Рішення № 86444728, 11.09.2019, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/2401/19

Номер провадження 2/216/2644/19

РІШЕННЯ

іменем України

11 вересня 2019 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого - судді Кузнецова Р.О.,

за участю секретаря судового засідання Марущак І.А.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом акціонерного товариства «Перший Український міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

встановив:

Акціонерне товариство «Перший Український міжнародний банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 13.05.2014 між ПАТ «Банк Ренесанс Капітал» та відповідачем був укладений кредитний договір № GP-6349351 та видано кредит в розмірі 22100,65 грн. 19.07.2016 року ПАТ «Банк Ренесанс Капітал» припинилося шляхом приєднання до ПАТ «Перший Український міжнародний банк», правонаступником якого є АТ «Перший Український міжнародний банк» (далі - АТ « ПУМБ»). Відповідач не виконує свої кредитні зобов`язання належним чином, тому станом на 08.04.2019 року відповідач має заборгованість в розмірі 76015,57 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 11991,01 грн; заборгованості по процентам – 2339,46 грн; заборгованість за комісією в розмірі 7770,18 грн, штрафних санкцій – 53914,92 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача, а також судовий збір в розмірі 1921,00 грн.

Представник позивача, відповідно до ч. 1 ст. 276 ЦПК України, подав до суду клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

Відповідач, про розгляд справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, судом повідомлялась належним чином, про що свідчить повідомлення суду від 11.06.2019 за вих. №9018, але відповідно до ч. 4 ст. 277 ЦПК України, в установлений судом строк не подала до суду заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, також не подала до суду відзиву на позовну заяву.

У зв`язку з чим, на підставі ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому згідно роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

З урахуванням встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Цивільного кодексу України, в частині, що стосуються питання форми правочину, істотних умов договору та виконання зобов`язань за кредитним договором, а також Законом України «Про захист прав споживачів».

Судом встановлено, що 13.05.2014 між ОСОБА_1 та АТ «Банк Ренесанс Капітал» (правонаступником всіх прав та обов`язків якого є АТ «Перший Український міжнародний банк») шляхом підписання пропозиції укласти договори (оферти) був укладений договір №GP-6349351, згідно якого ОСОБА_1 отримав кредит на споживчі цілі в розмірі 22100,65 грн, за умови сплати процентів в розмірі 9% річних на строк в 48 місяців (а.с. 8).

У пропозиції зазначено, що ОСОБА_1 згодний з тим, що ця пропозиція разом із Загальними умовами становить між ним та банком кредитний договір.

Згідно з наданою акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» випискою з рахунку (а.с. 15) станом на 08.04.2019 року відповідач має заборгованість в розмірі 76015,57 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 11991,01 грн; заборгованості по процентам – 2339,46 грн; заборгованість за комісією в розмірі 7770,18 грн, штрафних санкцій – 53914,92 грн.

ПАТ «ПУМБ» за вих. № 1810 від 13.04.2018 направив на адресу відповідача письмову вимогу (повідомлення) в якій зазначив, що АТ «ПУМБ» є правонасту13.04.2018 у ОСОБА_1 існує заборгованість перед банком у розмірі 21930,99 грн, а тому вимагає погасити заборгованість по кредитному договору до 20.04.2018 (а. с. 9).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Нормами статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому за приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи відсутність оплати за кредитом з боку відповідача, суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача суми заборгованості по кредиту в розмірі 11991,01 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Так, за умовами договору відповідач зобов`язана була сплачувати відсотки в розмірі 9% річних. Позивач у своїй заяві надав розрахунок процентів за користування кредитом станом на 08.04.2019, тому, враховуючи, що визначення предмету та підстав позову є виключним правом позивача, суд вважає за можливе прийняти до уваги розрахунок належних до стягнення процентів саме до цієї дати та у такому розмірі, тому прострочена заборгованість за нарахованими процентами становить 2339,46 грн.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Разом з цим, банк, пред`являючи вимоги про стягнення кредитної заборгованості, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник) та відсотків, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за комісією і штрафами за несвоєчасну сплату кредиту.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування неустойки (штрафів), крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на п. 6.2 Загальних умов кредитування, відкриття та ведення рахунків, про які йдеться у пропозиції укласти договори (оферта), як невід`ємні частини спірного договору.

Разом з цим, матеріали справи взагалі не містять Загальних умов кредитування, відкриття та ведення рахунків, а також підтверджень, з якими саме Загальними умовами кредитування відповідач ознайомився, розумів та погодився з ними, підписуючи анкету та пропозицію укласти Договори (оферта), а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (штрафів), та саме у зазначених розмірах і порядках нарахування.

Таким чином, оскільки в заяві позичальника та в пропозиції укласти договори (оферта) відсутні умови щодо відповідальності у вигляді неустойки (штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, а вимог про стягнення неустойки (пені, штрафів) за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 549, 625, 1050 ЦК України позивач не пред`явив, суд приходить до висновку, що в цій частині вимоги позовної заяви задоволенню не підлягають.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг (у даному випадку 2 Загальних умов кредитування), оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем ПАТ «Банк Ренесанс Капітал» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Зокрема до таких висновків прийшов Верховний Суд у своїй постанові від 14 лютого 2018 року у цивільній справі № 578/132/16-ц, а також в постанові від 03 липня 2019 року у цивільній справі № 342/180/17.

Крім того, позивач ставить вимогу щодо стягнення заборгованості за комісією, яка згідно з виписки заборгованості (а.с. 15) входить до заявленої суми заборгованості та загалом становить 7770,18 грн.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача суми комісії, суд, враховуючи особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту відповідно до вимог Закону України «Про захист прав споживачів», приходить до таких висновків.

Так, за положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які не справедливими. Умови договору є несправедливими, якщо суперечать принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Позивач нарахував відповідачу комісію за послуги, що супроводжують кредит, що є незаконним, тому суд приходить до висновку, що в даній частині позову позивачу також слід відмовити, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16.

У зв`язку з вище викладеним, суд приходить до висновку про те, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, а саме: вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за комісією в сумі 7770,18 грн, а також штрафні санкції в розмірі 53914,92 грн, задоволенню не підлягають, оскільки пропозиція укласти договори (оферта), яка підписана відповідачем, таких умов не містить, інших угод з цього приводу між сторонами, як зазначалось вище, укладено не було, а стягнення комісії за послуги, що супроводжують кредит є незаконним.

Разом з цим, суд вбачає наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеної суми заборгованості в розмірі 11991,01 грн, а також відсотків за користування кредитом в сумі 2339,46 грн.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 362,15 грн (14330,47 грн х 1921,00 грн : 76015,57 грн).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 5-8, 12-19, 23, 81, 89, 128, 131, 136, 141, 247, 258-259, 263, 265, 268, 276, 277, 279, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 526, 527, 530, 610, 633, 634, 1048, 1049 ЦК України, суд –

ухвалив:

Позов акціонерного товариства «Перший Український міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Перший Український міжнародний Банк» заборгованість за кредитним договором № GP-6349351 від 13.05.2014 в розмірі 14330,47 грн (тринадцять тисяч триста тридцять гривень сорок сім копійок), яка складається з основної заборгованості за кредитом (тіло кредиту) в сумі 11991,01 грн (одинадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто одна гривня одна копійка), а також процентів в сумі 2339,46 грн (дві тисячі триста тридцять дев`ять гривень сорок шість копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Перший Український міжнародний Банк» судовий збір в розмірі 362,15 грн (триста шістдесят дві копійки п`ятнадцять копійок).

У задоволенні решти позовних вимог акціонерного товариства «Перший Український міжнародний Банк» до ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

-позивач: акціонерне товариство «Перший Український міжнародний Банк», юридична адреса: 04070, м. Київ, вул.. Андріївська, буд. 4, код ЄДРПОУ 14282829;

-відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення надруковане суддею в одному примірнику.

Суддя Р.О. Кузнецов