Рішення № 86473601, 11.12.2019, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/17923/19

Провадження № 2/161/4177/19

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2019 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі:

головуючого - судді Рудської С.М.

при секретарі - Ярмолюк В.С.

за участі:

позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою на обґрунтування якої зазначив, що 21.08.1993 року між та ОСОБА_2 було укладено шлюб, за час якого у них народилося двоє спільних дітей - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Протягом останнього часу сімейне життя між ним та відповідачкою поступово погіршувалося, що в кінцевому випадку призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин. На даний час ведення між ними спільного господарства та сумісне проживання припинено та за його глибоким переконанням подальшого сенсу підтримувати подружні відносини немає. Вважає, подальше спільне життя і збереження шлюбу є неможливим та суперечить його інтересам. Враховуючи викладене, просить суд розірвати шлюб, укладений між нею та ОСОБА_2 , який було зареєстровано 21.08.1993 року Відділом ДРАЦС Луцького МУЮ Волинської області, актовий запис № 1051.

В судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримав з підстав, які викладені у його позовній заяві та просив їх задовольнити. Суду пояснив, що підставою для розірвання шлюбу з відповідачкою є відсутність спільних інтересів у житті та єдиним, що наразі їх об`єднує, є їхні діти. Зазначив, що він та ОСОБА_2 окремо проживають вже близько двох років та, на його думку, саме з цього моменту їхня сім`я остаточно розпалася. На даний час, вони спільне господарство не ведуть, спільний бюджет у них відсутній. Переконаний, що збереження сім`ї є неможливим, а тому на розірванні шлюбу наполягає.

Відповідач в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення заявлених позовних вимог, суду пояснила, що у них з позивачем на вихованні перебуває малолітня дитина. Разом з тим, вони з ОСОБА_1 окремо проживають близько чотирьох місяців, оскільки вирішили пожити певний час окремо. Вважає, що їхня з позивачем сім`я не розпалася, а тому в задоволенні позову просить відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі з 21.08.1993 року, який зареєстровано Відділом ДРАЦС Луцького МУЮ Волинської області, актовий запис № 1051, свідоцтво серії НОМЕР_1 (а.с. 4).

Від шлюбу сторони мають двох спільних дітей - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 4).

Відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно зі змістом ст. 55 СК України, дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов`язаний утверджувати в сім`ї повагу до матері. Дружина зобов`язана утверджувати в сім`ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім`ї за свою поведінку в ній.

Як вбачається зі змісту ч. 3 та ч. 4 ст. 56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Під час розгляду даної справи встановлено, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, укладеного з відповідачем, переконаний в неможливості їх примирення та подальшого спільного проживання. В свою чергу, відповідач заперечує щодо розірвання шлюбу та вважає, що їхня з позивачем сім`я не розпалася.

Згідно із ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, і це не випадково, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду конкретної справи. Важливою особливістю справ про розірвання шлюбу є те, що суд з урахуванням усіх фактичних обставин може відкласти розгляд справи та призначити подружжю строк для примирення.

Системний аналіз норм СК України вказує на те, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Отже, надання строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком.

До такого правового висновку прийшов Верховний суд України у своїй постанові від 30.05.2019 року при розгляді цивільної справи № 442/6319/16-ц.

Так, відповідач під час розгляду даної справи не заявляла клопотання для надання сторонам строку для примирення, а судом в ході її розгляду не вбачалися будь-які підстави для надання сторонам такого строку.

Як встановлено судом, сторони припинили шлюбно-сімейні стосунки через відсутність взаєморозуміння, протилежні погляди на шлюб та сімейне життя.

На даний час, сторони спільне господарство та побут не ведуть, проживають окремо, спільний бюджет у них відсутній.

За таких обставин суд вважає, що подальше спільне життя сторін є неможливим, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, а тому шлюб підлягає розірванню.

Також суд приймає до уваги той факт, що ОСОБА_1 наполягає на розірванні шлюбу, а тому примушування до його збереження є порушенням права позивача на свободу та особисту недоторканість.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу підлягають до задоволення у повному обсязі.

На підставі ст. ст. 24, 56, 110, 112 СК України, керуючись ст.ст. 10, 12, 27, 77-81, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2 ), зареєстрований 21 серпня 1993 року, Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції Волинської області, актовий запис № 1051 - розірвати.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України - з дня складення рішення в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на рішення суду всіма учасниками справи.. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення у повному обсязі складено 20 грудня 2019 року.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області С.М. Рудська