Рішення № 86371360, 21.10.2019, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

21.10.2019 Єдиний унікальний номер 205/4721/18

Провадження №2/205/1805/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2019 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Шавули В.С.

за участю секретаря Далакян Л.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний завод» про відшкодування шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач 09 липня 2018 року звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із даним позовом (а.с.2-5), в якому посилаючись на викладені обставини просить стягнути солідарно із відповідачів на свою користь матеріальну шкоду в сумі 23 135,87 грн. та моральну шкоду в сумі 10 000,00 грн.

Ухвалою суду від 30 липня 2018 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження (а.с.55).

Заочним рішенням суду від 12 лютого 2019 року вимоги позову частково задоволено (а.с.91-95).

Не погодившись із заочними розглядом справи співвідповідач ПрАТ «Дніпровський металургійний завод» подало заяву про перегляд заочного рішення (а.с.97-101).

Ухвалою суду від 05 квітня 2019 року скасовано заочне рішення суду від 05.04.2019 року та призначено справу до розгляду у загальному порядку (а.с.124).

Учасники справи про день,час та місце судового розгляду повідомлялись відповідно до положень ст.ст. 128-129 ЦПК України.

Позивач надав письмову заяву, в якій просить справу розглядати без своєї участі. Вимоги позову підтримує та просить задовольнити (а.с.148).

Відповідач – ОСОБА_2 надав суду письмову заяву, в якій просить справу розглядати без своєї участі. Вимоги позову не визнає та просить відмовити у повному обсязі (а.с.151).

Співвідповідач - ПрАТ «Дніпровський металургійний завод» в особі свого представника за довіреністю Корсун С.О., до суду надав письмову заяву, в якій просить справу розглядати без своєї участі. Позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с.149-150).

У відповідності до ст..2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Тому з урахуванням викладеного, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю сторін, що не з`явились.

За ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1,7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст.55, ст.124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст.13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Підставою звернення позивача до суду є захист права сторони за майновим правовідношенням, що виникло в силу укладеного договору страхування, на вимогу відшкодування матеріальної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Суд, з`ясувавши обставини справи, перевіривши їх наданими доказами, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи із наступних підстав.

Судом встановлено, що 28 листопада 2017 року об 18-10 год. водій ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом марки ГАЗ 32213, д/н НОМЕР_1 , рухаючись по Січеславській Набережній в районі електроопори №52 в м. Дніпрі, не дотримався безпечної дистанції та здійснив зіткнення з транспортним засобом марки «Daewoo Lanos», д/н НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 (а.с.6).

Постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2017 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні вказаної ДТП, та накладено адміністративне стягнення (а.с.6).

У відповідності до ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На момент ДТП ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах із ПрАТ «Дніпровський металургійний завод». Власником автомобіля, яким керував ОСОБА_2 є ПрАТ «Дніпровський металургійний завод». Вказаний автомобіль застраховано в ПАТ «СК «КРАЇНА», згідно полісу АК №/7193235 (а.с.70).

Страховою компанією на користь позивача здійснено страхове відшкодування в сумі 36 890,83 грн., яка вирахувана на підставі звіту №10817 про оцінку вартості матеріального збитку завданого КТЗ від 16.12.2017 року (а.с.16-28).

Позивачем за власний рахунок здійснено відновлювальний ремонт автомобіля «Daewoo Lanos», д/н НОМЕР_2 , про що свідчить акт виконаних робіт та товарний чек №1 від 05.01.2018 (а.с.51,52). В загальному розмірі витрати на ремонт пошкодженого автомобіля, які поніс позивач склали суму 60 026,70 грн.

За змістом ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

У відповідності до ч.2 ст.1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається за реальною вартістю втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до вимог ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

У відповідності до ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, договір оренди тощо) володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про страхування» від 07.03.1996 року, договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно з п.17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», необхідною умовою виникнення обов`язку страховика за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності осіб, які на відповідній правовій підставі володіють транспортними засобами, є настання страхового випадку (події, внаслідок якої завдано шкоди третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована за договором).

За ст.. 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи,визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Відповідно до ст. 988 ЦК України, страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові; у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

За змістом ст. 28 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV від 01.07.2004 року, шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана у тому числі й із пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.

Згідно ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV від 01.07.2004 року, у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Оскільки, обов`язок відповідача перед позивачем по відшкодуванню шкоди завданої внаслідок ДТП, забезпечений полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страхувальник, в свою чергу, зобов`язався сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно п. 19 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», з урахуванням змісту статті 979 ЦК та статті 16 Закону України "Про страхування", у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний виплатити страхове відшкодування.

За п.36.1 ст.36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV від 01.07.2004 року, страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

У відповідності до ст..1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно з п.16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» №4 від 01.03.2013 року, при відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц зроблено висновок, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Тлумачення частини 1 статті 1172 ЦК України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, наступає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Як встановлено судом, водій ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з відповідачем та під час виконання трудових обов`язків вчинив ДТП.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, наведені обставини та норми матеріального права, ПрАТ «Дніпровський металургійний завод» як володілець джерела підвищеної небезпеки повинен нести відповідальність за шкоду, в тому числі розмір різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), незалежно від наявності його вини.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди суд виходить із наступного.

Як зазначено в п.3 Постанови від 31.02.1995 р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди) із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Цивільна - правова відповідальність за завдану моральну шкоду настає при наявності протиправної поведінки заподіювача шкоди, встановлення причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою, вини заподіювача.

Як зазначено в п. 9 Постанови від 31.03.1995 р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди) розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат(їх тривалості,можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити з засад розумності, виваженості та справедливості.

Отже, моральна шкода полягає, зокрема: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Отже, зважаючи на викладене суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди, оскільки саме по собі посилання позивача на те, що йому завдано таку шкоду внаслідок неможливості до теперішнього часу вільно користуватись автомобілем, не може бути достатньою підставою для стягнення моральної шкоди.

Згідно із ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958.

Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно ч.1,7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Суд зауважує, що співвідповідачем ПрАТ «Дніпровський металургійний завод» не зважаючи на положення ст.. 81 ЦПК України, доводи щодо безпідставності заявлених вимог позивача жодними належними, допустимими та достатніми доказами не підтверджені та не підкріплені, та у свою чергу не спростовують встановлених обставин справи.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними, законними та такими, що підлягають частковому задоволенню, внаслідок чого слід стягнути із ПрАТ «Дніпровський металургійний завод» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , у відшкодування завданої дорожньо-транспортною пригодою майнової шкоди суму у розмірі 23 135,87 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, суд враховує, що позовні вимоги належать до часткового задоволення, від оплати судових витрат сторони не звільнені, тому із ПрАТ «Дніпровський металургійний завод», на користь позивача судові витрати у сумі 704,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст.ст. 22, 23, 979-999, 1166-1167, 1187, 1188, 1192 ЦК України, Законом України «Про страхування» від 07.03.1996 року, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV від 01.07.2004 року, постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», ст.ст. 4,6,10,12,13, 81-83, 141, 263-264, 268, 272 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний завод» про відшкодування шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - задовольнити частково.

Стягнути із Приватного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний завод» (ЄДРПОУ 05393056, місцезнаходження: 49064, м. Дніпро, вул.. Маяковського, буд.3), на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , у відшкодування завданої дорожньо-транспортною пригодою майнової шкоди суму у розмірі 23 135,87 грн. (двадцять три тисячі сто тридцять п`ять грн. 83 коп.).

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути із Приватного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний завод» (ЄДРПОУ 05393056, місцезнаходження: 49064, м. Дніпро, вул.. Маяковського, буд.3), на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , судові витрати у сумі 704,80 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 12 листопада 2019 року.

Суддя В.С. Шавула