Рішення № 86457353, 10.12.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

10.12.2019 р. справа №520/12362/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., за участі: секретаря - Стрєлка О.В., позивача - не прибув, подав заяву про слухання у відсутність, представника відповідача - Репети Г.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області проскасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, позивач, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 17.10.2019 р. за №10029-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" позивачу було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння, орієнтовною площею 0,2000 га, розташованої за межами населених пунктів на території Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області; 2) зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння, орієнтовною площею 0,2000 га, розташованої за межами населених пунктів на території Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що за відсутності визначених законом підстав владний суб`єкт відмовив у наданні дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки. Вчинена відмова вмотивована міркуваннями, які суперечать закону, а тому підлягає скасуванню.

Відповідач, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (далі за текстом - адміністративний орган, владний суб`єкт, ГУ, Управління), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що порушене заявником питання було вирішено на підставі та у спосіб, визначені законом, а спірна земельна ділянка входила до складу земель водного фонду.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Маючи намір отримати в оренду земельну ділянку для сінокосіння за рахунок земель прибережної захисної смуги В"ялівського водосховища, позивач ініціював перед Харківською обласною державною адміністрацією процедуру видачі дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, для чого подав заяву від 05.08.2019р.

Дане звернення було спрямовано за належністю до ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

Листом від 19.08.2019р. Управління повідомило заявника, що бажана земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення, а тому звертатися до дозволом на розробку проекту землеустрою позивачу належить не до Харківської ОДА, а до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

І тому у подальшому заявою від 18.09.2019р. позивач звернувся із зазначено вище питання до відповідача, ГУ Держгеокадастру у Харківській області

Але відповідач, одержавши названу заяву, вирішив викладене у ній питання у спосіб видання наказу від 17.10.2019 р. №10029-СГ, де указав прямо протилежне, а саме: що земельна ділянка входить до земель водного фонду, а розпорядження такими ділянками не належить до повноважень відповідача.

Не погодившись зі правомірністю вчиненої адміністративним органом відмови, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні ст.373 Цивільного кодексу України земельна ділянка є об"єктом права власності.

За визначенням ч.1 ст.79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Статтею 1 Водного кодексу України передбачено, що прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони; а відповідно до ст.4 цього ж кодексу до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Аналогічний припис з приводу структури земель водного фонду міститься і у положеннях ст.58 Земельного кодексу України.

За правилом ч.ч.1, 2 і 3 ст.85 Водного кодексу України порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством. У постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані. У користування на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об`єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Пунктом "а" ч.3 ст.22 Земельного кодексу України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 34 Земельного кодексу, громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності визначено ст. 123 Земельного кодексу України, у ч.2 якої зазначено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Згідно з ч.3 ст.123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

Підставою ж відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів (ч. 14 ст. 123).

Водночас із цим, порядок надання земельних ділянок водного фонду визначений також і, зокрема, ч.4 ст.59 Земельного кодексу України, де указано, що громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

Таким чином, системний аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 123 Земельного кодексу України.

Отже, згідно з вимогами чинного законодавства адміністративний орган повинен за результатами розгляду заяви особи або надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, або надати вмотивовану відмову в її наданні. У вмотивованій відмові владний суб`єкт має зазначити нормативно-правові акти та їх статті із зазначенням однієї із зазначених вище підстав.

Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».

Між тим, суд зауважує, що усупереч п.2 ч.2 ст.2, п.5 ч.2 ст.2, п.6 ч.2 ст.2 КАС України адміністративний орган у спірних правовідносинах допустив одночасну кваліфікацію однієї і тієї ж земельної ділянки і як ділянки сільськогосподарського призначення, і як ділянки земель водного фонду.

Указане суперечить закону, адже свідчить про незабезпечення адміністративним органом навіть на щонайменшому рівні юридичної визначеності як складової проголошеного ст.8 Конституції України верховенства права.

Дослідивши зміст вчиненої Управлінням відмови, суд доходить висновку про невідповідність закону оскарженого рішення, позаяк Управління обмежилось виключно використанням власних внутрішніх суперечливих відомостей, але з метою усунення невідповідностей не здійснило виявлення органу, компетентного у питанні розпорядження землями водного фонду, і не звернулось до нього з метою уточнення відомостей з приводу віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду.

Не зазначено про це і тексті оскарженого рішення.

Суд відхиляє викладені у відзиві посилання представника відповідача, що спірна земельна ділянка входила до складу земель водного фонду, на підтвердження чого надані листи міськрайонного управління у Харківському районі та м. Люботині Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 03.12.2019 р. та від 06.12.2019 р.

Причиною відхилення цих аргументів є те, що на час вчинення спірної відмови такі докази у владного суб`єкта були відсутні.

Окрім того, суд не вважає такі докази достовірними з огляду на зміст довідки від 15.07.2019р. №31-20-0.23.062-1743/186-19 (а.с.4).

При цьому, суд бере до уваги п. 75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18), де міститься правовий висновок, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання») свого рішення.

Продовжуючи розгляд справи в частині позовних вимог щодо зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву позивача шляхом надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, то суд зазначає, що з системного аналізу положень ч. 1 ст. 2 та ч. 3 ст. 2 КАС України в кореспонденції з приписами ст.6 Конституції України, якою закріплений принцип розподілу державної влади, вбачається, що суд не може перебирати на себе функцій суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта.

Тому, не заперечуючи наявності у владного суб`єкта дискреційних повноважень у спірних правовідносинах та не обмежуючи обсягу адміністративного розсуду владного суб`єкта, суд вважає за необхідне обтяжити відповідача обов`язком повторно розглянути заяву ОСОБА_1 по суті з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб`єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України при виданні оскарженого наказу.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування оскарженого відмови владного суб`єкта та обтяження владного суб`єкта обов`язком повторно вирішити по суті звернення заявника.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України “Про судовий збір”.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 17.10.2019 р. за №10029-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.09.2019 р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння, орієнтовною площею 0,2000 га, розташованої за межами населених пунктів на території Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області

Роз`яснити, що рішення виготовлено в повному обсязі у порядку ч. 3 ст. 243 КАС України 18 грудня 2019 року; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення; набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Суддя Сліденко А.В.