Рішення № 86378872, 17.12.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5985/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

судді - Бутенко А.В.,

за участю секретаря - Філімоненка А.О.,

за участю сторін:

представник відповідача – Нетреба Р.Г. (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини А0800 (65037, м. Одеса, вул. Італійський б-р, 3) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог.

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини А0800, в якому, просить суд:

- Визнати протиправними дії військової частини А0800 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 29 лютого 2018 року.

- Зобов`язати військову частину А0800 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 29 лютого 2018 року.

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що Наказом командира військової частини А0800 від 22.08.2018 року № 206 був виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби в запас. Однак, під час звільнення не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 29.02.2018 р., у зв`язку із чим, у вересні.2019 року позивач звернувся із заявою щодо нарахування та виплати вказаної індексації грошового забезпечення. Листом від 16.09.2019 року № 350/174/29/253, Позивачу відмовлено у проведенні індексації грошового забезпеченняза за період з 01.01.2016 по 29.02.2018 р., а тому, вважає такі дії Відповідача безпідставними та незаконними.

11.11.2019 року до суду від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якої Відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, посилаючись на те, що позивачу необхідно здійснювати захист своїх прав шляхом оскарження вказаного наказу в частині щодо недонарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 22.08.2018 року та внесення до нього відповідних змін. Також, зазначено, що кошти на виплату індексації грошового забезпечення співробітників передбачені не були, оскільки витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються, Крім того, Порядок № 1078 від 17.07.2013 року, не передбачає механізм нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди.

Заяви, клопотання учасників справи.

20.11.2019 року, від Позивача надійшла відповідь на відзив, в якій, наполягає на задоволенні позовних вимог.

Інших заяв чи клопотань від сторін, до суду не надходило.

Процесуальні дії судом не вчинялись.

Позивач lо судового засідання не з`явився, повідомлений належним чином. В відповіді на відзив просив розглядати справу за його відсутності.

Представник Відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з підстав зазначених у відзиві на позов.

Обставини справи.

ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині А0800 та згідно наказу командира військової частини А0800 від 22.08.2018 року № 206 був виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби в запас.

При цьому, за період з 1 січня 2016 року по 22 серпня 2018 року (по день виключення із списків особового складу військової частини) Позивачу не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення, що не заперечується відповідачем.

В вересні 2019 року Позивач звернувся до командира військової частини А0800 з заявою нарахувати та виплатити йому за період з 1 січня 2016 року по 29 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення та видати довідку про виплачене грошове забезпечення за період проходження військової служби з 1 січня 2016 року, із зазначенням всіх складових видів грошового забезпечення, в тому числі індексації грошового забезпечення.

Листом від 16.09.2019 року за вих. №350/174/29/253, Позивачу було відмовлено в нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення з огляду на відсутність у 2016 -2018 роках фінансування витрат на індексацію грошового забезпечення.

Такі дії Позивач вважає протиправними, та такими, що порушують встановлене статтею 43 Конституції України право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Не погоджуючись із зазначеними діями, Позивач звернувся із даним позовом до суду.

Джерела права й акти їх застосування.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України, громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідності до ч. 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу. Відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

При цьому пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

У свою чергу, спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-XII).

Так, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (частина 2 статті 1-2 Закону № 2011-XII).

Частинами 1-4 статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

При цьому статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Абзацом 2 частини 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ “Про індексацію грошових доходів населення”.

Так, статтею 2 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до статей 4, 6 Закону №1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення, обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення.

Згідно з пунктом 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється у 2016 році - 103 відсотка, у 2017 році - 103 відсотка, у 2018 році - 103 відсотка.

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Відповідно до пункту 2 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.

Згідно з п. 4 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Відповідно до пункту 6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01.12.2015 року).

Висновки суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками справи доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Суд зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд також враховує, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

При цьому, нормами Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.

Водночас, пунктом 6 Порядку № 1078 визначені джерела, з яких провадяться відповідні грошові виплати та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. У Законі також йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.

У свою чергу, як зазначив Відповідач у відзиві на позов, військова частина А0800, як розпорядник бюджетних коштів, проводить видатки виключно у межах бюджетних асигнувань, які встановлені кошторисом, а тому бюджетні установи за відсутності бюджетних асигнувань у кошторисі не мають права нараховувати суми індексації доходів працівників (військовослужбовців), оскільки такі дії можуть призвести до бюджетного правопорушення.

Проте суд, критично оцінює зазначені аргументи відповідача, з огляду на статтю 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі “Кечко проти України” Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Суд також враховує рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.

Отже вказані відповідачем у відзиві обставини не позбавляють його обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.

При цьому в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, що свідчить саме про протиправність дій відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне визнати протиправними такі дії.

Проте, суд зазначає, що період, за який Позивач просить суд зобов`язати військову частину А0800 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення, а саме з 01.01.2016 року по 29.02.2018 року є частково необґрунтованим, оскільки в лютому 2018 року, 28 календарних днів, а не 29.

Рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії, суд приймає у справах, де відповідач допустив неправомірні дії за умови обов`язку вчинити певну дію. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач, але не може втручатися в його компетенцію.

Відтак, підлягає задоволенню позовна вимога ОСОБА_1 в частині зобов`язання Військової частини А0800 нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, оскільки остання є похідною від визнаної судом протиправної дії відповідача.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, згідно вимог ч. 2 ст. 77 КАС України, під час розгляду справи відповідач не довів належними і допустимими доказами правомірність бездіяльності.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, відповідають чинному законодавству, отже підлягають частковому задоволенню.

Згідно зі ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючисьст.ст. 6, 72-73, 77, 132, 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини А0800 (65037, м. Одеса, вул. Італійський б-р, 3) – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини А0800 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

Зобов`язати Військову частину А0800 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за первод з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 17.12.2019 року.

Суддя Бутенко А.В.

.