Рішення № 86456053, 19.12.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2019 року Справа № 160/10886/19 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дєєв М.В., одноособово розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання бездіяльності протипавною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі – відповідач), в якому просить: визнати протиправними та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 викладені в листах Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 22.11.2018р. та від 12.06.2019 року; визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, щодо не призначення пенсії; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 19 березня 2018 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів та виплачувати пенсію позивача на визначений ним банківський рахунок.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач є громадянином України, з 1999 року постійно мешкає в Ізраїлі. З метою реалізувати своє право на призначення пенсії, позивач звернувся через свого представника до відповідача з заявою про призначення йому пенсії. Проте, листом від 28.11.2019р. відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії, обґрунтовуючи тим, що документ, що посвідчує особу позивача не відповідає Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління ПФ України №22-1 від 25.11.2005р. Також, 07.06.2019р. позивач повторно через свого представника звернувся до відповідача з заявою про призначення йому пенсії за віком, проте, відповідно до листи від 12.06.2019р. відповідем було зазначено про відсутність підстав для призначення пенсії позивачу.Позивач вважає, відмови відповідача у призначенні пенсії неправомірними, дискримінаційними та такими, що суперечать чинному законодавству.

Також, у позовній заяві позивач просив суд розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2019р. у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено, у даній справі відкрито провадження, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали для подання письмового відзиву на позовну заяву та всіх документів, що підтверджують заперечення проти позову.

На виконання вимог ухвали суду 11.11.2019р. на адресу суду 28.11.2019р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити та зазначив, що представником позивача не було надано документів, які підтверджують проживання позивача на території України. Чинним законодавством України не передбачено призначення пенсії за довіреністю, а між Україною та Державою Ізраїль договору щодо пенсійного забезпечення на теперішній час не укладено, а отже, відповідач не має підстав для призначення пенсії позивачу.

05.12.2019р. та 10.12.2019р. від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позовні вимоги підтримано у повному обсязі.

У відповідності до вимог ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступні обставини.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , дата видачі паспорту - ІНФОРМАЦІЯ_2 р., РНОКПП НОМЕР_2 .

20.07.1999 р. позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Перед виїздом за кордон позивач проживав за адресою: АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що Пенсійним фондом було відмовлено позивачу в нарахуванні та виплаті пенсії за віком. В обґрунтування зазначених відмов, викладених у листах № 726/02-06/21 від 30.03.2018 р. та №234/03-05/26 від 27.04.2018 р. відповідач посилався на те, що позивачем не було надано документів підтверджуючих постійне місце проживання (реєстрації) в Україні, для призначення та виплати пенсії, як того передбачає Закон України «Про загальнообов`язкове держави» пенсійне страхування» та тим, що згідно з п. 2.23 Порядку подання та оформленні документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Пре загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У зв`язку з чим, позивач був змушений звернутися з адміністративним позовом до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (справа № 0440/6987/18).

Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.10.2018 р. по справі № 0440/6987/18, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії задовольнено частково, а саме: визнано неправомірними та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 726/02-06/21 від 30.03.2018 року та рішення №234/03-05/26 від 27.04.2018 року про відмову призначити ОСОБА_1 пенсію за віком; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 № 2323 від 19.03.2018 р. про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком в порядку, передбаченому Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 р. № 22-1.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.10.2018 р. набрало законної сили 06.11.2018р., однак, призначення виплати пенсії позивачу так і не відбулося.

Позивач зазначає, що 14.11.2018р. він звернувся до УПФУ з заявою про добровільне виконання рішення, а також 25.01.2019 р., ним були надіслані до УПФУ оригінали довідок про заробітну плату, які були залученні до його пенсійної справи, про що відповідач повідомив своїм листом №406/02- 06/26 від 08.02.2019 р. Крім того, в грудні 2018 р. позивачем було надіслано до УПФУ оригінал заяви про перерахування пенсії на визначені ним банківські реквізити. У зв`язку з тим, що позивачем не було отримано жодного повідомлення щодо виконання рішення та призначення йому виплати пенсії 22.03.2019р. та 28.05.2019 р. позивач через своїх представників повторно звертався до УПФУ з вимогами щодо надання відповідь щодо добровільного виконання рішення суду.

18.06.2019р. представником позивача було отримано лист Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №11218/20 від 12.06.2019р., відповідно до якого відповідач зазначив, що листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 22.11.2018 р, враховуючи рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.10.2018 р. по справі № 0440/6987/18, було повідомлено представника позивача про відсутність підстав для призначення пенсії ОСОБА_1 та додав до листа копію відмови №900/03.8-15 від 22.11.2018 р., відповідно до якої, позивачу повторно було відмовлено у призначенні пенсії за віком, обґрунтовуючи тим, що документ, який посвідчує особу позивача не відповідає Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління ПФ України №22-1 від 25.11.2005р.

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно з статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Відповідно до ч.3 ст.2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, суд зазначає, що кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Отже, враховуючи викладене, позивач як громадянин України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і правом на пенсійне забезпечення.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014р., у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

Відповідно до пункту 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, а отже, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Суд зазначає, що проживаючи в Ізраїлі як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Так, відповідно до ч.1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом (пункт 1).

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.

Порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії визначено статтею 44 Закону № 1058-IV, відповідно до частин 1 якої, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджено постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), пунктом 1.1 якого визначено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Відповідно до пункту 2.1 Порядку № 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:

1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу);

4) документи про місце проживання (реєстрації) особи;

5) документи, які засвідчують особливий статус особи:

Пунктом 2.9 Порядку № 22-1 передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Документи мають бути чинними (дійсними) на дату їх подання.

Відповідно до пункту 2.22 Порядку № 22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

Судом встановлено, що представником позивача надано відповідачу разом із заявою про призначення пенсії за віком копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи, визначає Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 р. № 5492-VI (далі - Закон України № 5492-VI).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 цього Закону, до документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, відносяться паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну; тимчасове посвідчення громадянина України.

Відповідно до частин 1, 3, 5 статті 22 Закону № 5492-VI, паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в`їзд в Україну. Кожен громадянин України не може мати більше двох паспортів громадянина України для виїзду за кордон. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли шістнадцятирічного віку, - на 10 років. Оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон здійснюється в Україні розпорядником Реєстру, а за кордоном - ЗДУ. Прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України для виїзду за кордон здійснюються розпорядником Реєстру та ЗДУ, а також уповноваженими суб`єктами, передбаченими пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону.

Таким чином, суд звертає увагу на те, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Судом встановлено, що термін дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон КС НОМЕР_3 , з яким представник позивача звертався до відповідача разом із заявою про призначення позивачу пенсії за віком закінчився ще 11.06.2009р., що підтверджується матеріалами справи.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 8 ст. 16 Закону України № 5492-VI, у разі закінчення строку дії документа або смерті особи її документи в порядку і строки, визначені законодавством, здаються уповноваженому суб`єкту, який видав такий документ, якщо інше не передбачено цим Законом, а якщо така особа проживає (проживала) за кордоном - ЗДУ (закордонні дипломатичні установи України).

Зазначеним Законом в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 р. № 1474-VIII не передбачено продовження строку дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон.

Аналогічно, Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.04.1994 р. № 3857-XII, який регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 р. № 1474-VIII, не передбачено продовження строку дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон.

Таким чином, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, строк дії якого закінчився, є недійсним.

Суд зазначає, що у разі закінчення строку дії такого документу громадянин України, який постійно проживає за кордоном, повинен звернутися до відповідної закордонної дипломатичної установи України в порядку, визначеному частиною 11 статті 22 Закону України № 5492-VI, для оформлення паспорту.

Враховуючи, що термін дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон, копію якого надано представником позивача до органу Пенсійного фонду для призначення пенсії позивачу, закінчився 11.06.2009р., а іншого документу, що посвідчує особу позивача, передбаченого Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», позивачем та його представником до органу Пенсійного фонду разом із заявою про призначення виплати пенсії не було надано, у зв`язку з чим, суд вважає, що у відповідача були відсутні підстави для призначення позивачу пенсії за віком.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 2.9 Порядку № 22-1 зазначено, що документи, з якими особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії) мають бути чинними (дійсними) на дату їх подання.

Суд зазначає, що позивач як громадянин України жодним чином не обмежений у праві на пенсійне забезпечення в України. Проте, позивач при зверненні до органів, що призначають та виплачують пенсію, повинен наряду з іншими громадянами України дотримуватися приписів діючого законодавства щодо подання необхідних документів для призначення пенсії.

Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 р. у справі №723/2676/14-а висловлена правова позиція, відповідно до якої призначення пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов`язаних з встановленням особи, що звернулася за призначенням пенсії, та наявність визначеного переліку документів.

Таким чином, суд вважає, що відповідно до чинного законодавства України відповідач не мав правових підстав для призначення пенсії позивачу незалежно від способу звернення позивача - особисто чи через представника та місця його проживання, оскільки вчинення зазначених дій можливо лише за наявності дійсного документа, що підтверджує посвідчує особу позивача та підтверджує громадянство України.

Проте, суд зазначає, що позивач не позбавлений можливості повторного звернення за призначенням пенсії до органів Пенсійного фонду України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 139, 243-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, визнання бездіяльності протипавною та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв