Рішення № 86418374, 18.12.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 грудня 2019 року № 640/18028/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Комунального підприємства «Київпастранс» до Офісу великих платників податків ДФС про скасування податкового повідомлення-рішення від 13.07.2018 №0013964208,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов Комунального підприємства «Київпастранс» (далі також - КП «Київпастранс», позивач) до Офісу великих платників податків ДФС (далі також - Офіс, відповідач), в якому позивач просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 13.07.2018 №0013964208.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправними та таким, що підлягає скасуванню, оскільки ним у повній мірі належними первинними документами підтверджено правомірність формування податкового кредиту перевіреного періоду, за результатом виконання господарських взаємовідносин з контрагентом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.12.2018 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено її до розгляду.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Відповідач надав суду відзив на адміністративний позов, відповідно до якого проти задоволення позову заперечив та зазначив, що податковий кредит позивача не підтверджений документально та операції, за результатом виконання яких сформовано такий кредит, не містять реального характеру.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи, викладені у відзиві на позов, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представники учасників справи не заперечували про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов наступних висновків.

Обставини, встановлені судом:

Посадовими особами відповідача у період з 26.03.2018 по 14.06.2018 проведено документальну позапланову виїзну перевірку дотримання вимог податкового законодавства України позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства, повноти нарахування та своєчасності сплати податків при взаємовідносинах з ТОВ «Рейлстрой» за період: червень, серпень, вересень, жовтень, грудень 2017 року, про що складено акт від 27.06.2018 №1964/28-10-42-08/31725604, яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 189.1 статті 189, пунктів 198.1, 198.3, 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого встановлено завищення податкових зобов`язань на загальну суму 9 603 666,54 грн. та податкового кредиту на загальну суму 9 603 666,54 грн., що не призвело до заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до державного бюджету України.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.07.2018 №0013964208, яким позивачу зменшено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість на 9 603 666,54 грн.; зменшено податковий кредит на суму 9 603 666,54 грн.

Не погоджуючи з прийнятим контролюючим органом податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду з даним позовом.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування:

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Як вбачається з акту перевірки, фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про те, що відображені в показниках податкового обліку позивача фінансово-господарські операції з ТОВ «Рейлстрой» не могли бути виконані зазначеним контрагентом, оскільки чисельність його працівників вказує на неможливість надання послуг з реконструкції трамвайних переїздів в місцях перетину з проїжджою частиною вулично-шляхової мережі м.Києва . Крім того, при дослідженні попереднього ланцюга постачання (руху товарів) ТОВ «Рейлстрой» відповідачем встановлено, що відбулося лише формальне документування фінансово-господарських операцій без їх фактичного здійснення.

Отже, за висновками податкового органу, оскільки перевіркою встановлено не можливість підтвердження виконання будівельних робіт ТОВ «Рейлстрой», відповідно, первинні документи, а саме: податкові накладні, не мають юридичної сили та доказовості, відтак не можуть бути враховані при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість. Відповідно по вказаним операціям не можуть бути нараховані податкові зобов`язання, що визначаються на підставі пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України.

Матеріали справи містять договори укладені у 2017 році між позивачем та ТОВ «Рейлстрой» на реконструкцію трамвайних переїздів, а саме: від 10.05.2017 №54.17-28, від 10.05.2017 №54.17-29, від 10.05.2017 №54.17-30, від 10.05.2017 №54.17-31, від 14.08.2017 №54.17-86, від 14.08.2017 №54.17-87, від 14.08.2017 №54.17-88, від 14.08.2017 №54.17-89, від 30.11.2017 №54.17-139, від 08.12.2017 №54.17-140, від 08.12.2017 №54.17-141.

Згідно умов зазначених договорів, генпідрядник (ТОВ «Рейлстрой») зобов`язується у 2017 році за завданням замовника (позивач) виконати на свій ризик та своїми силами будівельні роботи по об`єкту «Інженерні та будівельні роботи» код 452200000-5за ДК 021:2015 («Реконструкція трамвайних переїздів у місцях перетину з проїжджою частиною вулично-шляхової мережі м.Києва»).

Фінансування робіт здійснювалось за рахунок бюджетних коштів.

Відповідно до умов договорів, позивач на підставі актів виконаних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних робіт (форма КБ-3) здійснив оплату за фактично виконані роботи.

За результатом виконання господарських операцій з зазначеним контрагентом, позивач, на підставі отриманих від ТОВ «Рейлстрой» податкових накладних, включив суми податку на додану вартість до податкового кредиту відповідних податкових періодів.

Згідно з пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до пункту 189.1 статті 189 Податкового кодексу України у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

На думку податкового органу, позивачем завищено суму податкових зобов`язань внаслідок включення до складу податкових зобов`язань сум податку на додану вартість по податкових накладних, які зареєстровані при взаємодії з ТОВ «Рейлстрой» за червень 2017 року на 1 970 360,00 грн, за серпень 2017 року на 1 167 965,35 грн, за вересень 2017 року - 547 194,63 грн, за жовтень 2017 року на 2 365 138,36 грн, за грудень 2017 року на 3 553 008,20 грн.

Контролюючий орган вважає, що надані під час перевірки позивачем первинні документи не підтверджують реальність вчинених господарських операцій, оскільки у червні 2017 року у ТОВ «Рейлстрой» працювало 3 особи, у липні-вересні 2017 року - 4 особи, жовтні-грудні 2017 року - 6 осіб. Крім того, Офісом проведено аналіз інформаційних баз даних ДФС (додаток 5 «Розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5)», Єдиний державний реєстр податкових накладних) та встановлено, що ТОВ «Рейлстрой» за період: червень, серпень, вересень, жовтень, грудень 2017 року документально оформлено придбання матеріалів (рейки трамвайні, суміші асфальтобетонні, щебінь, мастика епоксидна, бітуми нафтові будівельні, смола, плити, камені бортові, емульсія бітумна, тяга колійна, перехідні пари, еластична маса для кріплення) у ТОВ «Трамсервіс» та оренду та послуги будівельної техніки (послуги крана, екскаватора, самоскида, бульдозерів, пресів, котків) у ТОВ «Сіті-Електро». При цьому, при дослідженні попереднього ланцюга постачання (руху товарів) встановлено, що відбулося лише формальне документування фінансово-господарських операцій без їх фактичного здійснення.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Обов`язковими ознаками господарської діяльності (згідно наведених приписів Господарського кодексу України та Податкового кодексу України) є здійснення її суб`єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги -мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої. При цьому, сформульоване в Господарському кодексі України визначення господарської діяльності є загальним і має застосовуватися в усіх випадках, а визначення, наведене в Податковому кодексі України, - лише у сфері дії цього Закону з урахуванням загального визначення.

Виходячи з наведеного, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов`язкові реквізити: дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Матеріали справи містять копії договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Рейлстрой», акти приймання виконаних будівельних робіт, довідки про вартість виконаних робіт та витрати, податкові накладні, що свідчать про рух активів підприємства.

Всі зазначені документи підписані та скріплені печатками сторін та мають реквізити як того вимагає чинне законодавство України та не порушують публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Проведеною податковим органом перевіркою не виявлено порушень стосовно сплати податку на додану вартість позивачем, також відсутні встановлені законодавством докази щодо здійснення ним протиправної діяльності з метою вилучення коштів із державного бюджету шляхом безпідставного відшкодування податку на додану вартість.

Крім того, за результатом виконаних робіт, позивачем отримано експертні звіти щодо розгляду кошторисної частини проектної документації по робочому проекту, видані ДП Державний науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут «НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ» та сертифікати Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Судом встановлено, що позивач здійснює господарську діяльність пов`язану із здійсненням операцій, які звільнені від оподаткування податком на додану вартість.

Основним видом діяльності позивача за КВЕД є: 49.31 Пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення та додатковим: 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, отже отримані за договорами роботи (товари, послуги) використані в господарській діяльності за профілем діяльності підприємства, отримані товари та послуги оприбутковані підприємством, у вартості отриманих товарів та послуг наявні та сплачені в повному обсязі податок на додану вартість, таким чином, реальність здійснення господарських операцій підтверджена всіма необхідними наявними первинними документами.

Висновок податкового органу щодо неправомірності формування податкового кредиту ґрунтується на тому, що контрагент позивача не мав можливості виконання будівельних робіт вказаних у договорах, оскільки у останнього відсутні трудові та матеріальні ресурси для виконання таких робіт.

Згідно із підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, із положень зазначених норм законодавства вбачається, що формування податкового кредиту допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими документами. Такими документами Податковий кодекс України визначає податкові накладні.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно із пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов`язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Пунктом 5 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1246 передбачено, що постачальник (продавець) складає податкову накладну та/або розрахунок коригування у форматі (відповідно до стандарту), затвердженому в установленому порядку, з використанням спеціалізованого програмного забезпечення.

Після складення податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронній формі на них накладається електронний цифровий підпис посадових осіб постачальника (продавця) у такому порядку: першим - електронний цифровий підпис головного бухгалтера (бухгалтера) або електронний цифровий підпис керівника; другим - електронний

Тобто, податкова накладна має складатися на дату виникнення податкових зобов`язань та протягом наступних 15 календарних днів підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. При цьому податкова накладна складається в електронній формі і на неї накладається електронний цифровий підпис уповноваженої особи.

Матеріали справи містять належним чином оформлені податкові накладні, що зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Факт придбання та оплати послуг підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку позивача та податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

При цьому, доводи відповідача відносно того, що реалізація послуг ТОВ «РЕЙЛСТРОЙ» оформлювалась лише документально, без наявності у останнього необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу), спростовуються наявними у матеріалах справи первинними документами.

При цьому, слід зазначити, що наявність певної податкової інформації, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності ніякі послуги (роботи, товари) не отримувались платником податків від його контрагента.

Водночас, податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов`язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб`єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

Факт неподання контрагентом податкової звітності чи відсутності певної інформації в податковій звітності товариства, зокрема щодо наявності найманих працівників, основних засобів, сам по собі не може свідчити про відсутність факту здійснення ним господарської діяльності, а лише може бути підставою для висновку щодо допущення останнім порушення вимог законодавства при складанні податкової звітності.

Виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Дані податкового обліку можуть бути визнані необґрунтованими, якщо платник податків діяв без належного рівня обачності та обережності та знав або повинен і міг знати про порушення, допущені контрагентом, та був залучений до таких порушень, або знав про дефекти у правовому статусі таких контрагентів (відсутність реєстрації їх як платник податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Обставини фіктивності та інших недоліків правового статусу контрагентів платника податків, а так само щодо невиконання ними своїх податкових обов`язків підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами, що свідчать про нереальність господарської операції або відсутність її економічного змісту.

Крім того, в пункті 71 рішення у справі «Булвес АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Діючи у повній відповідності до вимог закону, позивач не міг втручатися у господарську діяльність його контрагента, адже на відміну від перевіряючих, позивач не має змоги знайомитися з документами контрагента у повному обсязі, не має права витребувати від контрагента відомостей щодо наявності працівників на підприємстві, відомостей щодо сплати податків до бюджету, відомостей про наявність офісних та складських приміщень тощо. Вся інформація, яка є доступною для платників податків за українським законодавством для перевірки статусу контрагентів, позивач перевірив, встановивши, що його контрагент не мав дефектів у правовому статусі, а саме: на момент укладення угоди та вчинення господарських операцій він був зареєстрований як юридична особа, як платник податків, платник податку на додану вартість.

Аналогічна правова позиція щодо спірних правовідносин викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №816/338/14.

Таким чином, наданими позивачем первинними документами у повному обсязі підтверджується реальність здійснених господарських операцій при придбанні послуг у контрагента.

Дослідженні господарські операції по правочинах між позивачем та контрагентом були реально (фактично) здійснені, що повністю підтверджується наявністю належним чином оформлених первинних документів, такі операції пов`язані з господарською діяльністю підприємства, всі учасники господарських операцій володіли спеціальною податковою правосуб`єктністю, а висновок відповідача є таким, що не відповідають дійсності, та не ґрунтується на нормах законодавства України, а ґрунтуються лише на припущеннях, що є неприпустимим у податкових правовідносинах.

Відповідачем не надано жодних належних доказів на підтвердження фактичної відсутності у контрагента позивача об`єктивної неможливості здійснення господарської діяльності з надання послуг, адже у комерційній діяльності виконання послуг не завжди вимагає наявності власних основних засобів, значної кількості персоналу, оскільки наявна можливість укладення договорів оренди, найму тощо.

З огляду на викладене суд вбачає наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, а відтак скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини другої статті 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Беручи до уваги вищевикладене, встановлені судом обставин під час розгляду справи та проаналізувавши зазначені норми законодавства, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Долученим до матеріалів справи платіжним дорученням від 28.11.2018 №ДКП 03805/1 підтверджується сплата позивачем судових витрат у вигляді судового збору у розмірі 135 955,00 грн., який підлягає стягненню на його користь.

Керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Комунального підприємства «Київпастранс» (код ЄДРПОУ 31725604, адреса: 04071, Київ, Набережне шосе, 2) до Офісу великих платників податків ДФС (код ЄДРПОУ 39440996, адреса: 04119, Київ, вул.Дегтярівська, 11г) про скасування податкового повідомлення-рішення від 13.07.2018 №0013964208 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків ДФС від 13.07.2018 №0013964208.

Стягнути на користь Комунального підприємства «Київпастранс» (код ЄДРПОУ 31725604, адреса: 04071, Київ, Набережне шосе, 2) понесені ним судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 135 955,00 грн. (сто тридцять п`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят п`ять гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків ДФС (код ЄДРПОУ 39440996, адреса: 04119, Київ, вул.Дегтярівська, 11г).

Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда