згідно з частиною 3 статті 6 Закону акредитованим суб`єктом може бути юридична особа публічного права, у трудових відносинах з якою перебуває не менше ніж три державні реєстратори, та яка до початку здійснення повноважень у сфері державної реєстрації прав уклала: договір страхування цивільно-правової відповідальності з мінімальним розміром страхової суми у тисячу прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених станом на 1 січня календарного року; договір з іншим суб`єктом державної реєстрації прав та/або нотаріусом (у разі коли акредитований суб`єкт здійснює повноваження виключно в частині забезпечення прийняття та видачі документів у сфері державної реєстрації прав). Згідно з частиною першою статті 9 Закону до повноважень суб`єктів державної реєстрації прав, у тому числі акредитованих суб`єктів, належить забезпечення: проведення державної реєстрації прав; ведення Державного реєстру прав; взяття на облік безхазяйного нерухомого майна; формування та зберігання реєстраційних справ.

Частиною 3 статті 35 Закону за виконання делегованих державою повноважень передбачено фінансове забезпечення акредитованих суб`єктів, що здійснюється за рахунок 60 відсотків коштів адміністративного збору, що залишається у акредитованих суб`єктів, які здійснили державну реєстрацію прав.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, є підприємницькою діяльністю.

При цьому, суд зазначає, що Закон не містить будь-яких обмежень щодо здійснення акредитованим суб`єктом іншої діяльності, крім надання адміністративних послуг на виконання делегованих державою повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. В той же час, проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно є адміністративною послугою, а не видом господарської діяльності, що в сукупності з вищенаведеним спростовує твердження позивача про те, що оскаржувана постанова не регулює господарську діяльність та не обмежує жодним чином права громадян на вибір суб`єкта господарювання для отримання адміністративних послуг.

Суд також зазначає, що оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2018 року №979 «Про внесення змін до Порядку акредитації суб`єктів державної реєстрації та моніторингу відповідності таких суб`єктів вимогам акредитації» втратила чинність 02 листопада 2019 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2019 року №897.

Відтак, станом на момент вирішення даної адміністративної справи відсутнє порушене право позивача в межах застосування оскаржуваного нормативно-правового акта.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд вважає, що при прийнятті оскаржуваної постанови відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Вимогами частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень покладений на нього обов`язок доказування виконали, відтак підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для їх розподілу, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77,139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Київської обласної ради відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Головуючий суддя Федорчук А.Б.Судді Каракашьян С.К. Смолій І.В.