Рішення № 86385936, 16.12.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 грудня 2019 року № 640/20184/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпромнефть Лубрікантс Україна"

до Подільського районного відділу Державної виконавчої служби

міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві

про визнання протиправним та скасування рішення про повернення виконавчого документу, зобов`язання вчинити певні дії

представники позивача та відповідача - не з`явилися,

сторін:

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю "Газпромнефть Лубрікантс Україна" (адреса: 04070, м. Київ, вул. Борисоглібська, буд. 15-В, ідентифікаційний код - 36868073) (далі - позивач або ТОВ "Газпромнефть Лубрікантс Україна" або Товариство) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Подільського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (адреса: 04208, м. Київ, просп. Гонгадзе, буд. 5-Б, ідентифікаційний код - 34482497) (надалі - відповідач або ДВС), у якому Товариство просить суд:

- визнати протиправним та скасувати повідомлення (рішення) старшого державного виконавця Подільського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Журби Таміли Володимирівни від 09.04.2019 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання (за виконавчим листом № 826/2621/15 від 07.02.2019);

- зобов`язати Подільський районний відділ Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві прийняти до виконання виконавчий лист № 826/2621/15 від 07.02.2019 про виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.06.2015 у справі № 826/2621/15 та відкрити виконавче провадження за даним виконавчим листом.

В якості підстав позову позивач зазначає, що державним виконавцем Подільського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Журбою Тамілою Володимирівною протиправно відмовлено у прийнятті виконавчого документу у зв`язку його поданням не за підвідомчістю.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.11.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній адміністративній справі; постановлено здійснювати розгляд за правилами передбаченими ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (в рішенні - КАС України) у судовому засіданні 21.11.2019; поновлено позивачу строк на звернення до суду з адміністративним позовом.

У судовому засіданні 21.11.2019 судом оголошено перерву до 12.12.2019.

Вказаної дати представники сторін в судове засідання не з`явилися.

При цьому, 09.12.2019 через канцелярію до суду від сторін надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

За ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

За таких обставин, приймаючи до уваги належне повідомлення позивача та відповідача про час та місце судового засідання 12.12.2019, з урахуванням поданого останніми клопотання, суд вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній матеріалів, згідно ч. 3 ст. 268, ч. 3 ст. 194, ч. 9 ст. 205 КАС України.

Поряд із цим, суд примічає, що у відповідності до ч. 1 ст. 269 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).

Суд відмічає, що з моменту відкриття провадження у справі, відзиву на позов від відповідача до суду не надходило.

Водночас, слід вказати, що у поданих 09.12.2019 через канцелярію до суду письмових пояснення відповідач наголосив, що проти позову заперечує у повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

09.04.2019 старшим державним виконавцем ДВС Журбою Тамілою Володимирівною прийнято повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, яким, з огляду на подання ТОВ "Газпромнефть Лубрікантс Україна", як стягувачем, виконавчого листа № 826/2621/15 від 07.02.2019 Окружного адміністративного суду міста Києва не за підвідомчістю виконання рішення, керуючись п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», відповідний виконавчий документ повернуто без прийняття до виконання.

Як відмічає позивач, що оскільки юридичною адресою боржника - ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві є: 04080, м. Київ, вул. Турівська, 12, виконавчий лист № 826/2621/15 від 07.02.2019 підлягає виконанню Подільським районним відділом державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у мсті Києві.

Також, на думку позивача, зважаючи, що резолютивною частиною виконавчого листа є: «Зобов`язати Державну податкову інспекцію у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві підготувати та подати до управління Державної казначейської служби України у Подільському районі міста Києва висновок про повернення із Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпромнефть Лубрікантс Україна" (код ЄДРПОУ 36868073) надміру сплачених у рахунок сплати податку на прибуток підприємств грошових коштів у розмірі 382614,00 грн. (триста вісімдесят дві тисячі шістсот чотирнадцять гривень)», що свідчить про не передбачення виконавчим документом стягнення грошових коштів з Державного бюджету України на користь стягувача, прийняття ДВС рішення про повернення виконавчого документу стягувачу було безпідставним.

Вважаючи свої права порушеними, Товариством подано на розгляд судом відповідний позов.

Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» (в тексті - Закон), «Інструкцією з організації примусового виконання рішень», затв. Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5) (за текстом - Інструкція), та іншими нормативно-правовими актами (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За ст.ст. 1, 26, 4 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, у тому числі, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

В свою чергу, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

З наведених положень Закону України «Про виконавче провадження» випливає про здійснення примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених: а) Законом, б) іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

Початок здійснення виконавцем примусового виконання рішення на підставі виконавчого листа має місце за обставин подання стягувачем заяви про таке виконання.

Водночас, у випадку пред`явлення виконавчого документу не за місцем виконання або не за підвідомчістю, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання.

В силу п.п. 3, 4 Інструкції, розробленої відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження", інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню, органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції (далі - відділи державної виконавчої служби).

Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, за якими: боржниками є Апарат Верховної Ради України, Адміністрація Президента України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, апеляційні суди, Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, Національне антикорупційне бюро України, Вища рада юстиції, Національний банк України, Рахункова палата, Управління справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації та їх структурні підрозділи, інші органи державної влади та їх посадові особи; сума зобов`язання становить п`ятдесят та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Відділу примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підвідомчі рішення, за якими:

боржниками є територіальні органи центральних органів виконавчої влади та їх структурні підрозділи, місцеві суди, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, місцеві прокуратури, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи;

сума зобов`язання становить від двадцяти п`яти до п`ятдесяти мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Таким чином, у випадку, якщо боржниками у рішеннях є територіальні органи центральних органів виконавчої влади та їх структурні підрозділи, місцеві суди, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, місцеві прокуратури, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи, такі рішення підвідомчі відділу примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Як видно з матеріалів справи, 07.02.2019 Окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчий лист № 826/2621/15, згідно якого зобов`язано Державну податкову інспекцію у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві підготувати та подати до управління Державної казначейської служби України у Подільському районі міста Києва висновок про повернення із Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпромнефть Лубрікантс Україна" (код ЄДРПОУ 36868073) надміру сплачених у рахунок сплати податку на прибуток підприємств грошових коштів у розмірі 382614,00 грн. (триста вісімдесят дві тисячі шістсот чотирнадцять гривень).

Зі змісту вказаного виконавчого листа випливає, що стягувачем є Товариство з обмеженою відповідальністю "Газпромнефть Лубрікантс Україна", а боржником - Державна податкова інспекція у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві.

09.04.2019 старшим державним виконавцем ДВС Журбою Т.В. винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, яким, зважаючи на подання ТОВ "Газпромнефть Лубрікантс Україна" виконавчого листа № 826/2621/15 від 07.02.2019 Окружного адміністративного суду міста Києва не за підвідомчістю виконання рішення, враховуючи п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», повернуто без прийняття до виконання означений виконавчий документ.

Судом встановлено, що Державна податкова інспекція у Подільському районі є структурним підрозділом Головного управління ДФС у місті Києві, яке в свою чергу є територіальним органом Державної фіскальної служби України, який підпорядковується Державній фіскальній службі України, як центральному органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, інформація про що розміщена у вільному доступі інтернет за посиланням: http://kyiv.sfs.gov.ua/dfs-u-regioni/golov-upr/struktura/, http://kyiv.sfs.gov.ua/data/files/238734.pdf та https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/236-2014-%D0%BF відповідно.

В площині питання здійснених ДВС виконавчих дій, зокрема прийняття оспорюваного рішення, суд примічає, що частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, для встановлення обставин протиправності спірного рішення, необхідним є перевірка її судом на відповідність критеріям, що встановлені в ч. 2 ст. 2 КАС України.

Суд примічає, що з прийнятого старшим державним виконавцем ДВС Журбою Т.В. повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 09.04.2019 убачається про: подання ТОВ "Газпромнефть Лубрікантс Україна" виконавчого листа № 826/2621/15 від 07.02.2019 Окружного адміністративного суду міста Києва не за підвідомчістю виконання рішення; посилання на п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження»; повернення без прийняття до виконання виконавчого документу; порядок оскарження рішення виконавця.

Суд примічає, що відповідно до статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

З вказаної норми слідує, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача.

Виходячи зі змісту наведених норм, судовому захисту підлягає лише порушене право особи. До адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів КАС має значення не лише суб`єктивне рішення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, але обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо такі рішення прийняті суб`єктом владних повноважень поза межами визначеної законом компетенції, або ж оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, зважаючи, що боржником згідно виконавчого листа № 826/2621/15 від 07.02.2019 Окружного адміністративного суду міста Києва є Державна податкова інспекція у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві, тобто структурний підрозділ територіального органу центрального органу виконавчої влади, що вказує про підвідомчість виконання окресленого вище рішення Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції Міністерства юстиції України в місті Києві, необґрунтованими, за висновками суду, є доводи позивача про порушення відповідачем норм Закону, що, як наслідок, свідчить про прийняття ДВС оскаржуваного рішення у відповідності до приписів ч. 2 ст. 2 КАС України, Закону та Інструкції, а тому суд вважає, що у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування повідомлення від 09.04.2019, а також похідних вимог про зобов`язання ДВС прийняти до виконання виконавчий лист № 826/2621/15 від 07.02.2019 про виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.06.2015 у справі № 826/2621/15 і відкрити виконавче провадження за даним виконавчим листом - слід відмовити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 КАС України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для їх розподілу, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 72-78, 241-246, 268-271, 287 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову вих. № 15-1/10 від 15.10.2019 Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпромнефть Лубрікантс Україна" - відмовити повністю.

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 287 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя К.С. Пащенко