Рішення № 86438211, 09.12.2019, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2019 року Справа № 915/1947/19

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Мавродій Г.В.

за участю представників позивача – Афанасьєва Ж.Л. – ордер серія КВ №797067 від 15.02.2019

Ревенко О.В. – дов.№3407/10-01-01/Вих від 25.09.2019

за участю представника відповідача – Копійка О.О. - наказ про прийняття на роботу на посаду заступника директора № ЄТС002-к від 02.01.19,

Бігдан О.В. - ордер серії КВ№056029 від 07.10.19,

за участю представника 3-ї особи – Ревенко О.В. – дов.№б/н від 11.10.2019

присутні – Саленко Т.П.

розглянувши у відритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Державного підприємства “Адміністрація морських портів України”, 01135, м.Київ, просп.Перемоги,14,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Грінтур-Екс”, 54001, м.Миколаїв, вул.Мала Морська, 25, кв.24

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Міністерство інфраструктури України, 01135, м. Київ, просп.Перемоги, буд.14

про: - припинення сервітуту, встановленого згідно з договором від 10.07.2013 №А7-А, укладеного між Державним підприємством “Адміністрація морських портів України” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Грінтур-Екс”, щодо користування причалом №14 (інв.№1031041) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями №№53,54 (інв..№1031089, 1031090), підкрановими коліями (інв.№1031070), номер запису про інше речове право 7901272 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- припинення Договору від 10.07.2013 №А7-А, укладеного між Державним підприємством “Адміністрація морських портів України” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Грінтур-Екс” щодо користування причалом №14 (інв.№1031040) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями №№53,54 (інв.№1031089, 1031090), підкрановими коліями (інв.№1031070), номер запису про інше речове право 7901272 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

02.09.2019 Державне підприємство “Адміністрація морських портів України” звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №2938/10-01-01/Вих від 21.08.2019, в якій просить суд:

- припинити сервітут, встановлений згідно з договором від 10.07.2013 №А7-А, укладений між Державним підприємством “Адміністрація морських портів України” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Грінтур-Екс”, щодо користування причалом №14 (інв.№1031041) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями №№53,54 (інв..№1031089, 1031090), підкрановими коліями (інв.№1031070) номер запису про інше речове право 7901272 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- припинити Договір від 10.07.2013 №А7-А, укладений між Державним підприємством “Адміністрація морських портів України” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Грінтур-Екс” щодо користування причалом №14 (інв.№1031041) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями №№53,54 (інв..№1031089, 1031090), підкрановими коліями (інв.№1031070) номер запису про інше речове право 7901272 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем посиланнями на ч. 2 ст. 406, ч. 2 ст. 598 Цивільного кодексу України та зазначено чотири обставини: - подальше виконання договорів сервітуту може призвести до порушення статті 13 Закону України “Про захист економічної конкуренції”; - плата за користування сервітутом (що є невід`ємною складовою істотної обставини №1 за позовом); - неможливість повноцінного володіння майном, щодо якого встановлено сервітут; - порушення інтересів держави.

Ухвалою суду від 09.09.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №915/1947/19, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.10.2019 року, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство інфраструктури України.

30 вересня 2019 року від Міністерства інфраструктури України до відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області надійшли пояснення в яких Міністерство погоджується з доводами позовної заяви, та вважає, що в рамках спірних відносин наявні підстави для припинення сервітуту та Договору з урахуванням обставин, що мають значення, а саме:

- подальше виконання Договору може призвести до порушення статті 13

Закону України «Про захист економічної конкуренції (з урахуванням рекомендаційних роз`яснень Антимонопольного комітету України від 01.08.2019 №21-рр);

- невідповідність ціни Договору вимогам законодавства;

- неможливість повноцінного володіння майном, щодо якого встановлено

сервітут;

- порушення інтересів держави.

Вказує, що з матеріалів справи вбачається обґрунтована наявність обставин, що мають істотне значення ( у розумінні частини другої статті 406 Цивільного кодексу України), а тому позов підлягає задоволенню.

30 вересня 2019 року відповідач до відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області надав заяву про застосування позовної давності в якій зазначає, що має місце сплив позовної давності щодо вимог ДП «АМПУ» про припинення сервітут, встановленого Договором сервітуту, та припинення Договору сервітут, що в свою чергу є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Вказує що, свої позовні вимоги у справі № 915/1947/19 ДП «АМПУ» обґрунтовує тим що постановою Кабінету Міністрів України № 483 від 07.07.2015 було введено нову спеціалізовану послугу із забезпечення доступу портового оператора до причалу, а в подальшому було затверджено тарифи на вказану послугу згідно Наказу Мінінфраструктури України № 541 від 18.12.2015 р. Вказані нормативно-правові акти набрали чинності з 01.01.2016. Відтак, вбачається, що саме з набранням чинності з 01.01.2016 зазначеними вище нормативно-правовими актами позивач пов`язує виникнення обставин, які, на його думку, мають істотне значення та є підставою для припинення сервітуту / Договору сервітуту відповідно до ч. 2 статті 406 ЦК України. Тобто, з 01.01.2016 р., на думку позивача, виникла невідповідність ціни Договору сервітуту вимогам чинного законодавства, вірогідність порушення положень Закону України «Про захист економічної конкуренції» та ймовірність порушення інтересів ДП «АМПУ» і держави щодо ефективного використання майна. Відтак, перебіг позовної давності щодо вимог ДП «АМПУ» розпочався 01.01.2016 р., а тому на момент пред`явлення позову - 02.09.2019 р. - сплинув трирічний строк для звернення до суду з вимогою про захист порушеного права (позовна давність), що згідно з ч. 4 статті 267 ЦК України є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. ТОВ «Грінтур-Екс» зазначає, що у справі № 915/1947/19 ДП «АМПУ» пропустило строк позовної давності та не навело жодних поважних причин пропуску такого строку, відтак, наявні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на пропуск позовної давності.

Відповідач у наданому до суду відзиві проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову. Зазначає, що 10.07.2013 р, між ДП «АМПУ» (Володілець) і ТОВ «Грінтур-Екс» (Користувач) було укладено Договір № А7-А про встановлення сервітуту, відповідно до п. 3.1. якого Користувачу було надано право користування майном (причалом та причальною інфраструктурою), а саме: причал №14 (інв. №1031041), залізничні колії №53,№54 (інв.№№1031089, 1031090), підкранові колії (інв. № 1031070) (п. 3.1. Договору). Незважаючи на добросовісне виконання Договору про встановлення сервітуту зі сторони Відповідача, ДП «АМПУ» має намір припинити такий Договір в односторонньому порядку, що заборонено як самим Договором (п. 14.4. Договору), так і чинним законодавством України (ч.3 ст. 651 ЦК України, ст. 525 ЦК України, ч. 1 ст. 188 ГК України, ст. 193 ГК України), намагаючись при цьому послатись на наявність обставин, які мають істотне значення згідно ч. 2 ст. 406 ЦК України. ТОВ «Грінтур-Екс» вважає, що вказані доводи ДП «АМПУ» не свідчать про наявність обставин, які мають істотне значення, і не можуть бути підставою для припинення сервітуту відповідно до ч. 2 ст. 406 ЦК України та припинення самого Договору про встановлення сервітуту, відтак, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ДП «АМПУ». Вказує, що всі доводи позивача та наведені ним обставини, які начебто мають істотне значення, зводяться виключно до незгоди Позивача з умовами укладеного Договору в частині ціни (плати за користування майном - об`єктом сервітуту), а також до необхідності, на думку ДП «АМПУ», здійснення господарської діяльності в Миколаївському морському порту всіма портовими операторами виключно на підставі договору, за яким ДП «АМПУ» буде надавати спеціалізовану послугу забезпечення доступу портового оператора до причалу. Зазначене не може розглядатися як наявність «обставин, які мають істотне значення», а Позивач таким чином намагається в односторонньому порядку припинити (розірвати) Договір сервітуту за відсутності будь-яких правових (законних) підстав для цього, що суперечить п. 14.4. Договору про встановлення сервітуту, ч.3 ст. 651, ст. 525 ЦК України, ч. 1 ст. 188, ст. 193 ГК України. Вказує, що позивачем взагалі не зазначено, яке саме право було порушено у зв`язку з виконанням Договору про встановлення сервітуту, а також не надано жодних доказів, які б підтверджували необхідність захисту (відновлення) такого порушеного права саме шляхом припинення Договору про встановлення сервітуту. При цьому, незгода Позивача з умовами Договору, який викладено в редакції, запропонованій саме ДП «АМПУ», не може бути підставою для припинення (розірвання) Договору про встановлення сервітуту в односторонньому порядку. Зазначає, що отримання позивачем Рекомендаційних роз`яснень АМКУ не є істотною обставиною, яка може бути підставою для припинення сервітуту та/або Договору про встановлення сервітуту, а надані Рекомендаційні роз`яснення АМКУ не зобов`язують і не дають правових підстав ДП «АМПУ» припинити договірні відносини з портовими операторами, які здійснюють господарську діяльність на підставі договорів про встановлення сервітуту, зокрема, з відповідачем. Відповідач вказує, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, в даному випадку спір, що виник, з огляду на аргументацію позивача підпадає під правове регулювання ст.652 Цивільного кодексу України. Щодо інтересів держави ТОВ «Грінтур-Екс» зазначає наступне: ТОВ «Грінтур-Екс» є одним із найбільших портових операторів, що здійснюють свою діяльність у Миколаївському морському порту та входить до міжнародної інтегрованої агропромислової компанії BUNGE - одного з лідерів світового зернового ринку, а також одного з найбільших в світі виробників рослинної олії; що здійснює свою господарську діяльність на ринку сільськогосподарської сировини та продовольчих товарів з 1818 року. Наголошує, що саме в інтересах держави було забезпечено розвиток портової інфраструктури з будівництвом за рахунок іноземних інвестицій комплексу по перевантаженню зернових вантажів в тилу причалів №13, 14, в результаті чого ДП «АМПУ» щорічно отримує валютні надходження у вигляді портових зборів внаслідок генеруємого Групою BUNGE вантажопотоку. Вказує, що відповідач не лише вчасно та добросовісно виконує умови Договору сервітуту в частині сплати погодженої сторонами ціни за користування об`єктом сервітуту, але й інвестує в розвиток Миколаївського морського порту. Відтак, відсутні будь-які підстави стверджувати про те, що своєю діяльністю ТОВ «Грінтур-Екс» порушує інтереси держави.

07 жовтня 2019 позивач до відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області надав відповідь на відзив в якій вказує, що позивачем обрано вірний спосіб захисту своїх прав, приписи ч.2 ст.406 Цивільного кодексу України не пов`язують право особи звернутись до суду з вимогою про припинення сервітуту у зв`язку з безпосереднім вчиненням порушення прав чи інтересів володільця з боку сервітуарія, а таке право пов`язано виключно з наявністю (існуванням) обставин, що мають істотне значення. Вказує, що наполягання відповідача на подальшому виконанні договору сервітуту та правовідносин сервітуту, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції з боку самого відповідача, а також порушенням прав ДП «АМПУ», яке прагне здійснювати свою господарську діяльність законно та у відповідності до вимог чинного законодавства. Позивач вказує, що достеменне підтвердження факту, що подальше виконання договору сервітуту може призвести до порушення законодавства про захист економічної конкуренції, отримано ДП «АМПУ» у серпні 2019 року у вигляді відповідних рекомендаційних роз`яснень АМКУ. Отже, строк позовної давності за вимогами ДП «АМПУ» не можна вважати таким, що сплив. Для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи з порушенням її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини їх порушення. Вказує, що про те, чи призводять дії відповідача щодо виконання договорів сервітуту до порушення прав позивача, ДП «АМПУ» могло дізнатися лише від спеціально уповноваженого органу – АМКУ, яке об`єктивно проаналізувало дії щодо виконання договорів сервітуту та зробило відповідні висновки. Зазначає, що 28 серпня 2017 року між ДП «АМПУ», ДП «Миколаївський морський торговельний порт» та «Бунге СА» (афілійованою компанією є ТОВ «Грінтур-Екс») укладено Меморандум про співробітництво. Відповідно до п.5.4 даного Меморандуму відповідач визнав свій обов`язок врегулювати питання щодо оплати за користування причалом, враховуючи Тарифи на спеціалізовану послугу доступу, які встановлені наказом Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015 №541. Отже, 28.08.2017 відповідач визнав свій обов`язок врегулювати з ДП «АМПУ» питання користування причалом таким чином, щоб така істотна умова як ціна була приведена до тарифів, які встановлені державою, задля недопущення порушення принципу рівності доступу суб`єктів господарювання до об`єктів портової інфраструктури.

Підготовче засідання призначене на 07 жовтня 2019 було відкладено на 05 листопада 2019 року.

18 жовтня 2019 року відповідач до відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області надав заперечення в порядку ст.167 ГПК України в яких просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову.

29 жовтня 2019 року позивач до відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області надав додаткові письмові пояснення.

05 листопада 2019 відповідач до відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області надав додаткові пояснення.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.11.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу №915/1947/19 до судового розгляду по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

10.07.2013 року між Державним підприємством “Адміністрація морських портів України” (володілець) в особі Миколаївської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Миколаївського морського порту) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Грінтур-Екс» (користувач), беручи до уваги необхідність виконання користувачем комплексу робіт і послуг, пов`язаних з перевалкою вантажів (навантажувально-розвантажувальних робіт) через причал №14 та з використанням причальної інфраструктури (залізничні колії та підкранові колії), а також забезпечення володільцем можливості користування користувачем вказаними причалами та причальною інфраструктурою, укладено договір №А7-А про встановлення сервітуту (далі – Договір) (том 1 а.с.27-32).

Відповідно до п.1 Договору ТОВ «Грінтур-Екс» користується причалом №14 (інв. №1031041) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями №53, №54 (інв. №№1031089, 1031090) та підкрановими коліями (інв.№1031070), надалі за текстом даного Договору – “причали та причальна інфраструктура” та/або “об`єкт сервітуту”.

Згідно п.2 Договору Миколаївська філія Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Миколаївського морського порту) має на окремому балансі причал №14 (інв. №1031041) та причальну інфраструктуру: залізничні колії №53, №54 (інв. №№1031089, 1031090) та підкранові колії (інв. №1031070). Місце розташування: територія Миколаївського морського порту. Причал №14 (інв. №1031041), загальною довжиною 238,0 м.п., загальною технологічною шириною 19,80 м.п., залізничні колії №53, №54 (інв. №№1031089, 1031090) загальною довжиною 519,59 м.п., підкранові колії (інв. №1031070) загальною довжиною 222,7 м.п. у дві нитки.

У відповідності до п.1.1 статті 1 Договору сервітут встановлюється щодо користування причалом та причальною інфраструктурою, які розташовані за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23.

Пунктом 1.2 статті 1 Договору визначено, що до положень даного Договору застосовуються норми чинного законодавства України, що регулюють такі відносини. Сервітут встановлюється для можливості здійснення користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причал з використанням причальної інфраструктури (п. 2.1 статті 2 Договору).

Згідно п.2.2 статті 2 Договору обсяг прав та обов`язків по користуванню причалом та причальною інфраструктурою, щодо яких встановлюється право сервітуту згідно даному Договору, визначається на підставі чинного законодавства України та умовами даного Договору.

Відповідно до п.3.1 статті 3 Договору видом права сервітуту є право користування майном (причалом та причальною інфраструктурою) згідно з “Планом – схемою причалу №14 та причальної інфраструктури (Додаток №1, який є невід`ємною частиною цього Договору), наступною довжиною:

- причал №14 (інв. №1031041) – 238,0 м.п., технологічна ширина 19,80 м.п.;

- залізничні колії №53, №54 (інв. №№1031089, 1031090) – 519,59 м.п.;

- підкранові колії (інв. №1031070) – 222,7 м.п. у дві нитки.

У п.3.2 статті 3 Договору зазначено, що сервітут полягає у можливості вільного та безперешкодного користування користувачем причалом та причальною інфраструктурою, визначених вище у пункті 3.1 даного Договору.

Пунктом 4.2 статті 4 Договору визначено, сервітут є строковим та платним.

Згідно п.4.4 Договору, Сервітут встановлений за даним Договором є речовим правом Користувача, має абсолютний характер і піддягає захисту від неправомірних дій невизначеного кола осіб відповідно до діючого законодавства України.

Відповідно до п.4.5 Договору, сервітут не позбавляє володільця, щодо якого він встановлений, права володіння та користування причалом та причальною інфраструктурою.

У відповідності до п.5.1 статті 5 Договору вартість плати за користування сервітутом причалом №14 та причальною інфраструктурою за місяць складає: 387 740,88 грн. без ПДВ. ПДВ стягується відповідно до чинного законодавства України. У разі, якщо фактичне користування причалом та причальною інфраструктурою користувачем не відбувається, плата за цей період володільцем з користувача не справляється.

Згідно п. 5.3 статті 5 Договору оплата в розмірі, визначеному п. 5.1, п. 5.2 даного Договору, здійснюється користувачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок володільця на підставі акту наданих послуг, підписаного обома сторонами згідно виставленого рахунку щомісячно до 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до п.5.7 статті 5 Договору володілець залишає за собою право на зміну тарифу за користування сервітутом за даним Договором виключно у разі:

- підвищення мінімального рівня заробітної плати на законодавчому рівні,

- змін у розмірі відрахувань у фонди (пенсійний, соцстраху та інше), інфляції на законодавчому рівні,

з подальшим укладанням Додаткової угоди до даного Договору. При цьому, тариф за користування сервітутом за даним Договором змінюється володільцем на розмір зміни собівартості послуг (сервітуту) у зв`язку з обставинами, вказаними у цьому пункті.

Пунктом 9.1.4 статті 9 Договору сторони погодили, що володілець має право вимагати припинення сервітуту у випадках, встановлених діючим законодавством України.

Згідно до п. 14.1 статті 14 Договору цей Договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє протягом 10 років з моменту набуття чинності. У випадку якщо користувач не пізніше ніж за один місяць до закінчення терміну дії Договору не повідомить володільця про намір припинити його дію, Договір вважається автоматично пролонгованим ще на 10 років на тих самих умовах.

У відповідності до п. 14.2 статті 14 Договору сторони домовились, що умови цього Договору розповсюджуються на відносини між ними, які виникли з 13.06.2013 року.

Відповідно до п. 14.4 статті 14 Договору одностороннє розірвання даного Договору з ініціативи володільця не допускається. Користувач має право припинити цей Договір в односторонньому порядку шляхом направлення володільцю письмового повідомлення про відмову від сервітуту, встановленого цим Договором. У такому разі Договір вважається припиненим після спливу п`яти днів з дати відправлення такого повідомлення.

Пунктом 14.5 статті 14 Договору сторони погодили, що цей Договір може бути припинений за взаємною згодою сторін шляхом укладення відповідної Додаткової угоди до Договору, підписаної уповноваженими представниками сторін та скріпленої печатками. Цей Договір вважається припиненим з дати набуття чинності відповідної Додаткової угоди.

Згідно п.14.6 статті 14 Договору цей Договір припиняється також у разі припинення сервітуту у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також у випадку передання об`єкта сервітуту користувачу в оренду.

У відповідності до п.15.2 Договору, будь-які інші зміни і доповнення до даного Договору мають силу тільки у випадку, якщо вони оформлені у письмовому виді, підписані повноважними представниками обох сторін та скріплені печатками.

08.08.2013 року сторонами підписано Додаткову угоду №1 до Договору (том 1 а.с. 34-36), якою зокрема:

пункт 5.1 Договору викладено у наступній редакції (п. 1 Додаткової угоди):

“Плата за сервітут за місяць складає:

- причал №14 (інв. №1031041) – 387 740,88 грн. без ПДВ;

- залізничні колії №№ 53, 54 (інв. №№1031089, 1031090) – 3 170,07 грн. без ПДВ;

- підкранові колії (інв. №1031070) – 1 929,94 грн. без ПДВ.

ПДВ стягується відповідно до чинного законодавства України.

У разі, якщо фактичне користування причалом користувачем не відбувається, плата за цей період володільцем з користувача не справляється.

У разі, якщо протягом місяця фактичне користування об`єктом причальної інфраструктури користувачем не відбувається, плата за такий місяць володільцем з користувача не справляється, у протилежному випадку - плата за користування таким об`єктом справляється у повному обсязі за місяць.”;

Договір доповнено пунктом 7.1.10 (п. 3 Додаткової угоди):

“Користувач зобов`язаний вносити плату за сервітут за весь час фактичного користування причалом №14”;

пункт 14.2 викладено у наступній редакції (п. 8 Додаткової угоди):

“Сторони дійшли до згоди, що згідно з частиною третьою статті 631 Цивільного кодексу України, умови цього Договору застосовуються до правовідносин, що виникли між ними з 13.06.2013 року”;

Договір доповнено пунктом 16.4 (п. 9 Додаткової угоди);

“Всі права та обов`язки володільця, які передбачені цим Договором, виконуються Миколаївською філією Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (адміністрацією Миколаївського морського порту), в т.ч. ведення бухгалтерського обліку, проведення розрахунків, підписання первинних документів тощо”.

Відповідно до п.10 Додаткової угоди №1 від 08.08.2013 року ця Додаткова угода набирає чинності з дня її підписання сторонами та скріплення печатками.

Відповідно до п.11 Додаткової угоди №1 від 08.08.2013 року сторони дійшли до згоди, що згідно з частиною третьою статті 631 Цивільного кодексу України, умови пункту 1 даної Додаткової угоди застосовуються до правовідносин, що виникли між ними з 01.08.2013 року.

Згідно матеріалів справи, між позивачем та відповідачем здійснювалось чисельне листування щодо укладення додаткових угод до Договору №А7-А від 10.07.2013.

У 2014 році Державне підприємство “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до ТОВ “Грінтур-Екс” про спонукання внести зміни до договору про встановлення сервітуту від 10.07.2013 №А7-А шляхом підписання додаткової угоди №3 в редакції Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України”.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області у справі №915/382/14 від 08.05.2014 у задоволенні позову Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” відмовлено повністю (т.1 а.с.40-44). Вказане рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 24.05.2014.

У подальшому, у 2016 році Державне підприємство “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до ТОВ “Грінтур-Екс” про припинення дії договору від 10.07.2013 №А7-А про встановлення сервітуту. Позовні вимоги з посиланням на ст.ст. 403, 525, 526, 530 ЦК України обґрунтовано припиненням обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту, а саме внесенням змін постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.15 № 483 до додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.13 №405 "Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню", якими встановлено інший спосіб доступу до причалів, та внесено доповнення щодо обмежень доступу до причалу, що використовується портовими операторами на підставі договорів оренди, концесії, спільної діяльності; затвердженням Наказом Міністерства інфраструктури України від 18.12.15 №541 тарифів на послуги із забезпечення доступу торгового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області у справі №915/92/16 від 05.04.2016, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 у задоволенні позову Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” відмовлено повністю (т.1 а.с.45-63).

Постановою Вищого господарського суду від 17.10.2016 касаційну скаргу державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.06.16 та рішення господарського суду Миколаївської області від 05.04.16 у справі №915/92/16 скасовано, а справу №915/92/16 направлено для нового розгляду до суду першої інстанції (т.1 а.с.64-68).

При новому розгляді, рішенням Господарського суду Миколаївської області у справі №915/92/16 від 12.12.2016 залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.02.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 19.06.2017, у задоволенні позову Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” відмовлено повністю (т.1 а.с.69-84).

Позивач звернувся до відповідача листом №1043/10-01-01/Вих від 18.03.2019 з пропозицією внесення змін до Договору про встановлення сервітуту від 10.07.2013 №А7-А в частині визначення вартості користування причалами та причальною інфраструктурою за відповідним договором в розмірі, еквівалентному розміру витрат ДП “АМПУ” на утримання цих об`єктів та щодо здійснення оплати та керуючись статтею 188 Господарського кодексу України просив у двадцятиденний строк з моменту отримання цього листа розглянути проект Додаткової угоди до Договору від 10.07.2013 №А7-А та повідомити про результати розгляду ДП “АМПУ” (т.1 а.с.136,137).

Відповідач у наданій відповіді (лист №1065 від 11.04.2019) на лист звернулось до ДП “АМПУ” з проханням надати інформацію з приводу тих даних, які ДП “АМПУ” вказувало у своєму листі від 18.03.2019 р. (а саме - щодо витрат (структури, деталізованого складу, розміру тощо), які здійснювались ДП “АМПУ” у відношенні до причалу №14 та причальної інфраструктури, що є об`єктом сервітуту за договором про встановлення сервітуту № А7-А від 10.07.2013 р., за період з 13.06.2013 р. до березня 2019 р.; розміру коштів, отриманих ДП “АМПУ”, від причального збору, що справлявся із суден, що стояли біля причалу № 14 за період з 13.06.2013 р. до березня 2019 р. включно) та з проханням надати пояснення з приводу того, що розуміється ДП “АМПУ” під виробничими витратами, адміністративними витратами, витратами на суміжну інфраструктуру, витратами на забезпечувальну інфраструктуру; що розуміється ДП “АМПУ” під суміжною та забезпечувальною структурами, що належить до такої інфраструктури (пооб`єктний склад), підтвердження належності такої інфраструктури ДП “АМПУ” та на яких правах; структура всіх таких витрат; деталізований склад усіх таких витрат; підтвердження і розмір здійснених ДП “АМПУ” усіх зазначених витрат (із деталізацією по напрямах і позиціях) за період з 13.06.2013 р. до березня 2019 р. включно; обґрунтування належності кожної окремо з таких витрат до причалу №14 та причальної інфраструктури, що є об`єктом сервітуту за договором про встановлення сервітуту № А7-А від 10.07.2013 р.; правові підстави врахування кожної окремо з таких витрат у складі плати за сервітут за договором про встановлення сервітуту № А7-А від 10.07.2013 р.; підтвердження того, що кожна окремо з таких витрат не були компенсовані ДП “АМПУ” за рахунок інших стягуваємих ДП “АМПУ” з ТОВ “Грінтур-Екс” коштів тощо) (т.1 а.с.139-141).

Після отримання відповіді, до суду з позовом про внесення змін до договору позивач не звертався, що підтверджено представником позивача в судовому засіданні.

24 січня 2019 року Державне підприємство “Адміністрація морських портів України” звернулось до Антимонопольного комітету України із заявою №285/10-01-01/Вих. про надання рекомендаційних роз`яснень щодо відповідності дій заявника положенням статті 13 Закону України “Про захист економічної конкуренції”.

01 серпня 2019 року Антимонопольний комітет України надав позивачу рекомендаційні роз`яснення №21-рр, в яких зробив висновки, що дії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” щодо подальшого виконання договорів сервітуту, зокрема з ТОВ “Грінтур-Екс” (договір про встановлення сервітуту від 10.07.2013 №А7-А), якими встановлена вартість користування сервітутом у частині плати за користування причалом для здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт, враховуючи той факт, що інші портові оператори під час проведення аналогічних робіт здійснюють оплату згідно з наказом Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015 №541 “Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України”, можуть призвести до порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченої статтею 13 Закону України “Про захист економічної конкуренції” (т.1 а.с.144-149).

На підставі повного і всебічного з`ясування обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 395 Цивільного Кодексу України речовими правами на чуже майно є право користування (сервітут).

За своїм змістом сервітут є правом на чужу річ і його сутність полягає у обмеженому користуванні чужою річчю у межах та спосіб, встановлених законами чи договором між сервітуарієм та власником речі або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

У відповідності до ч.1 ст.401 Цивільного Кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Частиною 1 ст. 402 Цивільного Кодексу України визначено, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Згідно ч. 1-5 ст. 403 Цивільного Кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Відповідно до ч.3 ст.404 Цивільного кодексу України, право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Згідно ч.1 ст.210 Цивільного Кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.4 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” державній реєстрації прав підлягають: речові права, похідні від права власності - право користування (сервітут).

Згідно Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” право користування (сервітут) ТОВ “Грінтур-Екс”, яке виникло на підставі Договору сервітуту, було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджене наданим позивачем витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с.150-155).

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо припинення сервітуту та припинення Договору від 10.07.2013 №А7-А у судовому порядку з посиланням на ч.2 ст. 406, ч.2 ст.598 Цивільного кодексу України

У відповідності до ст.406 Цивільного Кодексу України сервітут припиняється у разі: 1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; 2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; 3) спливу строку, на який було встановлено сервітут; 4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; 5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; 6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 2 ст.20 Господарського кодексу України визначено, що кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до п.10 ч.2 ст. 20 Господарського кодексу України права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються у тому числі шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин.

Так, на думку позивача однією з обставин що має істотне значення і може слугувати підставою для припинення сервітуту є рекомендаційне роз`яснення Антимонопольного комітету України від 01.08.2019р. №21-рр. згідно якого подальше виконання договорів сервітуту, зокрема, договору від 10.07.2013 №А7-А, може призвести до порушення статті 13 Закону України “Про захист економічної конкуренції”.

У відповідності до ст.14 Закону України “Про захист економічної конкуренції” з метою запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, підвищення передбачуваності його застосування Антимонопольний комітет України чи адміністративна колегія Антимонопольного комітету Україні може надавати суб`єктам господарювання на підставі наданої ними інформації висновки у формі рекомендаційних роз`яснень щодо відповідності дій суб`єктів господарювання положенням статей 6, 10 та 13 цього Закону та статті 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції".

Згідно ст. 22 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов`язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом. Невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Враховуючи вищенаведені норми, рекомендаційні роз`яснення Антимонопольного комітету України не відносяться до актів Антимонопольного комітету України, що є обов`язковими для виконання, а мають виключно рекомендаційний характер.

Як вбачається із рекомендаційного роз`яснення від 01.08.2019р. №21-рр., відповідно до ст.14 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, висновки надані виключно в межах і на підставі наданої у заяві інформації та доданих до неї документів. Отже, висновки Антимонопольного комітету України у рекомендаційному роз`ясненні ґрунтуються виключно на підставі інформації та документів, наданих зацікавленим в отриманні висновку заявником, у даному випадку Державним підприємством “Адміністрація морських портів України”.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що само по собі рекомендаційне роз`яснення Антимонопольного комітету України не може вважатися обставиною, що має істотне значення, з якою закон пов`язує можливість припинення сервітуту згідно ч.2 ст.406 Цивільного кодексу України. Будь-яких доказів порушення відповідачем договору сервітуту матеріали справи не містять.

Другою обставиною, що має істотне значення позивач вважає розмір плати за користування сервітутом, який встановлений в договорі. Так, на думку позивача плата за користування сервітутом не відповідає вимогам чинного законодавства та інтересам держави.

При цьому, зазначаючи про невідповідність ціни договору сервітуту позивач не вказує норми законодавства, якому суперечить пункт договору.

Як вбачається з матеріалів справи, укладаючи Договір про встановлення сервітуту сторони Договору в статті 5 погодили умови щодо плати за користування сервітутом та порядок розрахунків, тобто реалізували своє право на свободу умов договору в тому числі щодо ціни договору, що узгоджується з вимогами ст.ст.6, 627, 628 Цивільного кодексу України.

При цьому посилання позивача на постанову Кабінету Міністрів України №405 від 03 червня 2013 року “Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню” та наказ Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015 № 541 “Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України” є юридично неспроможними, оскільки вказані нормативні акти не регулюють питання встановлення ціни в договорах сервітуту.

Твердження позивача про те, що діючий розрахунок вартості плати за сервітут не враховує компенсацію витрат ДП “АМПУ”, пов`язаних із забезпеченням функціонування об`єктів сервітуту, зокрема, виробничих та адміністративних витрат які несе Миколаївська філія ДП “АМПУ”, а також витрат на використання суміжної (залізничних станцій, електромереж, автодоріг), та забезпечувальної інфраструктури, без яких неможливе належне використання та функціонування об`єктів сервітуту для здійснення вантажних операцій, не підтверджені належними та допустимими доказами.

Третьою обставиною, що має істотне значення позивач вважає неможливість повноцінного володіння майном, щодо якого встановлено сервітут. На думку позивача, обтяження майна сервітутом відповідно до Договору сервітуту обмежує права ДП “АМПУ” щодо ефективного користування державним майном, належного його утримання, ефективного управління та використання об`єктів портової інфраструктури державної форми власності.

У відповідності до ч. 1, 5 ст. 403 Цивільного кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпорядження цим майном.

Відповідно до п.4.5 Договору, сервітут не позбавляє володільця, щодо якого він встановлений, права володіння та користування причалом та причальною інфраструктурою.

Отже, чинним законодавством та умова Договору, ДП “АМПУ” не позбавлено права володіння, користування та розпорядження майном, що належить йому на праві господарського відання та є об`єктом сервітуту

Згідно зі ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, позивачем не надано жодного доказу того, що внаслідок протиправних дій або бездіяльності відповідача, ДП “АМПУ”, позбавлено можливості володіти, користуватися та розпоряджатися цим майном.

Також, позивач у позові вказує на порушення інтересів держави внаслідок укладення договору сервітуту, як на обставину, яка має істотне значення та є підставою для припинення сервітуту.

У відповідності до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вказані норми передбачають вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Таким чином, недодержання вимог ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України може бути підставою для визнання правочину недійсним, а не підставою для припинення сервітуту. Між тим, позовних вимог про визнання недійсним договору сервітуту позивачем не заявлялося.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ст.74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про не доведення позивачем обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

За таких обставин у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідач у наданій заяві просить суд застосувати позовну давність у справі №915/1947/19.

Згідно зі ст.256 Цивільного Кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 Цивільного Кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до ч.1 та п.1 ч.2 ст.258 Цивільного Кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: 1) про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 1 ст.261 Цивільного Кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, за змістом названих норм позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Суд зазначає, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Як зазначав Вищий господарський суд України у пункті 2.2. постанови Пленуму №10 від 29.05.2013 “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” стосовно того, що за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Тобто, правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли доведено існування самого суб`єктивного права, а відтак і обґрунтованість позовних вимог.

З огляду на викладене суд враховує, що оскільки підставою відмови підприємству у даній справі є необґрунтованість та недоведеність заявлених ним позовних вимог, приписи щодо позовної давності, в даному випадку, не впливають на результат вирішення спору, тому суд відмовляє відповідачу в задоволенні поданої ним заяви про застосування строків позовної давності, виходячи з того, що у справі наявні обставини, які виключають можливість застосування до спірних правовідносин позовної давності.

Враховуючи положення ч.1 ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі “Проніна проти України” у рішенні від 18.07.2006 та у справі “Трофимчук проти України” у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, то судовий збір, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

Керуючись ст.ст.2, 7, 11, 13, 73, 74-79, 86, 91, 123, 129, 195, 196, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Вступна і резолютивна частина рішення проголошені в судовому засіданні 09.12.2019, повний текст рішення складено та підписано суддею 19.12.2019

Суддя Н.О. Семенчук