Рішення № 86457694, 19.12.2019, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2019 р. м. Чернівці Справа № 824/1060/19-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу в частині, -

ВСТАНОВИВ:

10.09.2019 року до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до Головного управління Державної податкової служби України у Чернівецькій області, яке є правонаступником Державної фіскальної служби України у Чернівецькій області, (відповідач) з такими позовними вимогами:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) від 01.07.2019 року №Ф-1430-17 в частині заборгованості на суму 6335,80 грн за період 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час особистого звернення до Сторожинецького управління ГУ ДФС у Чернівецькій області було встановлено, що йому як фізичній особі-підприємцю, був нарахований борг за період 2017-2018 років за несплату єдиного внеску на суму 16164,52 грн. Відповідачем самостійно був скасований борг за несплату єдиного внеску у розмірі 9828,72 грн, як безпідставно нарахований за період 2018 року, внаслідок чого залишився борг за несплату єдиного внеску за період 2017 року у розмірі 6335,80 грн.

Не погоджуючись із залишеним фіскальною службою боргом за несплату єдиного внеску за період 2017 року у розмірі 6335,80 грн, 17.07.2019 року позивач в порядку ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" направив до ГУ ДФС у Чернівецькій області скаргу про визнання противоправною вимоги в частині боргу за несплату єдиного внеску за 2017 рік та її скасування. Листом Державної фіскальної служби №6321/ФОП/ 24-13-13-06 від 19.08.2019 року скаргу залишено без задоволення.

Позивач зазначає, що він з 01.02.2017 року зареєстрований в Єдиному державному реєстрі як фізична особа-підприємець та є платником єдиного податку. У Виписці з Єдиного державною реєстру та Витягом з реєстру платників єдиного податку зазначено, що позивач не підлягає взяттю на облік в Пенсійному фонді України відповідно до Закону України №406-7 від 04.07.2013 року.

В заяві до Сторожинецького управління ГУ ДФС про реєстрацію фізичною особою-підприємцем позивач зазначив, що станом на 01.01.2017 року він вже є пенсіонером за вислугою років, а також досяг загального пенсійного віку і тому у відповідності до Закону не являється платником єдиного внеску.

Однак, у відповіді на вказану скаргу відповідач посилається на те, що згідно реєстраційних даних органів доходів і зборів позивач є пенсіонером за вислугою років і перебуває на обліку як фізична особа-підприємець. В базі даних ДФС зроблено відмітку про вихід позивача на пенсію за віком тільки 01.01.2018 року, що відповідає вимогам Закону України №1058-ІV та частині 4 ст. 4 Закону України №2464 і тому позивач зобов`язаний сплачувати єдиний внесок на загальних підставах.

Позивач вважає даний висновок є помилковим враховуючи те, що відповідно до вимог ст. 26 Закону України від 09.07.2003 року "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", враховуючи дату народження та страховий стаж, позивач набув право на пенсію за віком після 31.08.2016 року і станом на 01.01.2017 рік маючи 00 днів 04 місяці 60 років досягнув загального пенсійного віку.

Однак пенсійний фонд в супереч вимог ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" надав інформацію до ДФС про те, що позивач вийшов на пенсію за віком тільки 01.01.2018 року.

Позивач вважає, що право на отримання пенсії за вислугою років не позбавляє його права, як особі, яка має право на отримання пенсії за віком. Наведене знайшло підтвердження у частині 4 ст. 4 Закону України від 08.07.2010 року №2464 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" в якій зазначено, що звільняються від сплати ЄСВ фізичні особи-підприємці, які отримують пенсію за віком, або досягли віку, встановленого ст. 26 Закону України №1058 від 09.07.2003 року.

На думку позивача, з системного аналізу норм діючого законодавства та з судової практики вбачається, що надання пільг щодо звільнення від сплати єдиного внеску не залежить від виду отримуваної пенсіонером пенсії, а визначальним критерієм надання вказаних пільг є досягнення фізичною особою-підприємцем пенсійного віку. Таким чином, фізична особа-підприємець, яка досягла загального пенсійного віку, незалежно від виду пенсії, яку отримує, має право на пільги, встановлені ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Позивач вважає, що оскільки станом на 01.01.2017 року він досяг встановленого вказаним Законом пенсійного віку, тому на нього поширюються положення ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо звільнення від сплати за себе єдиного внеску.

Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, подав до суду відзив проти позову, в якому зазначив, що у зв`язку з наявністю у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованості по сплаті єдиного внеску, відповідно до положень статті 25 Закону № 2464-VІ контролюючим органом було сформовано та надіслано позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1430-17 від 01.07.2019 року у сумі 6335,80 грн.

Згідно інформаційних баз даних ДПС України, позивач перебуває за основним місцем обліку як фізична особа-підприємець в Сторожинецькій ДПС Сторожинецького управління ГУ ДПС у Чернівецькій області з 03.01.2001 року, на спрощеній системі оподаткування з 02.02.2017 року.

В базах даних "Податковий блок" 01.01.2018 року зроблено відмітку про вихід на пенсію за віком.

Згідно розрахунку боргу (недоїмки), сума заборгованості, яка зазначена в податковій вимозі про сплату боргу (недоїмки) складає 6335,80 грн - нарахування за 2017 рік (за 9 місяців). Фізичні особи-підприємці, які отримують пенсію за вислугу років, та досягли віку, встановленого ст. 26 Закону №1058, і отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу, з 01.01.2018 року звільняються від сплати єдиного внеску. В базах даних ГУ ДПС у Чернівецькій області зазначено, що ознака "ФО-пенсіонер" була встановлена 01.01.2018 року.

Відмітка про вихід на пенсію за віком, яка зроблена в базах даних ГУ ДПС у Чернівецькій області від 01.01.2018 року пов`язана з тим, що були внесені зміни в Закон №2464, відповідно до якого, фізичні особи-підприємці, які досягли віку, встановленого статтею 26 Закону №1058 (60 років та мають страховий стаж, зокрема з 01.01.2018 р. по 31.12.2018 р. - не менше 25 років) та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу (незалежно від виду пенсії) звільняються від сплати ЄСВ за себе.

Оскільки позивач отримує пенсію за вислугу років, а у 2017 році діяли інші норми Закон №2464, відповідно до яких, йому було нараховано єдиний внесок.

Підсумовуючи вищевикладене, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 01.07.2019 року №Ф-1430-17 є законною, прийнятою контролюючим органом в межах наданих повноважень і дотримуючись покладених законом обов`язків.

Ухвалою суду від 13.09.2019 року відкрито провадження в даній адміністративній справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження на 15.10.2019 року.

Судове засідання призначене на 15.10.2019 року відкладено на 07.11.2019 року, у зв`язку з нявкою позивача.

Також в судовому засіданні призначеному на 07.11.2019 року за клопотанням відповідача проведено заміну первісного відповідача - Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у Чернівецькій області.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

07.11.2019 року, за клопотанням сторін, суд продовжив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

З`ясувавши обставини, на які учасники справи посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши та оцінивши в сукупності докази, якими вони обґрунтовуються, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 виданий 22.05.1995 року Сторожинецьким РВ УМВС України в Чернівецькій області (а.с. 6).

Відповідно до Посвідчення №3961 від 21.07.2000 року, позивачу з 20.06.2000 року призначена пенсія за вислугу років згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ" (а.с. 16).

Відповідно Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 02.02.2017 року, позивач з 01.02.2017 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, місце проживання: АДРЕСА_1 . Основний вид економічної діяльності: діяльність у сфері права. Не підлягає постановці на облік в Пенсійному фонді України у зв`язку з прийняттям Закону України від 04.07.2013 року №406-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" (а.с. 15).

Відповідно до Витягу з реєстру платників єдиного податку від 14.02.2017 року, позивач 02.02.2017 року перейшов на спрощену систему оподаткування, 3 група, без реєстрації ПДВ. Вид господарської діяльності згідно з КВЕД: діяльність у сфері права (а.с.14).

Відповідно до інформаційної бази даних ДПС України "Податковий блок", позивач перебуває за основним місцем обліку як фізична особа-підприємець в Сторожинецькій ДПС Сторожинецького управління ГУ ДПС у Чернівецькій області з 03.01.2001 року; на спрощеній системі оподаткування з 02.02.2017 року; ознака "ФО пенсіонер" встановлена 01.01.2018 року (а.с. 31-32).

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів відповідачем виставлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 01.07.2019 року №Ф-1430-17 на суму 16164,52 грн. Корінець вказаної вимоги позивач отримав 17.07.2019 року (а.с. 29-30).

17.07.2019 року позивач звернувся до начальника Головного управління ДФС у Чернівецькій області із скаргою в якій просив у разі визнання його платником ЄСВ за період 2017 року, надати уточнену вимогу про сплату боргу (недоїмки), що необхідна для її оскарження в суді та поновлення зупиненого строку оскарження (а.с. 9).

Головне управління ДФС у Чернівецькій області розглянуло заяву від 17.07.2019 року та листом №6321/ФОП/24-13-13-06 від 19.08.2019 року повідомило, що фізичні особи-підприємці, які отримують пенсію за вислугу років, та, які не досягай віку, встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", не є пенсіонерами за віком у розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI та зобов`язані нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальних підставах (а.с. 10).

Листом №5382/ФОП/24-13-55-06 від 18.07.2019 року Головне управління ДФС у Чернівецькій області повідомило позивача, що 17.07.2019 року згідно службової записки від 18.07.2019 року №105/24-13-55-06 зменшено нарахування єдиного соціального внеску за 2018 рік в сумі 9828,72 грн та відображено в ІКП (а.с. 8).

25.07.2019 року позивач звернувся до начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою в якій просив надати окрему довідку в якій зазначити дату настання пенсійного віку враховуючи дату його народження, а також про набутий страховий стаж за період з 2001 – 2008 роки. Просив надати ГУ ДФС у Чернівецькій області правдиву відповідну вимога Закону інформацію стосовно нього про дату настання пенсійного віку (а.с. 11).

У відповідь на звернення позивача від 25.07.2019 року, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області листом від 08.08.2019 року №639/П-11/10 повідомив, що проведення розрахунку загального страхового стажу, набутого за весь період діяльності, позивач може звернутися до найближчого відділу обслуговування громадян (сервісного центру) Пенсійного фонду України за місцем проживання, зокрема, Сторожинецький відділ обслуговування громадян (сервісний центр), який знаходиться за адресою: м. Сторожинець, вул. Небесної Сотні (Головна), 2; телефон "гарячої лінії": 24100. Графік роботи: понеділок - п`ятниця - з 8:00 до 18:00 год. з документами, що засвідчують особу, довідкою про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків та документами, які підтверджують набутий стаж. Також в листі зазначено, що з огляду на дату народження (31.08.1956 ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та враховану, при обчислені пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", вислугу 23 роки, право на пенсію за віком позивач набув після 31.08.2016 року, однак за призначенням не звертався (а.с. 12-13).

Заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску станом на 24.09.2019 року в розмірі 6335,80 грн підтверджується розрахунком заборгованості та інтегрованою карткою платника податків (а.с. 25-28).

Вважаючи протиправною вимогу Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) від 01.07.2019 року №Ф-1430-17 в частині заборгованості на суму 6335,80 грн за період 2017 року, позивач звернувся до суду з даним позовом про її скасування.

До вказаних спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд, у відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, зазначає, що при вирішенні даної справи необхідно керуватись нормами Конституції України, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) – це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

За приписами частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з абзацом 24 статті 1 Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) пенсіонером визнається особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом №1058-IV пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом (абзац 22 статті 1).

Аналогічно, абзац 17 статті 1 Закону №1058-IV непрацездатними особами визнає осіб, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або осіб з інвалідністю, у тому числі дітей з інвалідністю, а також осіб, які мають право на пенсію у зв`язку із втратою годувальника відповідно до закону.

Розглядаючи у системному взаємозв`язку вказані норми Закону №1058-IV та положення частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI, досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV) є загальним страховим ризиком, який поруч із інвалідністю, вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.

У зв`язку з цим, застрахована особа у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування замість обов`язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов`язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати.

Однак визначення статусу "пенсіонера за віком" передбачає необхідність отримання особою саме страхової виплати у формі пенсії. Водночас, із проаналізованих положень законодавства не можна зробити висновок про пряму нормативну вказівку щодо обов`язкового виду страхової виплати, яку повинна отримувати особа, що досягла пенсійного віку, для застосування норми про звільнення від сплати єдиного внеску.

Сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення, яке здійснюється в межах солідарно-накопичувальної системи загальнообов`язкового державного соціального страхування (першого-другого рівнів), не передбачає прямого взаємозв`язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що розраховується і сплачується виходячи з нормативного закріплення бази у статті 7 Закону №2464-VI, та розміром пенсійних виплат.

Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між особистою участю особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат.

А тому, частина четверта статті 4 Закону №2464-VI передбачає сплату єдиного внеску особою, яка отримує виплати за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування при досягненні віку, визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV, виключно на добровільних засадах.

З відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 08.08.2019 року №639/П-11/10 на звернення позивача від 25.07.2019 року, судом встановлено, що з огляду на дату народження та враховану, при обчислені пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", вислугу 23 роки, право на пенсію за віком позивач набув після 31.08.2016 року.

Частина перша статті 10 Закону №1058-IV надає можливість особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), обрати для призначення один із цих видів пенсії.

Обраний особою, яка досягла пенсійного віку, вид пенсії може зумовлювати різницю у підходах до визначення її правового статусу лише у межах питань призначення і виплати відповідного виду пенсії.

Частинами першою та другою статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21 лютого 1997 року) (п.п. 48-49 рішення у справі «Пічкур проти України» від 7 листопада 2013 року, заява № 10441/06).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні» пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.

Також слід звернути увагу на те, що Законом України від 3 жовтня 2017 року №2148-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" перше речення частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI було викладено у новій редакції: "Особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу".

Отже, частина четверта статті 4 Закону №2464-VI встановлює пільги для всіх суб`єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV. Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску.

Таким чином, нарахування позивачу заборгованості по сплаті єдиного соціального внеску за 2017 рік проведено за період після досягнення нею віку, що дає право на пенсію за віком (позивач набув таке право після 31.08.2016 року), а тому, у відповідності до приписів частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI, позивач звільнений від сплати за себе єдиного внеску за вказаний період.

Вказана позиція суду узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постанові від 10.04.2019 року у справі №814/779/17.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Під час розгляду справи відповідачем не було доведено суду обґрунтованості винесеної ним вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 01.07.2019 року №Ф-1430-17 в частині заборгованості на суму 6335,80 грн за період 2017 року та не спростовано доводів позивача.

Враховуючи все зазначене вище, позовні вимоги позивача про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 01.07.2019 року №Ф-1430-17 в частині заборгованості на суму 6335,80 грн за період 2017 року, підлягають до задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн, що підтверджується квитанцією №67 від 05.09.2019 року (а.с. 3).

Оскільки позов підлягає до задоволення, суд, у відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України, присуджує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) від 01.07.2019 року №Ф-1430-17 в частині заборгованості на суму 6335 (шість тисяч триста тридцять п`ять) грн 80 коп. за період 2017 року.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп., за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби України у Чернівецькій області, сплаченого відповідно до квитанції №67 від 05.09.2019 року.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 );

Відповідач - Головне управління Державної податкової служби України у Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 39392513, вул. Героїв Майдану, 200-А, м. Чернівці, Чернівецька область, 58013).

Суддя В.О. Григораш