Рішення № 86457352, 16.12.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2019 р. справа № 520/9845/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Лук`янчук О.І.,

за участю: представника позивача – Бурдукової М.В., представника відповідача - Кезлі М.Д., представника третьої особи - Кезлі М.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9,м. Київ,01001), третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 34, м. Харків, 61057) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову у продовженні строку перебування на території України на підставі підпункту 6 пункту 10 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України за заявою ОСОБА_1 від 03 вересня 2019 року;

- зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про продовження строку перебування на території України за заявою ОСОБА_1 .

Обґрунтовуючи вимоги позивач вказує, що рішенням Державної міграційної служби України від 03.09.2019 ркоу ОСОБА_1 відмовлено в продовженні строку перебування на території України, на підставі підпункту 6 пункту 10 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України. Позивач вважає рішення відповідача незаконним, необґрунтованим, та таким, що підлягає скасуванню оскільки спірним рішенням не обґрунтовано наявність інших підстав чи мети для перебування позивача на території України, крім тих, які були вказані ОСОБА_1 у заяві - зокрема не враховано необхідність тривалого лікування на території України. Таким чином позивач вважає обґрунтованим продовження терміну перебування на території України.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, та зазначив, що позивач лише 27.08.2019 року (тобто, більше ніж через два роки після закінчення легалізованого перебування в Україні) звернулась до територіального органу ДМС України з заявою про продовження строку перебування на території України у зв`язку з хворобою, за результатом розгляду якої 03.09.2019 року відповідачем було прийнято рішення про відмову у продовженні строку перебування на території України, у зв`язку з необґрунтованістю таких підстав та надання недостовірних відомостей щодо законного перебування на території України. Крім того, відповідач посилається на п. 2 ст. 17 ЗУ Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено, що документи про продовження строку перебування в Україні подаються не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України. Зокрема, представник відповідача вказав, що строк законного перебування позивача на території України сплив, а заява про продовження строку перебування подана поза строками.

Представник третьої особи підтримав правову позицію відповідача.

У судовому засіданні 16.12.2019 року учасники судового процесу підтримали свої правові позиції в повному обсязі.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є громадянкою республіки Вірменія, що підтверджується копією паспорта НОМЕР_1 (а.с. 84-86).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 05.03.1991 року уклали шлюб, що підтверджується перекладом свідоцтва про шлюб, про що в книзі реєстрації актів цивільного стану зроблено запис № 32 від 05.03.1991 року (а.с. 21-22).

19.04.1991 року в книзі реєстрації актів громадянського стану про народження (за місцем реєстрації – РАГС ОСОБА_3 ) зроблено запис про народження сина – ОСОБА_4 , в графі батьки зазначено: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 (а.с. 27).

В подальшому, ОСОБА_5 (чоловік позивача) документований паспортом громадянина України 07.07.2009 року (а.с. 18).

ОСОБА_4 01.09.2016 року документований паспортом громадянина України (а.с.19).

17.03.2017 року ОСОБА_4 підписав та нотаріально завірив заяву про запрошення на тимчасове проживання в Україні - своєї матері - ОСОБА_1 , в період з 17.03.2017 року по 17.09.207 року (а.юс. 53).

ОСОБА_6 15.03.2019 року підписав та нотаріально завірив заяву на згоду поставити на реєстраційний облік громадянку ОСОБА_7 (а.с. 54).

21.03.2017 року громадянка ОСОБА_8 - ОСОБА_1 перетнула кордон України.

Після спливу 90 денного строку перебування на території України, громадянка Вірменії - ОСОБА_1 повинна була залишити територію України до 20 червня 2017 року.

Як встановлено під час розгляду справи з пояснень представника позивача, громадянка Вірменії - ОСОБА_1 не змогла покинути територію України в черні 2017 року, оскільки змушена звернутись до ДУ Інституту медичної радіології ім. С.П. Григорєва Національної академії медичних наук України та лікарні «Перша Маммологія».

Обставини перебування ОСОБА_1 під наглядом ДУ Інституту медичної радіології ім. С.П. Григорєва Національної академії медичних наук України з червня 2017 року підтверджується листом головного лікаря від 02.04.2019 року (а.с. 112).

Поряд з цим, ДМС України притягнуто громадянка Вірменії - ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за незаконне перебування на території України, оскільки вона своєчасно не звернулась до уповноваженого органу за продовженням терміну перебування на території України та не покинула територію України з 20.06.2019 року, що зафіксовано в протоколі про адміністративне правопорушення ПР МХК № 123649 від 06.03.2019 року (а.с. 29).

Постановою про накладення адміністративного стягнення НП МХК № 123649 від 06.03.2019 року до громадянки Вірменії - ОСОБА_1 за порушення ст. 17, 34 Закону України « Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» застосовано штрафні санкції у розмірі 1700,00 грн. (а.с. 31).

Також, сина ОСОБА_1 - ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності, з огляду на те, що він допустив проживання своєї матері на території України з 20.06.2017 року без продовження терміну дії реєстрації, про що складено протокол № ПР МХК № 123650 від 06.03.2019 року (а.с. 30), та в подальшому накладено штрафні санкції за порушення ст. 17, 34 Закону України « Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» у розмірі 340,00 грн. (а.с. 32).

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 сплачено вказані штрафи, що підтверджується квитанціями (а.с. 33-34).

В подальшому, громадянки Вірменії - ОСОБА_1 27.08.2019 року звернулась до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про продовження термінів перебування на території України, у звязку з лікуванням (а.с. 106-107).

Разом із вказаною заявою, заявником було надано консультативний висновок Клініки «Перша Маммологія» від 20.05.2019 року ( з відтисками печатки), консультативний висновок Клініки «Перша Маммологія» (без чіткої дати та відтиску печатки) (а.с. 109-111) та копію листа ДУ Інституту медичної радіології ім. С.П. Григорєва Національної академії медичних наук України від 05.04.2019 року № 12-к/09-13, адресованого адвокату Бурдуковій М.Н. про те, що пацієнтка ОСОБА_1 перебуває під наглядом цієї установи з червня 2017 року та їй рекомендовано динамічне спостереження в амбулаторному режимі з частотою обстеження 1 раз на півроку. Вказані обставини підтверджено відповідачем у відзиві на позов.

З метою перевірки достовірності обставин та документів, на підставі яких ОСОБА_1 бажає продовжити строк перебування на території України за з огляду на необхідність уникнення прийняття рішення про продовження строку перебування на території України на підставі недостовірних доказів такого перебування (зокрема, щодо обставин лікування ОСОБА_1 з червня 2017 року), ГУ ДМС України на адресу головного лікаря Клініки «Перша Маммологія» скеровано лист від 28.08.2019 року з проханням підтвердити чи спростувати факт видачі довідки на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 113).

Доказів надання відповіді на вказане звернення ГУ ДМС України від головного лікаря Клініки «Перша Маммологія» як станом на момент прийняття спірного рішення про відмову у продовження строків перебування на території України, так і на момент розгляду справи, матеріали справи не містять.

Враховуючи те, що заява про продовження строку перебування на території України ОСОБА_9 подана нею 27.08.2019, а консультативний висновок головного лікаря ТОВ “Перша мамологія” Щербини О.І. видане 20.05.2019 (майже за три місяці до звернення із заявою про продовження строку перебування на території України) є застарілим, при цьому консультативне заключення лікаря ТОВ “Перша мамологія” від 25.08.2019 не містить печатки цієї установи, прізвища та ініціалів лікаря, який видав цей висновок, а також, враховуючи факт ненадходження відповіді від ТОВ “Перша мамологія” про підтвердження видачі ОСОБА_9 медичної довідки, ДМС України прийнято рішення від 03.09.2019 року, яким відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про продовження строку перебування на території України, з огляду на те, що заявником не було надано документів, які підтверджують обґрунтовані підстави для подальшого перебування в Україні, які передбачені підпунктом 6 пункту 10 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету України від 15.02.2015 року № 150.

ОСОБА_1 11.09.2019 року ознайомлено з повідомленням ГУ ДМС України в Харківській області про відмову в продовженні строку перебування на території України та повідомлено про необхідність виїхати з України до 21 вересня 2019 року (а.с. 149).

Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням ДМС України від 03.09.2019 року про відмову у продовженні строку перебування на території України, звернулась до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з Положенням про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою КМУ від 20.08.2014 року №360, ДМС є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Одним з основних завдань ДМС є реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Згідно з п.4 Положення ДМС відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: - здійснює оформлення і видачу документів для тимчасового або постійного проживання в Україні, а також виїзду за її межі, вилучає такі документи та проставляє в документах, що посвідчують особу іноземців та осіб без громадянства, відмітки про заборону в`їзду в Україну в передбачених законодавством випадках (пп.8); - приймає рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов`язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України (пп.9); - здійснює оформлення і видачу громадянам України документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство, тимчасово затримує та вилучає такі документи у передбачених законодавством випадках (пп.10); - здійснює інші повноваження, визначені законом (пп.39).

Пунктом 7 Положення визначено, що ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.

Таким чином, відповідач та третя особа є суб`єктами, до владних повноважень яких відноситься вирішення питань у сфері міграції, у тому числі щодо прийняття рішень про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.

Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» відповідно до його преамбули визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

Статтею 1 Закону визначені терміни, які вживаються в цьому Законі, зокрема:

іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;

віза - дозвіл, наданий уповноваженим органом України в установленій законодавством формі, необхідний для в`їзду або для транзитного проїзду через територію України протягом відповідного строку;

іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;

нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Статтею 3 Закону встановлені засади правового статусу іноземців та осіб без громадянства, а саме іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини.

Спірні правовідносини у сфері продовження строку перебування на території України регулюються Конституцією України, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Порядком продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затверджений постановою Кабміну від 15 лютого 2012 року №150 (далі Порядок №150) та Порядком розгляду заяв іноземців та осіб без громадянства про продовження строку перебування на території України, затверджений Наказом МВС України №363 від 25.04.2012 року.

Відповідно до ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

У відповідності до п. 9 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, - іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території Україні протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку.

Згідно з п.1 Порядку №150 цей Порядок визначає процедуру продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.

Іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи в разі в`їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України; не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС; на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року (пункт 2 Порядку продовження строку перебування).

Згідно п.6 Порядку №150 обґрунтованими підставами для продовження строку перебування на території України є лікування, вагітність чи пологи, догляд за хворим членом родини, оформлення спадщини, подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України, виконання службових обов`язків іноземним кореспондентом або представником іноземного засобу масової інформації тощо.

У відповідності до пп.6 п.10 Порядку №150 рішення про відмову в продовженні строку перебування іноземця та особи без громадянства на території України приймається в разі, коли є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець та особа без громадянства мають інші, ніж заявлені у заяві, підстави та мету перебування в Україні або вони не подали відповідного підтвердження.

Згідно п. 8 Порядку, заяви про продовження строку перебування на території України (далі - заяви) подаються іноземцями та особами без громадянства і приймаючою стороною не раніше ніж за десять та не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення такого строку до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання. Зразок заяви та порядок її розгляду затверджуються МВС.

Таким чином, з системного аналізу вищезазначених норм права випливає, що документи про продовження строку перебування в Україні оформляються на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України.

При цьому, у продовженні строку перебування іноземцю або особі без громадянства може бути відмовлено в разі відсутності для цього підстав та достатнього фінансового забезпечення для покриття витрат, пов`язаних із перебуванням іноземця або особи без громадянства в Україні, або відповідних гарантій від приймаючої сторони.

Відтак, основною умовою для подання іноземцем заяви про продовження строку перебування (за наявності законних підстав) є його перебування на території України на законних підставах.

Іншими умовами є: - подання цієї заяви не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України; - наявність законних підстав для продовження строку перебування на території України.

Відповідно до п.8 Порядку розгляду заяв іноземців та осіб без громадянства про продовження строку перебування на території України, затвердженого Наказом МВС України №363 від 25.04.2012 року працівник територіального органу чи підрозділу ДМС при надходженні заяви про продовження строку перебування на території України вивчає обґрунтованість наведених підстав стосовно необхідності продовження строку перебування, перевіряє дійсність поданих документів, своєчасність їх подання, наявність відміток про реєстрацію (відмітки органів охорони державного кордону В`їзд (Виїзд) або документа, що підтверджує законність перебування іноземця, особи без громадянства в Україні) чи продовження строку перебування, звіряє відомості про іноземців чи осіб без громадянства, указані в їх паспортних документах, з даними, що містяться в цих зверненнях, з`ясовує законність перебування іноземців та осіб без громадянства в державі та відсутність відомостей, що перешкоджають подальшому перебуванню цих осіб в Україні та завіряє копії прийнятих документів своїм підписом.

Як вбачається з матеріалів справи, у наданій позивачем заяві від 27.08.2019 року підставою продовження строку перебування на території України визначено лікування.

Так, позивачем на підтвердження лікування в Україні з червня 2017 року, тобто з моменту, коли сплинув 90-денний строк легального перебування на території України за запрошенням приймаючої сторони, надано, зокрема, копію листа ДУ Інституту медичної радіології ім. С.П. Григорєва Національної академії медичних наук України від 05.04.2019 року № 12-к/09-13, адресованого адвокату Бурдуковій М.Н. про те, що пацієнтка ОСОБА_1 перебуває під наглядом цієї установи з червня 2017 року та їй рекомендовано динамічне спостереження в амбулаторному режимі з частотою обстеження 1 раз на півроку (а.с. 112).

Однак, дослідивши вказаний лист, суд зазначає, що ОСОБА_1 з червня 2017 року лише перебуває під наглядом, однак на стаціонарному лікуванні не перебувала.

Отже, ОСОБА_1 з червня 2017 року лише проходила обстеження в ДУ Інституту медичної радіології ім. С.П. Григорєва Національної академії медичних наук України та, відповідно, не перебувала на постійному (стаціонарному) лікуванні у вказаному закладі, тобто позивач фактично не була обмежена у зверненні до відповідного територіального органу ДМС України із заявою про продовження строку перебування на території України у законодавчо встановлені строки, враховуючи те, що вказане звернення має обмеження в часі, зокрема - не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення такого строку.

Натомість, ОСОБА_1 звернулась до територіального органу ДМС України із заявою про продовження строку перебування на території України лише в серпні 2019 року, тобто більше, ніж через два роки після закінчення строку легального перебування на території України.

При цьому, суд враховує, але не приймає до уваги залучений позивачем консультативний висновок головного лікаря ТОВ “Перша мамологія” Щербини ОСОБА_10 .І. від 20.05.2019, як підставу продовження строку перебування на території України, оскільки, по-перше, вказаний висновок датований 20.05.2019 року, тобто майже за три місяці до звернення із заявою про продовження строку перебування на території України, а по друге, вказаний висновок не містить точної дати звернення позивача до лікарні – лише зазначено XI.2017 року, у той час як легальний строк перебування позивача на території України спливав 20.06.2017 року.

Стосовно консультативного висновку лікаря ТОВ “Перша мамологія” від 25.08.2019, то суд зазначає, що вказаний документ містить лише висновки щодо стану здоров`я позивача та, водночас, не містить доказів перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні з 20.06.2017 року по 27.08.2019 року, що могло б перешкодити позивачу у зверненні до територіального органу ДМС із заявою про продовження строків перебування на території України у законодавчо встановлений термін.

Окрім того, вказаний висновок не містить відтиску печатки установи, прізвища та ініціалів лікаря, який видав вищезазначений висновок.

Інших належних доказів перебування ОСОБА_1 саме на лікуванні (а не лише на обстеженні) з 20.06.2017 року (терміну закінчення легального перебування на території України) до 27.08.2019 року (моменту звернення позивача із заявою про продовження строку перебування на території України), позивачем до суду не надано ( як то, виписок із закладів охорони здоров`я за відповідний період, історії хвороби, тощо), а залучені позивачем довідки гн містять прямого посилання на необхідність лікування та продовження лікування саме в Україні.

Натомість, з метою перевірки достовірності обставин та документів, на підставі яких ОСОБА_1 бажає продовжити строк перебування на території України та з огляду на необхідність уникнення прийняття рішення про продовження строку перебування на території України на підставі недостовірних доказів такого перебування (зокрема, щодо обставин лікування ОСОБА_1 з червня 2017 року), ГУ ДМС України на адресу головного лікаря Клініки «Перша Маммологія» скеровано лист від 28.08.2019 року з проханням підтвердити чи спростувати факт видачі довідки на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 113).

Доказів надання відповіді на вказане звернення ГУ ДМС України від головного лікаря Клініки «Перша Маммологія» як станом на момент прийняття спірного рішення про відмову у продовження строків перебування на території України, так і на момент розгляду справи, матеріали справи не містять.

Суд також не приймає до уваги посилання позивача на те, що вона тричі зверталась до ГУ ДМС у Харківській області із заявою про продовження строку перебування на території України та приходила на прийом до керівництва ГУ ДМС у Харківській області, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження вказаних обставин.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що наявні у позивача обставини, а саме те, що її дитина є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України МТ НОМЕР_2 від 01.09.2016 року (а.с. 19), дають їй підстави залишитись на території України у порядку отримання посвідки на постійне проживання у порядку, визначеному Законом України «Про імміграцію», що однак, не було реалізовано позивачем протягом більше, ніж 2 років нелегального перебування на території України.

Так, відповідно до п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про імміграцію» особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Водночас, пасивна поведінка позивача щодо нереалізації своїх законних прав за наявності належних на те підстав та обставин ні в якому разі не може ставитись у вину органу державної влади.

Представником позивача не було надано жодних обґрунтованих обставин на підтвердження власної правової позиції. Представник відповідача, в свою чергу, конструктивно надав пояснення з приводу правомірності прийняття оскаржуваного рішення, надав докази такої правомірності з посиланнями на конкретні норми чинного законодавства.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, дослідивши обставини справи у контексті з вимогами чинного законодавства, суд зазначає, що на суб`єкта владних повноважень законодавцем покладено обов`язок щодо вчинення дій на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

"На підставі" означає, що суб`єкт владних повноважень, крім того, що має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України, зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. Під встановленими законом повноваженнями прийнято розуміти як ті, на наявність яких прямо вказує закон - так звані "прямі повноваження", так і повноваження, які прямо законом не передбачені, але безпосередньо випливають із положень закону і є необхідними для реалізації суб`єктом владних повноважень своїх функцій (завдань) так звані "похідні повноваження".

"У спосіб" означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

При цьому, суд зазначає, що завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення суб`єктом владних повноважень та його перевірку на відповідність вищезазначеним принципам, та, водночас, зважаючи на особливості дискреційних повноважень такого суб`єкта владних повноважень.

Суд вважає за потрібне зауважити, що позивач перебуваючи на території України досить тривалий період часу ( понад два роки) без законних на те причин, не вчинив жодних дій з метою легалізації свого правового становища в Україні, зокрема шляхом звернення до відповідного територіального підрозділу ДМС України з метою продовження строку перебування на території України чи стосовно отримання посвідки на постійне проживання в Украї6ні (як матір громадянина України), що в свою чергу вказує на особисту незацікавленість ОСОБА_1 в належному оформленні свого правового становища в Україні, як того вимагають приписи чинного законодавства України.

Суд звертає увагу, що в першу чергу особа, яка бажає легалізувати своє перебування на території України в законодавчо встановлений спосіб, має бути зацікавлена у зібранні необхідних доказів на підтвердження необхідності такого перебування в Україні, у тому числі і шляхом використання всіх законодавчо визначених правових механізмів, та уникаючи при цьому зловживання своїми правами та нехтування обов`язками.

Так, відповідно ст.26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України.

Тобто, законодавець в розумінні вищезазначених норм права не лише наділяє іноземця певними правами, але і покладає обов`язок забезпечення урегулювання іноземцем свого правового становища у легалізований спосіб, зокрема шляхом звернення до відповідного територіального підрозділу ДМС України з метою продовження строку перебування на території України чи стосовно отримання посвідки на постійне проживання в Украї6ні (як матір громадянина України), належних та допустимих доказів дотримання чого позивачами до суду не надано.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем не надано до суду належних доказів на підтвердження підстав продовження строків перебування на території України, зокрема, як доказів перебування на безперервному (стаціонарному) лікуванні з 20.06.2017 року по 27.08.2019, що унеможливило звернення до територіального органу ДМС із відповідною заявою про продовження строків перебування на території України протягом законодавчо встановленого строку, а надані позивачем виписки з медичних установ не підтверджують факт проходження позивачем лікування більше, ніж 2 роки, а лише фіксують результати обстеження, що, однак, не перешкоджало позивачу реалізувати своє право на легальне перебування на території України, як іноземця, то суд дійшов висновку, що рішення ДМС України від 03.09.2019 року про відмову ОСОБА_1 у продовженні строку перебування на території України прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, у відповідності, та у спосіб, визначений діючим законодавством, передбачений Конституцією України та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, з урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача, що вказує на дотримання відповідачем вимог чинного законодавства, а тому не може бути визнано протиправним та скасовано.

Інших підстав для визнання спірного рішення протиправним та необґрунтованим, позивачем не зазначено.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин, враховуючи, що докази, наведені позивачем під час розгляду адміністративної справи є недоведеними та безпідставними та не дають адміністративному суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію представника відповідача, суд дійшов висновку, що у задоволені позову ОСОБА_1 необхідно відмовити повністю.

Розподіл судових витрат проводиться у відповідності до вимог ст. 139 КАС україни.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 14, 243-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 19 грудня 2019 року.

Суддя Горшкова О.О.