Рішення № 86435924, 12.11.2019, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/8200/18

Провадження № 2/638/4526/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2019 Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Шестака О.І.,

при секретарі - Цуваревій Р.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором,

встановив:

08.06.2018 ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №б/н від 19.09.2008 в розмірі 99012,52 грн., яка складається з: 4629,17 грн. – заборгованість за кредитом; 85156,91 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 4035,37 грн. – заборгованість за пенею і комісією; штрафів: 500 грн. – фіксована частина, 4691,07 грн. – процентна складова; судові витрати в розмірі 1762 грн.

В обґрунтування заявленого позову позивач вказав, що відповідно до договору №б/н від 19.09.2008 ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 5000 грн. в вигляді встановленого кредитного лiмiту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 22% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Позивач зазначає, що підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно Умов та Правил надання банківських послуг. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Правилами користування платіжною карткою", та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між нею та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві.

ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит в розмірі, встановленому договором.

Проте, вказує позивач, внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань утворилась заборгованість, яка станом на 30.04.2019 становить: 99012,52 грн. та складається з наступного: 4629,17 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 85156,91 заборгованість по процентам за користування; 4035,37 заборгованість за пеню та комісією; 500 грн. – штраф (фіксована частина) 4691,07 грн. штраф (процентна складова).

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 09.11.2018 позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 19.09.2008 в розмірі 92086,08 грн., з яких: тіло кредиту – 4629,17 грн., відсотки за користування кредитом – 85156,91 грн., пеня і комісія – 2300 грн., а також судовий збір в розмірі 1762 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12.09.2019 задоволена заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду. Скасовано заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 09.11.2018 по цивільній справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором. Справа призначена до розгляду в судовому засіданні.

18.07.2019 ОСОБА_1 поданий відзив на позовну заяву, в якому вона просить відмовити в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк».

В обгрунтування заявленої вимоги відповідач вказала, що позовні вимоги банку не узгоджуються з наданими доказами, а саме в анкеті-заяві від 19.08.2008 зазначений кредитний ліміт в 100 грн., з відсотками на рік в сумі 1,9% і 1% складає одноразова комісія; інших умов щодо нарахування пені, комісії, штрафів анкета-заява не містить. Матеріали справи не містять виписки з карткового рахунку, з якого б вбачалось, що відповідач отримала кредитний ліміт в сумі 5000 грн. Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», згідно яких банк самостійно може встановлювати і змінювати кредитний ліміт і умови кредитування ОСОБА_1 не підписувались. Цей документ також не містить дати підписання його представником позивача. Доказів, що зазначені Умови та Правила були додатком до підписаної відповідачем анкети-заяви матеріали справи не містять.

Відповідач звертає увагу суду, що Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», а також Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не можна вважати складовими частинами укладеного між нею і позивачем кредитного договору. Також Пам`ятка клієнта, яка згідно умов кредитного договору є його невід`ємною частиною, в матеріалах справи відсутня, відповідачем не підписувалась, що, на її думку, підтверджує відсутність між сторонами відносин кредитування.

Також відповідач вказує, що в заяві від 19.09.2008, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності в вигляді неустойки за порушення зобов`язання в вигляді грошової суми і її визначеного розміру. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, посилався, зокрема, на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами в розмірі 20,80% та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Також, зазначає ОСОБА_1 , немає доказів на підтвердження отримання нею повідомлення про зміну відсотків за кредитним договором.

Крім того, вважає відповідач, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 (провадження № 6- 16цс15). В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України (договір приєднання), оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим банком з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов в будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Відповідач вважає, що за таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані їй Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 20,80%, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Посилаючись на ч. 2 ст. 77 ЦПК України, відповідач вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень.

Відповідач вважає, що надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як в даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

ОСОБА_1 вказує, що аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема п. 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що в заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена в постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 (провадження №6-16цс15).

Відповідач вказує, що згідно умов анкети-заяви сторони погодили видачу кредитного ліміту на карту в розмірі 100 грн. зі сплатою відсотків 1,9%, інших доказів на отримання нею кредитного ліміту на 5000 грн. (виписка з карткового рахунку) та погодження відсотків в розмірі 20,80% матеріали не містять та позивачем не надані. Також безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 19.09.2008 в вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Оскільки матеріали справи не місять доказів строку дії картки, враховуючи умови анкети-заяви, що картка видана строком на 12 місяців, а згідно умов і правил після закінчення терміну картки вона пролонгується ще на 12 місяців у разі якщо хтось не заявить про розірвання договору або припинення, відповідач вважає, що картка діяла 2 роки і строк її дії закінчився 19.09.2010, а отже Банком пропущений строк позовної давності для звернення до суду із вказаним позовом та нарахуванням відсотків, оскільки позов поданий в червні 2018 р., зі спливом майже 8 років.

Посилаючись на ст.ст. 253, 256, 261, 267 ЦК України, відповідач вказує, що з наданого розрахунку заборгованості за договором №б/н від 19.09.2008 вбачається, що останній платіж за кредитною заборгованістю здійснений 10.2015 р., проте, ким саме та у який спосіб було зроблено платіж не зазначено. В зв`язку з чим просить застосувати позовну давність до указаних правовідносин.

11.10.2019 представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якому просить задовольнити позовні вимоги банку в повному обсязі.

В обгрунтування зазначеної вимоги вказує, що в даному випадку зміст кредитного договору зафіксований в декількох документах: в заяві Позичальника, Умовах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою та Тарифах. Таким чином, між Банком та Позичальником укладається договір в письмовій формі. Укладення кредитного договору таким чином чинному законодавству України не суперечить. Між сторонами були здійснені всі необхідні дії, що вказує на вчинення двостороннього кредитного договору, складовими якого виступають Заяви, Умови, Правила та Тарифи, з якими Позичальник ознайомлений, про що свідчить підпис в Заяві.

Представник позивача вказує, що Тарифи - розмір винагороди за послуги Банку – є невід`ємною частиною Договору. Перелік може змінюватися і доповнюватися, про що Власник картки повідомляється відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг. Виконання Позичальником умов кредитного договору засвідчує її волю до настання відповідних правових наслідків, передбачених кредитним договором. З моменту оформлення кредитного договору Позичальник в Банк не звертався за фактом неправильного нарахування відсотків, що свідчить про те, що він знав про розмір процентних ставок і повністю з ними погодився, про що свідчить факт підписаного договору, користування кредитними грошовими засобами та погашення, які він здійснював. Доказом підтвердження факту виконання умов кредитного договору та здійснення погашення заборгованості може служити розрахунок заборгованості, виписка по рахунку.

Щодо ознайомлення відповідача з умовами та правилами надання банківських послуг, позивач вказує, що з наданої копії анкети-заяви від 19.09.2008 чітко вбачається, що ОСОБА_1 висловила згоду на укладення договору шляхом отримання кредитної картки “Універсальна” та особистим підписом засвідчила, що згодна з тим, що ця заява, разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та Банком Договір про надання банківських послуг; ознайомилась і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Також з матеріалів позовної заяви чітко вбачається, що відповідачу встановлена поточна процентна ставка в розмірі 1,90% (22,80% на рік), вказані розміри комісій та штрафів тощо. Тобто, сторонами при укладенні договору були обговорені всі істотні умови. Крім того, вищезазначені Умови і Правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях Банку та на офіційному сайті Банку.

Посилаючись на ч. 1 ст. 207 ЦК України, представник позивача вказує, що відсутність підпису відповідача в Умовах, при наявності письмового свідчення про ознайомлення в письмовому вигляді і згоду з Умовами та Тарифами і тим, що вони разом складають договір про надання банківських послуг, не є підставою вважати, що Умови укладені поза межами договору та є не допустимими доказами. Підписанням анкети-заяви відповідач приєдналась до Умов та Правила надання банківських послуг, які разом з заявою є договором про надання банківських послуг.

Посилаючись на вимоги ч. 1 ст. 634 ЦК України, позивач вказує, що підписавши заяву, фізична особа приєднується до запропонованих банком Умов та правил надання банківських послуг, що підтверджується його особистим підписом. Тобто, з моменту підписання фізичною особою заяви, між Банком та клієнтом був укладений договір в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК України шляхом приєднання клієнта до запропонованого Банком договору (умов кредитування).

Позивач вказує, що з наданої до суду виписки з карткового рахунку чітко прослідковується, що відповідачу був встановлений кредитний ліміт та вбачається, що він користувався грошима, отримував кошти через банкомат, здійснював розрахунки через термінали в касах магазинів, а отже й отримав кредитну картку “Універсальна”, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається часткова сплата заборгованості за договором. Виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами по справі. Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий, судово-економічні експертизи по справі не призначались.

Посилаючись на п. 21 Пленуму ВССУ №5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», ст.ст. З, 6, 11, 204, 216, 640 ЦК України, позивач вказує, що оскільки банк надав кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, таким чином між банком і відповідачем був укладений договір, який ніким не оспорений, а отже є всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідача.

Посилаючись на ст. 599 ЦК України, позивач зазначає, що оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази погашення кредитної заборгованості за договором, правовідносини між сторонами тривають.

Також представник позивача вказує, що Тарифи зазначені в Пам`ятці Клієнта, яка існує в єдиному примірнику та яку отримав відповідач разом із кредитною картою в спеціальному конверті.

Посилання відповідача на постанову ВСУ по справі №6-16цс15 позивач вважає недоречним, оскільки банком надані докази ознайомлення відповідача саме із зазначеними Умовами та правилами надання банківських послуг та наказ Банку, яким вони були затвердженні. Крім того, згідно Заяви Відповідач зобов`язався самостійно ознайомлюватися зі всіма змінами Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів на сайті Приватбанку.

Таким чином, вважає позивач, твердження відповідача про відсутність в матеріалах справи доказів її ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг не відповідають дійсним обставинам справи.

Позивач вказує, що ухвалою ВСУ від 26.10.2016 визнано посилання відповідача на постанову ВСУ по справі №6-16цс15 безпідставними, оскільки його ознайомлення з умовами кредитування підтверджено підписанням анкети-заяви.

Позивач також зазначає, що жодних доказів не укладення кредитного договору відповідачем не надано.

Щодо розрахунку заборгованості позивач вказує, що статус первинного документу має банківська виписка, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженого наказом Мін`юсту від 12.04.12 №578/5 (далі - Перелік №578/5). Із виписки вбачається, що відповідач знімав кредитні кошти, частково погашав заборгованість за договором і знову користувався кредитними коштами. Користуючись кредитними коштами, відповідачу були добре відомі і зрозумілі умови договору, а тому його твердження щодо не знання тарифів, умов та правил не відповідають дійсним обставинам справи.

Щодо зміни кредитного ліміту позивач вказує, що в заяві-анкеті клієнта зазначена початкова сума кредитного ліміту, однак умовами договору визначено, що Банк має право в будь-який момент самостійно, без попереднього повідомлення клієнта, збільшити, зменшити або анулювати кредитний ліміт. При цьому, встановлення певної суми кредитного ліміту не є фінансовою операцією, що вимагає документального підтвердження. Відповідальність клієнта наступає в момент використання кредитного ліміту - як тільки клієнт самостійно підтверджує проведення операції в рахунок ліміту шляхом введення ОСОБА_2 -коду (в банкоматах) або підписанням чека (розрахунок через Р0S-термінал торгової точки), саме в цей момент здійснюється перехід коштів у володіння позичальникові. При проведенні претензійно-позовних заходів ключову роль відіграє заборгованість клієнта (сума фактично отриманих коштів та нарахована плата за користування ними), а не сума стартового кредитного ліміту по карті. Тому належним доказом зняття коштів з карткового рахунку клієнта є виписка. В зв`язку з цим обставини, на які відповідач посилається в своєму запереченні, не відповідають дійсності, а позовні вимоги Банку підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо правомірності односторонньої зміни тарифів та інших умов обслуговування банк вказує, що підпис Позичальника на кредитному договорі свідчить про те, що йому добре були відомі і цілком зрозумілі всі умови цього Договору і він вважає їх справедливими по відношенню до себе. Згідно умов кредитного договору, Банк має право проводити зміни Тарифів, а також інших умов обслуговування карткового рахунку, про що інформує клієнта шляхом надання виписки по картковому рахунку. Відповідно до умов Договору в обов`язки клієнта входить отримувати виписки про стан картрахунку і проведені операції по картрахунку. Відповідач мав можливість самостійно знайомитися з балансом свого карткового рахунку та змінами Умов та Правил надання банківських послуг шляхом отримання інформації через Інтернет. Неотримання виписки або несвоєчасне отримання не звільняє Держателя від виконання своїх зобов`язань за договором.

Позивач вказує, що можливість зміни умов договору також передбачена розділом II Постанови НБУ №705 від 05.11.2014.

Таким чином, вважає позивач, умови про порядок внесення змін до Тарифів та Умов та Правил надання банківських послуг були закладені з самого початку, тобто відповідач перед підписанням кредитного договору мав можливість ознайомитися з його умовами і в разі незгоди з ними відмовитися від укладення такої угоди, однак підпис відповідача свідчить про те, що його ці умови влаштовували.

Щодо підвищення процентної ставки позивач вказує, що під час укладення кредитного договору діяла процентна ставка по кредиту в розмірі 1,90% в місяць або 22,80% на рік. Далі процентна ставка була змінена. При цьому, підвищення процентної ставки відбулося тільки за витратами з певної дати (дата зазначається в наказі), що дає можливість в разі незгоди з новою процентною ставкою погасити наявну заборгованість за кредитом по раніше встановленій процентній ставці, що являється суттєвою перевагою для клієнта і не порушує його право на незмінність процентної ставки по уже наявному боргу.

Позивач вказує, що зазначені зміни повністю узгоджуються з Умовами та правилами надання банківських послуг. Відповідач була ознайомлена з зазначеними змінами, про що свідчить витяг з архіву SMS повідомлень.

Позивач зазначає, що згідно Умов та Правил надання банківських послуг Клієнт зобов`язаний в разі незгоди з їх змінами надати Банку письмову заяву про розірвання цього Договору і погасити заборгованість, що виникла перед Банком, у тому числі й заборгованість, що виникла протягом 30 днів з моменту повернення Карток, виданих Власнику і його Довіреним особам. Правомірність зміни умов договору також підтверджується Постановаю №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Стосовно строку дії договору та кредитної картки позивач звертає увагу суду на те, що даний кредитний продукт має певні особливості та відмінності від інших кредитних договорів. По даному договору відкритий картковий рахунок, встановлений кредитний ліміт на картку, видана картку, а сума обов`язкового мінімального щомісячного платежу залежить від суми використаного кредитного ліміту. Згідно Умов та Правил, картрахунки відкриті на невизначений строк. Необхідно розрізняти поняття даних кредитно-правових відносин, які поєднані в одне ціле — кредитний договір. Дія договору пролонгується кожні 12 місяців. Картковий рахунок діє до повного виконання, а строк дії картки зазначений на самій картці. Так, вважає позивач, кредитний договір чинний, а заперечення відповідача нічим не обгрунтовані.

Щодо строку позовної давності позивач вказує, що 08.07.2011 Клієнт підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених Наказом Банку від 06.03.2010. Тому відповідно до п. 1.1.7.31 Умов та Правил строк позовної давності за кредитним договором щодо вимог про повернення кредиту відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) був збільшений до 50 років.

Позивач вказує, що кредитна картка є поновлювальною кредитною лінією, тобто це кредит, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Клієнт, використавши та погасивши заборгованість за кредитною лінією, може знову користуватися нею у межах строку дії картки.

Посилаючись на ст. 261 ЦК України, позивач вказує, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Позивач вказує на неодноразово висловлену позицію Верховного суду України: «Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору».

Позивач вказує, що відповідно до Правил користування карткою строк її дії вказаний на її лицевій стороні (місяць та рік). Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже, строк перевипущеної картки до останнього дня 05.2015. Позивач же звернувся до суду з позовом до відповідача 07.06.2018 – до спливу строку позовної давності. В зв`язку з цим, обставини, на які відповідач посилається, не відповідають дійсності, а строк позовної давності дотриманий позивачем при зверненні до суду.

Також позивач зауважує, що згідно виписки по рахунку, вдповідач до певного часу належним чином виконував свої зобов`язання за кредитом, що свідчить про його обізнаність з умовами кредитування та визнання своїх зобов`язань за договором. Тому посилання відповідача на не ознайомлення з умовами кредитування не має прийматись судом до уваги.

12.11.2019 ОСОБА_1 подала до суду заяву про застосування строків позовної давності, в якій вказала, що за анкетою-заявою від 08.07.2011 отримала кредитну картку № НОМЕР_1 зі строком дії до останнього дня 2015 р. З позовом Банк звернувся в червня 2018 р., тобто з пропуском строку позовної давності. В вересні 2018 р. відповідач звернулась до суду з заявою про застосування загальної і спеціальної позовної давності до вимог ПАТ КБ «ПриватБанк».

Відповідач вказує, що з матеріалів справи вбачається, що їй була надана кредитна картка, на якій зазначений термін її дії - травень 2015 р. Користуючись кредитними коштами, вона періодично сплачувала заборгованість за наданим кредитом. Перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня дії картки, що узгоджується з правовим висновком, викладеним в постановах Верховного Суду України від 19.03.2014 у справі №6-14цс14, від 23.11.2016 у справі №6-2104цс16. Факт встановлення строку дії виданої картки до 31.05.2015 позивач визнає в запереченнях на відзив.

Посилаючись на викладене, а також той факт, що позов був пред`явлений банком в червні 2018 р., тобто поза межами строку позовної давності з часу закінчення строку дії картки (травень 2015 р.), відповідач вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

В судове засідання представник позивача не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, через канцелярію суду подала заяву про розгляд справи за її відсутності.

За таких обставин, на підставі ст. 223 ЦПК України суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності сторін на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом в передбачених цим Кодексом випадках.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 19.09.2008 звернулась до позивача з анкетою-заявою з метою отримання кредитної картки з бажаним лімітом 100,00 грн, зі сплатою 1,9% в місяць за користування кредитом. З зазначеної анкети-заяви вбачається, що з умовами та правилами надання банківських послуг відповідач ознайомлена.

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 30.04.2019 становить: 99012,52 грн., з яких: 4629,17 грн. – заборгованість за кредитом; 85156,91 грн. – заборгованість по процентам за користування; 4035,37 грн. – заборгованість за пеню та комісією; 500 грн. – штраф (фіксована частина), 4691,07 грн. – штраф (процентна складова).

08.07.2011 відповідачкою підписана анкета-заява про приєднання до Умов і Правил надання Банківських послуг в «Приватбанку».

Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 25.09.2019 за №30.1.0.0/2-20180607/1042 клієнт ОСОБА_1 згідно кредитного договору №б/н від 19.09.2008 отримала картки № НОМЕР_2 , № НОМЕР_1 , зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня 05.2015 року.

Проте доказів того, що відповідачка зверталася із заявою до Банку щодо перевипуску картки та такий перевипуск дійсно відбувся до суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Як вбачається з анкети-заяви від 19.09.2008 сторони погодили видачу кредитної картки з кредитним лімітом 100,00 грн. та зі сплатою 22,8% річних, інші умови в заяві не зазначені.

В Анкеті-Заяві від 08.07.2011 не міститься жодних істотних умов договору а ні щодо тіла кредиту, відсотків за користування, строків та порядку повернення та погодження з Умовами та Правилами саме в тій редакції, яку надає Банк.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що позивачем не доведено отримання ОСОБА_1 кредитного ліміту в сумі 5000 грн. А ні з анкети-заяви від 19.09.2008, а ні з анкети-заяви від 08.07.2011 не вбачається жодних умов укладення між сторонами кредитного договору, а саме не зазначені відсотки, штрафи, пеня, не міститься і інформації, яку саме кредитну картку отримала відповідачка, а також не має строків виконання зобов`язань.

Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, суд відхиляє доводи позивача щодо узгодження порядку нарахування процентів за користування кредитом, оскільки Умови та правила надання банківських послуг – це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 . ПАТ КБ «ПриватБанк» дотримані вимоги, передбачені ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Щодо наданих Банком розрахунків заборгованості на підтвердження видачі кредитних коштів та наявності заборгованості перед банком, суд зазначає наступне.

Розрахунок заборгованості містить відомості лише про загальну заборгованість відповідача перед позивачем за умовами договору, які не підписані відповідачем та не є його невід`ємними частинами, а саме – заборгованість за кредитом, процентами, пенею, штрафами, при цьому розрахунок складений таким чином, що суд не вбачає можливості виокремити саме непогашену суму, фактично надану позивачем в кредит відповідачу, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 по справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19).

Також указаний Розрахунок заборгованості не підтверджений первинними документами бухгалтерського обліку, які необхідні суду для встановлення факту отримання відповідачем грошових коштів в сумі, зазначеній в позовній заяві, а самі по собі розрахунки заборгованості не можуть бути належними доказами на підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів.

З огляду на те, що наданий позивачем доказ не може вважати достовірним, на підставі якого можна встановити дійсні обставини, суд позбавлений можливості надати позовним вимогам в цій часті оцінки.

Матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані позивачем в якості доказів Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розуміла відповідачка та ознайомлювася і погоджувалась з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами і саме в зазначеному в цих документах розмірах і порядках нарахування. Також не підтверджено і погодження збільшення строку позовної давності.

Відповідачка заявила про застосування позовної давності, мотивуючи це тим, що як вбачається з довідки Банку строк дії останньої отриманої картки закінчився 05/2015, а з позовом банк звернувся до суду у червні 2018 із пропуском строку на звернення.

Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки, а не закінченням строку дії договору.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 259 ЦК України визначено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Як вбачається з матеріалів справи, в анкетах-заявах, підписаних ОСОБА_1 , не зазначено строку дії договору.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України визначено, що перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Суд зазначає, що кредитний договір не може бути безстроковим, а в підписаних відповідачкою Анкетах-заявах не міститься строку дії договору, тому суд бере до уваги Довідку Банку від 25.09.2019 за №30.1.0.0/2-20180607/1042, з якої вбачається, що ОСОБА_1 була надана остання кредитна картка, на якій зазначений термін її дії – до останнього дня травня 2015 року, отримання відповідачкою інших карток матеріалами справи не підтверджується.

Перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – зі спливом останнього дня місяця дії картки.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним в постановах Верховного Суду України від 19.03.2014 у справі №6-14цс14, від 23.11.2016 у справі №6-2104 цс16.

Враховуючи, що строк дії останньої виданої відповідачу картки встановлений до 31.05.2015, останнім днем для зверненням до суду із позовом в межах позовної давності було 01.06.2018. Однак, з позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося 08.06.2018, тобто після спливу трирічного строку позовної давності.

Доводи позивача про збільшення строку позовної давності суд оцінює критично, оскільки вони не підтвердженні належними та допустимими доказами.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості в сумі 92086,08 грн задоволенню не підлягають в зв`язку із спливом строку позовної давності.

Таким чином, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 253, 256-259, 261, 266, 267, 509, 525, 526, 527, 530, 546, 549, 610, 611, 625, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 23, 76, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 352-356 ЦПК України, суд

вирішив:

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий суддя О.І. Шестак