Рішення № 86493432, 13.12.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2019 року Справа № 160/8266/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, -

ВСТАНОВИВ:

28.08.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 01.11.2018 року №Ф-2388-54/415У, винесену відповідачем - ГУ ДФС у Дніпропетровській області, про сплату позивачем 15819,54 грн., в якості недоїмки по погашенню заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 28.08.2000 року позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та платник єдиного податку, проте фактично з дня реєстрації підприємницькою діяльністю не займався. Позивач вважає, що ним було втрачено статус платника єдиного податку, оскільки він не подавав заяву про перехід на спрощену систему оподаткування. З 2013 року позивач працює в Професійно-технічному училищі №74, податки і обов`язкові платежі утримуються із його заробітної плати, дохід як фізична особа-підприємець він не отримує. Тому спірна податкова вимога є протиправною. Крім того, жодних перевірок відносно його діяльності, як фізичної особи-підприємця, відповідачем не проводилось. В спірній вимозі не зазначено обставин, щодо наявності акту перевірки правильності нарахування та сплати єдиного соціального внеску, не відображено обставин з приводу проведення такої перевірки, документів, якими встановлено порушення, він не отримував. За таких обставин просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.08.2019 року позовну заяву було залишено без руху та надано строк протягом десяти днів з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків.

13.09.2019 року на виконання вимог ухвали позивачем було надано квитанцію про сплату судового збору, проте вимога про надання належним чином завірених копій доказів, доданих до адміністративного позову відповідно до кількості сторін у справі виконана не була, у зв`язку з чим ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 року позовну заяву було залишено без руху та зобов`язано надати належним чином завірені копії доказів, доданих до адміністративного позову відповідно до кількості сторін у справі та примірник для суду.

11.10.2019 року позивачем були усунені недоліки зазначені в ухвалі Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.10.2019 р. відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

10.12.2019 року до суду від Головного управління ДФС України в Дніпропетровській області надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в обґрунтування якого зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа - підприємець. На дату формування оскаржуваної вимоги не перебував в стані припинення підприємницької діяльності. Податкова звітність позивачем не подавалась, доходів він не отримував, як наслідок, повинен був сплачувати (враховуючи зміни до Закону України №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01 січня 2017 року, що стосується платників, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року) суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Із врахуванням зазначеного, мінімальний страховий внесок у 2017 році становить 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн. х 22%, де 3200 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017 року). За 2017 рік сума нарахувань єдиного внеску становить 8448,00 грн. У 2018 році мінімальний страховий внесок становив 819,06 грн. на місяць ( 3723,00 грн. х 22%, де 3723,00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018 року). У 2019 році мінімальний страховий внесок становив 918,06 грн. на місяць (4173,00 грн. х 22%, де 4173,00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2019). Згідно даних інформаційної системи орану доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків відображено наступні не сплачені нарахування: нараховано розрахункову суму єдиного внеску за рік у сумі 8448 грн,, строк сплати до 09.02.2018 року, нарахування не сплачені; 1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.04.2018 року, нарахування не сплачені: 2 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.07.2018 року, нарахування не сплачені; 3 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.10.2018 року, нарахування не сплачені. Загальна сума недоїмки на 31.10.2018 року складала 15 819.54 грн. Відповідач вважає, що нарахування сум єдиного внеску здійснені з дотриманням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи. Судом встановлено, що ОСОБА_1 знаходиться на податковому обліку в ГУ ДФС у Дніпропетровській області з 28.08.2000 року.

З 2013 року ОСОБА_1 працює в Професійно-технічному училищі №74 та йому нараховується заробітна плата, з якою роботодавцем, в тому числі, сплачувався єдиний внесок.

01.11.2018 року Головним управлінням ДФС України в Дніпропетровській області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2388-54/415У в розмірі 15 819,54 грн.

Так, відповідачем було нараховано:

- за 12 місяців 2017 року - 8448,00 грн. (мінімальна заробітна плата 2017 року 3200 грн. х 22 відсотки = 704 грн. в місяць х 12 міс. = 8448,00 грн.),

- за 1 квартал 2018 року по строку 19.04.2018 року - 2457,18 грн. (мінімальна заробітна плата 2018 року 3723 грн. х 22 відсотки = 819,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 819,06 грн. х 3 =2457,18 грн.),

- за 2 квартал 2018 року по строку 19.07.2018 року - 2457,18 грн.,

- за 3 квартал 2018 року по строку 19.10.2018 року - 2457,18 грн.,

Таким чином, нараховано за 3 квартали 2018 року - 2457,18 грн. х 3 = 7371,54 грн.

Не погодившись із зазначеними нарахуваннями позивач звернулась до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), що набрав чинності з 01.01.2011.

Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

В силу положень статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску, зокрема, є:

1) роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (абзац другий пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI);

4) фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт чотири частини першої статті 4 Закону №2464-VI).

Водночас згідно з частиною 4 статті 4 Закону №2464-VI звільняються від сплати за себе єдиного внеску особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Частиною 8 статті 9 Закону №2464-VI визначено, що платники єдиного внеску зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом є календарний місяць, а для платників, зазначених в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - календарний рік.

Згідно з приписами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України №2464-VI, для платників, зазначених у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім`ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, та не менше за розмір мінімального страхового внеску (п.3 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI).

Як передбачено нормою частини 12 статті 9 Закону №2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Відповідно до вимог Закону України №2464-VI, фізичні особи-підприємці є платниками єдиного внеску, окрім випадків, визначених в ч.4 ст.4 цього Закону, коли вони можуть бути платниками внеску лише за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Водночас суд зауважує, що за змістом вищевказаних положень Закону №2464-VI фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, є окремими платниками єдиного внеску, незалежно від того, чи є вони одночасно найманими працівниками, за яких внесок сплачує також роботодавець.

Вказаний висновок суду ґрунтується на тому, що Закон чітко розмежовує платників єдиного внеску, у цьому випадку роботодавців та фізичних осіб-підприємців, та не встановлює для останніх будь-яких інших пільг, окрім тих, що передбачені ч.4 ст.4 Закону №2464-VI.

Інакше кажучи, якби законодавець дійсно мав на меті звільнити від сплати єдиного внеску тих фізичних осіб-підприємців, які також виконують працю на умовах трудового договору і за яких роботодавець вже сплачує єдиний внесок, то, вочевидь, така мета знайшла б відображення у відповідних нормах Закону №2464-VI. Наприклад, шляхом виключення таких фізичних осіб-підприємців з числа платників єдиного внеску або шляхом звільнення таких осіб від сплати єдиного внеску, як це передбачено у ч.4 ст.4 Закону №2464-VI.

Відтак, суд вважає, той факт, що у спірний період (2017-2018 роки) позивач, будучи зареєстрованим як фізична особа-підприємець, одночасно також працював за трудовим договором на підприємстві, не звільняв його від обов`язку зі сплати єдиного внеску в порядку та розмірах, встановлених Законом.

Доказів на підтвердження факту звернення із заявою про припинення підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця, внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, до винесення ГУ ДФС у Дніпропетровській області вимоги про сплату боргу № Ф-2388-54/415У, позивачем до суду не надано.

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Враховуючи положення частини третьої статті 6 Закону №2464-VI, вказані обов`язки поширюються також на платників єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, тобто і на позивача у справі.

Водночас порядок обчислення і сплати внеску регулюється статтею 9 Закону № 2464-VI. Зокрема, абзацом три частини восьмої цієї статті (у чинній редакції) передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

При цьому до 01.01.2018 року відповідні платники єдиного внеску були зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року.

База нарахування єдиного внеску визначається статтею 7 Закону №2464-VI.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно п.5 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI мінімальний страховий внесок це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Законом України від 21 грудня 2016 року №1801-III «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року встановлено на рівні 3 200, 00 грн. Оскільки для фізичних осіб-підприємців сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, то щомісячна мінімальна сума єдиного внеску для таких осіб у 2017 році складала 704 грн. (3 200, 00 грн. х 22%).

Крім того, відповідно до Закону України від 07 грудня 2017 року №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2018 року встановлено на рівні 3 723, 00 грн. Отже, щомісячна мінімальна сума єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців у 2018 році становила 819, 06 грн. (3 723, 00 грн. х 22%).

З матеріалів справи вбачається, що станом на 22.03.2019 року за позивачем рахувалася заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску на загальну суму 15 819,54 грн.

В силу положень частин 2-5 статті 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з ч.4 ст.8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску передбачений розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 20.04.2015 №449 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 травня 2015 року за № 508/26953) (далі Інструкція № 449).

Так, відповідно до пунктів 2-4 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення фіскальним органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції(для платника юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника фізичної особи). При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина літера "Ю" (вимога до юридичної особи) або "Ф" (вимога до фізичної особи), 2 частина порядковий номер, 3 частина літера "У" (узгоджена вимога). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.

Судом встановлено, що оскаржувану вимогу за № Ф-2388-54/415У від 12.11.2018 року було сформовано та надіслано позивачу на підставі облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів, як платнику внеску (фізичній особі-підприємцю), який на кінець календарного місяця має недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Водночас у вимозі зазначено всю суму заборгованості позивача в розмірі 18 276, 72 грн. Наведене відповідає положенням абзацу вісім пункту 3 розділу VI Інструкції №449, за змістом якого вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається платникам єдиного внеску фізичним особам-підприємцям протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій), якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана вимога була сформована (надіслана) відповідачем правомірно та з дотриманням вимог чинного законодавства, а наведені позивачем доводи не дають підстав для її скасування.

При цьому, суд зазначає, що фізичні особи-підприємці, в тому числі ті з них, які одночасно працюють за трудовим договором і є найманими працівниками, не звільняються від обов`язків платника єдиного внеску, в тому числі обов`язку своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок за себе, як фізичну особу-підприємця.

Водночас сплата єдиного внеску у цьому разі не здійснюється повторно, адже за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником, внесок сплачує страхувальник (роботодавець) за рахунок власних коштів.

До того ж, єдиний внесок в такому випадку сплачується різними платниками, в різних розмірах та з інших правових підстав, що додатково свідчить про відсутність факту подвійного стягнення до бюджету єдиного внеску.

Крім того, як вже зазначалося, застрахованою особою у розумінні положень Закону №2464-VI є фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому Законом порядку єдиний внесок. Отже, закон допускає одночасну сплату єдиного внеску як самим застрахованим, так і страхувальником.

Відтак та обставина, що позивач був зареєстрована як фізична особа-підприємець та одночасно працював з 2013 року в Професійно-технічному училищі №74, не впливає на правомірність нарахування їй єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю та не звільняє від обов`язку зі сплати такого внеску у встановлених Законом порядку та розмірі.

При цьому, суд наголошує на тому, що у спірний період позивач мав статус платника єдиного внеску як фізична особа-підприємець та офіційно не припинив підприємницьку діяльність.

Щодо твердження позивача про те, що вимога про сплату боргу формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, суд зазначає наступне.

Порядок стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску визначено «Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (надалі - Інструкція № 449).

Згідно з пунктом 1 розділу VI Інструкції №449, до платників, які не виконали визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції № 449, фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках:

- якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами;

- якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

- якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

За положеннями пункту 4 розділу VI Інструкції № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується не лише на підставі актів документальних перевірок. Відображення в інформаційній системі фіскального органу даних про наявність у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску є самостійною і достатньою підставою для формування вимоги про сплату боргу.

Отже, в інформаційній системі податкового органу було відображено мінімальну суму страхового внеску, яку зобов`язаний сплатити позивач. Тоді як за результатами документальної перевірки податковий орган може визначити розмір єдиного внеску зі суми отриманого позивачем доходу за вказаний період. В такому випадку розмір необхідного до сплати єдиного внеску буде визначатись як різниця між сумою донарахованого платежу і мінімальною сумою єдиного внеску.

За положеннями ст.6 Закону України № 2464, платник єдиного внеску має право безоплатно отримувати від органів доходів і зборів та Пенсійного фонду в межах їх компетенції інформацію, необхідну для виконання обов`язків, покладених на платника згідно з цим Законом, а також для підтвердження надходження до Пенсійного фонду сплачених платником сум єдиного внеску. Водночас, такий платник має обов`язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати такий внесок.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що контролюючим органом правомірно сформовано ОСОБА_1 оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) відповідно до облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів на підставі Закону України № 2464 та Інструкції №449.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Згідно ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 72-77, 133, 139, 242-246, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Серьогіна