Вирок № 86391199, 12.12.2019, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/9902/16-к

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2019 року м.Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

у складі: головуючого-судді Невойта П.С.

секретарів с/з Семків Х.І., Норик І.М., Лань М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м.Львові обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №120161400900000821 від 01.03.2016 року, щодо обвинувачення

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Краківець Яворівського району Львівської області, українця, громадянина України, розлученого, з вищою освітою, який проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України,

за участю прокурора Бруцяка Н.Р.,

потерпілої ОСОБА_2 ,

представника потерпілого адвоката Броневицького С.С.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

в с т а н о в и в:

обвинувачений ОСОБА_1 , будучи адвокатом та здійснюючи адвокатську діяльність у відповідності до свідоцтва №1697 від 19.05.2010 про право на заняття адвокатською діяльністю, виданого за рішенням Львівської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №5 від 19.05.2010, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру адвокатів України від 03.03.2016, умисно, вчинив шахрайство, що завдало значної шкоди потерпілому за наступних обставин.

Зокрема, ОСОБА_1 , діючи умисно та з корисливих мотивів, маючи умисел на заволодіння чужим майном, шляхом зловживання довірою, використовуючи довірливі відносини з ОСОБА_2 , оскільки з останньою перебував у дружніх відносинах з 2010 року, достовірно знаючи, що ОСОБА_2 має намір придбати автомобіль за власні заощадження, запропонував останній допомогу у придбанні такого.

Так, у червні 2013 року, ОСОБА_1 , маючи умисел на заволодіння коштами ОСОБА_2 , шляхом зловживання довірою останньої, під приводом надання допомоги щодо придбання автомобіля марки «Тойота Авенсіс», 2010 року випуску за значно нижчою ціною, ніж ринкова, перебуваючи у приміщенні ресторану «Фешн-клаб», що на пл.Підкови, 1 в м.Львові, запропонував ОСОБА_2 придбати автомобіль марки «Тойота Авенсіс», 2010 року випуску за грошові кошти в сумі 10 250 (десять тисяч двісті п`ятдесят) доларів США. ОСОБА_2 , перебуваючи з ОСОБА_1 в дружніх стосунках та довіряючи йому, погодилась на пропозицію останнього, так як в неї не виникало підозр, що шляхом зловживання її довірою ОСОБА_1 може заволодіти належними їй грошовими коштами.

Продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на заволодіння належними ОСОБА_2 грошовими коштами, ОСОБА_1 , будучи адвокатом та маючи відповідні знання в галузі права, повідомив останній процедуру купівлі та реєстрації транспортного засобу на праві власності за нею, при цьому наполіг на передачі останньому грошових коштів в сумі 1000 доларів США під приводом початку оформлення всіх необхідних документів на автомобіль. В подальшому ОСОБА_2 , не усвідомлюючи, що ОСОБА_1 зловживає її довірою та не має наміру виконувати дії щодо купівлі вищевказаного автомобіля, в кінці червня 2013 року, перебуваючи на вул. Дністерській , 14а у м . Львові, діючи за домовленістю із ОСОБА_1 , передала йому грошові кошти в сумі 1000 доларів США.

В подальшому, ОСОБА_1 , реалізуючи свій протиправний умисел, спрямований на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_2 , шляхом зловживання довірою останньої, під приводом виконання попередніх домовленостей та проведення оцінки автомобіля, який начебто він оглядав, повідомив ОСОБА_2 про необхідність передачі йому для вищевказаних цілей грошових коштів в сумі 2000 доларів США. На що, ОСОБА_2 , повністю довіряючи ОСОБА_1 , маючи намір отримати у власність запропонований останнім автомобіль, не підозрюючи про злочинні наміри ОСОБА_1 , в липні 2013 року, перебуваючи на вул. Князя Романа у м.Львові, передала останньому обумовлені грошові кошти в сумі 2000 доларів США.

Також, у кінці вересня 2013 року, ОСОБА_1 , діючи з метою доведення свого злочинного умислу до кінця, спрямованого на заволодіння грошовими коштами, належними ОСОБА_2 , усвідомлюючи та достовірно знаючи, що жодні дії по придбанню автомобіля для останньої він не вчиняв, зловживаючи її довірою, повідомив ОСОБА_2 , яка на той час перебувала за межами України, про необхідність надання йому додаткових грошових коштів в сумі 7250 доларів США для завершення процесу оформлення документів щодо реєстрації автомобіля за останньою.

У зв`язку з цим, ОСОБА_2 , повністю довіряючи ОСОБА_1 та маючи намір отримати у власність обіцяний останнім автомобіль, через свого батька ОСОБА_3 , передала ОСОБА_1 належні їй грошові кошти в сумі 7250 доларів США, які він отримав 23 вересня 2013 року, перебуваючи неподалік супермаркету «Сільпо» що на вул. Шевченка, 358а у м. Львові, при цьому запевнивши батька, що право власності на автомобіль марки «Тойота Авенсіс» буде оформлено на ОСОБА_2 у найкоротший термін.

Однак, ОСОБА_1 , отримавши грошові кошти в сумі 10 250 (десять тисяч двісті п`ятдесят) доларів США від ОСОБА_2 , будь-яких дій щодо придбання на користь потерпілої автомобіля марки «Тойота Авенсіс» не вчинив, а грошові кошти не повернув, заволодівши ними шляхом зловживання її довірою.

За таких обставин, ОСОБА_1 , маючи умисел на заволодіння коштами ОСОБА_2 , діючи з корисливих мотивів, перебуваючи в кінці червня 2013 року, на вул. Дністерській, 14а у м. Львові, в липні 2013 року, перебуваючи на вул. Князя Романа у м. Львові та 23.09.2013 неподалік супермаркету «Сільпо» на вул. Шевченка, 358а у м. Львові, шляхом зловживання довірою останньої, заволодів грошовими коштами ОСОБА_2 в загальній сумі 10 250 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ в гривневому еквіваленті станом на червень, липень, вересень 2013 року (за курсом 7,993 за 1 долар США) становило 81 928 гривень, що завдало потерпілій значну шкоду (573,50 х 100 = 57350).

Такі дії ОСОБА_1 кваліфікуються за ч.2 ст.190 КК України, тобто умисні дії, які виразилися у заволодінні чужим майном шляхом зловживання довірою, що завдало значної шкоди потерпілому, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні злочину не визнав та від дачі пояснень відмовився.

Незважаючи на невизнання обвинуваченим ОСОБА_1 своєї вини, його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення повно та об`єктивно доведена зібраними та дослідженими у судовому засіданні у справі доказами.

Так, допитана у судовому засіданні потерпіла ОСОБА_2 пояснила, що у 2013 році вона познайомилася із дружиною обвинуваченого ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , почали товаришувати. ОСОБА_4 та ОСОБА_1 знали, що вона хоче купити автомобіль. Обвинувачений ОСОБА_1 запропонував допомогти купити автомобіль за нижчою ціною ніж ринкова. Запропонував їй автомобіль марки «Тойота Авенсіс» за 10 250 дол. США, вона погодилася.

В кінці 2013 року вона передала обвинуваченому 1000 дол. США за оформлення всіх необхідних документів на автомобіль. В кінці червня 2013 року, перебуваючи на вул. Дністерській,14а у м. Львові, біля кафе-бару «Зодіак» вона передала ОСОБА_1 1000 дол. США. Обвинувачений говорив, що все має бути у секреті, оскільки такі послуги він робить не всім. Він розказував, що бачив автомобіль та вона йому вірила, оскільки він адвокат.

У вересні 2013 року вона поїхала відпочивати, до неї зателефонував ОСОБА_1 і сказав, що потрібно передати ще 7 000 дол. США. Біля супермаркету «Сільпо», що по вулиці Шевченка у м. Львові її батько ОСОБА_3 приїхав до обвинуваченого на зустріч. ОСОБА_1 сів в автомобіль її батька, де останній передав йому 7250 дол. США.

З червня по вересень 2013 року обвинуваченому особисто в руки було передано 10 250 дол. США. До грудня 2013 року вона автомобіль так і не побачила, тому зрозуміла, що це обман.

Після того, як вона зрозуміла, що відносно неї вчинено шахрайські дії зі сторони ОСОБА_1 , вона почала збирати інформацію про нього та його дружину ОСОБА_4 . Так, оскільки обвинувачений представлявся адвокатом, то з початку вона звернулась до голови Львівської колегії адвокатів Павлишина Б.Я., котрий повідомив їй, що вона не перша хто звертається стосовно вчинення шахрайських дій ОСОБА_1

10 грудня 2013 року вона, ОСОБА_2 ,її батько ОСОБА_3 і ОСОБА_1 зустрілися на вул. Дудаєва у м. Львові в автомобілі її батька, записали розмову на мобільний телефон, під час якої ОСОБА_1 розповідав про нюанси купівлі автомобіля та передачі коштів.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 повідомив, що ОСОБА_1 в липні 2014 року пообіцяв йому, що може привезти йому автомобіль з за кордону. Він, ОСОБА_5 , погодився, оскільки ціна була нижчою ніж ринкова. Так, як йому сподобалась пропозиція ОСОБА_1 , то він передав йому кошти в сумі 1700 дол. США, а через деякий час ще додав 500 дол. США. ОСОБА_1 не виконав своїх обіцянок, але повернув йому 2000 дол. США.

Допитаний в суді свідок ОСОБА_6 повідомив, що його знайомий ОСОБА_7 вирішив придбати автомобіль для власного користування. ОСОБА_1 запропонував ОСОБА_7 свої послуги купівлі автомобіля за кордоном.

На початку липня 2014 року він, ОСОБА_6 разом із ОСОБА_7 зустрілись із ОСОБА_1 неподалік ПАТ «Укрсиббанк», що на вул.Зеленій у м. Львові, де ОСОБА_7 передав обвинуваченому грошові кошти в сумі 19 000 грн.

В подальшому ОСОБА_7 повідомив його, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання не виконує, а гроші відмовляється повертати.

Через деякий час ОСОБА_1 в його присутності повернув ОСОБА_7 частину наданих йому грошових коштів.

Будучи в суді свідок ОСОБА_7 дав показання про те, що у липні 2014 він звернувся до ОСОБА_1 з приводу надання допомоги у реєстрації транспортного засобу. У ході розмови ОСОБА_1 завірив його у наданні необхідної правової допомоги та отримав від нього а ОСОБА_8 кошти у розмірі 2200 доларів США та 19000 гривень. Кошти були передані при ОСОБА_9 . Однак питання щодо реєстрації транспортного засобу ОСОБА_1 не вирішені, кошти не повернуті.

Свідок ОСОБА_10 подав заяву, згідно якої він відмовляється надавати будь-які свідчення в суді на підставі ст.63 Конституції України

Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення також стверджується:

- заявою ОСОБА_2 про вчинення адвокатом ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК України /том 1 арк.спр.119 -121/;

- протоколом огляду предмета від 08 червня 2016 року, згідно з яким оглянуто мобільний телефон марки «Нокія 8800», серійний номер НОМЕР_1 , в металевому корпусі чорного кольору, в якому у папці « ОСОБА_11 » наявна папка «Записи», наявний файл «Запис 000….» «10.12.2013», ємністю 2,1мб / том 1арк.спр.195-202/;

- висновком від 02.11.2016 року №4949/4950/4986 криміналістичної експертизи відеозвукозапису у кримінальному провадженні №12016140090000821, в якому зазначено, що у звукозаписі розмови, наявної у файлі «Запис000.amr», наданого для дослідження мобільного телефону «Nokia 8800d» (серійний номер « НОМЕР_1 »), текстовий зміст якої в основному відповідає викладеному у протоколі огляду предмету від 08 червня 2016 року, серед інших зафіксоване усне мовлення ОСОБА_1 та йому належить висловлювання, позначені як «Чоловік №1», за винятком висловлювання «Люди, ну на випадок, якщо ти кажеш, що ти кажеш не можуть робити і ти кажеш роби сама щось. Люди по базі, якщо я правильно розумію суть, вони скажуть, що така то машина, на таке то прізвище була оплачена. Правильно? Ти ж робиш всі документи?» , додаткок 1 до висновку криміналістичної експертизи відеозвукозапису №4949/4950/4986 у к/п №12016140090000821 /том.1 арк.спр. 217-220);

- постановою про визнання предмету речовим доказом та зберігання його при матеріалах кримінального провадження /том 1арк.спр.221- 222/;

- рішенням №5 від 27 травня 2015 року Дисциплінарної палати кваліфікаційно- дисциплінарної комісії адвокатури Львівської області /том 1 арк.спр.143-144/;

- випискою з протоколу №5 засідання Дисциплінарної палати кваліфікаційно- дисциплінарної комісії адвокатури Львівської області від 27 травня 2015 року том 1арк.спр.149/;

- протоколом тимчасового доступу до речей і документів / том 1арк.спр.162/;

- роздруківками інтенсивності дзвінків абонента номеру оператора мобільного зв`язку ПрАТ «Київстар» № НОМЕР_2 на номер телефону № НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_2 за період часу із 01.06.2013 року по 26.06.2016 року том 1арк.спр.167- 172/;

- листом №16503-16 від 07.10.2016 року Київського науково - дослідного інституту судових експертиз /том 1арк.спр.187/;

- листом №3184 від 03.10.2016 року Київської незалежної судово-експертної установи (/том 1арк.спр.189/;

- листом №587 від 11.10.2016 року Незалежного інституту судових експертиз /том 1арк.спр.191/;

- протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 07.10.2016 року /том 1 арк.спр.206 -209/;

- протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 30.06.2016 року /том 1 арк.спр.162-164/.

Інші докази, а саме матеріали досудового провадження немають доказової бази.

Відповідно до вимог ч.2 ст.92 КПК України, обов`язок доказування належності та допустимості доказів покладається на сторону, що їх подає.

Отже, судом встановлено, що досліджувані докази отримані у встановленому законом порядку, з ними ознайомлений як обвинувачений, так і захисник, а тому підстав для визнання таких недопустимими немає.

Здобуті в ході досудового розслідування, надані та досліджені судом докази спростовують усі розумні сумніви щодо вини ОСОБА_1 у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Відтак, суд дійшов висновку, що дії обвинуваченого ОСОБА_1 вірно кваліфіковано органом досудового розслідування за ч.2 ст.190 КК України, умисні дії, які виразилися у заволодінні чужим майном шляхом зловживання довірою, що завдало значної шкоди потерпілому, що стверджується зібраними доказами, які досліджені судом.

Суд не приймає до уваги заперечення ОСОБА_1 щодо пред`явленого йому обвинувачення, оскільки такі спростовуються зібраними та дослідженими в ході судового слідства доказами та суперечать дійсним обставинам справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 370 КПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, якою встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

У відповідності до ч.3 ст.373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, є узгодженими між собою та іншими доказами у справі, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінально-процесуальним законодавством.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, його наслідки, особу винного, який раніше не притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у нарко- та психодиспансері не перебуває.

Обставин, які пом`якшують чи обтяжують міру покарання суд не вбачає.

Статтею 44 КК України передбачено, що особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ст.49 КК України визначено: строки давності з огляду на тяжкість вчиненого злочину, після закінчення яких особа звільняється від кримінальної відповідальності; підстави такого звільнення від кримінальної відповідальності; обчислення перебігу строків давності, його відновлення, зупинення та переривання.

Строк давності - це передбачений ст.49 КК України певний проміжок часу з дня вчинення злочину і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності.

Згідно п.3 ч.1 ст.49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло п`ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості.

Згідно ч.3 ст.12 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.190 КК України є злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п`яти років.

Разом з тим, відповідно до вимог ч.1 ст.285 КПК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом про кримінальну відповідальність.

Тобто, за змістом статей 284-288 КПК України підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності при розгляді справи в суді є наявність відповідної норми кримінального закону, яка передбачає таке звільнення, клопотання сторони кримінального провадження про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження на цих підставах.

Визнання обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, як обов`язкової умови такого звільнення, кримінальним процесуальним законом не передбачено.

Згідно з положеннями ст.63 Конституції України та ст.18 КПК України жодну особу не може бути примушено визнати свою вину у вчиненні кримінального правопорушення або примушено давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для її підозри або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення

Виходячи з цих положень закону, визнання винуватості є правом, а не обов`язком підозрюваного, обвинуваченого.

Так, відповідно до вимог ст. 49 КК України матеріально-правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності є закінчення встановлених законом строків давності та відсутність обставин, що порушують перебіг строків давності.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що протиправні дії ОСОБА_1 мали місце у червні-вересні 2013 року.

Вказані обставини свідчать про те, що з дня вчинення кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 передбаченого ч.2 ст.190 КК України, яке відносяться до злочину середньої тяжкості, минуло понад 5 років, крім того, у справі відсутні обставини, які б зупиняли або переривали перебіг строків давності.

Враховуючи вищенаведені обставини, які свідчать про наявність сукупності матеріально-правових підстав, передбачених ст.49 КК України, та процесуально- правових підстав звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, суд приходить до висновку, що кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.190 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 відноситься до злочину середньої тяжкості, з дня вчинення злочину минуло понад 5 років, що і є підставою, відповідно до вимог ст.49 КК України для звільнення від кримінальної відповідальності.

Обставин, які б виключали звільнення обвинуваченого ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ч.2 ст.190 КК України у зв`язку із закінченням строків давності судом не встановлено.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 підлягає до часткового задоволення з наступного.

30.11.2016 потерпілою ОСОБА_2 заявлено цивільний позов до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої злочином. Свій позов потерпіла мотивує тим, що згідно матеріалів кримінального провадження та фактичних обставин справи, їй завдано матеріальну шкоду внаслідок умисних дій ОСОБА_1 на привласнення коштів на суму10250 доларів США та 40000 понесених витрат правової допомоги, та просить стягнути 100000 гривень моральної шкоди.

В судовому засіданні потерпіла ОСОБА_2 заявлений цивільний позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином підтримала у повному обсязі, просила його задовольнити.

Цивільний відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні щодо задоволення позову ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої злочином заперечив в повному обсязі, просив відмовити.

Суд, заслухавши думку цивільного позивача, цивільного відповідача, давши належну оцінку зібраним доказам з точки зору їх належності та допустимості, приходить переконливого висновку, що позов ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої злочином слід задовольнити частково, з наступних підстав.

Під час судового розгляду справи було встановлено факт заволодіння обвинуваченим шляхом шахрайства у потерпілої ОСОБА_2 на суму 10 250 дол. США, що відповідно до офіційного курсу гривні щодо іноземних валют становить 242807,12 грн. та є підставою для стягнення з останнього на користь потерпілого шкоди в даному розмірі.

Згідно з положеннями ч.2 ст.127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Статтею 128 КПК України передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов, зокрема до обвинуваченого за шкоду, завдану його діяннями. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до положень ч.1 ст.129 КПК України, ухвалюючи вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Суд вважає, що дослідженими в судовому засіданні доказами винуватості обвинуваченого встановлено протиправну поведінку - цивільного відповідача ОСОБА_1 , що стверджується матеріалами кримінального провадження, встановлено наявність майнової шкоди - заподіяння ОСОБА_2 .

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода може полягати як у фізичному болю та стражданнях, так і у душевних переживаннях, які фізична особа зазнала у внаслідок протиправної поведінки відносно неї.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Аналізуючи фактичні обставини кримінального провадження, суд прийшов до висновку щодо обґрунтованості вини обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України.

Вирішуючи питання щодо розміру завданої моральної шкоди, що підлягає стягненню, суд приймає до уваги тривалість моральних страждань і переживань потерпілої, що негативно позначилося на її моральному та психологічному стані, враховуючи особу позивача, беручи до уваги конкретні обставини провадження, наслідки, що наступили, характер і глибину душевних, емоційних, моральних страждань, які перенесла потерпіла, їх тривалість, та зважаючи на обставини при яких було заподіяно моральну шкоду, ґрунтуючись на принципах розумності і справедливості, суд вважає, що позовні вимоги потерпілої в частині відшкодування моральної шкоди підлягають до задоволення частково, а з відповідача - ОСОБА_1 слід стягнути на користь потерпілої ОСОБА_2 20000,00 грн. моральної шкоди.

Визначаючи саме такий розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховує, що здоров`я людини є найвищою соціальною цінністю, а тому на підставі ст.1167 ЦК України така шкода підлягає відшкодуванню і з урахуванням наведених норм права та встановлених судом обставин справи. Ця сума, враховуючи особу обвинуваченого і характер його дій, на думку суду відповідає вимогам розумності та справедливості і за даних конкретних обставин не може вважатися явно завищеною чи надмірною.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу, то суд приходить такого.

Відповідно до ст.118 КПК України, процесуальні витрати складаються із:

1) витрат на правову допомогу;

2) витрат, пов`язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження;

3) витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів;

4) витрат, пов`язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.

Згідно з ч.2 ст.120 КПК України витрати, пов`язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, юридична особа, щодо якої здійснюється провадження.

Однак, згідно з ч.1 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати. За відсутності в обвинуваченого коштів, достатніх для відшкодування зазначених витрат, вони компенсуються потерпілому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом для компенсації шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Стаття 30 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту , порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги, при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини, гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинен бути наданий договір про надання правової допомоги і документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанцією до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).

З Додаткової угоди №1 від 17.02.2016 року до Договору №02-04/278 про надання правової допомоги від 17.02.2016 року вбачається, що за надання правової допомоги, пов`язаної з представництвом інтересів у кримінальному провадженні ОСОБА_2 сплачує гонорар у розмірі 40 000 грн.

Вимоги позовної заяви про стягнення з обвинуваченого 40 000 грн. витрат, понесених на надання правової допомоги жодним чином не підтверджені та не обґрунтовані у даному кримінальному проваджені, а тому задоволенню не підлягають.

Цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої злочином, задовольнити частково.

Речовий доказ по справі, а саме мобільний телефон марки «Нокія 8800», серійний номер НОМЕР_4 в металевому корпусі чорного кольору, який під час досудового розслідування переданий на зберігання ОСОБА_2 - повернути потерпілій ОСОБА_2 .

З ОСОБА_1 слід стягнути в доход держави 3 171,60 грн. витрат за проведення криміналістичної експертизи відеозвукозапису №4949/4950/4986 від 03.11.2016 року.

В ході досудового розслідування обвинуваченому ОСОБА_1 слідчим суддею 18 листопада 2016 року обрано запобіжний захід у виді застави у розмірі 27 560 грн., 23 листопада 2016 року обвинуваченим було внесено заставу.

Встановлено, що застава не була звернена в дохід держави.

З огляду на наведене, запобіжний захід у виді застави відносно ОСОБА_1 слід залишити без змін до вступу вироку в законну силу, а після припинення дії запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 , тобто після вступу вироку в законну силу, повернути заставодавцю ОСОБА_12 внесену на рахунок Територіального управління державної судової адміністрації у Львівській області заставу в розмірі 27 570 грн.

Керуючись ст. 44,49 КК України, ст. 370, 373, 374 КПК України, суд,

ухвалив :

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України та призначити йому покарання у виді 2 (двох) років обмеження волі.

Звільнити ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.190 КК України у зв`язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої злочином, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 242807,12 (двісті сорок дві тисячі вісімсот сім гривень 12 коп.) матеріальної шкоди та 20 000 грн. (двадцять тисяч гривень) моральної шкоди.

В решті задоволення позовних вимог відмовити.

Речовий доказ по справі, а саме: мобільний телефон марки «Нокія 8800», серійний номер НОМЕР_4 в металевому корпусі чорного кольору, який під час досудового розслідування переданий на зберігання ОСОБА_2 - повернути потерпілій ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 в доход держави 3 171,60 грн. витрат за проведення криміналістичної експертизи відеозвукозапису №4949/4950/4986 від 03.11.2016 року.

Застосований відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді застави залишити без змін до вступу вироку в законну силу.

Після вступу вироку в законну силу повернути заставодавцю ОСОБА_12 внесену на рахунок Територіального управління державної судової адміністрації у Львівській області заставу в розмірі 27 570 грн.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги встановленого ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Шевченківський районний суд м.Львова.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя П. С. Невойт