Рішення № 86494986, 11.12.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 1.380.2019.004019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий-суддя Кедик М.В.,

секретар судового засідання Курпіта П.І.,

за участю:

позивач ОСОБА_1 ,

представник відповідача Іванейко Я.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області, у якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу від 15.02.2019 № Ф-4678-52 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 18276,72 грн.

Ухвалою від 12.08.2019 суддя залишила позовну заяву без руху.

Ухвалою від 09.09.2019 суддя прийняла позовну заяву та відкрила спрощене позовне провадження в адміністративній справі, без повідомлення сторін.

Ухвалою від 30.09.2019 суд ухвалив перейти із спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 1.380.2019.004019 за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 27.11.2019 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою від 11.12.2019 суд визнав поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновив строк звернення до суду в адміністративній справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 23.12.2014 на підставі рішення Ради адвокатів Львівської області від 08.12.2014 № 25 ОСОБА_1 видане свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії Л № 000148. Звертає увагу, що 01.07.2010 згідно з наказом від 01.07.2010 № 85-К позивач прийнятий на роботу по трудовому договору за основним місцем праці в ТОВ «Ремспецбуд» на посаду заступника директора з правових питань. 06.12.2016 згідно з наказом від 06.12.2016 № 10-К звільнений з роботи в ТОВ «Ремспецбуд» із займаної посади за власним бажанням. 07.12.2016, згідно з наказом від 05.12.2016 № 11-К ОСОБА_1 прийнятий на роботу по трудовому договору за основним місцем праці в товариство з обмеженою відповідальністю Аудиторська Консалтингова Фірма «Бізнес Партнери» на посаду заступника директора з юридичних питань, де працює по теперішній час. Крім цього, згідно з наказом від 11.09.2018 № 10-2018 працює із 13.09.2018 за сумісництвом директором приватного підприємства «Рейн-Експрес». Стверджує, що одержавши свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ № 000148 від 08.12.2014 адвокатську діяльність не проводив, гонорари від клієнтів за здійснення адвокатської діяльності не отримував.

Страхування за ОСОБА_1 , як за застраховану особу за 2017 рік роботодавцем ТОВ «Бізнес Партнери» сплачено 28 452,87 грн, за 2018 рік роботодавцями ТОВ АКФ «Бізнес Партнери» та ПП «Рейн-Експрес» сплачено 38 644,71 грн. За шість місяців 2019 року сплачено 42 664,02 грн. Отже, своє право на зайняття адвокатською діяльністю, як самозайнятою особою позивач не реалізовував, а працював по трудових договорах, як найманий працівник та одержував заробітну плату. Вважає, працівниками ДФС безпідставно не взято до уваги, що відповідно до пп. 14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України та ст.ст. 4, 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності. Оскільки ОСОБА_1 є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець (роботодавці) в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску ним як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема, у періоди, коли позивач був найманим працівником, а не самозайнятою особою, що проводить адвокатську діяльність.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позові, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 27.09.2019 (вх. № 34999). Зазначив, що у зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове, держане соціальне страхування станом на 31.01.2019 у розмірі 18276,72 грн, Головним управлінням ДФС у Львівській області виставлено вимогу від 08.11.2019 № Ф-2826-52. Відповідно до змін, внесених до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», з 01.01.2018 всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Вказане передбачено абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону України № 2464, а саме, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону (особи, які проводять незалежну професійну діяльність), зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Не зважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем, платник єдиного внеску визначений п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок відповідно до визначеної бази нарахування єдиного внеску. При цьому базу нарахування єдиного внеску зобов`язані визначати платники, як ті , що отримують, так і ті, які не отримують дохід від провадження незалежної діяльності.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечила із підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просила у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач, подав відповідь на відзив від 09.10.2019 (вх. № 36614) та доповнення до відповіді на відзив, у яких зазначає, що працівниками ДФС при формуванні вимоги від 15.02.2019№ Ф-4678-52 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 18 276,72 грн, безпідставно та необгрунтовано не взято до уваги вимоги чинного законодавства України, а саме, зокрема ст. 65 Податкового кодексу України щодо обліку самозайнятих осіб. Підставою для взяття на облік в контролюючому органі осіб, які ведуть незалежну професійну діяльність є одержання дозвільного документу, в даному випадку Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, а не провадження цієї діяльності. Тобто, передбачено безальтернативний варіант про те, що особа, яка одержала дозвільний документ, зобов`язана протягом 10 календарних днів після такої реєстрації стати на облік у контролюючому органі за місцем свого постійного проживання. Варіанту, коли особа отримала дозвільний документ, а також, не провадить відповідної діяльності і відповідно не стає на облік (реєструється) у контролюючих органах - не передбачено. Також, необхідною умовою взяття на облік особи яка провадить незалежну професійну діяльність, а також перебування на обліку в контролюючому органі (ДФС), як платника ЄСВ, є Довідка про взяття на облік платника податків, яка надсилається (видається особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність. Згідно з усною інформацією одержаною в ДФС, ОСОБА_1 перебував на обліку в ДПІ у Шевченківському районі м. Львова з 16.01.2015. Всупереч вимогам чинного законодавства, при умові взяття його на облік як платника ЄСВ та особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, працівники ДФС, не надіслали, а також не видали Довідку про взяття на облік платника податків.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

На підставі рішення Ради адвокатів Львівської області від 08.12.2014 № 25 ОСОБА_1 видано свідоцтво Серії ЛВ № 000148 від 23.12.2014 про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Згідно з записами в трудовій книжці БТ -1 № 2062467 ОСОБА_1 прийнятий на роботу в ТОВ «Ремспецбуд» на посаду заступника директора з правових питань згідно з наказом від 01.07.2010 № 85-К, 06.12.2016 - звільнений з роботи в ТОВ «Ремспецбуд» із займаної посади за власним бажанням згідно з наказом від 06.12.2016 № 10-К. 07.12.2016 відповідно до наказу від 05.12.2016 № 11-К, ОСОБА_1 прийнятий на роботу в товариство з обмеженою відповідальністю Аудиторська Консалтингова Фірма «Бізнес Партнери» на посаду заступника директора з юридичних питань.

Крім цього, відповідно до довідки ПП «Рейн-Експрес» від 01.08.2019 № 24, ОСОБА_1 згідно з наказом від 11.09.2018 № 10-2018 працює із 13.09.2018 за сумісництвом директором приватного підприємства «Рейн-Експрес».

На адресу ОСОБА_1 надійшла вимога Головного управління ДФС у Львівській області від 15.02.2019 № Ф-4678-52 про сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування в сумі 18276,72 грн.

Підставою для направлення позивачу зазначеної вимоги стала несплата ним єдиного внеску на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, при тому, що він не зупинив адвокатську діяльність.

Непогодившись із вказаною вимогою позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон України № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно з статтею 13 Закону України № 5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 2464-VІ, згідно частин 2 та 3 статті 9 якого, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до частини 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону України № 2464-VI єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених в абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму грошового забезпечення кожної застрахованої особи, оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами; допомоги, надбавки або компенсації відповідно до законодавства.

Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Так, особи, які провадять в тому числі адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно з пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" до платників єдиного внеску.

У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

У постанові від 27.11.2019 по справі № 160/3114/19 (адміністративне провадження № К/9901/25439/19) Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДФС, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд враховує, що з 07.12.2016 ОСОБА_1 прийнятий на роботу в товариство з обмеженою відповідальністю Аудиторська Консалтингова Фірма «Бізнес Партнери» на посаду заступника директора юридичних питань та з 13.09.2018 ОСОБА_1 працює за сумісництвом директором приватного підприємства «Рейн-Експрес».

У цей період роботодавці сплачували за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується ГУ ДФС у Львівській області та підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу (форма ОК-7).

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально сторонами не надано.

Суд зазначає, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак, не є доказом фактичного здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та № 37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

За сукупністю наведених обставин, суд дійшов висновку, що сформована відповідачем податкова вимога від 15.02.2019 № Ф-4678-52 про сплату боргу (недоїмки), якою позивача зобов`язано сплатити недоїмку у розмірі 18276,72 грн є протиправною, та підлягає скасуванню.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За таких обставин, суд вважає, що оскаржене рішення відповідача не відповідає передбаченим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям обґрунтованості та пропорційності індивідуального акта суб`єкта владних повноважень, а тому таке рішення є протиправним та підлягаєть скасуванню.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 768,40 грн підлягає стягненню з Головного управління ДФС у Львівській області за рахунок її бюджетних асигнувань.

Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Львівській області від 15.02.2019 № Ф-4678-52 про сплату боргу (недоїмки).

Стягнути з Головного управління ДФС у Львівській області (вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79003, код ЄДРПОУ 39462700) за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) 768,40 грн судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст судового рішення складений 20.12.2019.

Суддя Кедик М.В.