Рішення № 86382461, 16.12.2019, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

"16" грудня 2019 р.

Справа №323/3357/18

Провадження №2/642/784/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 грудня 2019 року Ленінський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді - Шрамко Л.Л.

з участю секретаря - Бондаренко В.П.,

представника відповідача - ОСОБА_1 .,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні в м. Харкові цивільну справу за позовом Публічного Акціонерного товариства Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

Представник ПАТ АБ "УКРГАЗБАНК" у жовтні 2018 року звернувся до Оріховського районного суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №2203-317/04/57 від 25.09.2012 у розмірі 154192,66 грн.

В обґрунтування позовних вимог послався на те, що 25.09.2012 між ним та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №2203-317/04/57, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 180513,00 грн. на строк до 24.09.2017. Процентна ставка за користування кредитом становила 16,8% річних, однак в порушення умов договору у відповідача створилась заборгованість у загальній сумі 154 192,66 грн., в тому числі: заборгованість за кредитом - 133 230, 00 грн., нараховані та несплачені проценти за користування кредитом в період з 01.06.2014 по 30.04.2015 - 20 962, 66 грн;

Ухвалою Оріхівського районного суду Запорізької області від 29 жовтня 2018 року цивільну справу за позовом ПАТ АБ "УКРГАЗБАНК" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором було передано за підсудністю до Добропільського міськрайонного суду Донецької області.

Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 10 січня 2019 року вказану справу передано за підсудністю Ленінському районному суду м. Харкова.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2019 року відкрите провадження за вказаним позовом, справу призначено для розгляду в спрощеному провадженні.

Після відкриття провадження по справі позивач двічі збільшував позовні вимоги.

Так, 19 серпня 2019 року позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій заявлені вимоги про стягнення простроченої заборгованості за кредитним договором станом на 11.08.2019 у розмірі 185 941,95 грн., в тому числі: простроченої заборгованості за кредитом - 79 192, 66 грн., по процентам - 106 749, 29 грн. В заяві зазначено, що заборгованість по кредиту строкова та поточна заборгованість по процентам відсутня.

08 листопада 2019 року позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій заявлені вимоги про стягнення простроченої заборгованості за кредитним договором станом на 31.10.2019 у розмірі 202 968, 82 грн., в тому числі: простроченої заборгованості за кредитом - 133 230, 00 грн., по процентам - 69 738, 82 грн. В заяві зазначено,05 листопада 2019 року від представника відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначив про часткове визнання відповідачем позовних вимог, в розмірі 110 933,01 грн., з яких - 79 192,66 грн. - тіло кредиту, 31 740,35 грн. - прострочена заборгованість по відсоткам. Зазначив, що право кредитодавця нараховувати проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного строку кредитування, тому після 24 вересня 20017 року позивач втратив право на нарахування процентів. Вказана позиція викладена в висновку Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у праві № 444/9512/12. Сума нарахованих позивачем процентів за період після спливу строку кредитування, за період з 25 вересня 2017 року по серпень 2019 року складає 52 999, 61 грн. та сплаті не підлягає. Також зазначив, що нарахування підвищеної процентної ставки за несвоєчасне виконання зобов`язань у розмірі 21,8% є неправомірним, оскільки правова природа таких відсотків тлумачиться як неустойка (штраф, пеня). Вказана правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду в України від 18.10.2017 у справі № 127/22797/15-ц. Оскільки відповідач має статус внутрішньо переміщеної особи, на нього розповсюджується положення ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де зазначено, що на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості їз зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилась антитерористична операція. Враховуючи наведене, представник відповідача надав свій розрахунок заборгованості, складений з урахуванням процентної ставки 16,8%.

що заборгованість по кредиту строкова та поточна заборгованість по процентам відсутня.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в заяві про збільшення позовних вимог просив суд розглянути справу за його відсутності.

Відповідно до ст. 223 ЦПК України суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника позивача.

Відповідач позов визнав частково, у розмірі 110933,01 грн., з яких - 79 192,66 грн. - тіло кредиту, 31 740,35 грн. - прострочена заборгованість по відсоткам. Підтримав доводи, викладені в у відзиві на позов, та складений представником відповідача розрахунок заборгованості. Зазначив, що внаслідок окупації він був вимушений залишити домівку, не мав можливості сплачувати кредит. Його матеріальне становище погіршилось також внаслідок перенесення операції, та на даний час він повторно потребує операції на око. Потім він сам прийшов до відділення банку, домовився про сплату кредиту. Йому казали платити, скільки зможе. Якщо б він сам припинив сплату кредиту, строк позовної давності б сплинув, однак він почав вносити оплату, чим перервав строк давності.

Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав заперечення, викладені у відзиву на позов, не заперечував проти часткового задоволення позову за наданим ним розрахунком, в інший частині позову просив відмовити. Також зазначив, що збільшуючи позовні вимоги, позивач надав суперечливі розрахунки, у останньому розрахунку на свій розсуд зарахував сплачені відповідачем суми в погашення тала кредиту на погашення процентів, чим необґрунтовано збільшив суму боргу. Зазначив, що позивач діє недобросовісно.

Суд, вислухавши відповідача, його представника, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд дійшов такого висновку.

Ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. 6, ч. 1 ст. 627 та ч. 1 ст. 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець зобов`язується за кредитним договором надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 25.09.2012 між ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №2203-317/04/57 , згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 180 513.00 грн. на строк до 24.09.2017. Процентна ставка за користування кредитом становила 16,8 % річних.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

ПАТ АБ "УКРГАЗБАНК" належно виконало умови кредитного договору, надавши ОСОБА_2 кредитні кошти у сумі 180 513,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Ст. 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідач не виконує взяті на себе за кредитним договором зобов`язання щодо своєчасного та у повному обсязі погашення кредиту, відсотків за його користування, допустив заборгованість зі сплати кредиту (основного боргу) та зі сплати процентів за користування кредитом.

Позивачем згідно останньої заяви про збільшення позовних вимог нараховано станом на 31.10.2019 заборгованість по кредиту прострочену 133230,00 грн., заборгованість по процентах прострочену у розмірі 69738,82 грн.

Разом з тим, згідно п. 1.3.1 кредитного договору №2203-317/04/57 від 25.09.2012, кредит надавався з 25.09.2012 по 24.09.2017. Як вбачається з розрахунку заборгованості проценти нараховувалися у період з 2014 року по 2019 рік.

Пунктом 1.4.1 кредитного договору встановлено, що за користування кредитними коштами у межах строку кредитування процентна ставка встановлюється у розмірі 16,8%, у п. 1.4.2 кредитного договору зазначається, що процентна ставка за простроченою заборгованістю складає 21,8,8%.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця для повернення позики.

Таким чином, припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

У рішенні Великої Палати Верховного суду від 28.03.2018 по справі №444/9519/12 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.

Враховуючи вказану правову позицію, суд приходить до висновку, що 24.09.2017 строк кредитування сплинув, та після вказаної дати позивач втратив своє право на нарахування процентів.

Отже, проценти, нараховані у період з 25.09.2017 по серпень 2019 року сплаті не підлягають. Сума таких процентів складає 52 999,61 грн., що підтверджується наданим відповідачем розрахунком заборгованості за кредитним договором.

Крім того, з розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що банк нарахував у період з 2014 року по 2017 рік на суму простроченої заборгованості проценти у розмірі 21,8%, загальна сума нарахованих процентів за цією ставкою складає 41448,45 грн.

З наданих відповідачем довідок №6329011491 від 13.08.2018, №63435000207711 від 07.10.2019, №6329003124 від 22.01.2015, виданих Управліннями праці та соціального захисту населення, та листа Міністерства соціальної політики України № 23756/0/2-18/22 від 04.12.2018 вбачається, що відповідач є внутрішньо переміщеною особою.

Згідно ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи за період проведення антитерористичної операції», на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

У постанові Верховного Суду України від 18.10.2017 №127/22797/15-ц зазначено, що якщо сторони визначили зазначені проценти як відсотки від суми невиконаного, або неналежно виконаного, або несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, то правова природа таких відсотків може тлумачитись як неустойка (штраф, пеня). Як вбачається із розрахунку заборгованості, наданого позивачем, процентна ставка у розмірі 21,8% нараховувалась саме на прострочену заборгованість по кредиту, тому це можна вважати пенею.

Аналогічна позиція висвітлена у Постанові КМУ від 29.04.2015 №245 «Про внесення змін до Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім`ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла», де зазначено, що за порушення строку платежу з погашення кредиту пеня не нараховується громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводиться антитерористична операція, на час проведення антитерористичної операції - у період з 14 квітня 2014 року.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування підвищеної процентної ставки.

Враховуючи наведене, суд кладе в основу рішення наданий відповідачем розрахунок заборгованості, який відповідає умовам кредитного договору, наведеним положенням закону та викладеним правовим позиціям Верховного Суду.

Таким чином, сума нарахованих процентів за підвищеною ставкою 21,8% за період з 29 жовтня 2014 року по 24 вересня 2017 року у загальному розмірі 41 448, 45 грн. стягненню не підлягає.

При вирішенні питання щодо розміру заборгованості за тілом кредиту суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в Постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, провадження № 61-22315сво18 зазначив, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Тобто в схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Очевидно, що дії позивача, який пред`являв вимоги до відповідача про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 79 192, 66 грн., та надав суду два розрахунки саме з вказаною сумою, а після збільшення позовних вимог в останній заяві збільшив суму заборгованості за тілом кредиту до 133 230, 00 грн., є недобросовісними.

Враховуючи наведене, з відповідача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у сумі 79 192, 66 грн., яка відповідає первісним розрахункам позивача та розрахунку відповідача, наданому у відзиві на позов.

Також підлягає стягненню з відповідача заборгованість за процентами за процентною ставкою 16,8%, , за період з 29 жовтня 2014 року по 24 вересня 2017 року, відповідно до умов кредитного договору до закінчення строку кредитування, у загальному розмірі 31 740, 35 грн.

Таким чином, всього стягненню з відповідача на користь ПАТ АБ "УКРГАЗБАНК" підлягає заборгованість за кредитним договором від 25.09.2012 № 2203-317/04/57 у сумі 110 933, 01грн. (79 192, 66 грн.+ 31 740, 35 грн.= 110 933, 01грн/)

Згідно зі ст. 141 ЦПК України суд присуджує з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 1662,31 грн.

Керуючись ст. ст. 3, 15, 16, 526, 530, 536, 610, 612, 625, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст.2,3,4, 89, 141, 209, 258-259, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Публічного Акціонерного товариства Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» (місцезнаходження: 03087, м. Київ, вул. Єреванська, 1, код ЄДРПОУ 23697280) заборгованість за Кредитним договором № 2203-317/04/57 від 25 вересня 2012 року в розмірі 110 933, 01 грн. (сто десять тисяч дев`ятсот тридцять три грн. 01 коп.)

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного Акціонерного товариства Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» у відшкодування витрат по оплаті судового збору 1 662 грн. 31 коп. (одну тисячу шістсот шістдесят дві грн. 31 коп.)

В інший частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Харкова, шляхом подачі апеляційної скарги у 30-денний строк з дня складення повного рішення.

Повне рішення складено 16 грудня 2019 року.

Суддя Л.Л.Шрамко