Рішення № 86495307, 20.12.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2019 р. № 400/1378/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом:Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв,54001 до відповідача:Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№93)", с. Новоданилівка,Казанківський район, Миколаївська область,56022 про:стягнення податкового боргу в сумі 1222849,63 грн.,

Головне управління ДФС у Миколаївській області (надалі – позивач або Управління) звернулось з позовом до Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 93)» (надалі – відповідач або Підприємство) про стягнення податкового боргу в сумі 1 222 849,63 грн.

В обґрунтування позовних вимог Управління вказало, що Підприємство, в порушення вимог Податкового кодексу України, не сплатило податковий борг з податку на прибуток, податку на додану вартість, частину чистого прибутку та земельного податку.

Ухвалою від 14.05.2019 суд запропонував відповідачу подати відзив на позовну заяву. Відповідач відзив у строки, що передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, не подав.

Представник позивача подав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. На підставі частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши письмові докази, суд

В С Т А Н О В И В:

Підприємство є державною установою та перебуває на обліку в Управлінні як платник податків і зборів.

Відповідно до розрахунку позивача (ар. с. 10-14), за Підприємством обліковується заборгованість зі сплати земельного податку з юридичних осіб, податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств та частини чистого прибутку на загальну суму 1 222 849,63 грн., яка виникла внаслідок несплати узгоджених сум грошових зобов`язань, визначених платником податків самостійно, а також визначених контролюючим органом.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Грошове зобов`язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (підпункт 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий борг – сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановленим цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою (пункт 54.1 статті 54 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктами 57.2 та 57.3 статті 57 Податкового кодексу України встановлено, що у разі коли відповідно до цього Кодексу або інших законів України контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов`язання платника податків з причин, не пов`язаних з порушенням податкового законодавства, та надсилає (вручає) податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум платнику податку, такий платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму податкового зобов`язання у строки, визначені в цьому Кодексі та в статті 297 Митного кодексу України, а якщо такі строки не визначено, - протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення про таке нарахування.

У разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 – 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Згідно з пунктом 95.1 статті 95 Податкового кодексу України, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Пунктом 95.2 статті 95 Податкового кодексу України визначено, що стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини (пункт 95.3 статті 95 Податкового кодексу України).

До позовної заяви позивач додав першу податкову вимогу від 17.10.2001 № 1/88 та другу податкову вимогу від 21.11.2001 № 2/318 (ар. с. 21, 22). Вказані податкові вимоги були сформовані на підставі Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (надалі – Закон № 2181).

Відповідно до підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 статті 6 Закону № 2181, податкова вимога вважається надісланою (врученою) юридичній особі, якщо її передано посадовій особі такої юридичної особи під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

Зі змісту податкових вимог неможливо встановити факт їх вручення відповідачу, оскільки в графі «податкову вимогу отримав» зазначені лише підпис і дата, при цьому інформація про те, яка посадова особа отримала вимоги, відсутня.

За таких обставин, суд встановив, що позивач не довів належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами факт вручення відповідачу податкових вимог та, відповідно, наявності законних підстав для звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу.

Згідно з першою податковою вимогою від 17.10.2001 № 1/88, у відповідача існував податковий борг в сумі 7 003,44 грн.; до 21.11.2001 (дата другої податкової вимоги № 2/318) сума боргу збільшилась на 12 498,56 грн. і склала 19 502 грн.

Згідно з розрахунком податкового боргу, суми, з яких він складається, були нараховані у 2017-2019 роках.

Таким чином, податковий борг, про існування якого зазначено у податкових вимогах 2001 року, був погашений.

З урахуванням цього, суд дійшов висновку, що позивач був зобов`язаний надіслати (вручити) Підприємству податкову вимогу у відповідності зі статтею 59 Податкового кодексу України, і право на звернення до суду з позовом про стягнення коштів з рахунків відповідача для погашення його податкового боргу могло виникнути у позивача лише після спливу 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такої податкової вимоги.

Оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження вжиття ним всіх передбачених Податковим кодексом України заходів для погашення податкового боргу Підприємства у сумі 1 222 849,63 грн., суд визнав передчасним звернення Управління з позовом про стягнення податкового боргу з відповідача.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Управління задоволенню не підлягають.

Судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 9, 19, 77, 205, 241-243, 246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) про стягнення в дохід держави податкового боргу в сумі 1 222 849,63 грн. з розрахункових рахунків у банках, обслуговуючих Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№93)" (с. Новоданилівка, Казанківський район, Миколаївська область, 56022, ідентифікаційний код 08680543) .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Птичкіна