Рішення № 86418041, 13.12.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2019 року справа № 580/3392/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі:

головуючого судді – Бабич А.М.,

за участю:

секретаря судового засідання – Салабай М.В.,

позивача – ОСОБА_1 (особисто),

представник відповідача не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні правилами спрощеного позовного провадження в залі суду адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Черкаській області про визнання протиправним і скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

29.10.2019 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - позивач) подав у Черкаський окружний адміністративний суд позов про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Хрещатик, буд.235; код ЄДРПОУ 43142920) (далі - відповідач) від 03.10.2019 №Ф-12693-17 про стягнення боргу з єдиного внеску (далі – ЄВ) на загальну суму 5381,36 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірна вимога прийнята протиправно та з порушенням вимог податкового законодавства. Зазначає, що за період квітень-червень 2019 року не здійснював підприємницьку діяльність, як адвокат, доходу від неї не отримував та працював найманим працівником і роботодавець сплачував за нього ЄВ. Також наголошує, що з серпня 2019 року є інвалідом 2 групи та звільнений від сплати ЄВ. Тому нарахування ЄВ як фізичній особі-підприємцю вважає незаконним. Тому просив задовольнити позов.

Ухвалою суду від 30.10.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Також встановлено відповідачу строк, тривалістю п`ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, для надання відзиву на позовну заяву. Згідно з даними розписки та рекомендованого повідомлення вказану ухвалу сторони отримали 31.10.2019.

28.11.2019 відповідач подав суду відзив на позов, в якому просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі. Зазначив, що згідно з даними інформаційної системи податкового органу станом на час прийняття спірної вимоги недоїмка позивача зі сплати ЄВ становила 5381,36грн., з яких: 2754,18грн. – 2 квартал 2019 року, 2457,18грн. – 3 квартал 2018року та 170,00грн. – штраф за несвоєчасну подачу декларації. Заборгованість у позивача, як адвоката, відсутня. Тому прийнято спірну вимогу відповідно до вимог закону.

05.12.2019 позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що згідно з даними його облікової кратки за 1 квартал 2019 року йому нараховано ЄВ як фізичній особі-підприємцю та окремо, як особі, що здійснює незалежну професійну діяльність, що є порушенням закону. Також вказує, що рішення про застосування штрафних санкцій від 18.07.2019 винесене на підставі акту перевірки від 17.07.2019, якого не існує.

Заслухавши пояснення позивача, оцінивши доводи сторін, дослідивши долучені письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суд встановив, що 03.10.2019 відповідач прийняв вимогу №Ф-12693-17, якою зобов`язав позивача сплатити борг з ЄВ у сумі 5381,36грн., з яких 5211,36 грн. – недоїмка та 170,00 грн – штраф. Штраф застосований до позивача рішенням від 18.07.2019 №0111465013, в якому зазначено, що підставою його прийняття став акт перевірки від 17.07.2019. Однак копії такого акту з відповідними реквізитами відповідач суду не надав.

Не погоджуючись зі вказаною вимогою відовідача позивач звернувся в суд.

Оцінюючи спірну вимогу суд врахував, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основним нормативно-правовим актом, що визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України від 08.07.2010 №2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” (далі – Закон №2464-VI).

Відповідно до ч.4 ст.25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до пунктів 2-4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства Фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (далі – Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки). Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI ЄВ на загальнообов`язкове державне соціальне страхування – консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною 2 ст.2 Закону № 2464-VI встановлено, що виключно цим Законом визначаються порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність, порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до ч.4 ст.8 Закону № 2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування – Податковим кодексом України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з пунктами 1, 4, 5 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є:

роботодавці – підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

На підставі п.3 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з ч.5 ст. 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Отже, що на законодавчому рівні розмежовано платників, порядок нарахування, ставки ЄВ для фізичних осіб-підприємців та роботодавців, які його сплачують, як податкові агенти. Нарахування і сплата ЄВ за встановленим Законом №2464-VI порядком має здійснюватися окремо із заробітної плати, отриманої за основним місцем роботи, та фізичною особою-підприємцем.

Тому доводи позивача, що у період квітень-червень 2019 року він не мав сплачувати ЄВ, оскільки не здійснював підприємницьку діяльність та перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 , як найманий працівник, є необґрунтованими.

Крім того доводи позивача, що обов`язковою умовою для нарахування ЄВ є отримання доходу спростовуються вищевказаним абз.2 п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI, яким визначений обов`язок таких осіб нарахувати та сплатити ЄВ незалежно від отримання прибутку в розмірі, не менше мінімального страхового внеску.

Для вирішення спору суд врахував, що згідно з даними ЄДРПОУ позивач з 24.07.2018 зареєстрований як фізична особа-підприємець. Основним видом його діяльності є діяльність у сфері права.

З даних облікової картки позивача з ЄВ суд встановив, що станом на початок 2019 року за ним рахувалась переплата в сумі 2457,18 грн. З початку 2019 року до часу прийняття спірної вимоги позивачем сплачено ЄВ на суму 5211,36. Отже, позитивне сальдо позивача зі сплати ЄВ на 2019 рік становило 7668,54грн.

З даних інтегрованої картки позивача суд встановив, що 21.01.2019 нараховано ЄВ за 1 квартал 2019 року, як фізичній особі підприємцю, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування на суму 2457,18 грн. Того ж дня йому нараховано ЄВ за 1 квартал 2019 року, як фізичній особі-підприємцю з незалежною професійною діяльністю, на суму 2457,18 грн. 19.04.2019 позивачу нараховано ЄВ за 2 квартал 2019 року, як фізичній особі підприємцю, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування на суму 2754,18 грн. 19.07.2019 нараховано ЄВ за 3 квартал 2019 року, як фізичній особі підприємцю, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, на суму 2754,18 грн. 16.08.2019 йому нараховано ЄВ в сумі 2457,18 на підставі звіту від 16.08.2019 №25379196.

Суд з`ясував, що вказаний вище подвійний облік відповідачем ЄВ за 1 квартал 2019 року стосувався діяльності позивача одночасно як фізичної особи-підприємця та особи, що здійснює незалежну професійну діяльність, яку позивач здійснює згідно зі свідоцтвом серії ЧК НОМЕР_2 про право на зайняття адвокатською діяльністю. З цього приводу суд врахував таке.

Пунктом 1 ч.1 ст.1 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі – Закон №5076-VI) передбачено, що адвокат це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 3 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання.

На підставі підп.14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону №2464-VI облік осіб, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом. Взяття на облік осіб, зазначених, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (ч.2 ст.5 Закону № 2464-VI).

Відповідно до статті 5 Закону № 2464-VI та інших нормативно-правових актів розроблено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року № 1162 (далі - Порядок № 1162).

Ним визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах Державної фіскальної служби України, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску (пункт 2 розділу І Порядку № 1162).

Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах, зокрема, 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464 (пункт 3 розділу І Порядку № 1162).

Дані про взяття на облік платників єдиного внеску в порядку інформаційної взаємодії передаються державному реєстратору в день взяття їх на облік за місцезнаходженням чи місцем проживання із зазначенням: дати взяття на облік, найменування та коду за ЄДРПОУ контролюючого органу, в якому такого платника взято на облік, реєстраційного номера платника єдиного внеску (пункт 3 розділу ІІ Порядку № 1162).

Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб-підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV) (пункт 4 розділу ІІ Порядку № 1162).

Розділом ІІІ Порядку № 1162 встановлено порядок взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755.

Пунктом 1 розділу ІІІ Порядку №1162 визначено, що взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755, контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску (члена фермерського господарства) за формою № 12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку.

Платники єдиного внеску, зазначені в пункті 5 частини першої статті 4 Закону № 2464, подають заяву за формою № 1-ЄСВ протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (пункт 2 розділу ІІІ Порядку №1162).

Платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755, контролюючим органом наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою № 2-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 3 розділу ІІІ Порядку №1162).

Для аналізу вказаних норм суд врахував правові висновки Верховного Суду (далі – ВС), викладені у постанові від 02.09.2019 у зразковій справі №520/3939/19 щодо нарахування особі ЄВ, як фізичній особі-підприємцю з ознакою незалежної професійної діяльності, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019.

ВС зазначив, що взяття контролюючим органом на облік особи як платника єдиного внеску - фізичної особи-підприємця (пункт 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI ) та внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб унеможливлює нарахування єдиного внеску за іншим типом платника без прийняття відповідних рішень і внесення змін щодо попереднього обліку особи у спосіб, визначений Законом і підзаконними нормативно-правовими актами. Підзаконний нормативно-правовий акт спеціальної облікової політики в частині визначення такої категорії платників єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності не відповідає статті 4 Закону №2464-VI. Зміна контролюючим органом обліку особи платника єдиного внеску в спосіб, не встановлений Законом або встановлений підзаконним нормативно-правовим актом, який не відповідає Закону в цій частині, та нарахування на підставі таких дій єдиного внеску, суперечить принципам законності та належного врядування.

Постановою Правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1 затверджено Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі – Положення №10-1), яке відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб.

З метою забезпечення обробки інформації в Реєстрі застрахованих осіб для кожної застрахованої особи автоматично створюється облікова картка, якій присвоюється номер облікової картки (пункт 1 розділу ІІІ Положення № 10-1).

Облікова картка відкривається у разі надходження у складі звітності відомостей про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; в інших випадках, передбачених Законом (пункт 2 розділу ІІІ Положення № 10-1).

До облікових карток Реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, зокрема відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; відомості про нарахування страхових внесків та єдиного внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.

Форма витягу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (додаток 8 до Положення № 10-1, пункт 6 розділу V) містить відомості щодо статусу застрахованої особи, серед типів якого нормотворець визначає фізичну особу-підприємця і самозайняту особу, під якою мається на увазі особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, що обумовлює висновок про те, що такого статусу застрахованої особи, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, Положення № 10-1 не визначає.

Враховуючи, що докази перебування позивача на обліку відповідача як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, відсутні, суд дійшов висновку, що подвійне нарахування позивачу ЄВ за 1 квартал 2019 року (додатково в сумі 2457,18грн., як фізичній особі-підприємцю з ознакою незалежної професійної діяльності, що вплинуло на подальший облік розрахунків позивача з бюджетом та неправильне встановлення сум недоїмки) не відповідає вимогам вказаних нормативно-правових актів.

Порядок обчислення і сплати ЄВ врегульовано ст. 9 Закону № 2464-VI. Так, згідно з частинами 2 і 3 цієї статті обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Частиною 8 ст. 9 Закону № 2464-VI передбачено, що платники ЄВ, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Отже, періодом нарахування та сплати ЄВ для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, є календарний квартал.

Довідкою МСЕК серії 12 ААБ №464204, копія якої наявна у матеріалах справи, підтверджується, що позивач є інвалідом 2 групи.

Частиною 7 ст.1 Закону України від 07.07.2011 №3609-VI “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України” доповнено ч.4 ст. 4 Закону №2464-VI, відповідно до якої особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Порядок добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування встановлений ст.10 Закону № 2464-VI.

Відповідно до ч.1-3 цієї статті платниками, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, є особи, які досягли 16-річного віку та не перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, визначеними пунктом 1 частини першої статті 4, та не належать до платників єдиного внеску, визначених пунктами 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють в Україні, громадяни України, які працюють або постійно проживають за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Особи, зазначені в частині першій цієї статті, беруть добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування протягом строку, визначеного в договорі про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, але не менше одного року (крім договорів про одноразову сплату).

Особи, зазначені у частині першій цієї статті, подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Орган доходів і зборів, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості.

З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, органом доходів і зборів в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналогічний порядок добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування передбачений у розділі V Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449.

Отже, підставою для нарахування та сплати ЄВ на добровільних засадах є укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Доказів такої добровільної участі позивача сторони суду не надали.

Враховувавши вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачу у 3 кварталі 2019 року безпідставно обліковано недоїмку ОСОБА_3 .

Оскільки позивачем сплачено у 2019 році ЄВ на загальну суму 5211,36грн., враховуючи наявну переплату станом на початок 2019 року в розмірі 2457,18грн (всього 7668,54грн.), нарахований позивачу ЄВ за 1 квартал 2019 року на суму 2457,18 грн., 2 квартал 2019 року - 2754,18 грн. та на підставі звіту від 16.08.2019 №25379196 – 2457,18 грн., ЄВ погашений ним у повному обсязі за рахунок сплачених сум.

Отже, визначення відповідачем у спірній вимозі станом на 30.09.2019 недоїмки на суму 5211,36грн. є протиправним.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такого обов`язку відповідач не дотримався, хоча суд створив всі необхідні умови для його належного судового захисту з дотриманням принципів змагальності та офіційного з`ясування всіх обставин справи.

Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до ст.72 КАС України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.ч.1-2 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, відповідно до ч.2 ст.74 КАС України не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідач не довів, що у спірних правовідносинах діяв в межах, порядку та способом, визначеним законом.

Оскільки позивач довів протиправність нарахування недоїмки зі сплати ЄВ, суд дійшов висновку, що спірна вимога є протиправною та підлягає скасуванню, а позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і не надав доказів понесення судових витрат, відсутні підстави для їх розподілу.

Керуючись ст.ст.2, 6, 9, 14, 241-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Черкаській області (код ЄДРПОУ 43142920) від 03.10.2019 №Ф-12693-17 про сплату боргу з єдиного внеску на загальну суму 5381,36 грн.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів з складення повного його тексту.

Суддя А.М. Бабич

Рішення складене у повному обсязі та підписане 18.12.2019.