Рішення № 86457013, 19.12.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5403/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко O.A., розглянувши у порядку загального позовного провадження у письмовому провадженні у приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

12 вересня 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, у якому позивач просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати наказ Державної міграційної служби України від 05.08.2019 року №267-19, яким ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

2. Зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

18 вересня 2019 року ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву Вахаб ОСОБА_2 , відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження з викликом учасників процесу.

Ухвалою суду від 28 жовтня 2019 року судом продовжено строк підготовчого провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні. Рішенням Державної міграційної служби України від 05.08.2019 року № 267-19 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 06.09.2019 року позивач отримав повідомлення, видане Управлінням у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМСУ в Одеській області за № 266 від 15.08.2019 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач зазначає, що рішення ДМСУ є неправомірним та необґрунтованим. Позивач є громадянином Бангладеш, але не може та не бажає користуватися захистом своєї країни. Позивач не може повернутися до країни своєї громадянською належності в зв`язку з побоюваннями переслідування внаслідок політичної діяльності. До виїзду з країни походження позивач був членом опозиційної політичної партії «Bangladesh Nationalist party». Позивач відповідає критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

03 жовтня 2019 року до суду за вх.№36105/19 від відповідача надійшов відзив (т.1 а.с.18-33), у якому, з посиланням на обставини, встановлені висновком про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 26.06.2019 року, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

26 листопада 2019 року ухвалою суду закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Усною ухвалою від 12.12.2019 року, внесеною до протоколу судового засідання, судом визначено проводити подальший розгляд даної справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши подані до суду документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів особової справи №2019ОD0002 (т.2 а.с.1-249, т.3 а.с.1-156), Вахаб Абдул МД ОСОБА_3 (прізвище, ім`я та по батькові згідно заяви від 22.05.2019 року (т.3 а.с.149), при зверненні вказано прізвище Кайум, ім`я – ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Бангладеш, уродженцем м.Сілхет, національність – бенгалець, за віросповіданням – іслам (суніт), рідна мова – бенгальська, володіє англійською (читає та розмовляє), малайзійською (може писати), хінді (розмовна), урду (розмовна). Навчався у державній початковій школі «Лама Базар» протягом 1982-1986 років та у державній середній школі «Дахіл Алія Мадраса» протягом 1987-1992 років. Працював у фірмі «Мелон Мастер Фудз» у м.Куала Лумпур, Малайзія продавцем протягом 2007-2013 років.

11 жовтня 2018 року позивач вперше звернувся до управління Державної міграційної служби України в Київській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.2 а.с.6-7), у якій обґрунтовує причини звернення наступним. Позивач зазначає, що є активістом політичної партії Націоналістичної партії Бангладеш (БНП, BNP), почав політичну діяльність в 1995 році. Після 4-х років, будучи політичним активістом, в 1999 році під час бою між ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 ) і ОСОБА_7 ( ОСОБА_8 ) була убита людина на ім`я Ютон, член ОСОБА_7 , яка є частиною Авамі Ліг (Awami League). Зазначає, що учасники ОСОБА_5 були звинувачені у вбивстві, в тому числі позивач та 21 інших, була відкрита кримінальна справа поліцією в районі Котоалі в Силхеті (Sylhet Kotoali Model ОСОБА_9 ). Позивач вказує, що не брав участі в цьому вбивстві, але його все одно звинувачували. Зазначає, що ховався сім місяців, і через сім місяців за допомогою інформатора його заарештував Департамент кримінального розслідування. Після одинадцяти місяців ув`язнення позивач був звільнений Верховним судом під заставу. Наприкінці 2001 року позивач знову був заарештований через його політичну діяльність, відповідно до спеціального закону та був затриманий протягом 3-х місяців, та звільнений під заставою за рішенням Верховного суду. Зазначає, що через участь у політичній діяльності BNP організація Авамі Ліг розпочала проти позивача кримінальну справу. Позивача заарештували та переслідували 16 разів. В 2007 році позивач був змушений залишити свою країну, але кримінальні справи проти позивача тривали. Вказує, що у 2012 році, коли позивач був за кордоном (тоді правляча партія була Авамі-Ліг), його засудили до 35 років позбавлення волі у справі про вбивство Ютона. Позивач повернувся до своєї країни в 2014 році і здався в суд. Після 6-місячного затримання був звільнений під заставою за рішенням Верховного суду. 27 грудня 2015 р. проти позивача було відкрито ще одну сфабриковану справу урядом Хасіни, і у зв`язку з цією справою був ув`язнений на один тиждень. 23.08.2016 р. була ще одна сфабрикована справа, і позивач був заарештований 27 жовтня 2016 року, а 13 квітня 2016 року було відкрито чергову сфабриковану проти нього справу. Зазначає, що після багатьох разів ув`язнення, щоб захистити своє життя, позивач був змушений покинути країну громадянської належності.

26 червня 2019 року за результатами розгляду особової справи заявника №2019OD0002 управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області дійшло висновку про доцільність відмовити громадянину ОСОБА_10 у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту (т.3 а.с.26-51).

Вказаний висновок управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області обґрунтувало тим, що протягом тривалого часу заявник приховував факт оформлення ним паспортного документу на території країни громадянської належності, систематично змінював власні установчі дані під час проведення співбесід, що в свою чергу істотно знижує рівень довіри до заявника та свідчить про зловживання процедурою набуття міжнародного захисту. Спочатку фігурантом було надано копію свідоцтва про народження разом з перекладом з англійської на українську мови, пізніше ним було долучено начебто оригінал даного документу. Після проведення аналізу відповідного документу можна дійти висновку, що він містить ознаки спеціального виготовлення: в наданій копії документу фотокартка особи розміщена окремо від самого документу, на оригіналі документу взагалі відсутня фотографія; на фотографії установчі дані записані маркером друкованими літерами; проставлена печатка на фотографії особи та на формі самого свідоцтва відрізняються; на фотокартці присутній підпис сторонньої особи; на фотографії нерозбірлива частина стороннього надпису, печатка на зображенні нечітка, містить ознаки струменевого нанесення; зазначені постійна та поточна адреса заявника не відповідає тому факту, що заявник з липня 2018 року проживає на території України, так як зазначено проживання особи на території Бангладеш згідно з документом; деякі частини документу є досить нечіткими та розмитими, в нижній частині свідоцтва існують накладки тексту поверх печаті; нерівне розміщення голограми в центрі документа (відповідна позначка суттєво зміщена праворуч); установчі дані, зазначені у свідоцтві про народження відрізняються від тих, що вказані у наданій копії паспортного документу. Крім того, не вбачається правдоподібним оформлення свідоцтва про народження заявника без його особистої присутності та за відсутності документів, що посвідчують особистість. Враховуючи вищезазначене, надане свідоцтво про народження не вбачається справжнім документом, що посвідчує особистість шукача захисту. Також слід врахувати, що такий документ було надано особою через тривалий проміжок часу від початку розгляду його особової справи. За матеріалами особової справи не встановлено, що шукач захисту зазнавав переслідувань за конвенційними ознаками належністю або віросповіданням під час проживання в країні громадянської належності. При зверненні до територіального підрозділу ДМС заявник зазначив, що наразі не має наміру повертатися до Бангладеш через загрозу зазнати переслідувань з боку державної влади через власну політичну діяльність в партії «Bangladesh Nationalist Party», а також через побоювання бути ув`язненим. Так, з матеріалів особової справи спостерігається, що заявник не зміг належним чином обґрунтувати заяву про набуття міжнародного захисту в контексті наявності ознак, передбачених пунктами 1, 13 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року. Твердження заявника носять загальний характер, не містять належної аргументації чи деталізації. Також, фігурант не зміг повідомити обставини, які б вказували, що причини його виїзду за межі країни громадянської належності пов`язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Особа не надала належного обґрунтування ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для його життя та безпеки у випадку повернення на Батьківщину. Причиною власного виїзду за межі Бангладеш заявник зазначив порушену кримінальну справу, в якій його звинувачено у вбивстві, що сталося в 1999 році. Зі слів особи, вирок за даною справою було винесено лише в 2012 році, який передбачав позбавлення волі заявника строком до 35 років. Однак, у даний період фігурант перебував на території Малайзії, куди виїхав у 2006 році, легально, на підставі паспортного документу для виїзду за кордон. Так, за словами особи, він протягом 2006-2012 років легально перебував на території Малайзії, проживав у м. Куала-Лампур (район Сілаянг), де офіційно працював продавцем та постачальником у компанії «Melon Master» в сфері продажу фруктів. Також заявник зазначив, що не мав жодних проблем при виїзді з країни громадянської належності через наявність робочої візи. В 2014 році шукачем захисту було прийнято рішення повернутися до Бангладеш та «здатися суду», так як до його родини приходили представники правоохоронних органів, а також брат особи повідомив йому, що в газеті було надруковано щодо необхідності його повернення та звернення до суду. На території Малайзії шукач захисту не залишився проживати через власні переконання. Тому, в подальшому після повернення на Батьківщину заявник самостійно відвідав судовий орган та був ув`язнений, після чого був звільнений строком на 6 місяців за рішенням Верховного суду, після чого неодноразово потрапляв за грати та був звільнений «під чесне слово» через надання адвокатської допомоги. За твердженнями особи, на даний час розгляд справи не завершено, що не вбачається правдоподібним, враховуючи попереднє твердження особи стосовно винесення вироку щодо позбавлення його волі строком до 35 років. Протягом тривалого часу під час розгляду заяви шукача захисту ним не було надано жодного документу, який посвідчує його особистість, незважаючи на ознайомлення з правами та обов`язками шукачів захисту на території України, де вказаний даний обов`язок. Так, особа посилається на втрату власного паспортного документу на території Бангладеш близько 2-3 років потому. В подальшому, заявник повідомив, що ніколи не оформляв паспортний документ та відмовився від своїх попередніх тверджень. Проте, 16.05.2019 року шукачем захисту було надано копію паспортного документу, оригінал якого, з його слів, забрав посередник при перетині ним кордону Російської Федерації, що суперечить вищезазначеним відомостям. Незважаючи на загальну поінформованість особи щодо партії «BNP», він вказує, що з 23-25 років можна стати членом даної партії, що суперечить інформації, яка зазначена у відкритому доступі мережі Інтернет, згідно з якою будь-який громадянин Бангладеш віком від 18 років може бути основним членом цієї партії. Крім того, шукач захисту не може в повній мірі зазначити чим займається партія «BNP», її ідеологію та мету. Додаткового, особа не може перелічити з яких пунктів складається програма партії. За аналізом матеріалів особової справи вбачається вигадування заявником ключових фактів історії переслідування, а саме факт легального перетину кордону за умовами перебування в статусі обвинуваченого на території Бангладеш. Так, шукач захисту пояснив, що оформляв всі необхідні документи для виїзду на роботу через агентство та він здійснив виїзд за паспортним документом, який не міг ідентифікувати його особистість, так як були змінені установчі дані. Водночас, встановлено, що було відсутнє лише «ім`я по-батькові», яке не має зазначатися у вказаному документі, а установчі дані співпадають з тими, що були зазначені особою як справжні при зверненні. Крім того, даний документ містив справжню фотографію особи, а також відбитки, заявник підтверджує, що вказаного було достатньо для того, аби при перетині кордону ідентифікувати його справжню особу. Тому, дані свідчення заявника та аналіз співбесід вказують на надання неправдоподібних даних. Фігурант надає сумнівну інформацію стосовно того, що без документів, що посвідчують його особистість, його змогли притягнути до відповідальності правоохоронні органи через наявність у нього шрамів, ім`я батька, територію його будинку та документу зі школи. Крім того, заявник не може вказати до якого виду відповідальності його було притягнуто востаннє (2017 рік). Під час додаткового протоколу співбесіди заявник не може обґрунтовано та повноцінно пояснити, через що його можуть ув`язнити. Так, він зазначає, що він є членом політичної партії BNP, яку «держава вважає поганою», «були проблеми з партією, яка була проти нас». Крім цього, особа зазначає, що його можуть ув`язнити через політичну проблему, однак не конкретизує надану інформацію. Також розповів, що через політичну проблему може померти у разі повернення на Батьківщину, водночас не вказав хто може його вбити, зазначаючи, що не довіряє законам країни громадянської належності. Крім того, заявник не зміг вказати, чи притягувався він до кримінальної або адміністративної відповідальності, так як не володіє інформацією, до якого нормативно-правового акту мають відношення статті, які він вказав, що ніби пов`язані з його обвинуваченням. Діяльність партії, членом якої себе вважає заявник не є забороненою, легально функціонує на території Бангладеш. Крім того, зі слів особи, 50% населення країни громадянської належності є членами BNP, що свідчить про відсутність побоювань мешканців Бангладеш перебувати в даній партії та зазнати переслідувань у зв`язку із законною політичною діяльністю. Разом з тим, заявник повідомляє, що ситуація щодо діяльності такої партії наразі є «поганою», багато лідерів ув`язнені, проте не зміг деталізувати таку інформацію та вказати жодного прикладу щодо ув`язнення таких лідерів партії. До того ж, як спостерігається з матеріалів особової справи, партія BNP у січні 2019 року не була відсторонена від участі в останніх парламентських виборах, так як зі слів шукача захисту, члени цієї партії набрали 30% голосів, а у м. Боґра набрали більшість голосів. Також заявник підтвердив, що представники партії BNP завжди мали змогу приймати участь у всіх виборах на рівні з іншими кандидатами. Крім того, в 2004 році здобув перемогу на посаду прем`єр-міністра представник партії BNP. Партія BNP офіційно є опозиційною партією на території Бангладеш. Крім цього, за твердженнями особи, партія BNP тричі була при владі, в 1991, 1999 та 2003-2004 роках. Слід вказати, що заявник повідомив, що Мірза ОСОБА_11 , який наразі очолює партію BNP, займає пост генерального секретаря. Також надав інформацію, що серед інших партій саме BNP також пройшла до парламенту під час останніх виборчих перегонів. Дані відомості свідчать про відсутність дискримінації щодо даної партії, включаючи її членів, а також належну підтримку населення країни громадянської належності. Близькі родичі заявника, а саме матір, 5 сестер та 4 братів проживають на території Бангладеш, за матеріалами особової справи відсутня інформація щодо їх особистого переслідування, дискримінації чи обмеженні прав або вільного переміщення країною громадянської належності. Так, вони безперешкодно приймали участь у виборах, які відбулися в січні 2019 року на Батьківщині, під час яких віддали голос за представника партії BNP. Крім того, відомо, що один з братів працює викладачем у рідному місті, матір та сестри домогосподарки. Крім того, за твердженням особи, його рідний брат 26.02.2019 року безперешкодно оформив його свідоцтво про народження на території Бангладеш без його участі. Водночас, в подальшому заявник надає суперечливу інформацію і стверджує, що на Батьківщині з числа близьких родичів залишились проживати матір, один брат та 4 сестри. Водночас, зі слів особи відомо, що його рідним нічого не загрожує, лише правоохоронні органи декілька разів приходили до будинку їх родини з метою розшуку шукача захисту, про що відсутні жодні переконливі усні або документальні підтвердження. Фігурант підтримує зв`язок із своїми рідними. Також шукач захисту повідомив, що один з його братів отримав політичний притулок у Лондоні у зв`язку з такою ж політичною проблемою, як у нього, що пов`язана із членством в партії «BNP», проте підтвердити таку інформацію не зміг, а також в подальшому при уточнюючих питаннях з`ясувалося, що його брат лише подав відповідну заяву про отримання такого притулку. Особою не було надано жодних документів на підтвердження членства його братом в будь-якій партії. Фігурант зазначив, що обрав нелегальний виїзд з країни громадянської належності, тому що мав побоювання зазнати затримання в аеропорту. Водночас, відомо, що в 2006 році він легально виїжджав безперешкодно до Малайзії та таким же чином повертався в 2012 році до Бангладеш. Крім того, під час одного з інтерв`ю з`ясувалося, що шукач захисту легально виїхав 06.06.2018 року за межі Бангладеш до Російської Федерації, де перебував близько місяця. Відповідно до отриманих пояснень, разом із заявником безпідставно було звинувачено у одному і тому ж вбивстві ще 22 людей, двоє з яких померло, а інші 20 чоловік повністю звільнені з-під ув`язнення, проте шукач захисту не зміг пояснити, чому в такому разі рішення стосовно нього до сих пір не винесено. Заявник вказав, що через його участь у політичній діяльності «BNP» інша партія «Awami League» розпочала проти нього кримінальну справу, через що його заарештовували і переслідували 16 разів. Так, фігурант пояснив, що «робив хороше для партії», був її активним членом, тому конкуренти не хотіли давати йому змогу працювати задля позитивного іміджу партії, як він того хотів, проте жодних документів чи інших доказів, які можуть підтвердити причетність представників партії «AL» до повідомлених особою порушених справ стосовно нього він не має. Додатково, фігурантом було надано 9 фотографій (долучені до матеріалів ОС), які з його слів, підтверджують історію його. Однак, за аналізом даних фотокарток неможливо підтвердити історію заявника, його переслідування за політичними мотивами. Шукач захисту вказав, що зазнавав фізичного насилля з боку представника правоохоронного органу та члена партії «AL», тому інколи звертався до лікарні, а інколи не звертався, бо партія, що була при владі не дозволяла йому отримувати належне лікування, проте жодним чином заявник не обґрунтував такі відомості, не зміг надати жодних документальних підтверджень з медичних установ. Про відсутність переслідування фігуранта з боку державних інституцій Бангладеш свідчить обставина оформлення ним паспортного документу 29.02.2016 року на території країни громадянської належності, а також безперешкодний легальний виїзд 06.06.2018 року за її межі. Документи, які ніби отримані з судових інстанцій на території країни громадянської належності стосовно заявника, жодним чином не підтверджують його політичну діяльність на території Бангладеш, а також переслідування з боку будь-яких уповноважених органів через таку діяльність, його затримання та ув`язнення через участь в політичній чи громадській діяльності. Не було надано остаточного рішення суду, який би міг підтвердити винесення вироку стосовно його тривалого ув`язнення на Батьківщині, хоча зі слів такий матеріал існує. За наданими документами та їх перекладами неможливо встановити повне уявлення стосовно того, в чому саме звинувачено заявника, категорія застосованого покарання, так як ним не було надано всіх документів, що мають відношення до порушеної стосовно нього кримінальної справи. Заявником надано скарги до суду, рішення суду щодо його звільнення під заставу, при аналізі яких не можна підтвердити їх офіційність, так як документи не містять штампів суду чи будь-яких інших відміток з судових інстанцій. Заявником не було надано жодного оригіналу документу, виданого з судової інстанції. Також важливо те, що фігурантом не було надано жодного офіційного документу, який підтверджує його членство в політичній партії «BNP» на території країни громадянської належності. У свою чергу, за аналізом тверджень шукача захисту та наданих документів, жодним чином не підтверджується взаємозв`язок відкритого кримінального провадження щодо нього та його політичної діяльності. Слід зазначити, що заявник надав суперечливі відомості, зазначивши спочатку про існування «старого» свідоцтва про народження, водночас, повідомив, що загубив попереднє свідоцтво про народження. Також, згідно з твердженнями особи, свідоцтво про народження на території Бангладеш оформляється бенгальською мовою, надалі здійснюється переклад на англійську мову, однак оригінал такого документу надано було на англійській мові. Також встановлено надання заявником завідомо неправдивої інформації щодо оформлення ним паспортного документу на території Бангладеш, копію якого було надано ним значно пізніше за подання заяви про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Отже, можна зробити висновок, що повідомлена заявником інформація не відповідає загальним уявленням про правдоподібність, виходить за межі загальновизнаних фактів та уявлень та не може вважатися обґрунтованою. З урахуванням вищевикладеного, територіальний підрозділ ДМС не може віднести заявника до категорії «біженець на місці» у зв`язку з тим, що він на час звернення за захистом не мав відношення до жодної з категорій осіб та тривалий час перебував в Україні нелегально. Враховуючи, що особа звернулась із зволіканнями до територіального підрозділу ДМС, він виключається з визначення поняття «біженець на місті». Додатково, за матеріалами особової справи шукача захисту спостерігається, що перебуваючи в категорії нелегального мігранта на території України з 04.07.2018 року, він звернувся до територіального підрозділу ДМС лише 11.10.2018 року, що ставить під сумнів реальність загрози життю особи та вказує на те, що дане звернення до територіального підрозділу ДМС із заявою про набуття міжнародного захисту було обумовлене лише потребою у легалізації на території України. Вказане підтверджується твердженнями заявника. Аналізуючи звернення шукача захисту щодо елементу наявності ознак, визначених пунктом 13 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року, слід зазначити, що під час процедури розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту він не зміг навести обґрунтованих тверджень стосовно можливості застосування по відношенню до нього вироку про смертну кару, тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження, надмірного покарання у випадку повернення на територію країни громадянської належності. Разом із тим, можливо також підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті визнання заявника особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог ст. 3, 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст. 3 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання 1984 року та п. 13 ч.1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року, через відсутність доведених фактів загрози життю, безпеці чи свободі шукача захисту в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.

На підставі висновку головного спеціаліста відділу по роботі з шукачами захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області Бугакової В., заступником директора Департаменту – начальника відділу по роботів з шукачами захисту Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України Синявським П. видано наказ №267-19 від 05 серпня 2019 року (т.3 а.с.25) про відмову в у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту Вахаб Абдул ОСОБА_12 , громадянина Бангладеш, ІНФОРМАЦІЯ_1 , особова справа №2019ОD0002.

15 серпня 2019 року Вахаб ОСОБА_13 ОСОБА_3 було направлено повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №266 (т.1 а.с.9).

Не погодившись із вказаним рішенням Державної міграційної служби України, ОСОБА_1 оскаржив його до суду.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон).

Згідно з ч.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі – Закону) рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У свою чергу, п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону визначають, що біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Особа, котра звертається із клопотанням про надання статусу біженця в Україні має обґрунтовано довести, що саме вона є жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Згідно Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, це: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Законом України від 21.10.1999 року ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженців, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік). Зазначене Керівництва встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.

Згідно з статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту» (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно абз.5, 7 ч.1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа: стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Згідно з ч.7 ст.7 Закону до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Практичні рекомендації «Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку», видані 2000 року за допомогою Представництва УВКБ ООН по справа біженців в Україні і Центра досліджень проблем міграції, доповідають: при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред`явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Вказані вимоги не були дотримані позивачем, а його твердження є суперечливими та непослідовними.

Так, шукач захисту під час звернення до міграційного органу тривалий час не міг визначитись з власними прізвищем, іменем та по батькові, зазначаючи його спочатку Кайум (прізвище) ОСОБА_14 (ім`я). Згодом у додатковому протоколі співбесіди від 15.02.2019 року та від 21.02.2019 року зазначив власні прізвище Абдул, ім`я ОСОБА_15 та по батькові Кайум (т.2 а.с.190, 217). У додатковому протоколі співбесіди від 15.03.2019 року зазначив Адбул (прізвище) ОСОБА_15 (ім`я) ОСОБА_16 (по батькові) (т.2 а.с.243), а у додатковому протоколі співбесіди від 14.05.2019 року вказав, що його прізвище – Кайум та що тільки він його має, проте згодом під час цієї ж співбесіди зазначив, що кожен член його родини так називається (т.3 а.с.132-133).

Зрештою, 22.05.2019 року позивач подав до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області заяву (т.3 а.с.149), у якій просив використовувати його правильні установчі дані: прізвище – ОСОБА_15 (Wahab), ім`я – ОСОБА_17 ) та по батькові – МД ОСОБА_3 ( ОСОБА_18 ). У додатковому протоколі співбесіди від 24.05.2019 року позивач зазначив свої прізвище - ОСОБА_15 , ім`я - Абдул, ім`я по батькові – ОСОБА_12 (т.3 а.с.145).

Позивач зазначив суперечливі відомості, що стосовно нього в Бангладеші була відкрита у 1999 році кримінальна справа по обвинуваченню його у вбивстві ОСОБА_19 ( ОСОБА_20 ), яка насправді розпочата з мотивів його членства у Націоналістичній партії Бангладеш (далі – БНП): позивач зазначив, що у 2012 році по даній кримінальній справі було винесено вирок, яким ОСОБА_1 засуджено до 33-х років позбавлення волі та штрафу (позбавлення волі на 35 років за умови несплати штрафу) (т.2 а.с.102). Однак, в додатковому протоколі співбесіди позивачем стверджується, що «судова робота» по вказаній справі продовжується (т.2 а.с.224).

Оригіналу чи копії із засвідченим перекладом такого вироку до міграційного органу та до суду надано не було.

Окрім цього, позивач у 2006 році, тобто після порушення щодо нього кримінальної справи, легально на підставі робочої візи виїхав за межі Бангладешу та протягом 2006-2012 років перебував на території Малайзії, проживав у м. Куала-Лампур (район Сілаянг), де офіційно працював продавцем та постачальником у компанії «Melon Master» в сфері продажу фруктів (т.2 а.с.101). Позивач зазначає, що проблем під час виїзду з Бангладеш у нього не було (т.2 а.с.222).

Позивач зазначав суперечливі відомості щодо свого виїзду з країни громадянської належності: так, у протоколі співбесіди від 01.11.2018 року зазначив, що виїхав нелегально наземним транспортом (т.2 а.с.101), транзитні пункти: Індія (15-16 днів) – невідома країна (близько 7 днів) – невідома країна – Україна. У додатковому протоколі співбесіди від 20.02.2019 року позивач зазначив, що 06.06.2018 року виїхав з Дакки (Бангладеш) – Колката (Індія) – Київ (Одеса) та зазначив, що з Індії прибув в Україну на кораблі (т.2 а.с.193). Згодом позивач у додатковому протоколі співбесіди від 24.05.2019 року (т.3 а.с.146-147) зазначив, що літаком з Сілхету 06.06.2018 року легально вилетів до Росії в м.Москву через футбол ФІФА Чемпіонат світу по футболу, проживав там у готелі. Зазначив, що протягом тижня проживав в гуртожитку та в іншому гуртожитку ще певний час. На машині виїхав в інше місто, де був близько 4-5 днів, проживав у місті біля кордону з Україною. З помічником з Росії пішки перетнув кордон України 04.07.2018 року.

Також позивач надавав суперечливі відомості щодо місця проживання своєї родини: у анкеті від 11.10.2018 року позивач зазначив, що його брати ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , Адбул ОСОБА_23 , ОСОБА_24 Масум, мати ОСОБА_25 та сестри Хасна бегум та Расна бегум проживають у м.Сілхет (т.2 а.с.139-140); у протоколі співбесіди від 01.11.2018 року (т.2 а.с.95) зазначив, що три його брати мешкають за кордоном (1 - у Сполученому Королівстві Великобританії, 2 – у Саудівській Аравії), 1 сестра мешкає у Бельгії, інші 4 – у Бангладеш. У додатковому протоколі співбесіди від 15.02.2019 року позивач зазначив, що на території Бангладеш проживають його мати, чотири брати та 5 сестер (т.2 а.с.197).

Позивач наводив суперечливі відомості щодо свого паспортного документа: у додатковому протоколі співбесіди від 15.02.2019 року зазначив, що втратив його у Бангладеші 2-3 роки назад (т.2 а.с.190); у додатковому протоколі співбесіди від 21.02.2019 року зазначив, що у 2012-2016 роках (під час проживання в ОСОБА_26 ) мав паспорт (т.2 а.с.222); у додатковому протоколі співбесіди від 15.03.2019 року вказав, що востаннє оформляв паспортний документ у 2006 році (т.2 а.с.246); у додатковому протоколі співбесіди від 14.05.2019 року позивач зазначив, що ніколи не оформляв паспортний документ та відмовився від попередніх тверджень, що мав його (т.3 а.с.133). В той же час у додатковому протоколі співбесіди від 24.05.2019 року позивач зазначив, що оригінал його паспортного документа, який отримав у 2016 році, віддав посереднику в Росії (т.3 а.с.145).

Позивач 16.05.2019 року надав до міграційного органу копію паспортного документу з його офіційним перекладом (т.3 а.с.139-143).

Позивач у протоколах співбесіди не конкретизував, у чому полягали його «політичні проблеми, причини», через які його затримували, а лише узагальнено посилався на те, що його партію БНП держава вважає «поганою» (т.2 а.с.135).

При цьому, позивач у протоколі співбесіди від 20.02.2019 року зазначив, що його партія БНП діє легально та її підтримують 50 % населення (т.2 а.с.197). Крім того, шукач захисту не може в повній мірі зазначити чим займається партія «BNP», її ідеологію та мету (т.2 а.с.100), з чого складається програма партії (т.2 а.с.198).

Позивач у додатковому протоколі співбесіди від 15.03.2019 року (т.2 а.с.246) стверджував, що свідоцтво про народження на території Бангладеш оформляється бенгальською мовою, надалі здійснюється переклад на англійську мову, однак оригінал такого документу надано було на англійській мові (т.3 а.с.94-95, 123).

Позивач вказував, що зазнавав фізичного насилля з боку представника правоохоронного органу та члена партії Авамі Ліг, тому інколи звертався до лікарні, а інколи не звертався, бо партія, що була при владі не дозволяла йому отримувати належне лікування, проте жодним чином заявник не обґрунтував такі відомості, не надав жодних документальних підтверджень з медичних установ (т.2 а.с.228).

Також, у протоколі співбесіди від 01.11.2018 року (т.2 а.с.100) позивач зазначив, що на підтвердження своєї належності до партії БПН може надати фотокопію списку міського центрального комітету Сілхет та копію документу Комітету щодо місцевих осередків, де був членом БНП, проте копії таких документів та їх засвідченого перекладу в матеріалах особової справи відсутні та до суду надані не були.

Суд не приймає до уваги надані позивачем до міграційного органу документи (як стверджує позивач – рішення суду) (т.2 а.с.20-24, 27-33, 36-44, т.3 а.с.96-117, 128-130), оскільки з них не вбачається, в чому обвинувачується позивач у них та чи таке обвинувачення пов`язане з політичною діяльністю позивача. Також суд не приймає до уваги документи, викладені англійською мовою (т.2 а.с.53-86), оскільки в матеріалах особової справи відсутній переклад з англійської мови на українську мову.

Суд також не приймає до уваги фотографії, наявні в матеріалах особової справи (т.2 а.с.45-52), оскілки з таких не вбачається, коли вони були зроблені, та з них неможливо встановити, що позивач брав участь у заходах, організованих партією БНП, так само як не вбачається факт переслідування позивача за політичними мотивами.

Також суд зазначає, що на території країни громадянської належності позивача залишились члени його родини, зокрема мати, чотири брати та 5 сестер, які обмежень не зазнають, проживають у власному будинку та в той же час є прихильниками партії БНП, голосували за її члена на виборах у січні 2019 року (т.2 а.с.198).

Суд зазначає, що посилання на загальну ситуацію щодо стану дотримання прав людини в певній країні не може саме по собі слугувати підставою для однозначного висновку про те, що у випадку повернення до країни громадянської належності позивачу буде загрожувати індивідуальна серйозна шкода у вигляді тортур, нелюдського або принизливого поводження чи покарання. Натомість, жодних доводів та доказів щодо наявності переслідувань або утисків відносно позивача, що відповідали б вимогам п.п.1, 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», не надано.

Суд також враховує, що позивач виїхав з території Бангладеш легально до м.Москва (Російська Федерація), де перебував більше тижня, тобто згідно з п.22 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» позивач знаходився в третій безпечній країні та не звернувся за наданням статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту.

Російська Федерація, в свою чергу, підпадає під таке визначення третьої безпечної країни, оскільки:

- має дотримуватись міжнародних стандартів з прав людини у сфері притулку, встановлених міжнародно-правовими актами універсального та регіонального характеру, включаючи норми про заборону тортур, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (Російською Федерацією ратифіковано Конвенцію проти тортур та інших жорстоких, нелюдяних або принижуючих гідність видів поводження чи покарання);

- має дотримуватись міжнародних принципів стосовно захисту біженців, передбачених Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженців 1967 року, та стосовно осіб, які потребують додаткового захисту (Постановою Верховного Совєта Російської Федерації від 13.11.1992 № 3870-1 "Про приєднання Російської Федерації до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців" Конвенцію про статус біженців 1951 року і Протокол щодо статусу біженців 1967 року було приєднано до законодавства Російської Федерації);

- має національне законодавство у сфері притулку та біженців і її відповідні державні органи визначають статус біженця та надають притулок (до чинного законодавства Російської Федерації належить Федеральний Закон Російської Федерації «Про біженців» від 19.02.1993 року № 4528-1) яким, окрім іншого, визначено порядок забезпечення особі ефективного захисту проти вислання і можливість звертатися за притулком та користуватися ним.

Крім цього, наявність необхідних ознак для визначення Російської Федерації третьою безпечною країною відповідно до ч. 22 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» підтверджується постановами Верховного Суду від 26.09.2018 року по справі №815/6623/15, від 02.10.2018 року по справі №826/880/17, від 18.10.2018 року по справі №826/16199/18.

Таким чином, в разі обґрунтованості побоювань зазнати переслідувань на батьківщині позивач мав звернутись за захистом на території Російської Федерації, приймаючи до уваги той факт, що він потрапив до вказаної країни легально.

Також судом встановлено, що потрапивши на територію України 04 липня 2018 року, позивач звернувся до територіального підрозділу ДМС із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту лише 11 жовтня 2018 року, тобто більше ніж через три місяці.

Факт досить тривалого зволікання із зверненням за міжнародним захистом ставить під сумнів реальність загрози життю позивача та вказує на те, що звернення до територіального підрозділу ДМС із заявою про набуття міжнародного захисту обумовлено лише потребою у легалізації на території України.

Зазначена позиція стосовно тривалості проміжків часу із зверненням за міжнародним захистом повністю узгоджується із позицією Верховного Суду, зокрема, висловленою у постанові від 14.03.2018 року по справі №820/1502/17.

Так, Верховний Суд зазначив, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому мотив звернення із даною заявою може бути іншим.

Суд звертає увагу на те, що позивач ніколи не брав участі в діяльності релігійних та інших організацій, не зазнавала переслідувань через належність до певної національної чи релігійної меншості.

Належних та достовірних свідчень та доказів на підтвердження переслідування на території громадянської належності за ознаками належності до політичної партії позивачем до міграційного органу та до суду не надано.

Таким чином, суд вважає, що знайшли своє підтвердження висновки органу міграційної служби відносно того, що позивачем не доведено факт переслідувань його в країні громадської належності за расовою належністю, віросповіданням, національністю, громадянством та підданством, відношення до певної соціальної групи, політичних переконань.

Заявлена позивачем інформація не містить обґрунтованих, достовірних та несуперечливих відомостей про події переслідувань та утисків на батьківщині його особисто або членів його сім`ї за політичною, релігійною чи іншими ознаками.

Згідно пункту F Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженця мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці, а її дії мотивуються бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру.

Відповідно до п.22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» судам варто зважати на те, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

На підставі зазначеного, суд вважає, що відповідачем зроблено обґрунтований висновок, що за відсутністю підстав, та з урахуванням розбіжностей в інформації наданої заявником, дане звернення розглядається як зловживання процедурою з метою легалізації на території України.

Тобто, позивач не відповідає критеріям поняття «біженець», а згідно з п. 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, позивача необхідно розглядати як мігранта - особу, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці, а його дії мотивуються бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру.

З огляду на встановлені судом фактичні обставини та приписи чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що наказ Державної міграційної служби України від 05.08.2019 року №267-19, яким ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято з урахуванням та дослідженням всіх обставин справи і є правомірним.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що спірне рішення прийнято Державною міграційною службою України в межах компетенції та у спосіб, що передбачений законодавством, що регулює спірні правовідносини, та обґрунтовано, у зв`язку із чим в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 9, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу Державної міграційної служби України від 05.08.2019 року №267-19, яким ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язання Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

Відповідач - Державна міграційна служба України (вул.Володимирська, 9, м.Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470).

Суддя О.А. Вовченко

.