Рішення № 86497233, 20.12.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 грудня 2019 року № 826/11211/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Київській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи.

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Київській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області про визнання протиправною бездіяльністю та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що не погоджується із розміром нарахованої суддівської винагороди виходячи з посадового окладу 10 прожиткових мінімумів, мотивуючи позовні вимоги наступним: розмір винагороди судді визначається лише Законом України "Про судоустрій і статус суддів" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами; з урахуванням того, що позивач не проходила кваліфікаційне оцінювання, суддівська винагорода має визначатись виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2017 р. Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21 грудня 2016 року №1801-VIII.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.09.2017 р. відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 23.11.2017р. та залучено третю особу без самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області.

04.10.2017 р. через відділ діловодства суду від представника Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області надійшло пояснення на адміністративний позов, в якому зазначає, що Головне управління Казначейства, не є учасником спірних правовідносин і відповідно до своїх функціональних обов`язків.

12.10.2017 р. та 13.10.2017 р. через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли заперечення проти адміністративного позову, у яких позовні вимоги не визнав, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

В судове засідання призначене на 23.11.2017 р. сторони не з`явилися, у зв`язку з чим фіксування 23.11.2017 р. за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, про що складено довідку.

Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень частина 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вчинення процесуальної дії).

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній з 15.12.2017р.) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Беручи до уваги те, що станом на дату прийняття рішення у справі вона знаходиться на стадії розгляду у письмовому провадженні, відповідно справа розглянута з урахуванням положень п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 4 та ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції з 15.12.2017 р.

15.12.2017 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов наступних висновків.

Обставини, встановлені судом.

Указом Президента України від 21.04.2003р. №346/2003 ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років на посаду судді Ірпінського міського суду Київської області.

Наказом голови судді Ірпінського міського суду Київської області від 27.05.2003р. № 38-А позивача, прийнято на посаду судді Ірпінського міського суду Київської області.

Постановою Верховної Ради України від 11.06.2009р. № 1513-У1 позивача обрано безстроково на посаду судді Ірпінського міського суду Київської області.

Відповідно до наказу судді Ірпінського міського суду Київської області від 24.11.2016 р.№ 4/К, позивачу з 21.11.2016р. встановлено щомісячну надбавку за вислугу років в розмірі 70 відсотків посадового окладу.

Згідно довідки від 28.08.2017р. № 245 за період з 01.01.2017 р. по липень 2017 року позивачу нарахований заробітна плата у сумі 190 099, 99 грн.

У відповідності до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. №1402-VIIІ станом на 01.09.2017р. позивач не пройшов кваліфікаційного оцінювання судді, тому вважає , що розмір суддівської винагороди повинен обраховуватись виходячи з розміру 10 мінімальних заробітних плат (10х3200) і дорівнює 32 000,00 грн.

Позивач зазначає, що з січня 2017 року розмір посадового окладу має складати в сумі 32 000,00 грн., надбавка за вислугу років 70 відсотків - 22 400,00 грн., всього з січня 2017 року суддівська винагорода повинна складати 54 400,00 грн. Однак, згідно довідки наданої відповідачем за січень по липень 2017 року було нарахована суддівську винагороду у розмірі 190 099, 00 грн., при цьому за січень 2017 року позивачу було не донараховано відповідачем суддівську винагороду у сумі 8 160,00 грн., за лютий 38 879,33 грн., за березень 27 447,97 грн., за квітень 27 200,00 грн., за травень 58 215,83 грн., за червень 12 279,40 грн., за липень 17 917,46 грн. та за серпень 50 510,09 грн. Загалом за період з 01.01.2017р. по 31.08.2017р. позивачу не було нарахована відповідачем суддівську винагороду в сумі 240 610,08 грн.

Позивач, вважає, що такі дії відповідача є протиправними, а тому звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Водночас, абзацом 1 статті 22 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII встановлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

У свою чергу, пунктом 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII унормовано, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Таким чином, посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання визначається відповідно до розміру визначено ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. № 2453-VI, а саме в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ст.8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" встановлено, що у 2017 році мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня складає 3200 гривень.

Рішенням Конституційного Суду України № 11-р/2018 від 04.12.2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року -12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів», визнати таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Таким чином, на конституційному рівні законодавцем закріплено фінансове забезпечення судді в розмірі суддівської винагороди, яка визначається виключно відповідним законом про судоустрій, при цьому матеріальне забезпечення судді є невід`ємною частиною гарантій незалежності суддівської влади.

Враховуючи, що пункт 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" та зважаючи на гарантію передбачену ч. 2 ст. 130 Конституції України, стосовно встановлення розміру винагороди судді виключно законом про судоустрій, суд приходить до висновку, що застосування відповідачем при виплаті позивачу суддівської винагороди пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774-VIII порушує гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності.

Суд відмічає, що відповідно до ст. 10 Закону України Про оплату праці передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням вироблених шляхом переговорів пропозицій спільного представницького органу об`єднань профспілок і спільного представницького органу об`єднань організацій роботодавців на національному рівні.

Зміни розміру мінімальної заробітної плати є чинними виключно після внесення змін до Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Законом України «Про Державний бюджет на 2017 рік» встановлено місячний розмір мінімальної заробітної плати 3200,00 гривень, іншого розміру мінімальної заробітної плати не передбачено.

Згідно довідки наданої відповідачем за січень по липень 2017 року було нарахована суддівську винагороду у розмірі 190 099, 00 грн.

Позивач зазначає, що розмір суддівської винагороди в сумі, що не відповідає розміру встановленому Законом України «Про судоустрій і статус суддів» - 10 мінімальним заробітним платам та вважає, що розмір суддівської винагороди за січень 2017 року позивачу було не донараховано відповідачем суддівську винагороду у сумі 8 160,00 грн., за лютий 38 879,33 грн., за березень 27 447,97 грн., за квітень 27 200,00 грн., за травень 58 215,83 грн., за червень 12 279,40 грн., за липень 17 917,46 грн. та за серпень 50 510,09 грн.

Загалом за період з 01.01.2017р. по 31.08.2017р. позивачу не було нарахована відповідачем суддівську винагороду в сумі 240 610,08 грн.

На час виникнення спірних правовідносин позивач не проходив кваліфікаційного оцінювання відповідно до вимог Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII.

Таким чином, враховуючи, що мінімальна заробітна плата з січня 2017 року дорівнювала 3200 гривень, посадовий оклад позивача з січня 2017 року повинен був дорівнювати 32000 гривень.

У свою чергу, як вбачається з довідки, які знаходяться в матеріалах справи, позивач отримував з січня по серпень 2017 року суддівську винагороду, розраховану з розміру посадового окладу в 16000 гривень, при цьому судовим розглядом встановлено, що відповідачем для розрахунку заробітної плати було застосовано розмір спеціальної тимчасової розрахункової величини 1600 гривень, а не розмір мінімальної заробітної плати.

Суд дійшов висновку визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації в Київській області щодо невиплати судді Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_1 суддівської винагороди з січня по серпень 2017 року та зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області нарахувати та виплатити судді Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_1 суддівську винагороду з січня по серпень 2017 року.

Стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі - Суд, ЄСПЛ).

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Суду як джерело права.

У рішеннях по справі "Бурдов проти Росії" (заява № 59498/00), по справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) ЄСПЛ сформовано правову позицію, відповідно до якої органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Відповідно до позиції ЄСПЛ чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Броньовський проти Польщі" від 22 червня 2004 року).

Крім того, судом враховано, що згідно п. 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 14, 139, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправні дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (01601, м. Київ, вул. Жилянська, 58-Б, код ЄДРПОУ 26268119) щодо невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) суддівської винагороди з січня по серпень 2017 року.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області (01601, м. Київ, вул. Жилянська, 58-Б, код ЄДРПОУ 26268119) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) суддівської винагороди з січня по серпень 2017 року з врахуванням фактично проведених за даний період виплат та довідки від 28.08.2017 № 245 Територіального управління Державної судової адміністрації України у Київській області.

Підстави для вирішення питання про відшкодування судових витрат відсутні.

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда